Авторизация:
E-Mail: Пароль:
Закрыть
RU | EN

Проект Конституції України від 22.11.2014 р.

Опубликовано: 2014-11-22 18:42:21
Этот текст доступен по адресу: http://ontext.info/62276
ІВАСИК Ю.М.

Проект
КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
22.11.2014 р.


Автор ПРОЕКТУ Конституції України
ІВАСИК Юрій Михайлович.
Тел. мобільний: 38-068-409-79-91
E-mаil: unka@i.ua
E-mаil: unka12@bk.ru
Посилання: http://vk.com/doc153839076_343895692
http://vk.com/doc153839076_343896503
Посилання: http://ontext.info/62125

За основу взята Конституція України 1996 року зі змінами 2014 року. Враховані найкращі ідеї Конституцій 32 країн світу, 26 проектів різних авторів, критика і пропозиції громадян України, Коаліційна Угода Верховної Ради України
від 21.11.2014 р.

Проект Конституції України підготовлений 22.11.2014 р. відрізняється від проектів Конституції України, підготовлених мною раніше.

Проект Конституції України складається з розділів та статей:


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Розділ 0. Преамбула.

Розділ 1. Загальні положення.
Стаття 1.1. Україна – цілісна і недоторканна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна та правова держава.
Стаття 1.2. Держава відповідає перед людиною
Стаття 1.3. Народ керує Україною.
Стаття 1.4. В Україні існує єдине Громадянство України.
Стаття 1.5. В Україні люди можуть розмовляти між собою будь якою мовою.
Стаття 1.6. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси
Стаття 1.7. Земля України не продається.
Стаття 1.8. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної Стаття 1.9. Держава створює умови якісного формування національних новин
Стаття 1.10. Забезпечення екологічної безпеки
Стаття 1.11. Захист суверенітету і територіальної цілісності України
Стаття 1.12. Воєнний стан
Стаття 1.13. Територіальна оборона України
Стаття 1.14. Надзвичайний стан
Стаття 1.15. Надзвичайна ситуація
Стаття 1.16. Зовнішньополітична діяльність України
Стаття 1.17. Правовий порядок в Україні
Стаття 1.18. Державними символами України
Стаття 1.19. Екологічна безпека
Стаття 1.20. Продовольча безпека
Стаття 1.21. Економіка.
Стаття 1.22. Національний банк України
Стаття 1.23. Посадовий оклад.
Стаття 1.24. Заробітна плата.
Стаття 1.25. Прожитковий мінімум
Стаття 1.26. Мінімальний заробітний оклад
Стаття 1.26. Посадовий оклад.
Стаття 1.27. Місцеві бюджети є самостійними
Стаття 1.28. Державні податки і збори
Стаття 1.29. Пенсія
Стаття 1.30. Кошик розрахунку прожиткового мінімуму.
Стаття 1.31. Дармоїдство
Стаття 1.32. Державні пільги
Стаття 1.33. Страхування

Розділ 2. Права та свободи, обов'язки та заборони.
Стаття 2.1. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Стаття 2.2. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості
Стаття 2.3. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи
Стаття 2.4. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Стаття 2.5. Іноземці та особи без громадянства
Стаття 2.6. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Стаття 2.7. Кожен має право на повагу до його гідності.
Стаття 2.8. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Стаття 2.9. Кожному гарантується недоторканність житла.
Стаття 2.10. Кожному гарантується таємниця листування
Стаття 2.11. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя
Стаття 2.12. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України
Стаття 2.13. Кожному гарантується право на свободу думки і слова
Стаття 2.14. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Стаття 2.15. Громадяни України мають право на свободу об'єднання
Стаття 2.16. Створення і діяльність політичних партій та громадських організацій
Стаття 2.17. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами
Стаття 2.18. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї
Стаття 2.19. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові
Стаття 2.20. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися
Стаття 2.21. Кожен має право на підприємницьку діяльність
Стаття 2.22. Кожен має право на працю
Стаття 2.23. Працюючі, мають право на страйк
Стаття 2.24. Кожний працюючий має право на відпочинок.
Стаття 2.25. Громадяни мають право на соціальний захист
Стаття 2.26. Кожен має право на житло.
Стаття 2.27. Держава створює умови, за яких сім’я чи одинокий дорослий громадянин України має змогу отримати одну ділянку території в оренду
Стаття 2.28. Особа, яка порушила заборонене Конституцією України
Стаття 2.29. Кожен має право на достатній життєвий рівень
Стаття 2.30. Кожен має право на охорону здоров'я
Стаття 2.31. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля
Стаття 2.32. Кожен має право на сім'ю та повагу до сімейного життя.
Стаття 2.33. Гарантується право виховувати у дітей необхідний етичний код
Стаття 2.34. Кожен має право на освіту.
Стаття 2.35. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової
Стаття 2.36. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 2.37. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави
Стаття 2.38. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Стаття 2.39. Закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі
Стаття 2.40. Кожен має право на правову допомогу.
Стаття 2.41. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Стаття 2.42. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності
Стаття 2.43. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину
Стаття 2.44. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення
Стаття 2.45. Конституційні права і свободи людини і громадянина
Стаття 2.46. Громадяни України мають право шанувати та зобов’язані захищати Україну.
Стаття 2.47. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду
Стаття 2.48. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори
Стаття 2.49. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України
Стаття 2.50. ЗАБОРОНЕНО в Україні

Розділ 3. Повновладдя народу.
Стаття 3.1. Кожна дія потребує фахівця, який знає чого хоче, як, коли, яким чином досягти кінцевого результату.
Стаття 3.2. Територіальний устрій України
Стаття 3.3. Систему адміністративно - територіального устрою України складають територіальні громади
Стаття 3.4. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування
Стаття 3.5. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади
Стаття 3.6. Жителі територіальної громади обирають (відзивають) депутатів
Стаття 3.7. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування
Стаття 3.8. Територіальні Ради
Стаття 3.9. Органи місцевого самоврядування
Стаття 3.10. Права місцевого самоврядування
Стаття 3.11. Інші питання організації місцевого самоврядування
Стаття 3.12. Громадяни України мають право на території постійного проживання утворити територіальну громаду
Стаття 3.13. Перший територіальний рівень громад.
Стаття 3.14. Другий територіальний рівень громад.
Стаття 3.15. Третій територіальний рівень громад.
Стаття 3.16. Четвертий територіальний рівень громад.
Стаття 3.17. П’ятий територіальний рівень громад.
Стаття 3.18. Шостий територіальний рівень громад - Регіон.
Стаття 3.19. Сьомий територіальний рівень громади - Україна.
Стаття 3.20. Добровільні народні дружини (ДНД).

Розділ 4. Виборча система.
Стаття 4.1. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми
Стаття 4.2. ЦВК, філіали ЦВК організують виборчий процес
Стаття 4.3. Активне (виборці) і пасивне (кандидати на обрання) виборче право надається громадянам України
Стаття 4.4. Референдуми, чергові вибори шляхом таємного голосування проводяться в Україні щорічно у єдиний день голосування – третя неділя березня.
Стаття 4.5. Громадяни України реєструються як виборці у ЦВК за 60-11 діб до дня проведення виборів.
Стаття 4.6. Кандидатом на обрання може бути громадянин України
Стаття 4.7. Всі форми явної чи скритої, опосередкованої оплати виборцям чи передвиборчої агітації заборонені.
Стаття 4.8. Позачергові вибори депутатів, посадовців призначаються Президентом
Стаття 4.9. Депутат, посадовець обирається виборцями на п’ять років
Стаття 4.10. Депутат обирається громадянами для певної роботи
Стаття 4.11. Депутат гілок влади сьомого територіального рівня
Стаття 4.12. Окрім окладу, депутат отримує ще стільки ж грошей на облаштування Стаття 4.13. У разі дострокового звільнення депутата
Стаття 4.14. Депутат, Помічник депутата починають роботу після Складання присяги
Стаття 4.15. Тимчасовий депутат
Стаття 4.16. Контроль за діями депутата
Стаття 4.17. Контроль за діяльністю обранців
Стаття 4.18. Повноваження депутата припиняє
Стаття 4.19. Центральна Виборча Комісія (ЦВК)
Стаття 4.20. Центральна Виборча Комісія здійснює
Стаття 4.21. ЦВК (30 штатних посад депутатів) обирається виборцями
Стаття 4.22. Постійно Діюча Виборча Дільниця (ПДВД)
Стаття 4.23. Всеукраїнський референдум призначається Президентом України
Стаття 4.24. При відсутності (з різних причин) депутата

Розділ 5. Концептуальна влада України.
Стаття 5.1. Система наддержавного управління суспільством
Стаття 5.2. Концептуальна влада — вищий ієрархічний рівень управління суспільством
Стаття 5.3. Концептуальна влада - це сама вища влада в людському суспільстві.
Стаття 5.4. Управлінці - еліта влади. Підготовка управляючого корпусу проводять з дитинства.
Стаття 5.5. Концептуальна Рада України.
Стаття 5.6. Основні обов’язки Концептуальної Ради України:

Розділ 6. Ідеологічна влада.
Стаття 6.1. Ідеологічна влада — впроваджує концепцію в суспільство.
Стаття 6.2. Ідеологічна влада України представлена колегіальним органом - Ідеологічною Радою України та її представниками в територіальних громадах 1-7 рівнів.

Розділ 7. Законодавча влада.
Стаття 7.1. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент
Стаття 7.2. Верховна Рада України працює на постійно діючій основі.
Стаття 7.3. Чергові сесії Верховної Ради України проводяться за регламентом.
Стаття 7.4. Засідання Верховної Ради України (або Палати) проводяться відкрито.
Стаття 7.5. Повноваження Верховної Ради України.
Стаття 7.6. Депутат має право на засіданні Палати Верховної Ради України звернутися
Стаття 7.7. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини депутатів
Стаття 7.8. Верховна Рада України за пропозицією не менш як половини депутатів
Стаття 7.9. Верховна Рада України за пропозицією не менш як двох третин депутатів
Стаття 7.10. Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради
Стаття 7.11. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.
Стаття 7.12. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить
Стаття 7.13. Закон України підписують
Стаття 7.14. Палата Законодавча Верховної Ради України.
Стаття 7.15. Комітет СТУПЕНЕВИЙ.
Стаття 7.16. Комітет МАЖОРИТАРНИЙ.
Стаття 7.17. Комітет ПОЛІТИЧНИЙ.
Стаття 7.18. Комітет КЕРІВНИКІВ.
Стаття 7.19. Комітет СПЕЦІАЛІСТІВ.
Стаття 7.20. Комітет ТЕХНОЛОГІЙ.
Стаття 7.21. Комітет СУМІСНИКІВ.
Стаття 7.22. Законодавча Палата здійснює ще інші повноваження
Стаття 7.23. Палата Сенату (Сенат) Верховної Ради України.
Стаття 7.24. Комітет ГРОМАД.
Стаття 7.25. Комітет ГРОМАД закони економічного профілю схвалює
Стаття 7.26. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ.
Стаття 7.27. Обов’язки Комітету НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ.
Стаття 7.28. Інші повноваження Сенату.
Стаття 7.29. Депутати Верховної Ради України мають бути зразком культури поведінки для всього народу України і зарубіжжя.

Розділ 8. Виконавча влада.
Стаття 8.1. Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади.
Стаття 8.2. До складу Кабінету Міністрів України входять
Стаття 8.3. Кабінет Міністрів України працює на постійній основі.
Стаття 8.4. Основні права та обов’язки Кабінету Міністрів України.
Стаття 8.5. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови
Стаття 8.6. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють Виконавчі Комітети (Виконкоми).
Стаття 8.7. Права та обов’язки виконкомів.
Стаття 8.8. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів
Стаття 8.9. Чергове засідання КМУ скликає та проводить Прем'єр-міністр.
Стаття 8.10. На засіданнях КМУ головує Прем'єр-міністр
Стаття 8.11. Порядок денний засідання затверджує КМУ.
Стаття 8.12. За результатами обговорення питань на засіданні може бути прийнято
Стаття 8.13. Важливу роль у функціонуванні КМ відіграють урядові комітети
Стаття 8.14. Регламентом КМУ встановлено також порядок підготовки проектів
Стаття 8.15. Секретаріат Кабінету Міністрів України

Розділ 9. Судова влада.
Стаття 9.1. Судова влада стежить за дотриманням "законності" в суспільстві.
Стаття 9.2. Обрання на штатну вакантну посаду професійного судді строком на п'ять
Стаття 9.3. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Стаття 9.4. Система судів загальної юрисдикції в Україні
Стаття 9.5. Незалежність суддів гарантуються Конституцією України
Стаття 9.6. Правосуддя здійснюють професійні судді
Стаття 9.7. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування
Стаття 9.8. Конституційний Суд України (КСУ)
Стаття 9.9. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів
Стаття 9.10. До повноважень Конституційного Суду України
Стаття 9.11. Конституційний Суд України за зверненням Президента України
Стаття 9.12. Закони та інші правові акти за висновком Конституційного Суду України
Стаття 9.13. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України
Стаття 9.14. В Україні діє Вища рада юстиції
Стаття 9.15. Прокуратура України становить єдину систему
Стаття 9.16. Генеральний прокурор України очолює Прокуратуру України.
Стаття 9.17. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України
Стаття 9.18. Служба безпеки, Воєнні Сили (Озброєні Сили, Військові Сили), Міліція
Стаття 9.19. Служба Безпеки України
Стаття 9.20. Економічна безпека держави
Стаття 9.21. Воєнна безпека держави
Стаття 9.22. Населення, яке сприяє агресору, сепаратистам, бандитам, терористам, тощо – не визнається як мирне населення.
Стаття 9.23. Державне бюро розслідувань України (далі - ДБР)
Стаття 9.24. ДБР вбирає до себе слідчих, криміналістів, експертів та інших
Стаття 9.25. ДБР є державним органом

Розділ 10. Контрольна влада.
Стаття 10.1. Контроль - одна з основних функцій системи управління.
Стаття 10.2. Однією з найважливіших складових інституційного розвитку України
Стаття 10.3. Контроль з боку Президента України.
Стаття 10.4. Контроль з боку Кабінету Міністрів України.
Стаття 10.5. Контрольні повноваження місцевих органів виконавчої влади
Стаття 10.6. Фінансовий контроль
Стаття 10.7. Громадський контроль є невід'ємною частиною громадянського суспільства.
Стаття 10.8. Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ).
Стаття 10.9. Прокурорський нагляд
Стаття 10.10. Контрольна Рада України (КРУ).
Стаття 10.11. Контрольна Рада України
Стаття 10.12. Контрольна Рада України здійснює функції та повноваження
Стаття 10.13. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини
Стаття 10.14. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу
Стаття 10.15. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля
Стаття 10.16. Комісія Громадського Контролю Виборців (КГКВ).
Стаття 10.17. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України (ГоловКРУ).
Стаття 10.18. Комітет боротьби з корупцією в Україні.
Стаття 10.19. Антимонопольний комітет України.
Стаття 10.20. Верховна Суспільна Палата України (ВСПУ).

Розділ 11. Президентська влада України.
Стаття 11.1. Президентська Рада України.
Стаття 11.2. Палата Радників Президентської Ради України
Стаття 11.3. Палата Екс-Президентів Президентської Ради України
Стаття 11.4. Президентська Рада України керується у своїй діяльності
Стаття 11.5. Кандидатом у депутати на штатне вакантне посадове місце
Стаття 11.6. Президент України є главою держави
Стаття 11.7. Президент України не може мати іншого представницького мандата
Стаття 11.8. Новообраний Президент України вступає на пост
Стаття 11.9. Президент України (депутат) та його Помічник депутата
Стаття 11.10. Президент України виконує свої повноваження
Стаття 11.11. Відставка Президента України
Стаття 11.12. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень
Стаття 11.13. Президент України може бути усунений з поста
Стаття 11.14. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою
Стаття 11.15. Президент України є символом єдності держави
Стаття 11.16. Повноваження Президента України по відношенню до Уряду України
Стаття 11.17. Повноваження Президента України по відношенню до законодавчої
Стаття 11.18. Повноваження Президента України в області зовнішньої політики
Стаття 11.19. Повноваження Президента України як Верховного Головнокомандуючого
Стаття 11.20. Повноваження Президента України по питаннях громадянства.
Стаття 11.21. Інші Повноваження Президента України
Стаття 11.22. Президент України Призначає і звільняє вищих посадових осіб держави
Стаття 11.23. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам
Стаття 11.24. Конституція України дає вичерпний перелік повноважень Президента
Стаття 11.25. Рада національної безпеки і оборони України (РНБО)

Розділ 12. Додатковий розділ.
Стаття 12.1. Безпосереднє контактування між Посадовцем та Відвідувачем
Стаття 12.2. Принцип «ЄДИНОГО ВІКНА».
Стаття 12.3. Тіньова Влада.

Розділ 13. Порядок введення в дію Конституції України.
Стаття 13.1. Президент України дає доручення Верховній Раді України
Стаття 13.2. Верховна Рада України створює Тимчасову спеціальну Комісію (ТСК)
Стаття 13.3. ТСК має діяти на засадах відкритості
Стаття 13.4. Президент України, отримавши від Верховної Ради України
Стаття 13.5. Конституційна Асамблея України отримує від Президента України
Стаття 13.6. Президент України призначає Всеукраїнський Референдум
Стаття 13.7. Конституційна Асамблея, ЦВК, Кабінет Міністрів України
Стаття 13.8. Конституційна Асамблея України проводить підсумки
Стаття 13.9. Верховна Рада України завершує Конституцію України

Розділ 14. Після вступу в дію Конституції України.
Стаття 14.1. Президент України призначає чергову дату проведення виборів депутатів
Стаття 14.2. Обранню депутатів і посадовців підлягає 1/5 частина конституційного
Стаття 14.3. Обрання Тимчасових депутатів на термін 1, 2, 3, і 4 роки на штатні посади
Стаття 14.4. Позачергові вибори депутатів, посадовців та органів влади

ЗАКЛЮЧЕННЯ

___________________________________________________________________________



















ПРОЕКТ










КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ



































Конституція України
(проект)

Розділ 0. Преамбула.

Ми, Український народ — громадяни України різних національностей,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення,
дбаючи про здійснення своїх прав і основоположних свобод,
прагнучи підпорядкувати державну владу інтересам особи,
а державу в цілому — інтересам суспільного загалу,
піклуючись про життя, свободу та процвітання
нинішніх та прийдешніх поколінь,
виражаючи свою суверенну волю,
приймаємо цю Конституцію —
Основний Закон України.

Розділ 1. Загальні положення.

Стаття 1.1. Україна – цілісна і недоторканна, суверенна, незалежна, демократична, соціальна та правова держава.
1. Україна – Президентська республіка.

Стаття 1.2. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
1. Україна є республікою, країною вільних людей (Libertas Populi ), де владу обирає народ на певний час.
2. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
3. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
4. Ніхто не може узурпувати державну владу.
5. В Україні існує єдине Громадянство України.

Стаття 1.3. Народ керує Україною.
1. Державна влада в Україні здійснюється на засадах єдності та поділу її на концептуальну, ідеологічну, законодавчу, виконавчу, судову, контрольну і президентську.
2. Органи влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до Законів України.
3. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
4. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.
5. Усі без виключення державні посадовці повинні служити в ім'я інтересів Українського народу. Їх повноваження повинні визначатися саме в цій якості.

Стаття 1.4. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
1. Конституція України має найвищу юридичну силу.
2. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
3. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
4. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
5. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
6. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 1.5. В Україні люди можуть розмовляти між собою будь якою мовою.
1. В сім’ї мову спілкування обирають члени сім’ї.
2. В громаді мову спілкування обирають члени громади (громадяни).
3. В територіальній громаді мова має бути зрозумілою громадянам і може бути різною, залежно від рішень територіальної громади та окремих громадян.
4. Державна мова – українська.
5. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
6. Володіння різними мовами дозволяє кваліфікувати людину за рівнем загальної культури особистості, за допомогою якої вона (особистість) прилучається до світової культури.

Стаття 1.6. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (України) і не можуть належати юридичним чи фізичним особам.
1. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
2. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
3. Власність зобов'язує.
4. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
5. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
6. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 1.7. Земля України не продається.
1. Земля є основним національним багатством і не підлягає куплі - продажу, даруванню, не може бути предметом фінансових, юридичних чи політичних дій та перебуває під особливою охороною держави.
2. Право оренди землі гарантується.
3. Право оренди набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
4. Куплене раніше громадянином чи юридичною особою право на землю у спадок не передається.
У спадок може бути передано право оренди землі за угодою між державою (рішення від імені держави на своїй території має право прийняти виконком громади четвертого територіального рівня) та юридичною особою чи громадянином.
5. Земля, яка без поважних причин не використовувалась більше п’яти років, переходить у власність держави.

Стаття 1.8. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
1. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.
2. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією України і Законами України.

Стаття 1.9. Держава створює умови якісного формування національних новин, роботи інститутів ЗМІ.
1. Цензура заборонена.
2. ЗМІ необхідно враховувати:
• Шкоду людині з боку тютюну, алкоголю, наркотичних та токсичних засобів, генмодифікованих речовин в будь-якій дозі і концентрації.
• Якщо ми негативно відносимося до минулого - ми руйнуємо майбутнє.
• Потребу зменшення критики та негативу. Зменшення інформації і пропаганди терору.
• Зменшення кількості неповноцінної та сумнівної реклами, інформації.
• Необхідність пропаганди героїв України, гордості за наше минуле.
• Збільшення пропаганди якісних речей, дій, досягнень, інноваційних технологій, тощо.
• Посилення пропаганди перспективних позитивних пропозицій.
• Проведення аналізу дій людей, які дали якісний позитивний результат.
• Перспективу єдності людей, громад, країн.

Стаття 1.10. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 1.11. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою кожного громадянина, всього Українського народу.
1. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України та її територіальних громад покладаються на Збройні Сили України.
2. До Збройних Сил України, окрім регулярної армії, мають відношення також спеціальні підрозділи, контрактна військова служба, служба надзвичайних ситуацій, цивільна оборона, територіальна оборона, резервісти, військовозобов’язані та інші, організація і порядок діяльності яких визначаються Законами України.
3. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються Законами України.
4. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
5. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
6. На території України забороняється створення і функціонування будь - яких збройних формувань, не передбачених законом.

Стаття 1.12. Воєнний стан оголошується Президентом України в разі реальної загрози війни або воєнного нападу на Україну, воєнного протистояння, загрози анексії території, територіальної цілісності і недоторканності України та її територіальних громад.
1. Воєнний стан підлягає затвердженню Президентською Радою України протягом доби, Верховною Радою України впродовж трьох діб з моменту його оголошення.
2. В разі несподіваного воєнного нападу на Україну, підриву цілісності України та її громад Президент протягом доби може використовувати будь-які заходи як Головнокомандуючий Озброєних Сил без оголошення воєнного стану.
3. Не затвердження воєнного стану Президентською Радою України та Верховною Радою України означає його автоматичне припинення.
4. В разі неможливості для Президента України виконувати обов'язки Головнокомандуючого Озброєними Силами під час воєнного стану, і якщо інша особа не була заздалегідь призначена Верховною Радою України на цей пост, його обов'язки тимчасово виконує Міністр оборони.

Стаття 1.13. Територіальна оборона України є системою загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в мирний час, особливий період та у воєнний період з завданнями:
- охорона військових та важливих державних об’єктів і комунікацій;
- утримання маршрутів пересування та маневру військ;
- охорони та захисту державного кордону;
- охорони повітряного простору та підводного простору в межах територіального моря та інших водойм;
- забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, мобілізаційного та оперативного розгортання військ (сил);
- боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора на території країни, а також радіаційного, хімічного, біологічного захисту військ;
- боротьби з антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями;
- захисту і евакуації населення від наслідків аварій (руйнувань) атомних електростанцій, об'єктів, небезпечних у хімічному відношенні;
- організація та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах, захисту населення від наслідків воєнних дій, викликаних застосуванням засобів масового ураження, терористичними актами та диверсіями, тощо;
- підтримання правового режиму.
1. Територіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, областей, у містах Києві та Севастополі - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виконкоми в межах своїх повноважень.
2. Безпосереднє керівництво територіальною обороною держави здійснює начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України.
3. До виконання завдань територіальної оборони в межах їх повноважень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, органи внутрішніх справ, підрозділи Державної спеціальної служби транспорту та відповідні правоохоронні органи.
4. Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих виконкомів, органів місцевого самоврядування, військових формувань та основи їх взаємодії визначаються Положенням про територіальну оборону України, яке затверджує Президент України.
5. Військові комісаріати організаційно підлеглі місцевим органам виконавчої влади, на їх базі працюють оборонні відділи, які під безпосереднім керівництвом органів місцевої влади відповідальні на своїх територіях за:
- підготовку молоді та підбір її на військову службу;
- мобілізаційну та облікову роботу;
- територіальну та цивільну оборону;
- організацію виконання забезпечення мобілізації;
- на випадок особливого періоду - виконання військово-транспортного обов’язку;
- проведення призову молоді на військову службу та військовий облік;
- проведення оформлення на військову контрактну службу;
- залучення відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та військового управління, правоохоронних органів; ради оборони Автономної Республіки Крим та областей, що створюються в особливий період; військ (сил) та засобів, що залучаються до виконання завдань оборони;
- відновлення функціонування спеціальних формувань (автомобільні, авіаційні, водні, залізничні, медичні та інші), які утворюються підприємствами, установами і організаціями згідно з їх штатами і табелями в мирний час, а після відповідної підготовки - передаються під час мобілізації у встановленому порядку до збройних сил чи інших військових формувань для задоволення оборонних потреб;
- надійне функціонування органів місцевого самоврядування та військового управління;
- організацію та здійснення евакуаційних заходів, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах;
- захист населення від наслідків воєнних дій, аварій, руйнувань, викликаних застосуванням засобів масового ураження, терористичними актами та диверсіями тощо.
6. Укомплектовуються Військові комісаріати в першу чергу не військовослужбовцями високого рангу, а держслужбовцями із числа звільнених в запас і потрібних для цієї роботи військових фахівців оперативно-стратегічної та оперативно-тактичної ланок.

Стаття 1.14. Надзвичайний стан оголошується Президентом України, проте без затвердження його Президентською Радою України він зберігається протягом тижня.
1. Повноваження посадових осіб в умовах надзвичайного стану визначаються Законом України, а у виняткових випадках – Указом Президента України.
2.Режим надзвичайного стану не служить підставою для обмеження свободи слова і інформації.
3. Оголошення надзвичайного стану зобов'язує негайно сповістити населення про вимоги режиму, який при цьому вводиться.
4. Режим надзвичайного стану не поширюється на громадян України, які перебувають за кордоном.

Стаття 1.15. Надзвичайна ситуація - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, тощо, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
1. Надзвичайна ситуація – виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них відносяться великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри, тощо.
2. Надзвичайна ситуація – спровокована людиною чи групою людей небезпечна ситуація, яка порушує свободу та безпеку інших людей, порушує Конституцію України і Закони України.
3. Надзвичайна ситуація оголошується Президентом України, або Головою територіальної громади, проте без затвердження його Президентською Радою України та Верховною Радою України вона зберігається протягом не більше тижня.
4. Дії гілок влади, населення під час оголошених Воєнного стану, Надзвичайного стану, Надзвичайної ситуації повинні відповідати Конституції України, Законам України та вимогам оголошеного режиму.

Стаття 1.16. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Стаття 1.17. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено Конституцією України та Законами України.
1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Стаття 1.18. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
1. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів (синя смуга - верхня).
2. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від наявного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
3. Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від наявного складу Верховної Ради України.
4. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від наявного складу Верховної Ради України.
5. Столицею України є місто Київ.

Стаття 1.19. Екологічна безпека, екологічні стандарти затверджуються Законом України.
1. Жодна великомасштабна господарська ініціатива не повинна втілюватися в життя без попереднього позитивного висновку екологічної експертизи.
2. У екологічній експертизі не може бути відмовлено, якщо сторона, яка наполягає на її проведенні, має власні джерела її фінансування.
3. Будь-яка інформація про стан екологічної загрози населенню не може бути предметом державної або іншої таємниці, що охороняється Законом.
4. Екологічна експертиза державних об'єктів у разі, коли вона засвідчила стан недопустимого забруднення, оплачується державою.
5. Екологічна експертиза недержавних об'єктів в аналогічному випадку оплачується власником цих об'єктів.
6. Сміття, відходи виробництва та споживання повинні своєчасно та якісно прибиратися та перероблятися (утилізуватися).
7. Право на судовий позов з метою відшкодування екологічних збитків гарантується.

Стаття 1.20. Продовольча безпека — це спроможність держави, органів самоврядування гарантувати задоволення потреб у продуктах харчування на рівні, необхідному для нормальної життєдіяльності населення.
1. Кількість, якість, асортимент споживаних харчових продуктів, своєчасність і регулярність приймання їжі мають важливе значення для життєдіяльності організму.
2. Кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування.
3. Держава повинна мати стратегічні продовольчі запаси на випадок війни чи природної катастрофи.
4. Забезпечення продовольчої безпеки, кількісного та якісного споживання – є одним з головних пунктів оцінки роботи Виконавчої влади.

Стаття 1.21. Економіка.
1. Грошовою одиницею України є гривня.
Розрахунки на території України іншими грошами заборонені.
2. Основний показник ціни гривні - скільки коштує середній прожитковий мінімум однієї особи (з розрахунку на місяць, квартал, рік, тощо) в Україні на момент оцінки.
3. Відносний коефіцієнт гривні, міжнародна ціна гривні розраховується, виходячи з оцінки середнього прожиткового мінімуму однієї особи в гривні на час проведення розрахунку в Україні - відносно ціни того самого переліку і кількості товарів, робіт та послуг у той же час однієї особи в країні, національна валюта якої розглядається.
4. Економіка України:
ринкова економіка є втіленням економічної свободи,
планова економіка має гарантії,
соціальна економіка є захистом людей,
ресурс орієнтована економіка сприяє гармонійному розвитку технологій і природи,
національно орієнтована економіка сприяє взаємовідносинам між громадянами України.
Економіка України соціально – планово – ринково – ресурс орієнтована та національно орієнтована.
5. Економіка України - це політика розвитку її національних продуктивних сил.
6. Торгівля є вільною.
7. Україна розвиває ринок технологій.
8. Інвестиції заохочуються, при умові, якщо виробництво кінцевого продукту буде розташоване в Україні, податки та інші плати в бюджет надаватимуться Україні, основний пакет акцій належатиме Україні та більшість робочих місць належатимуть громадянам України.
Іноземним ресурсам надана необмежена можливість працювати усередині України, але виключно під долю тих прибутків, які формуватимуться з їх участю.
9. На території України бізнес розвивається на користь громадян України, на підтримку національної економіки.
10. Держава підтримує національну економіку.
11. Держава гарантує національну приватну власність.
12. Держава підтримує інститути національного бізнесу та національної приватної власності.
13. Державні та комунальні підприємства продажу не підлягають, вони можуть передаватись в оренду.
14. Розмір приватних банківських рахунків та обсяг приватної власності в Україні не обмежуються.
15. Вивіз, вивід приватної власності з України підлягає пильному контролю та оподатковується, згідно Конституції України та Законів України.
16. Державні податки не можуть бути такими, щоб це становило загрозу економічній свободі.
17. Податки з фізичних осіб Громадян України не повинні перевищувати 10% доходу фізичної особи.
18. Податки з юридичних осіб в Україні не повинні перевищувати 15% від кінцевої ціни готової продукції.
19. Податки з юридичних осіб в Україні не повинні бути менше ніж 15% від ціни продажу за рубіж сировини та частин готової продукції (окрім самої готової продукції).
20. Податки з юридичних осіб в Україні, серед засновників яких є іноземці, збільшуються пропорційно, починаючи з 30% акцій іноземних засновників.
21. Комунальні платежі з Громадянина України, адресно та особисто компенсуються (субсидії) фізичній особі державою і місцевим самоврядуванням, згідно Конституції України та Законів України (доходи, власність інших членів сім’ї не враховуються).
22. Банківська система може стабільно існувати, лише як структура, що забезпечує ефективність продуктивної праці.
23. Банки не є позиковими установами, а виступають як інвестиційні компанії.
24. Мета розвитку будь-якій з галузей на рівні держави – задоволення демографічно обумовлених потреб населення при дотриманні умов біосферної допустимості розвитку («Що занадто, то не здраво!»).

Стаття 1.22. Національний банк України – головний, центральний банк України (НБУ).
1. Національний банк України несе відповідальність за грошову політику.
2. Верховна Рада України здійснює перевірку Національного банку України відносно того, наскільки відповідально використовуються фонди.
3. Рішення про керівництво Національним банком України і його діяльність встановлюються Законами України.
4. Лише Національний банк України має право друкувати банкноти і випускати монети.
Постанови про грошову і платіжну систему в інших випадках встановлюються Законами України.
5. Забезпечення стабільності гривні є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.
6. Емісія гривні здійснюється виключно Національним банком України.
7. Визначення засад грошово-кредитної політики та контроль за її проведенням здійснює Рада Національного банку України.
8. Національний банк України приймає участь у розробці Виконавчою владою бюджету України та територіальних громад, надаючи основи грошово-кредитної політики на наступний рік та наступні десять років.
9. Національний банк України разом з Виконавчою владою відповідальні за погашення боргів України.
10. Основи грошово-кредитної політики в Україні виключають лихварство відносно Громадян України (Центральний банк України щорічно знижує процент кредитної ставки, доводячи її за п’ять років до нуля).
11. Центральний банк України формує резерви гривні та цінних металів.
12. Центральний банк України не формує валютні резерви та відмовляється від
Базель-3.
13. Держава погашає взяті нею іноземні кредити та надалі відмовляється від іноземних кредитів, а кредити усередині країни повинні мати негативний баланс.
14. Кожний сьомий рік в Україні починається з прощення боргів (2021 р., 2028 р., 2035 р., 2042 р., 2049 р., та далі) усіма юридичними та фізичними особами України.

Стаття 1.23. Посадовий оклад.
1. ОКЛАД – щомісячний фіксований розмір заробітної плати.
2. Посадовий оклад - щомісячний розмір погодинної оплати праці, установлюваний, як правило, для керівників, фахівців і службовців.
3. Мінімальний посадовий оклад не може бути нижче прожиткового мінімуму.
4. Для керівників, фахівців і службовців може бути встановлений інший вид оплати праці (у відсотках від виручки, в долях від прибутку та інше).
5. Максимальний посадовий оклад – п'ятнадцять мінімальних заробітних окладів (посада – Президент України).




Стаття 1.24. Заробітна плата.
1. Заробітна плата - це посадовий оклад винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.
2. Заробітна плата не може бути меншою, ніж посадовий оклад.
3. Розмір заробітної плати залежить вiд складності та умов виконуваної роботи, рівня навчання, професiйно-дiлових якостей працівника, результатів його праці та господарської дiяльностi підприємства, установи, органiзацiї i максимальним розміром не обмежується.
4. Питання державного i договірного регулювання оплати праці, прав працiвникiв на оплату праці та їх захисту визначається Конституцією України, Законами України та іншими нормативно-правовими актами.
5. Оплата праці за законним договором (угодою, контрактом) відповідає тексту документу.

Стаття 1.25. Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів, послуг, які необхідні для нормального функціонування організму людини та задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
1. Прожитковий мінімум не може бути вищий за мінімальну заробітну плату.
2. Сферою застосування показників прожиткового мінімуму є:
- загальна оцінка рівня життя в Україні;
- оцінка ціни гривні;
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги дітям, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
- визначення права на призначення соціальної допомоги;
- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;
- встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
- визначення ціни гривні відносно іноземних валют.
3. Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до Закону України.

Стаття 1.26. Мінімальний заробітний оклад - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт, послуг).
1. Мінімальний заробітний оклад є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
2. Мінімальний заробітний оклад підлягає щоквартальній індексації у встановленому законодавством порядку.
3. Посадові оклади депутатів, посадовців залежать від рівня мінімального заробітного окладу, рівня знань, вміння приймати прогресивні безпечні рішення та впроваджувати їх.
Посадовий оклад Президента України – п'ятнадцять мінімальних заробітних окладів (самий високий для депутатів та посадовців в Україні).
4. Крім посадового окладу депутат має право отримувати додатково таку ж саму суму грошей на оренду та облаштування місця роботи, технічні засоби, транспорту, утримування Помічника депутата та іншого персоналу, крім витрат на заробітну плату депутату.
5. Депутати можуть перерозподіляти між собою додаткові кошти на підставі законних договорів (угод, контрактів), крім перерозподілу на заробітну плату депутату.
6. Робочий день депутата (на робочому місті) складає не менше ніж чотири години (субота – три години), або двадцять три години на тиждень. Робочий день депутата ненормований.
7. Додаткове підвищення заробітної плати депутату (залежно займаної посади, складності праці, важких умов праці, ненормованого часу праці, небезпечних умов праці та інше) можливе за рішенням керівника органу влади, підтвердженого всіма гілками влади та Всеукраїнським Референдумом на термін не більше ніж п’ять років.
8. Мінімальний штатний посадовий оклад залежить від рівня кваліфікації працівника, необхідного для роботи на цій штатній посаді:
- некваліфікований труд (середня освіта ) – від одного прожиткового мінімуму;
- кваліфікований труд (середня спеціальна освіта ) – від трьох прожиткових мінімумів;
- висококваліфікований труд (вища освіта) – від п’яти прожиткових мінімумів.
9. Заробітна плата залежить від займаної посади, рівня кваліфікації, освоєння та впровадження новітніх результативних технологій, передової організації праці, якості результатів праці, складності роботи, важких умов праці, вимушене перевищення часу роботи, робота у нічний час, неділю, святковий день, небезпечних умов та іншого.

Стаття 1.27. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України та інших бюджетів.
1. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі законних договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.
2. Бюджет на десять років і на наступний рік готує Виконавча влада України та кожна територіальна громада за участю Національного банку України та з врахуванням Програми, Генерального Плану і Звіту розвитку територіальної громади на двадцять п’ять років, нагальних потреб.
3. Бюджет повинен враховувати Концепцію суспільної безпеки та мати Концепцію самого бюджету.
4. Бюджет вступає в дію після підписання його Головою громади та виконавцями, оприлюднення.
5. Невиконання бюджету більше ніж на 1% є підставою для дострокової відставки винного депутата, групи депутатів, або всього Виконавчого органу влади.
- Невиконання бюджету більше ніж на 5% є підставою для втручання Прокуратури.
- Використання Виконавчою владою коштів на витрати поза бюджетом забороняється.
- Виконавці несуть юридичну відповідальність за несвоєчасне, неповноцінне, нецільове, недоцільне використання, перевищення трат бюджетних коштів, неякісне виконання запланованих бюджетом робіт та послуг.
6. Порушення Генерального плану розвитку громади підлягає юридичній відповідальності винних осіб, згідно Конституції України та Законів України.

Стаття 1.28. Державні податки і збори встановлюються Законами України.
1. Кожна територіальна громада має право встановлення територіальних податків і зборів, узгоджено з іншими громадами вертикалі виконавчої влади, згідно Законам України.
2. Державні кошти можуть витрачатися тільки за бюджетом України.
Витрачання державних коштів на інші потреби Верховна Рада України визначає шляхом бюджетного регулювання.
3. Верховна Рада України здійснює бюджетне регулювання на найближчий бюджетний рік або у зв'язку з особливими причинами на інший бюджетний період.
4. Без уповноваження Верховної Ради України Кабінет Міністрів України не має права укладати угоди про позики або іншим чином покладати на державу економічні зобов'язання.
5. Бюджетні розрахунки, бюджет, виконання бюджету, аналіз динамічно кожні три місяці публікується у повному складі і доступні для ознайомлення і контролю з боку громадян України.

Стаття 1.29. Пенсія — регулярна грошова виплата (у розрахунку на місяць), яка призначається у встановленому державою порядку як захід матеріального забезпечення за принципами загальнолюдської солідарності та субсидування.
1. Право на пенсію може виникнути протягом всього життя людини, починаючи з народження.
2. В Україні розрізняють види пенсійних виплат:
• загальнообов'язкова державна солідарна трудова пенсія;
• обов’язкова накопичувальна трудова пенсія;
• накопичувальна пенсія;
• пенсія за вислугою років;
• пенсія за інвалідністю;
• пенсія неповноліття,
• пенсія за віком;
• пенсія у зв'язку з втратою годувальника;
• довічно обумовлена пенсія;
• довічна пенсія подружжя;
• одноразова пенсійна виплата;
• додаткові пенсії.
3. Забезпечення прийнятного рівня доходів є обов’язком держави й громадянина.
4. Заощадження на пенсію відбуваються, в основному через інститут недержавних пенсійних фондів (НПФ).
5. Недержавну пенсію виплачують додатково до державної пенсії.
6. Державна пенсія за віком дорівнює одному прожитковому мінімуму на момент виплати, згідно Конституції України та Законам України.
7. Розмір недержавної пенсії, на яку можуть сподіватися вкладники й учасники, залежить від розміру пенсійних внесків, періоду накопичення та суми отриманого інвестиційного прибутку.
8. З моменту зарахування коштів на індивідуальний пенсійний рахунок накопичувальні складові частини пенсії стають приватною власністю громадянина, на них поширюється право успадкування, їх не можна відчужити на користь третіх осіб.
9. При призначенні пенсії ніякі пільги не враховуються.
10. Страховий пенсійний стаж - період (термін), впродовж якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і за який щомісячно сплачені страхові внески в сумі, не менше мінімального страхового внеску.
11. Пенсійне забезпечення може мати три рівня:
- перший рівень пенсійного забезпечення - загальнообов'язкова державна солідарна трудова пенсія;
- другий рівень пенсійного забезпечення - обов’язкова накопичувальна трудова пенсія;
- третій рівень пенсійного забезпечення - накопичувальна пенсія (одна чи декілька).
12. Перший рівень пенсійного забезпечення (загальнообов'язкова державна солідарна трудова пенсія) обчислюється громадянам України (Пенсійний фонд України) за письмовою заявою:
1) громадянин України на свій розсуд обирає сто місяців (підряд, або вибірково) свого страхового пенсійного стажу;
2) дохід громадянина по кожному з обраних 100 місяців окремо ділять на прожитковий мінімум тих же самих місяців по Україні - отримають 100 коефіцієнтів;
3) всі сто коефіцієнтів складають і ділять на 100 – отримують середньомісячний коефіцієнт доходів громадянина;
4) кількість повних місяців роботи в Україні, за які сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України у розмірах не менше мінімально можливого внеску, складають і ділять на п’ятсот - отримують коефіцієнт страхового пенсійного стажу;
5) середньомісячний коефіцієнт доходів громадянина складають з коефіцієнтом страхового пенсійного стажу і ділять на два, отримують пенсійний коефіцієнт;
6) пенсійний коефіцієнт помножують на середньомісячний прожитковий мінімум по Україні за минулий календарний рік (від року розрахунку пенсії) - отримують розмір пенсії у гривні (солідарну частину пенсії), яка підлягає подальшій щоквартальній індексації і щомісячній виплаті громадянину.
Пенсійний фонд України перший рівень пенсійного забезпечення (обов’язкова солідарна складова частина пенсії) може щомісячно переводити на вказаний пенсіонером рахунок у будь-якому банку, навіть якщо цей банк знаходиться в іншій країні, або пересилати поштовим переказом на вказану пенсіонером адресу.
13. Якщо солідарна частина пенсії громадянина України менша за прожитковий мінімум, держава компенсує різницю у вигляді допомоги до розміру діючого на цей час прожиткового мінімуму.
14. Солідарна частина пенсії (перший рівень пенсійного забезпечення) не може бути більше десяти прожиткових мінімумів на момент її виплати.
15. Якщо громадянин України, виходячи на пенсію після досягнення ним віку шестидесяти років, відмовляється від солідарної частини пенсії (перший рівень пенсійного забезпечення), то йому начисляється довічна щомісячна державна допомога у розмірі прожиткового мінімуму.
Якщо громадянин України, виходячи на пенсію, відмовляється від солідарної частини пенсії (перший рівень пенсійного забезпечення) та має неперервний страховий пенсійний стаж більший ніж 50 повних календарних років, то йому (за його бажанням) одночасно одноразово видається пенсійна державна допомога у розмірі його середньомісячного коефіцієнту доходів, помноженого на середньомісячний прожитковий мінімум по Україні за минулий календарний рік (відносно року проведення розрахунку) та помножену на кількість повних років страхового пенсійного стажу.
16. Другий рівень пенсійного забезпечення (обов’язкова накопичувальна трудова пенсія) і третій рівень пенсійного забезпечення (накопичувальна пенсія) розмірами не обмежуються.
17. Другий рівень пенсійного забезпечення (обов’язкова накопичувальна трудова пенсія) є обов’язковим для працедавців та найманих працівників.
На рахунки обов’язкових накопичувальних пенсійних програм найманого працівника працедавець повинен щомісячно обов’язково перераховувати не менше 10% щомісячного заробітку працівника, з суми якого 3% перераховує сам найманий працівник.
18. Третій рівень пенсійного забезпечення - накопичувальна пенсія - необов’язкова недержавна накопичувальна складова частина пенсії залежить від умов домовленостей майбутнього пенсіонера з банком, або страховою компанією чи фондом на основі законного договору (угоди, контракту) пенсійного страхування.
19. Усі види пенсії та допомоги щоквартально індексуються.
20. Перерахунок пенсії може бути проведений за бажанням пенсіонера (не частіше одного разу у два роки).
21. Призначена після проведеного перерахунку пенсія за розміром не може бути менше призначеної раніше.
22. Пенсійне забезпечення здійснюється згідно Конституції України і Законів України.
23. Державна допомога надається громадянину України, який отримує дохід (заробітна плата, пенсія, або інше) у сумарному розмірі нижче прожиткового мінімуму, або не отримує ніякого доходу. Державна допомога, разом з іншими видами допомоги, не може перевищувати прожитковий мінімум.
24. Державна допомога дітям розраховується:
- при народженні дитини в Україні оформляється паспорт громадянина України та одному з дієздатних батьків (чи усиновителю, опікуну, тощо) надається одноразова цільова допомога для дитини у розмірі не менше десяти місячних прожиткових мінімумів (на купівлю дитячої білизни, одежі, колиски, інших речей, майна, тощо), а також оформляється загальнообов'язкове державне соціально-медичне страхування;
- з дня народження і до вісімнадцяти років одному з батьків (чи усиновителю, опікуну, тощо) надається щомісячна соціальна допомога дитині (на їжу, одежу, комунальні послуги, тощо) не нижче прожиткового мінімуму (пенсія неповноліття);
- у вісімнадцять років та після вісімнадцяти років, у весь період навчання у денному державному (комунальному) учбовому закладі громадянину України надається винагорода – стипендія. Розмір стипендії залежить від якості (успішності) навчання і поведінки стипендіата.
25. Соціальна допомога надається у розмірі (разом з іншими видами допомоги, пенсії, тощо) не вище прожиткового мінімуму.
26. Пенсія за віком та загальнообов'язкова державна солідарна трудова пенсія виключають одна другу (начисляється тільки одна пенсія – за бажанням особи).
Пенсія за віком не надається особі, яка має громадянство іншої країни.
27. Солідарна частина пенсії (перший рівень пенсійного забезпечення) підраховується з усіх джерел доходів громадянина.
Якщо громадянин робив на одну заробітну плату, то довідку про заробітну плату він може отримати за місцем роботи, а якщо громадянин робив одночасно на декількох роботах, у різних роботодавців, то довідку про заробітну плату він має отримати від всіх роботодавців, або з облікової картки Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації України (за своїм ідентифікаційним номером).

Стаття 1.30. Кошик розрахунку прожиткового мінімуму.
1. Середній набір (кошик) для розрахунків прожиткового мінімуму складає на рік (без врахування статі, особливостей статури, віку, працездатності, фізичних навантажень, способу життя, тощо):
1.1. Хлібні продукти (хліб і макаронні вироби в перерахунку на борошно - борошно, крупи, бобові) - всього 177 (кг)
в тому числі:
Бобові 7,3
борошно пшеничне 20
Рис 5
інші крупи (крім рису) 6
хліб пшеничний 75
хліб житній 115
Макаронні вироби 6
1.2. Картопля 150
1. 3. Овочі та баштанні – всього 91,8
в тому числі:
капуста свіжа і квашена 35
огірки і помідори свіжі і солоні 1,8
столові коренеплоди 35
інші овочі 20
1.4. Фрукти свіжі 18,6
1.5. Цукор і кондитерські вироби (у перерахуванні на цукор) - всього 20,8
в тому числі:
цукор 20
Цукерки 0,7
Печиво 0,7
1.6. М'ясопродукти - всього 34,8
в тому числі:
Яловичина 15
Баранина 1,8
Свинина 4
м'ясо птиці 14
1.7. Рибопродукти - всього 14,7
в тому числі:
риба свіжа 14
Оселедець 0,7
1.8. Молоко і молокопродукти (в перерахунку на молоко) - всього 217,3
в тому числі:
молоко, кефір 110
Сметана 1,8
масло тваринне 1,8
Сир (не твердий) 10
Сир (твердий) 2,5
1.9. Яйця (штук) 180
1.10. Масло рослинне, маргарин і інші жири - всього 13
в тому числі:
маргарин і інші жири 6
масло рослинне 7
1.11. Інші продукти - всього 4,88
в тому числі:
Сіль 3,65
чай 0,5
спеції 0,73
Набір індивідуальних непродовольчих товарів, який використовується для розрахунку (кількість штук на рік):
1.12. Верхня пальтова група:
куртка з хутряною підстібкою 1/8
куртка 1/9
пальто (плащ) 1/7
пальто зимове 1/8
пальто демісезонне 1/7
1.13. Верхня костюмно-платьєва група:
костюм-двійка 1/5
сорочка з бавовняної або
сумішевої тканини (блузка) 1
штани з напіввовняної тканини 1/4
штани з джинсової тканини 1/4
джемпер (светр) 1/5
спортивний костюм 1/4
сукню з напіввовняної тканини 1/5
плаття з х/б тканини 1/2
халат 1/5
спідниця 1/5
1.14. Білизна:
труси 3
майка 7
бюстгальтер 1
сорочка нічна 1
комбінація 1/2
1.15. Панчішно-шкарпеткові вироби:
шкарпетки 7
колготки 3
1.16. Головні убори та галантерейні вироби:
хутряний головний убір 1/7
шапочка з напіввовняної пряжі 1/3
шарф 1/6
рукавички трикотажні 1/3
1.17. Взуття
чоботи на утепленій підкладці 1/5
чоботи зимові 1/5
чоботи осінні 1/3
напівчеревики 1/2
туфлі закриті 1/2
туфлі літні 1
кросівки 1/3
взуття домашня 1/3
взуття гумове 1/5
1.18. Шкільно-письмові товари:
зошит (12 аркушів) 1
авторучка 2
1.19. Постільна білизна
1. Ковдра 1/7
2. Подушка 1/5
3. Підодіяльник 1/2
4. Простирадло 1
5. Наволочка 1
6. Рушник особистий 1
7. Рушник банний 1/3
8. Рушник кухонний 1
1.20. Товари культурно-побутового і господарського призначення
1. Посуд:
тарілка 1/6
каструля, сковорода 1/3
чайник 1/8
склянка, чашка 1
столовий прилад (ложка, виделка, ніж) 1
1.21. Побутові прилади:
холодильник 1/20
телевізор 1/15
пральна машина 1/20
електропраска 1/9
швейна машина 1/40
світильник побутової 1/6
годинники всіх видів 1/6
1.22. Меблі:
шафа для одягу 1/25
шафа навісна 1/10
шафа-вішалка 1/20
дзеркало 1/20
ліжко (диван) 1/7
стіл обідній 1/25
стіл робочий 1/25
стілець 1/5
табурет 1/3
1.23. Комунальні послуги з розрахунку на одного громадянина та загальної площі житла до 40 м2.
1.24. Предмети першої необхідності, санітарії та ліки - 10 відсотків від загальної величини витрат на непродовольчі товари.
2. Законодавчо перелік можливо збільшити, але не зменшити.
Зміна назв переліку можлива лише за рішенням Всеукраїнського референдуму.

Стаття 1.31. Дармоїдство – тривале (більше двох років, наявність офіційних попереджень) проживання повнолітньої працездатної особи на прожитковому мінімумі державної допомоги з ухиленням від суспільно корисної праці, та асоціальна поведінка можуть бути основою для вирішення питання переведення прожиткового мінімуму з грошової на натуральну форму забезпечення. Рішення приймає суд (перегляд рішення суду можливий не раніше як через два роки).

Стаття 1.32. Державні пільги (зниження податкового тиску), державне сприяння можуть набувати (розглядається Кабінетом Міністрів України раз на два роки, надається на період від двох до п’яти років):
- інвестування в бізнес України на рівні не менше ніж 10 000 прожиткових мінімумів на рік;
- туристична галузь (за умови цінового тиску, доступного громадянам з низьким рівнем життя);
- готельний бізнес розрахований на громадянам з низьким рівнем життя;
- будівельний бізнес розрахований на громадян з низьким рівнем життя;
- наукові програми розвитку;
- втілення прогресивних наукових розробок;
- дрібний виробник, дрібне підприємництво;
- оздоровчий бізнес, розрахований на громадянам з низьким рівнем життя;
- розвиток екологічно чистих родових поселень;
- екологічно чисті, якісні продукти харчування, вирощені на території громади;
- екологічно чистий родовий маєток;
- енергетика альтернативна; використання «вільної» енергії;
- експорт повноцінних товарів виготовлених в Україні;
- імпорт сировини, матеріалів, деталей, запчастин, технологій;
- покращення іміджу, рекламування України за її межами;
- малий та середній бізнес в Україні у перші п’ять років.

Стаття 1.33. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.
1. Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.
2. Угода страхування за розміром тексту не повинна перевищувати одного листа формату А4 та мати шрифт розміром 3 мм (формат 12-14).
3. Пріоритетні види комплексного довгострокового та довічного страхування (з послугами незалежного асістанса, без франшиз):
3.1. Довічне загальнообов’язкове державне медико-соціальне страхування громадянина України.
Громадянин вирішує в якій ліцензованій лікарняній касі чи страховій компанії, банку буде застрахований, заключає законний договір (угоду, контракт). Кошти на кожну застраховану особу лікарняній касі чи страховій компанії, банку перераховує держава.
3.2. Довічне загальнообов’язкове страхування від нещасного випадку, хвороби, страхування життя у разі смерті.
Громадянин вирішує в якій ліцензованій лікарняній касі чи страховій компанії, банку буде застрахований, заключає законний договір (угоду, контракт).
Кошти на це страхування перераховує працедавець, у кого працює застрахований і складають не менше 5% заробітку (1% з яких перераховуються з заробітної плати застрахованого).
Кожні чергові дванадцять місяців від початку довічного загальнообов’язкового страхування від нещасного випадку, хвороби особам, які за цей період часу не хворіли та не мали травм, нараховується обумовлена сума грошей, яку застрахований може вільно отримати в будь-який час.
4. Довічне загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (входить: загальнообов'язкова державна солідарна трудова пенсія, або пенсія за вислугою років, пенсія за інвалідністю, пенсія неповноліття, пенсія у зв'язку з втратою годувальника, довічно обумовлена пенсія, одноразова пенсійна виплата).
5. Довічне пенсійне недержавне страхування.
6. Довгострокове (не менше п’яти років) страхування місця (місць) проживання (квартири, або будинку, оселі, садиби, території, маєтку, майна) від пошкодження.
7. Довгострокове страхування рівня заробітної плати (входить: працевлаштування за фахом і кваліфікаційним рівнем, професійне навчання, підвищення кваліфікації, гарантований рівень постійного заробітку, консультації юрисконсульта, захист адвоката в суді з питань праці, тощо).
8. Довгострокове (не менше п’яти років) обов’язкове страхування транспортного засобу (входить: незалежно від терміну використання застрахованого транспортного засобу - регулярний профілактичний технічний огляд, налагодження, гарантований ремонт транспортного засобу, медична допомога постраждалим особам у цьому транспортному засобі, ремонт пошкодженого застрахованим іншого транспортного засобу, медична допомога постраждалим від цього транспортного засобу особам, дітям, послуги представника страховика, адвоката, ДАЇ, лікаря, госпіталізація, оповіщення близьких родичів та за місцем роботи, транспортування транспортного засобу та постраждалих до місця надання кваліфікованої допомоги, транспортування загиблих до місця поховання та поховання, підвищення кваліфікації водія, тощо). Угода страхування продовжує діяти при умовах заміни застрахованою особою одного транспортного засобу на інший (заміна повинна бути зареєстрована страховиком в угоді страхування).
9. Кожне з видів довічного, або довгострокового комплексного страхування може стати більш комплексним, зате скороченню чи подрібненню об’єму послуг не підлягає.
10. Страхування враховує інфляційні процеси.
11. Страхування повинно відповідати Конституції України та Законам України.

Розділ 2. Права та свободи, обов'язки та заборони.

Стаття 2.1. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
1. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
2. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
3. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
4. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 2.2. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 2.3. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
1. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, місця роботи, посади, за мовними, віковими або іншими ознаками.
2. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:
• наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько - політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
• спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок;
• створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 2.4. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
1. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
2. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 2.5. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.
1. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 2.6. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
1. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
2. Обов'язок держави - захищати життя людини.
3. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 2.7. Кожен має право на повагу до його гідності.
1. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
2. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 2.8. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
1. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
2. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.
3. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
4. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
5. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
6. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 2.9. Кожному гарантується недоторканність житла.
1. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
2. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 2.10. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
1. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 2.11. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
1. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
2. Кожен громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
3. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 2.12. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
1. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 2.13. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
1. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
2. Здійснення прав на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 2.14. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
1. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
2. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.
3. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
4. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
5. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина , виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною
(невійськовою) службою.

Стаття 2.15. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
1. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.
2. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України.
3. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
4. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
5. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності.
6. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
7. Усі професійні спілки мають рівні права.
8. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
9. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
10. Усі об'єднання громадян рівні перед законом.
11. Заохочується методологічний загальнонародний рух української концептуальної влади.

Стаття 2.16. Створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання національної, міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
1. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
2. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних і комунальних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
3. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 2.17. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих (консультативних) референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
1. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 2.18. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації на певній території.
1. Громадяни мають право проводити мирні, без зброї мітинги на завчасно узгоджених з владою четвертого територіального рівня територіях; походи і демонстрації за маршрутами, завчасно узгодженими з органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.
2. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 2.19. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органи місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.

Стаття 2.20. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
1. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
2. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
3. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
4. Право приватної власності є непорушним, окрім права власності на землю, природу.
5. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
6. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
7. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
8. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 2.21. Кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
1. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
2. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
3. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
4. Види і межі монополії визначаються законом.
5. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 2.22. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
1. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
2. Використання примусової праці забороняється.
3. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний, про надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію.
4. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижче тієї, яка визначена законом.
5. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
6. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
7. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 2.23. Працюючі, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
1. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
2. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у страйку.
3. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 2.24. Кожний працюючий має право на відпочинок.
1. Право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
2. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
3. Працюючі пенсіонери мають право на двомісячну безоплатну відпустку у літній період часу.

Стаття 2.25. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
1. Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;
створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
2. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 2.26. Кожен має право на житло.
1. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
2. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
3. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 2.27. Держава створює умови, за яких сім’я чи одинокий дорослий громадянин України має змогу отримати одну ділянку території в оренду (не менше ніж пів гектара) і побудувати на ній екологічно чисте житло (садибу). Питання вирішується позитивно на протязі не більше одного року місцевим органом четвертого рівня виконавчої територіальної влади.
Або:
Селянська сім’я чи одинокий дорослий громадянин України мають право отримати у
пожиттєве користування вільний земельний наділ в оренду (не менше ніж чотири гектари придатних до сільського виробництва) для постійного проживання та ведення сільського господарства. Питання вирішується позитивно на протязі не більше одного року місцевим органом четвертого рівня виконавчої територіальної влади.
Або:
Кожна сім’я чи одинокий дорослий громадянин України має право на безоплатне отримання однієї ділянки землі в безоплатну оренду, площею не менш ніж один гектар, у пожиттєве користування для облаштування на ній екологічно чистого родового маєтку. Питання вирішується позитивно на протязі не більше одного року місцевим органом четвертого рівня виконавчої територіальної влади.
1. Умови виділення землі під екологічно чистий родовий маєток:
• Земельна ділянка під екологічно чистий родовий маєток надається безоплатно.
• Екологічно чистий родовий маєток оформляється тільки на дієздатну фізичну особу, пожиттєво, з правом передачі його у спадок.
• Екологічно чистий родовий маєток є екологічно чистою територією.
• Екологічно чистий родовий маєток неподільний (не може бути поділений на частини).
• Земельна ділянка, споруди, врожай, продукція і засоби реалізації екологічно чистого родового маєтку не оподатковуються.
• Плата за користування землею екологічно чистого родового маєтку не стягується.
• Вступ у спадок екологічно чистим родовим маєтком не оподатковується.
• Територія екологічно чистого родового маєтку недоторканна (ніхто не має права проникнути на територію екологічно чистого родового маєтку проти волі тих, хто там мешкає, інакше ніж у випадках прямо установлених законом чи по рішенню суду, яке прийняло законну силу).
• Земельна ділянка, надана для створення екологічно чистого родового маєтку і використана за призначенням, не може бути вилучена у її користувача (виключення – за рішенням суду, коли земельна ділянка не використовувалась за призначенням більш ніж п’ять років без поважних причин, або коли користувач від неї відмовився).
• Екологічно чистий родовий маєток не підлягає куплі-продажу, не може бути предметом фінансових, юридичних чи політичних дій.
• Земельна ділянка, надана для утворення екологічно чистого родового маєтку, не може бути використана як засіб платежу, застави, дарування, обміну. Допускається лише обмін одного екологічно чистого родового маєтку на інший екологічно чистий родовий маєток в установленому за законом порядку.
• На земельній ділянці екологічно чистого родового маєтку користувач має право будувати садибу (будинок) по індивідуальному плану, паркан, висаджувати сад, ліс, город, клумби, рити ставок, тощо.
• Не може бути дозволено більше одного екологічно чистого родового маєтку на одну сім’ю чи одинокого громадянина України.
• Допускається наявність у фізичних осіб інших земельних ділянок (не мають відношення до екологічно чистого родового маєтку), які використовуються для ведення господарської або іншої діяльності.
• Сім’я чи одинокий громадянин України, які вже мають земельну ділянку площею не менше ніж один гектар, обладнану згідно положення про екологічно чистий родовий маєток, має право звернутись у земельні органи для отримання статусу «екологічно чистого родового маєтку» та прав на податкові і інші пільги, які надаються користувачам екологічно чистих родових маєтків. Пільги надаються з моменту реєстрації, компенсації не виплачуються.
• У екологічно чистому родовому маєтку можуть одночасно проживати декілька поколінь роду (батьки, діти, онуки, правнуки, тощо).
• Кожна з сімей роду має право на отримання окремої земельної ділянки площею не менше ніж один гектар для облаштування самостійного екологічно чистого родового маєтку.
• Питання виділення земельної ділянки дітям (до 15 років), підліткам (від 15 до 18 років), недієздатним, частково дієздатним громадянам, вирішує виключно Верховна Рада України.
• Рішення про надання земельної ділянки для облаштування на ній екологічно чистого родового маєтку сім’ям і одиноким дорослим людям (біженцям, фізичним особам, які мають особисті заслуги перед Україною, тощо), приймає у персональному порядку Верховна Рада України.
• Забороняється організація на території екологічно чистого родового маєтку промислових та інших виробництв, які можуть завдавати шкоду довкіллю і людині, а також ведення інтенсивного сільського господарства.
• Декілька екологічно чистих родових маєтків, які межують між собою, можуть об’єднатися у екологічно чисте родове поселення (селище).
2. Держава, при появі третьої дитини в родині або її усиновлення, винагороджує родину (безоплатно, за їх бажанням) готовим економічним будинком площею 120-150 кв. м. та екологічно чистим родовим маєтком площею не менше 1 га у екологічно чистому родовому поселенні (селищі).

Стаття 2.28. Особа, яка порушила заборонене Конституцією України, Законом України, як виняток, за рішенням суду, один раз у житті має шанс не бути заарештованою при умові:
• щиросердного розкаяння;
• самостійної явки у найкоротший термін до правоохоронного органу з письмовою заявою про визнання свого правопорушення;
• правдивого свідчення;
• допомоги слідчим органам у повному розкриттю правопорушення.
1. Суд має право, як виняток, замінити арешт або відбування покарання за порушення особою вимог Конституції України, Закону України на домашній арешт, умовне покарання, суспільно-корисну працю, відстрочення виконання покарання, штрафні та інші грошові санкції, довгострокове (не менше п’ятнадцяти років) поселення у екологічно чистому родовому поселенні (за умови добровільної згоди засудженого і поселенців та наявності можливостей створення екологічно чистого родового маєтку), тощо.
1.1. Рішення суду відносно заміни особі арешту чи відбування покарання на інший вид покарання, повинно враховувати офіційну змогу правоохоронних органів проводити явний нагляд за цією особою на протязі певного часу та можливість арешту особи і повторний, додатковий розгляд справи судом, у разі порушення цією особою умов заміни арешту на іншу форму виховного впливу.
2. Органи п’ятого рівня територіальної влади визначають пункти-притулки (Адміністративні центри, міста, містечка, селища, села та інше), де вперше в житті
скоївший протиправні дії може мати змогу добровільно сховатись від переслідування і затримання правоохоронними органами за умови:
• у подальшому не порушувати Конституцію України і Закони України;
• реєстрації на протязі 30 діб за адресою нового місця проживання;
• працевлаштування на протязі 60 діб;
• проведення органами внутрішніх справ нагляду за особою;
• постійного знаходження на визначеній місцевості не менше ніж п'ятнадцять років (можливе затримання, арешт за межами добровільної схованки).

Стаття 2.29. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 2.30. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
1. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально - економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
2. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
3. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.
4. Існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена.
5. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
6. Держава дбає про подальший розвиток медичної науки та практики, особливо сімейної, оздоровчої, профілактичної медицини, нормології та здравосозіданія.
7. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно - епідемічне благополуччя.

Стаття 2.31. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
1. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.
Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 2.32. Кожен має право на сім'ю та повагу до сімейного життя.
1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Умови, особливості фіксуються у законному шлюбному договорі (угоді, контракті), підписаному сторонами.
2. Батьки зобов'язані утримувати і виховувати дітей до їх повноліття (до 18 років), у тому числі народжених поза шлюбом, якщо батьківство визнане батьками або судом.
3. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
4. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
5. Діти рівні у своїх правах і свободах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
6. Насильство над дитиною та її експлуатація, втягування у діяльність, шкідливу для моральності та нормального розвитку дитини, забороняються.
7. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
8. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 2.33. Гарантується право виховувати у дітей необхідний етичний код:
• гордість за себе, свою сім'ю, свій рід, близьких, свій народ;
• почуття індивідуальної відповідальності, дотримання законів своєї країни;
• етичні принципи, терпимість до інакомислення, довіру до оточення;
• здатність радіти успіхам іншого і засмучуватися його невдачами;
• повагу до свободи слова, честі і гідності, моральних цінностей і культури, правдивої інформації;
• повагу до авторських прав, недопущення плагіату;
• прагнення до чистоти рідного язика;
• вміння жити в співтоваристві різних людей («у єдності сила і здатність до дії»);
• вміння приймати безпечні рішення;
• вміння йти на компроміс при прийнятті рішень;
• відношення до багатства, як до величини що постійно приростає, напрацьовується;
• визнання помилок і вміння швидко їх виправляти.

Стаття 2.34. Кожен має право на освіту.
1. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
2. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно - технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах;
розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання;
надання державних стипендій та пільг кращим учням і студентам.
3. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
4. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
5. Особи, які проживають на території України, мають право (один раз безоплатно) в державних і комунальних навчальних закладах вивчати Українську мову, літературу, писемність, історію України, історію територіальної громади, звичаї та національну культуру українського народу та інше; при денній формі навчання (при потребі) їм надається соціальна допомога.
6. Громадяни України, які на конкурсній основі заключили та виконують контракт з виконавчою владою на високо успішне навчання та подальше гарантоване працевлаштування в Україні, мають право на державне забезпечення навчання та прожиток у кращих навчальних закладах України та інших країнах світу, з якими Україна має відповідні домовленості.
7.1. Держава, високо успішним учням та студентам надає додаткові державні стипендії та пільги.
7.2. Держава, високо успішним учням та студентам, за їх бажанням, надає можливість навчання за новітніми методиками та технологіями (самовладдя концептуальної влади, методики школи М. П. Щетиніна, навчання смисловій мові, дохристиянській писемності, когнітивним навикам, ейдетичній уяві, метазнаніям, символічному та інтуїтивному мисленню, концептуальному мисленню, творчій інтуїції, методу В. М. Броннікова розвитку надсвідомості, тощо), забезпечує реальної доступності скільки завгодно високої освіти, будь-якого знання вихідцям зі всіх соціальних груп і сімей суспільства.

Стаття 2.35. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
1. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
2. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
3. Культурна спадщина охороняється законом.
4. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 2.36. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
1. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
2. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
3. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
4. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 2.37. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
1. Держава чи орган місцевого самоврядування оплативши збитки потерпілому, потім покладає ці збитки від відшкодування на винуватця, який в свою чергу зобов’язаний відшкодовувати (повернути, погасити) їх державі чи органам місцевого самоврядування.

Стаття 2.38. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
1. Закони та інші нормативно - правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

Стаття 2.39. Закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
1. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 2.40. Кожен має право на правову допомогу.
1. У передбачених законом випадках, ця допомога надається безкоштовно.
2. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
3. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 2.41. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
1. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 2.42. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
1. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 2.43. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
1. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
2. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.
3. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
4. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 2.44. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
1. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
2. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Стаття 2.45. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
1. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 2.46. Громадяни України мають право шанувати та зобов’язані захищати Україну.
1. Громадяни України мають право шанувати та зобов’язані захищати державні символи України.
2. Громадяни України мають право шанувати та зобов’язані захищати історичні пам’ятки, пам’ятники, споруди, ландшафти та інші місця України, офіційно внесені до спеціального переліку, культурні, історичні, туристичні та інші довідники.
3. Громадяни України зобов’язані захищати Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, у складі військових формувань України.
4. Громадяни зобов’язані нести військову службу відповідно до Законів України.

Стаття 2.47. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, іншим людям, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 2.48. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Конституцією України, Законами України.

Стаття 2.49. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
1. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 2.50. ЗАБОРОНЕНО в Україні:
• активна протидія (супротив, фізичні та інші дії, заклики до масових протиправних дій) представникам влади;
• бездоглядність дітей;
• бездоглядність недієздатних осіб;
• безпритульність;
• безпритульність дитяча;
• біржові спекуляції;
• брак в роботі;
• браконьєрство;
• вандалізм;
• вбивство;
• ввіз до України, транзит через Україну радіоактивного і хімічного сміття;
• ввіз до України генмодифікованих тварин, птиці, риби, продуктів, насіння, органічної сировини, ліків, їстівних добавок, тощо (виключення можливі за законами України);
• відмова свідка, експерта чи перекладача;
• втеча з місця позбавлення волі, з-під варти, або з території проведення за нею правоохоронними органами явного нагляду;
• втручання в діяльність захисника чи представника особи;
• втягнення у злочинну діяльність;
• виготовлення, збут та використання підроблених цінних паперів;
• використовування невірних мірних інструментів;
• випуск або реалізація недоброякісної продукції;
• виснаження землі, надр, повітря, забруднення води й повітря, здійснення радіаційного впливу на зовнішнє середовище, а також збіднення рослинного, тваринного світу;
• ганьба один одного;
• геноцид;
• голосування (виборець, депутат, тощо) за інших осіб (одна особа – один голос);
• грубість; нахабність; нахабство;
• дармоїдство;
• дезертирство;
• дезінформація; неповноцінна інформація, яка призводить до дезінформації;
• державна зрада;
• дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
• диверсія;
• добровільна здача в полон;
• доведення до банкрутства;
• дрібне хуліганство;
• екоцид;
• експлуатація людей;
• жорстоке поводження з тваринами;
• заборгованість;
• забруднення атмосферного повітря;
• завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності;
• завідомо неправдиве повідомлення про корупцію;
• зайняття забороненими видами господарської діяльності;
• заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку;
• залякування;
• замах на суспільну власність;
• замовлення злочину;
• заподіяння матеріальної шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
• зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною хворобою;
• застосування зброї масового знищення;
• захоплення заручників;
• захоплення людей, істот;
• захоплення будинків, будівель, споруд, об’єктів, приміщень, тощо;
• зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті;
• злісна дезорганізація;
• зловживання владою або службовим становищем;
• злочинна недбалість;
• зміна кордону України без рішення Всеукраїнського Референдуму;
• ЗМІ, які надають неправдиву або неповноцінну інформацію (неправду або перекручену правду);
• знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу;
• знущання;
• катування людини, негуманне, жорстоке, принижуюче його честь та гідність поводження чи покарання;
• керівництво злочинною діяльністю;
• керування (консультування, довідки, навчання, поради, тощо) незаконною діяльністю;
• контрабанда;
• корупція;
• крадіжка, привласнення, вимагання, шахрайство, обман або зловживання довірою, грабіж, розбій, бандитизм, терористичний акт, піратство;
• легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;
• лихварство; лихварська кредитно-фінансова діяльність;
• лихослів'я, непристойна та безсоромна мова, а також блюзнірство, прокльони і лайка, неввічливі, непристойні, вульгарні та лайливі вирази у публічному житті, ЗМІ і громадських місцях;
• мародерство;
• масові протиправні дії, фінансовані юридичними і фізичними особами;
• масові заворушення (організатор, консультант, учасник);
• масові дії в громадських місцях, неузгоджених з виконавчою гілкою влади четвертого територіального рівня;
• масові дії на охоронюваній території;
• монополія;
• мстивість, мстити один одному;
• найманство;
• наруга;
• насильство; насильницькі протиправні дії;
• невиконання, погане виконання, незнання Концепції України, Конституції України, Законів України, Указів Президента України, Постанов, Рішень КМУ, Рішень територіальних громад, тощо;
• невиконання бюджету;
• невиконання, погане виконання посадових обов’язків;
• невиконання наказу підлеглим;
• невиконання судового рішення;
• невиконання чи порушення Правил безпеки;
• невиплата або неповноцінна виплата, відстрочена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії, допомоги чи інших установлених законом виплат;
• недопустима діяльність політичних партій і професійних спілок інших держав, партій на релігійній основі, а також фінансування політичних партій і професійних спілок іноземними юридичними особами і громадянами, іноземними державами і організаціями, міжнародними організаціями;
• недотримання особою обов’язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання;
• недостовірна інформація;
• незаконні дії щодо майна;
• незаконна діяльність;
• незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, грошей, цінностей, документів, тощо, що випадково опинилося у неї;
• незаконне зберігання зброї, вибухонебезпечних речовин, набоїв до зброї, тощо;
• незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами, отрутами;
• незаконне позбавлення волі або викрадення, утримання людини;
• незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини;
• незаконне руйнування, знищення будівель, майна, тощо;
• незаконне будівництво;
• незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків;
• незаконне розголошення інформації;
• незаконні дії;
• незаконні дії у разі банкрутства;
• незаконне підвищення ціни на товар чи послугу;
• незаконна приватизація державного, комунального майна;
• незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами та прекурсорами;
• нелегітимність;
• ненависть один одного;
• ненадання допомоги хворому, постраждалому;
• ненормативна лексика (нецензурна брань, злослів’я) у громадському місті;
• неправдива інформація, неправдиве свідчення;
• несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку;
• несанкціоноване проникнення до приміщення;
• обман (омана);
• оплата (пряма чи непряма) поведінки людини (свідчення, обвинувачення, вибору, голосування, обурення, погроз, агресії, протиправних дій, тощо);
• отримання долі від скоєння злочину;
• отримання доходів поза сферою творення;
• пасивна протидія (відмова, буйність, непокора, непокірливість, неслухняність, непохитність, свавілля, норовистість) представникам влади;
• перевищення службових повноважень;
• перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання правдивих показань чи висновку;
• перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських об'єднань;
• підбурювання до заколоту;
• підміна;
• підробка;
• підстава;
• побої, мордування, катування;
• повторне, на протязі календарного року, дрібне хуліганство, посягання на крадіжку та інші заборонені законом дії;
• погроза або насильство; переслідування;
• порушення громадського порядку;
• порушення виборчого процесу;
• порнографія;
• посягання на територіальну цілісність і недоторканність України;
• посягання на життя чи здоров’я інших людей;
• посягання на територію, будинок, іншу споруду чи річ, яка знаходиться у державній, комунальній чи особистій власності;
• порушення правил екологічної безпеки;
• провокація;
• продаж землі безповоротно;
• продаж надр;
• пропаганда війни; пропаганда роз’єднання України; пропаганда відокремлення від України якоїсь її території, частини;
• пропагування насильства і жорстокості, національної, расової, релігійної чи політичної ненависті, насильства нетерпимості і дискримінації;
• протидія законній господарській діяльності;
• протизаконний договір, угода, контракт; договір, угода, контракт, акт, інструкція, ліцензія, тощо з різними шрифтами, розмірами і кольорами шрифтів;
• подвійне громадянство громадян України;
• порушення правил експлуатації машин, техніки;
• порушення правил поводження зі зброєю, із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення;
• порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів;
• посягання на права і свободи, честь і гідність інших людей;
• привласнення чужого;
• привласнення, розтрата майна або заволодіння ним незаконним шляхом;
• погіршення стану будівлі, історичній цінності, пам’ятника, природи, екології, флори, фауни, навколишнього середовища, державного чи громадського надбання, тощо;
• порушення авторського права і суміжних прав;
• порушення вимог безпеки;
• порушення вимог Цивільної оборони України;
• порушення законодавства про бюджетну систему України;
• порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, тощо;
• порушення санітарних правил і норм;
• порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;
• порушення Програми, Генерального плану розвитку громади;
• поширення пліток і наклепу;
• примушування давати показання;
• призив до порушення Конституції України, Законів України, законних рішень громад України;
• присвоєння чужого;
• приховання доходів і витрат;
• приховування стійкої фінансової неспроможності;
• приховування злочину;
• продаж товарів і послуг іноземного походження за цінами нижчими, ніж аналогічні товари, зроблені в Україні;
• протидія законним вимогам представників влади, міліції (поліції);
• прояв злопам'ятності;
• пряма чи непряма оплата проведення передвиборної агітації, прямий чи непрямий підкуп виборців;
• рабство;
• рейдерство;
• реклама частково чи повністю неправдива, або неповноцінна;
• рекламування без переліку усіх недоліків, шкідливостей та протипоказань;
• реклама тютюну, алкоголю, наркотичних засобів та їх аналогів, інших хімічних речовин викликаючих залежність, прекурсорів;
• реклама лікувальних засобів та їх аналогів;
• розголошення таємниці;
• розтрата;
• розпалення ненависті, насильства і дискримінації між верствами населення;
• самовільне залишення військової частини або місця служби;
• самоправство;
• сепаратизм;
• службова недбалість, бездіяльність;
• службове підроблення;
• спонукання до скоєння злочину;
• створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
• створення або утримання місць розпусти і звідництво;
• створення злочинної організації;
• сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією;
• терор, тероризм, тероризація;
• торгівля людьми;
• умисне знищення або пошкодження чужого майна;
• умисне порушення вимог законодавства;
• утримування у місцях позбавлення волі осуджених громадян України, які мають першу чи другу групу інвалідності;
• ухилення від військової служби;
• ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;
• ухилення від сплати аліментів на утримання дітей;
• ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків;
• ухилення від повернення виручки;
• ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів;
• фальсифікація;
• фізичне чи психічне примушення затриманої фізичної особи, свобода якої обмежена іншим способом;
• фіктивне банкрутство;
• фіктивне підприємництво;
• хабарництво;
• хакерство;
• хуліганство;
• шпигунство;
• шахрайство.
2. Обмеження передвиборчої агітації, політичної реклами встановлюються Законами України.
3. В Україні заборонено утримування публічних будинків розпусти, публічна пропаганда війни, розділу країни, насильницьких дій, наркотичних засобів і речовин, отрут, вибухонебезпечних речовин, холодної зброї, порнографії, заборонених прийомів боротьби, публічний перегляд, прослуховування продукції індивідуального вжитку.
4. В Україні заборонена продаж:
• медикаментів особам до 16 років;
• тютюнових виробів особам до 18 років;
• отрут, алкоголю, алкогольутримуючих, сильнодіючих і психотропних виробів і засобів особам до 21 року;
• наркотичних і отруйних медичних засобів без призначення та спеціально оформленого рецепту лікаря.
5. В Україні заборонені дії, недостатні дії, або бездіяльність представників влади, внаслідок чого погіршилась якість життя людей, суспільства.
6. В Україні заборонені неправдива чи неповноцінна пропаганда, інформація, реклама, тощо.
7. Заборонено судді:
• вершити несправедливий суд;
• виносити ухвалу, спираючись лише на думку і авторитет іншого судді;
• виносити покарання, спираючись на докази і логічний аналіз події;
• вислуховувати претензії однієї із сторін позовників у відсутність іншої;
• карати того, хто був змушений до злочину;
• приймати викуп за злочинця, що вчинив умисне вбивство;
• приймати подарунки вартістю більше одного прожиткового мінімуму без контролю з боку держави та громадкості;
• приймати свідоцтво родичів;
• проявляти поблажливість до того, хто убив або ранив людину ненавмисно;
• судити про людину упереджено, навіть коли відомо, що він нечестивець;
• упереджати однією із сторін;
• ухвалювати виправдувальний вирок із страху перед злочинцем;
• ухвалювати вирок з жалості на користь бідного;
• ухвалювати вирок на підставі слів одного свідка.
8. Заборонено депутату:
- невиконання посадових обов’язків, договору з виборцями, Програми, Плану дій;
- перевищення розрахованого громадою кошторису.
9. Заборонено порушувати Концепцію України, Конституцію України, Закони України, підзаконні акти, законні рішення громад України.

Розділ 3. Повновладдя народу.

Стаття 3.1. Кожна дія потребує фахівця, який знає чого хоче, як, коли, яким чином досягти кінцевого результату.
1. Колектив людей має бути керованим якісним фаховим позитивним лідером, який може бути обраний серед претендентів на конкурсній основі.
Претенденти на лідера пропонують колективу план дій і шлях його безпечного виконання.
Обраний серед претендентів лідер спирається на підтримку колективу, участь колективу, постійний контроль та самоконтроль колективу. Лідер контролює дії людей колективу, а колектив оцінює (контролює) дії лідера.
2. Організований колектив – це колектив, який має позитивного фахового лідера, ціль, знає як її досягти, та діє за єдиним планом.
Такий колектив має право називати себе громадою.
Це може бути сімейна, родова, національна, релігійна, політична, виробнича, професіональна, територіальна чи інша громада.
3. Обравши свого керівника (позитивного лідера) на певний термін, громада має право його переобрати в будь який час, якщо він погано виконує чи не виконує свої обов’язки, зобов’язання, план дій, або порушує правила поведінки, Закони України.
4. Керівник громади, якого переобрали, може оскаржити рішення громади у суді.

Стаття 3.2. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально - економічного розвитку регіонів, територіальних громад, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 3.3. Систему адміністративно - територіального устрою України складають громади семи територіальних рівней.
Громада першого територіального рівня – територіальна громада з кількістю населення не менше ніж сто п’ятдесят дорослих громадян України (будинок чи кілька будинків, хутір, провулок, квартал, вулиця, площа, тощо).
Громада другого територіального рівня – територіальна громада, яка має назву та складає частину населеного пункту чи невеликий населений пункт (житловий масив, мікрорайон, поселення, тощо).
Громада третього територіального рівня – територіальна громада населеного пункту районного підпорядкування (село, селище, поселення міського типу, містечко, місто, район у місті, тощо).
Громада четвертого територіального рівня – територіальна громада обласного підпорядкування (сільський район, місто обласного підпорядкування).
Громада п’ятого територіального рівня – територіальна громада республіканського підпорядкування (Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь).
Громада шостого територіального рівня – територіальна громада, яка тимчасово чи постійно законно домовилась об’єднатись з декількома (від двох до п’яти) територіальними громадами п’ятого територіального рівня, межуючими між собою.
Громада сьомого територіального рівня – територіальна громада України.
1. Утворення територіальних громад може проводитись на місцях.
Діють принципи: «Знизу – вверх та зверху - вниз», «Що наверху – те й внизу, та навпаки», тобто в кожній малій чи великій частині суспільства відображаються особливості всього суспільства України - «Мале у великому та велике у малому», «Множина складає єдине ціле».
2. Кожна територіальна громада може мати:
2.1. Назва територіальної громади, територіальний рівень громади.
2.2. Символи територіальної громади (герб, прапор, гімн, тощо).
2.3. Державна (українська) і територіальна мова (мови) територіальної громади.
2.4. Кордони територіальної громади.
2.5. Статут громади (узгоджений з сусідніми територіальними громадами, з громадою вищого територіального рівня – до якого входить громада, з громадами нижчого територіального рівня - які входять у склад цієї громади, підтверджений на місцевому консультативному референдумі, затверджений Верховною Радою України – четвертий, п’ятий та шостий територіальні рівні громад), юридично зареєстрований.
2.6. Програма розвитку Територіальної громади.
2.7. Генеральний План розвитку Територіальної громади на 25 років з щорічним доповненням ще на один рік та внесенням поправок.
2.8. Бюджет Територіальної громади на рік та на десять років.
2.9. Індивідуальні посадові інструкції депутатів та посадовців Територіальної громади.
2.10. Законні угоди між громадами (сусідами, вищого та нижчого територіальних рівнів, іншими) про розподіл обов’язків між громадами, об’єднання зусиль, взаємодопомогу, тощо.
3. Територіальній громаді дозволено все, що не входить чи не заборонено територіальними громадами більш високого територіального рівня та за умови виконання Концепції України, Конституції України та Законів України.
4. Голова територіальної громади керує громадою та має право накласти «VETO» («ЗАБОРОНЯЮ») на рішення територіальної громади, рішення підлеглих громад з одночасним зверненням до суду.
5. Роботу керівних осіб, громадських діячів, чиновників, посадовців, депутатів, суддів, та інших, від громадськості офіційно контролює і результати постійно оприлюднює Комісія Громадського Контролю Виборців, яка має діяти у кожній територіальній громаді України.
6. Територіальна громада самостійно вирішує питання влади на своїй території, але в цих самостійних формах влади повинні відображатися всі гілки державної влади (Концептуальна, Ідеологічна, Представницька, Виконавча, Судова, Контрольна і Президентська) з ефективно діючими важелями впливу на громаду і громадян.

Стаття 3.4. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
1. Самоврядність здійснюється на основі Закону у формах, які територіальні громади визнають доцільними, у межах витрат бюджетів територіальних громад.
2. Місцеве самоврядування здійснюється громадами 1–6 територіальних рівнів та на інших територіях з урахуванням історичних та інших місцевих традицій.
3. Структура органів місцевого самоврядування визначається населенням самостійно.
4. Зміна меж територій, в яких здійснюється місцеве самоврядування, допускається з урахуванням думки населення відповідних територій (місцевий консультативний референдум та рішення Верховної Ради України).
5. У разі колізії між актом самоврядності територіальних громад і Законом або Указом, останні мають юридичний пріоритет.
У разі колізії між актом самоврядності територіальних громад і іншими нормативними актами України, питання про пріоритет вирішує Верховний Суд.
6. Місцеве самоврядування є правом і спроможністю жителів громад здійснювати в інтересах місцевого населення регулювання і управління суспільними справами місцевого значення в межах, визначених Конституцією України і Законами України.
7. Представницьким органом місцевого самоврядування громади є Рада депутатів територіальної громади.

Стаття 3.5. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України і Законів України.
1. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські та інші територіальні Ради депутатів та виконавчі органи.
3. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Стаття 3.6. Жителі територіальної громади обирають (відзивають) депутатів до гілок влади свого територіального рівня, Голову територіальної громади (Голову виконавчої влади) на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
1. Строк повноважень депутата територіальної громади, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.
2. Індивідуальні особливості роботи депутатів відображені у законному договорі (угоді, контракті) між виборцями і депутатом, особистих Програмах, Планах дій, особистих посадових інструкціях.
3. Статус депутатів, голів громади, органів влади (повноваження, порядок утворення, реорганізація, ліквідація, тощо) визначаються Конституцією України, Законами України.
4. Умови припинення повноважень територіальної громади обумовлені статутом громади, який юридично зареєстрований.

Стаття 3.7. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, природні ресурси, що знаходяться у власності територіальних громад, а також об'єкти їхньої спільної власності, які перебувають в управлінні територіальних громад.
1. Територіальні громади можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання ) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
2. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
3. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Стаття 3.8. Територіальні Ради безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності;
• затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
• затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
• встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;
• забезпечують проведення місцевих зборів, конференцій, консультативних референдумів та реалізацію їх результатів;
• створюють, реорганізують, здають в оренду і ліквідують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
• вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
1. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.
Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
2. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 3.9. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 3.10. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Стаття 3.11. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.

Стаття 3.12. Громадяни України мають право на території постійного проживання утворити територіальну громаду, згідно Конституції України та Законам України.
1. Територіальна громада утворюється жителями території самостійно, або територіальними громадами, які входитимуть у її склад (знизу вверх), або територіальною громадою, до складу якої вона належатиме (зверху вниз).
2. Територіальна громада має право:
• зареєструватись як юридична особа;
• демократичного врядування;
• укладати законні угоди з іншими територіальними громадами, виключаючи владні функції;
• укладати міжнародні законні угоди свого територіального рівня, виключаючи владні функції;
• самостійно вирішувати питання назви територіальної громади (затверджує Верховна Рада України), символів, форм керівництва територіальною громадою;
• узгоджувати законними угодами між територіальними громадами об’єми відповідальності;
• формувати бюджет територіальної громади (на 10 років, черговий рік та інші терміни) і відповідати за його своєчасне та повноцінне виконання;
• планувати розвиток територіальної громади (Концепція, Програма, Генеральний план розвитку на 25 років з щорічним подовженням та поточними змінами, завдання та накази депутатам і посадовцям від територіальної громади), контроль за виконанням з чинниками впливу на виконавців.
3. Державною мовою України на всій її території є українська мова.
Територіальна громада має право встановлювати на своїй території іншу мову (мови).
В органах державної влади, органах місцевої самоврядності, державних установах на території громади 1-6 рівня ці мови уживаються поряд з державною мовою України.
Україна гарантує всім її народам право на збереження рідної мови, створення умов для її вивчення і розвитку.
4. Територіальна громада зобов’язана:
• пройти процедуру державної реєстрації в порядку, встановленому законом України;
• утворити гілки влади;
• створити, узгодити з територіальною громадою вищого рівня (до якого входить громада), узгодити з територіальними громадами, які входять до складу цієї територіальної громади, затвердити та юридично зареєструвати Статут територіальної громади терміном на чергові п’ять років;
• взяти під повноцінну опіку територію громади, прилеглу територію і все, що на цій території знаходиться, проживає чи перебуває;
• забезпечити збереження та розвиток довкілля;
• забезпечити покращення мирного та злагодженого життя громадянам територіальної громади.
5. На території громади 1-6 територіального рівня не допускається встановлення митних кордонів, мит, зборів і яких-небудь інших перешкод для вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів.
Обмеження переміщення товарів і послуг можуть вводитися територіальною громадою сьомого рівня, відповідно до Конституції України, якщо це необхідно для забезпечення безпеки, захисту життя і здоров'я людей, охорони природи і культурних цінностей.
6. Територіальній громаді заборонено:
• порушувати Концепцію України, Конституцію України, закони України;
• порушувати рішення громад, до складу яких входить ця громада;
• порушувати Статут громади, Генеральний План розвитку громади, бюджет громади.
7. Територіальна громада взаємодіє з:
• територіальною громадою, до складу якої входить;
• територіальними громадами-сусідами;
• територіальними громадами, які входять до неї;
• іншими територіальними громадами.
8. Територіальна громада допомагає, приймає участь в діяльності територіальних громад, які входять до її складу.
9. Керівник територіальної громади, керівники територіальних громад вищого територіального рівня, Президент України мають право зупинити рішення, дію громади, її керівних органів, розпустити керівні органи територіальної громади та саму громаду з одночасним зверненням до суду.

Стаття 3.13. Перший територіальний рівень громад.
1. Перший територіальний рівень – громада, на території якої мешкає не менше ніж 150 дорослих дієздатних громадян (багатоповерховий будинок, або площа, квартал, вулиця, провулок, спуск, хутір, та інше).
2. Громада першого територіального рівня утворюється мешканцями самостійно, або другим територіальним рівнем (принцип «Знизу – вверх та зверху вниз»).
3. Громада першого територіального рівня утворює Квартальний (Вуличний) Комітет, або Комітет власників будинків і квартир (можлива інша назва).
4. Територіальна громада першого територіального рівня самостійно вирішує всі питання свого життя, крім тих, які віднесені до компетенції громад другого - сьомого територіальних рівнів.
5. Основний юридичній документ – Статут громади першого територіального рівня.
5.1. У Статуті громади першого територіального рівня на початку вказуються:
• назва територіальної громади, символи територіальної громади (герб, прапор, гімн,...), мова України (українська) та мова громади, адреса громади та юридична адреса територіальної Ради (Комітету);
• перелік будинків, кварталів, вулиць, прилеглої території, тощо – які складають територію громади, чітке відокремлення території громади від територій інших громад;
• розподіл меж території з сусідами – територіальними громадами першого територіального рівня;
• назва та адреса територіальної громади другого територіального рівня, до якої відноситься ця громада;
• кількість штатних посад депутатів (посадовий оклад депутата громади першого територіального рівня - два мінімальних оклади) та інших посадовців, яких утримує громада, кількість позаштатних громадських посад. Права та обов’язки кожного з штатних та позаштатних посадовців;
• тощо.
6. Перший територіальний рівень влади відповідальний за:
• забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану неподільного та загального майна, що належить громаді;
• звіт загальним зборам про виконання кошторису громади за рік, півріччя чи квартал;
• ремонт та утримання житлових будинків;
• будівництво та утримання прибудинкових територій, тротуарів, доріг, автостоянок, тощо;
• утримання в якісному стані (чистому, приємному, гарному, привабливому, пристосованому також для дітей та осіб з вадами пересування) території громади, прилеглої території;
• дозвіл (заборона) на розміщення на прибудинковій території гаражів, кіосків, погребів, клунь, торгівельних та інших споруд, будівель, штучних перепон, підприємств, закладів, тощо;
• узгодження на території громади будівництва чи інше відведення приміщень, землі під оренду, садівництво, городництво, господарство, промислове виробництво, тощо;
• керування та контроль за роботою комунальних підприємств, які належать громаді першого територіального рівня;
• збір податків та інших зборів з громадян та комунальних підприємств громади, встановлених узгоджено з іншими громадами вертикалі виконавчої влади;
• контроль, самоконтроль [здійснює Голова ради (громади), разом з Комісією Громадського Контролю Виборців] громади.
7. До статуту громади додаються:
• Програма, Генеральний План і Звіти розвитку територіальної громади на двадцять п’ять років, нагальних потреб;
• Бюджет громади на десять років та на черговий рік, інший період, звіти виконання бюджету громади;
• План проведення чергових зборів (конференцій) громади (протоколи проведення, планування, звіти, висування Кандидатів у депутати, договори з Кандидатами у депутати, результати контролю за роботою депутатів від громади в органах влади, тощо).
8. Власники будинків та квартир (інша назва) зобов’язані:
• входити у склад територіальної громади першого територіального рівня;
• виконувати Конституцію України, Закони України, Статут територіальної громади першого територіального рівня (назва громади);
• виконувати закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»;
• своєчасно та в повному обсязі сплачувати податки та збори;
• утримувати прибудинкову територію, під’їзди будинку в гарному, відремонтованому, чистому вигляді;
• приймати участь в ремонтах будинку, комунікацій, прибудинкової території;
• утримувати в якісному стані приватну квартиру (приватний будинок, інші приватні будівлі);
• своєчасно оплачувати комунальні послуги (електрика, газ, водопостачання, каналізація, обігрів квартир та будинків, ліфт, вивезення сміття, тощо);
• приймати участь у житті громади, проведенні зборів (конференцій), сходах, виборах депутатів, звітах депутатів та правління громади, громадських роботах, тощо;
• виконувати рішення своєї територіальної громади, рішення громад 2-7 територіального рівня (до яких мають безпосереднє відношення), Концепцію України, Конституцію України, Закони України.
9. Органи державної влади у громаді можуть бути представлені громадськістю, за виключенням Голови громади.
10. Поза межами територіальної громади першого територіального рівня можуть проживати громадяни України, які відмовились від участі в житті територіальної громади.
10.1. Статус громадян України, громадян інших країн, людей без громадянства та інших, які відмовились від участі в житті територіальних громад вирішує Верховна Рада України.

Стаття 3.14. Другий територіальний рівень громад.
1. Другий територіальний рівень – громада, яка має територіальну назву і складає частину населеного пункту або району (мікрорайон, житловий масив, селище, поселення, тощо).
2. Громада другого територіального рівня утворюється територіальними громадами першого територіального рівня (які входять у склад територіальної громади другого територіального рівня), або третім територіальним рівнем (принцип «Знизу – вверх та зверху вниз»).
3. Другий територіальний рівень влади утворює територіальну Раду депутатів, або Житловий територіальний комітет (можлива інша назва).
4. Основний юридичній документ – Статут громади другого територіального рівня (посадовий оклад депутата громади другого територіального рівня - чотири мінімальні оклади).
5. Територіальна громада другого територіального рівня самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції громад третього - сьомого територіальних рівнів.
6. Виконавчий орган громади другого територіального рівня влади відповідальний за:
• ремонт та утримання в якісному стані території громади, тротуарів та місцевих доріг на території громади (у тому числі між територіальними громадами першого територіального рівня);
• планування та розбудова інфраструктури території громади другого територіального рівня (будинки, центри культури, клуби, дитячі та спортивні майданчики, сквери, майданчики відпочинку, комунальні заклади відпочинку громадян, інші комунальні підприємства і заклади громади, магазини, ринки, громадські туалети, автостоянки, місця для паркування транспорту, зупинки громадського транспорту, місця для розміщення гаражів, місця вигулу домашніх тварин, та інше);
• приведення території громади до гарного, приємного вигляду, зручного для мешканців громади, у тому числі дітей та громадян з фізичними вадами.
7. Другий територіальний рівень влади відповідальний за:
• забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного
стану неподільного та загального майна, що належить громаді другого територіального рівня;
• звіт конференції про виконання кошторису громади за рік, півріччя, квартал, тощо;
• допомога громадам першого територіального рівня у ремонті та утриманні житлових будинків;
• вивіз сміття з території громади;
• приведення території громади та прилеглої території до естетичного вигляду;
• вирішення питань можливого розміщення на території громади різних споруд, комунальних, державних та інших будинків, тощо;
• дозвіл чи заборона на території громади будівництва;
• керування та контроль за роботою комунальних підприємств, які належать громаді другого територіального рівня, передача в оренду комунальної власності громади;
• збір податків та інших зборів, одноразових платежів, встановлених узгоджено з іншими громадами вертикалі виконавчої влади.
8. До статуту громади додаються:
• Програма, Генеральний План і Звіти розвитку територіальної громади на двадцять п’ять років, нагальних потреб;
• Бюджет громади на десять років та на черговий рік, інший період часу, звіти виконання бюджету громади;
• План проведення конференцій громади [протоколи проведення, планування, звіти, висування Кандидатів у депутати, договори (угоди, контракти) з Кандидатами у депутати, Індивідуальні посадові інструкції депутатів та інших посадовців, результати контролю за роботою депутатів від громади в органах влади, тощо];
• Рішення, Постанови Виконавчого органу, які не відображені в рішеннях, постановах, указах, законах 3-7 рівней вертикалі територіальної влади;
• законні договори (угоди, контракти), тощо.
9. Територіальна громада другого територіального рівня, обирає на п’ять років депутатів, посадовців, інших штатних та позаштатних осіб:
• Виконавчу владу (Голову громади та необхідну кількість інших осіб);
• Штатних чи позаштатних, громадських представників інших влад;
• Дільничного інспектора міліції (шеріфа);
• Керівника фельдшерсько-акушерського пункту (від кількості населення 1300 осіб та більше);
• Сімейного лікаря (від кількості населення 1500 до 2500 осіб);
• Комісію Громадського Контролю Виборців;
• інших необхідних штатних, позаштатних, громадських осіб.

Стаття 3.15. Третій територіальний рівень громад.
1. Третій територіальний рівень – громада населеного пункту районного підпорядкування (село, селище міського типу, містечко, місто, район у місті).
2. Громада третього територіального рівня утворюється територіальними громадами другого територіального рівня (які входять у склад територіальної громади третього територіального рівня), або четвертим територіальним рівнем (принцип «Знизу – вверх та зверху вниз»).
3. Третій територіальний рівень влади утворює Раду депутатів (Сільраду, або Райраду, чи Міськраду), працівники якої є також представниками гілок влади України (штатно, або позаштатно, безоплатно).
4. Основний юридичній документ – Статут громади третього територіального рівня.
У Статуті територіальної громади необхідно вказати назву громади, можливі символи громади (прапор, герб, гімн, тощо), мова України (українська) та мова громади, межі громади, юридична адреса територіальної громади (Ради депутатів), перелік громад другого територіального рівня - які входять до структури громади третього територіального рівня, чітке відокремлення території громади від територій інших громад третього територіального рівня, назва та адреса Ради територіальної громади четвертого територіального рівня, до якої відноситься ця громада, кількість штатних посад депутатів (посадовий оклад депутата громади третього територіального рівня - шість мінімальних окладів) та інших посадовців, яких утримує громада, кількість позаштатних громадських посад, права та обов’язки кожного з штатних та позаштатних посадовців.
5. Територіальна громада третього територіального рівня самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції громад четвертого - сьомого територіальних рівнів.
6. Влада територіальної громади третього територіального рівня відповідальна за:
• ремонт та утримання в якісному стані території громади, основних доріг території громади та прилеглими територіями (між цією громадою та межуючими громадами третього територіального рівня, від третього до другого територіального рівня, між територіями другого територіального рівня);
• планування та розбудова інфраструктури території громади третього територіального рівня (будинки, дитячі садки, парки, сквери, цвинтар, комунальні заклади і підприємства, громадський транспорт, тощо);
• приведення території громади та прилеглої території до гарного, приємного вигляду, зручного для мешканців громади;
• збереження та покращення екологічно чистого довкілля.
7. Третій територіальний рівень влади відповідальний за:
• забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного
стану неподільного та загального майна, що належить громаді третього територіального рівня;
• звіт конференції про виконання кошторису громади за рік чи інший період;
• допомога громадам другого територіального рівня;
• забезпечення мешканців громади електрикою, газом (вугіллям, бензином, тощо), водою (холодною, а при потребі - гарячою) та іншими централізованими послугами;
• недопущення будівництва підприємств, які забруднюють територію громади, повітря, водойми, або не мають гідної очистки та утилізації;
• вивіз та утилізація сміття з території громади;
• приведення території громади до естетичного вигляду;
• дозвіл чи заборона на території громади будівництва, яке не відображене у Генеральному Плані розвитку населеного пункту;
• контроль за роботою підприємств, закладів, тощо, які знаходяться на території громади;
• збір податків та інших зборів, одноразових платежів, встановлених узгоджено з іншими громадами вертикалі виконавчої влади.
8. Територіальна громада третього територіального рівня діє безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування відповідно до закону та узгоджено з громадою четвертого територіального рівня та громадами, які входять до її складу:
• затверджує статут громади, управляє майном, що є в комунальній власності;
• затверджує програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролює їх виконання;
• затверджує місцевий бюджет і контролює його виконання;
• встановлює місцеві податки, збори, обов'язкові платежі;
• забезпечує проведення конференцій, консультативних місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
• утворює, розподіляє між територіальними громадами, реорганізовує та ліквідовує комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснює контроль за їх діяльністю;
• заздалегідь визначає та приводить до належного стану місця проведення масових зборів, мітингів, маніфестацій, походів і демонстрацій громадян;
• вирішує у межах закону інші питання, які не вилучені зі сфери її компетенції і вирішення яких не покладено на інший орган.
9. Територіальна громада третього рівня відповідальна за будівництво та утримування в гарному стані шляхів сполучення між нею та межуючими громадами третього територіального рівня, між територіальними громадами другого територіального рівня, які входять в її склад, місць відпочинку громадян (лісопарки, парки, сквери, бульвари, водойми, тощо), закладів культури, торгівельних закладів, побутових закладів та інших послуг населенню.
10. Територіальна громада третього рівня відповідальна за будівництво та утримання музеїв, готелів, туристичних центрів, спортивних споруд, громадського житла, цивільної оборони, тощо.
11. Територіальна громада третього територіального рівня, обирає на п’ять років депутатів, штатних, позаштатних чи громадських осіб:
• Виконавчу владу (Голову громади та необхідну кількість інших осіб);
• Представників інших влад (штатні посади чи позаштатні посади, громадські посади);
• Керівника органу внутрішніх справ (підвідділу міліції, при потребі);
• Мирового суддю (при потребі);
• Керівника амбулаторії, поліклініки чи дільничної лікарні (при потребі);
• Комісію Громадського Контролю Виборців, тощо.
12. Територіальна громада третього територіального рівня піклується питаннями збереження та безпеки населення у мирний та у Воєнний час, під час Надзвичайного стану та виникнення Надзвичайної ситуації, Територіальною обороною, Штабом ДНД, будівництвом та збереженням дамб, бомбосховищ, підземних комунікацій тощо.

Стаття 3.16. Четвертий територіальний рівень громад.
1. Четвертий територіальний рівень – громада обласного підпорядкування (сільський район, місто обласного підпорядкування, місто – обласний центр).
2. Громада четвертого територіального рівня утворюється самостійно, або територіальними громадами третього територіального рівня (які входять у склад територіальної громади четвертого територіального рівня), або п’ятим територіальним рівнем (принцип «Знизу – вверх та зверху вниз»).
3. Четвертий територіальний рівень влади утворює Раду депутатів громади четвертого територіального рівня, Виконавчий Комітет (Виконком), представництва всіх інших гілок влади (Концептуальної, Ідеологічної, Судової, Контрольної, Президентської).
4. Основний юридичний документ – Статут громади четвертого територіального рівня (посадовий оклад депутата громади четвертого територіального рівня - вісім мінімальних окладів).
У Статуті територіальної громади необхідно вказати назву громади, можливі символи громади (прапор, герб, гімн, тощо), мова України (українська) та мова (мови) громади, межі громади, юридична адреса територіальної громади (Ради депутатів), перелік громад третього територіального рівня - які входять до структури громади четвертого територіального рівня, чітке відокремлення території громади від територій інших громад четвертого територіального рівня, назва та адреса Ради територіальної громади п’ятого територіального рівня, до якої відноситься ця громада, кількість штатних посад депутатів та інших посадовців, яких утримує громада, кількість позаштатних громадських посад, права та обов’язки кожного з штатних та позаштатних посадовців (Індивідуальні штатні посадові інструкції).
5. Територіальна громада четвертого територіального рівня самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції громад п’ятого - сьомого територіальних рівнів.
6. Територіальна громада четвертого рівня відповідальна за:
• ремонт та утримання в якісному стані території громади, прилеглої території, шляхів сполучення території громади (від четвертого до третього територіального рівня, між територіями третього територіального рівня), захисних споруд, бомбосховищ, підземних комунікацій;
• планування та розбудова інфраструктури території громади четвертого територіального рівня (дошкільні заклади, школи, середні та вищі спеціальні навчальні заклади, комунальні заклади і підприємства, громадський транспорт території громади четвертого рівня, розпорядження землею, озерами, річками, тощо);
• сприяння створенню родових екологічно чистих поселень, родових екологічно чистих маєтків;
• приведення території громади до гарного, приємного вигляду, зручного для мешканців громади;
• забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану неподільного та загального майна, що належить громаді четвертого територіального рівня;
• допомогу громадам третього територіального рівня, які входять до складу громади четвертого територіального рівня;
• забезпечення мешканців громади електрикою, газом (вугіллям, бензином, тощо), водою (холодною, а при потребі - гарячою) та іншими централізованими послугами;
• забезпечення населення територіальної громади необхідною кількістю робочих місць, професійне навчання та перенавчання населення;
• недопущення будівництва підприємств, які забруднюють територію громади, повітря, водойми, або не мають гідної очистки та утилізації; вивіз та утилізація сміття з території громади;
• приведення території громади до естетичного вигляду;
• дозвіл чи заборона на території громади будівництва, яке не відображене у Генеральному Плані розвитку територіальної громади;
• контроль за роботою підприємств, закладів, тощо, які знаходяться на території громади;
• громадський порядок, для чого, додатково до міліції, створює добровільні народні дружини (ДНД);
• допомогу обороні Країни (військкомат, призив до служби в армії, підготовку та перепідготовку населення до оборони);
• готує населення до дій у надзвичайній ситуації (пожежа, землетрус, підтоплення, радіоактивне забруднення, забруднення отрутами, утоплення та інше).
7. Територіальна громада четвертого рівня діє безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування відповідно до закону:
• затверджує статути громад 1-4 територіальних рівней, управляє майном, що є в комунальній власності;
• затверджує програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролює їх виконання;
• затверджує місцевий бюджет і контролює його виконання;
• встановлює місцеві податки, збори, обов'язкові платежі;
• забезпечує проведення конференцій і консультативних місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
• утворює, розподіляє між територіальними громадами 1-3 рівня, реорганізовує та ліквідовує комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснює контроль за їх діяльністю;
• організує роботу при виконкомі постійно діючої виборчої дільниці;
• вирішує у межах закону інші питання, які не вилучені зі сфери її компетенції і вирішення яких не покладено на інший орган.
8. До статуту громади додаються:
• Програма, Генеральний План і Звіти розвитку територіальної громади на двадцять п’ять років, нагальних потреб;
• Бюджет громади на десять років та на черговий рік, інший період, звіти виконання бюджету громади;
• План проведення конференцій (консультативних референдумів) громади (протоколи проведення, планування, звіти, висування Кандидатів у депутати, договори з Кандидатами у депутати, результати контролю за роботою депутатів від громади в органах влади, тощо);
• Рішення, Постанови Ради депутатів, зміст яких не відображено в рішеннях, постановах, указах, законах 5-7 рівнів вертикалі територіальної влади;
• Програма роботи постійно діючої виборчої дільниці;
• Програма роботи Комісії Громадського Контролю Виборців;
• План проведення громадських слухань, зустрічей виборців з депутатами та оцінка роботи депутатів, обраних територіальною громадою.
9. Громада четвертого територіального рівня відповідальна за:
• життя та здоров’я громадян;
• фізичний та духовний стан населення;
• зростання народжуваності;
• зростання рівня освіти та культури громадян;
• будівництво та утримування шляхів сполучення між межуючими з нею громадами четвертого територіального рівня та між територіальними громадами третього територіального рівня, які входять у її склад;
• прогресивне планування та перспективну розбудову населених пунктів;
• будівництво та збереження, корисне використання об’єктів цивільної оборони;
• збереження історичних цінностей;
• розбудову інноваційної економіки;
• впровадження новітніх технологій;
• реєстрацію та розвиток бізнесу;
• екологічну безпеку населення;
• продовольчу безпеку громадян;
• економічну безпеку (у тому числі – банківську діяльність), наявність резервного та стабілізаційного фондів;
• наявність достатньої кількості місць працевлаштування (скорочення та ліквідацію безробіття);
• забезпечення збереження та подальше зростання рівня посадових окладів та своєчасну виплату працюючим заробітної плати;
• забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;
• пенсійне забезпечення;
• виконання бюджету територіальної громади;
• виконання гарантій громадянам від територіальної громади;
• впровадження та подальший розвиток соціальних програм;
• забезпечення громадського порядку;
• збереження та розвиток фауни, тваринного світу, довкілля, гарних краєвидів, тощо.
10. Територіальна громада четвертого територіального рівня, обирає депутатів (на п’ять років), штатних та позаштатних, громадських осіб:
• Виконавчої влади (Голову громади, виконком);
• Керівника районної лікарні, поліклініки, сімейних лікарів;
• Представницької влади (територіальної Ради депутатів);
• Судової влади (суддів, керівника відділу міліції) та необхідну кількість інших осіб;
• Представників Концептуальної, Ідеологічної, Контрольної та Президентської влад;
• Позаштатних представників влад, громадської тіньової влади;
• Комісії Громадського Контролю Виборців, тощо.
11. Територіальна громада четвертого територіального рівня від імені держави володіє, розподіляє, здає в оренду вільну територію громади, згідно Генерального Плану Розвитку Громади.
12. Територіальна громада четвертого територіального рівня піклується питаннями збереження та безпеки населення у мирний та у Воєнний час, під час Надзвичайного стану та виникнення Надзвичайної ситуації, Територіальною обороною, Штабом ДНД, будівництвом та збереженням дамб, бомбосховищ, підземних комунікацій тощо.

Стаття 3.17. П’ятий територіальний рівень громад.
1. П’ятий територіальний рівень – громада Автономної Республіки Крим, громада області, місто Київ, місто Севастополь.
У місті республіканського підпорядкування Севастополі територіальні громади четвертого й п’ятого рівнів об’єднані в громаду п’ятого територіального рівня.
2. Громада п’ятого територіального рівня утворюється територіальними громадами четвертого територіального рівня (які входять у склад територіальної громади п’ятого територіального рівня), або шостим територіальним рівнем (принцип «Знизу – вверх та зверху - вниз»).
3. Громада п’ятого територіального рівня утворює Раду депутатів (представницький орган влади), Виконавчий Комітет (Виконком), представництва та органи інших гілок влади (Концептуальної, Ідеологічної, Судової, Контрольної, Президентської).
4. Основний юридичній документ – Статут громади п’ятого територіального рівня (назва громади).
4.1. У Статуті громади необхідно вказати назву громади, можливі символи громади (прапор, герб, гімн, тощо), мову України (українська) та мову (мови) громади, межі громади, адресу Ради депутатів, перелік громад четвертого територіального рівня - які входять до структури громади п’ятого територіального рівня, чітке відокремлення території громади від територій інших громад п’ятого територіального рівня, назву та адресу територіальної громади шостого територіального рівня, до якої відноситься ця громада, кількість штатних посад депутатів (посадовий оклад депутата громади п’ятого територіального рівня - десять мінімальних окладів), інших посадовців, яких утримує громада, кількість позаштатних громадських посад, права та обов’язки кожного з штатних та позаштатних посадовців.
4.2. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах територіальні мови вживаються поряд з державною мовою. Державні документи укладаються державною мовою (українською).
5. Територіальна громада п’ятого територіального рівня самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції громад шостого - сьомого територіальних рівнів.
6. Стосунки з територіальною громадою п’ятого рівня будуються на наступних принципах:
а) зовнішній кордон територіальної громади знаходиться в режимі зовнішнього кордону громади шостого територіального рівня, кордону України;
б) в Україні існують єдині Озброєні Сили і Служба безпеки;
в) громадянство територіальної громади п’ятого рівня невіддільно від громадянства України;
г) рівень конституційних гарантій свободи народу в територіальній громаді п’ятого рівня може бути вище, але не нижче за рівень конституційних стандартів України;
д) в Україні і територіальній громаді п’ятого рівня єдина національна грошова одиниця - гривня.
7. Територіальна громада п’ятого рівня є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
8. Територіальна громада п’ятого рівня має Статут, який приймає Рада депутатів територіальної громади та затверджує Рада депутатів шостого територіального рівня (Регіону), або Верховна Рада України. Статут громади повинен бути юридично зареєстрований та опублікований.
9. Нормативно-правові акти Ради депутатів територіальної громади п’ятого рівня та рішення Виконавчого Комітету (Виконкому) територіальної громади п’ятого рівня не можуть суперечити Нормативно-правовим актам Ради депутатів територіальної громади шостого рівня та рішенням Виконавчого Комітету (Виконкому) територіальної громади шостого рівня, приймаються відповідно до Конституції України, Законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
10. У спільному віданні України і територіальних громад перебувають:
а) забезпечення відповідності статутів та інших нормативних правових актів територіальних громад Конституції України і Законам України;
б) захист прав і свобод людини і громадянина; захист прав національних меншин; забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон;
в) питання володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими природними ресурсами;
г) розмежування державної і комунальної власності;
д) природокористування; охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території, довкілля; охорона пам'яток історії та культури;
е) загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту;
ж) координація питань охорони здоров'я, здравосозіданія; захист сім'ї, материнства, батьківства та дитинства; соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення;
з) здійснення заходів по боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями, ліквідація їх наслідків;
і) встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в Україні;
к) адміністративне, адміністративно - процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища;
рішення громади, законодавство (рішення можуть бути поширені, конкретизовані до особливостей територіальної громади, але не можуть бути зменшені, скорочені); у разі виникнення колізії між законодавством та рішеннями громади – законодавство пріоритетне;
л) кадри судових і правоохоронних органів; адвокатура, нотаріат;
м) захист споконвічного довкілля і традиційного способу життя нечисленних етнічних спільнот;
н) встановлення загальних принципів організації системи органів державної влади та місцевого самоврядування;
о) координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків територіальних громад України, виконання міжнародних договорів України.
11. Голова Ради депутатів територіальної громади п’ятого рівня та Голова Виконавчого Комітету (Виконкому) територіальної громади п’ятого територіального рівня призначається на посаду та звільняється з посади з числа депутатів та за погодженням з Головою Регіону та Президентом України.
12. Правосуддя в громаді п’ятого територіального рівня здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.
13. Громада п’ятого територіального рівня здійснює нормативне регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, ремесел та промислів;
4) благодійництва;
5) містобудування і житлового господарства;
6) туризму, готельної справи, ярмарків;
7) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників;
8) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
9) мисливства, рибальства;
10) санітарної і лікарняної служб.
14. З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Ради депутатів територіальної громади п’ятого рівня рішенням громади шостого територіального рівня та законам України Голова Регіону чи Президент України може зупинити дію нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності, Верховного Суду України.
15. До відання громади п’ятого територіального рівня належить:
1) управління майном, що належить громаді;
2) розроблення, затвердження та виконання бюджету громади на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
3) розроблення, затвердження та реалізація програм громади з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;
4) визнання статусу місцевостей як природозахисних, курортів;
встановлення зон санітарної охорони;
збереження та покращення краєвидів;
утворення, розробка та покращення туристичних маршрутів, музеїв, місць відпочинку, тощо;
5) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
6) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в громаді;
7) охорона і використання пам'яток історії;
8) ініціювання введення воєнного стану, надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації на території громади або в окремих її місцевостях;
9) планування, будівництво, корисне використання об’єктів цивільної оборони (у тому числі підземних).
16. Територіальна громада п’ятого територіального рівня піклується питаннями організації збереження та безпеки населення у мирний та у Воєнний час, під час Надзвичайного стану та виникнення Надзвичайної ситуації.
17. Рішеннями громади можуть бути делеговані також інші повноваження.
18. В територіальній громаді п’ятого рівня діють всі гілки влади України, згідно Конституції України і Законів України.

Стаття 3.18. Шостий територіальний рівень громад - Регіон.
1. Від двох до п’яти межуючих між собою територіальних громад п’ятого територіального рівня можуть прийняти рішення про об’єднання (розпуск) у шостий територіальний рівень громад - Регіон.
Територіальна Громада сьомого територіального рівня (Україна) може утворити громади шостого територіального рівня – Регіони (діє принцип: «Знизу – вверх та зверху - вниз»).
Це рішення повинно мати підтвердження консультативних референдумів Громад п’ятого територіального рівня (які входитимуть у склад Регіону), рішення Верховної Ради України затверджене Всеукраїнським референдумом.
2. Регіон – територіальна громада шостого рівня.
3. Голова Ради депутатів територіальної громади шостого рівня та Голова Виконавчого Комітету (Виконкому) територіальної громади шостого рівня обираються на посаду та звільняються з посади Територіальною Радою Депутатів з числа депутатів та за погодженням з Президентом України.
4. Основний юридичний документ – Статут громади шостого територіального рівня.
5. У Статуті громади вказують назву громади, шостий територіальний рівень громади, можливі символи громади (прапор, герб, гімн, тощо), державна мова – українська, мова (мови) громади, межі громади, адреса Ради депутатів шостого територіального рівня, перелік громад п’ятого територіального рівня - які входять до структури громади шостого територіального рівня, чітке відокремлення території громади від територій інших громад шостого чи п’ятого територіального рівня, кількість штатних посад депутатів (посадовий оклад депутата громади шостого територіального рівня - дванадцять мінімальних окладів) та інших посадовців, яких утримує громада, кількість позаштатних громадських посад, права та обов’язки кожного з штатних та позаштатних посадовців.
5.1. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах територіальні мови вживаються поряд з державною мовою. Державні документи складаються державною мовою.
6. Територіальна громада шостого територіального рівня самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції громади сьомого територіального рівня.
7. Відносини між Регіоном (шостим територіальним рівнем) і сьомим територіальним рівнем (Україна) визначаються Конституцією України та Законами України, Статутом Регіону та угодами між Україною і Регіоном.
8. Відносини між Регіоном (шостим територіальним рівнем влади) і підпорядкованими йому громадами п’ятого територіального рівня влади визначаються Статутами громад п’ятого територіального рівня і громади шостого територіального рівня, угодами між Регіоном і громадою п’ятого територіального рівня.
9. Статус взаємовідносин між громадами може бути змінено за їх взаємною згодою та угодами.
10. Шостий територіальний рівень влади утворює Раду Депутатів (назва Регіону), Виконавчий Комітет (Виконком), органи всіх інших гілок влади (Концептуальної, Ідеологічної, Судової, Контрольної, Президентської).
11. Взаємовідносини між Регіоном і межуючими з ним територіальними громадами
можуть бути відображені у Статуті Регіону або в законних угодах між громадами.
12. У спільному віданні України і територіальної громади шостого територіального рівня (Регіону) перебувають:
а) забезпечення відповідності Статуту та інших нормативних правових актів територіальної громади Концепції України, Конституції України і Законам України;
б) захист прав і свобод людини і громадянина; захист прав національних меншин; забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон;
в) питання користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими природними ресурсами;
г) розмежування державної та комунальної власності;
д) природокористування; охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території; охорона пам'яток історії та культури;
е) загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту;
ж) координація питань охорони здоров'я; захист сім'ї, материнства, батьківства та дитинства; соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення;
з) здійснення заходів по боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями, ліквідація їх наслідків;
і) встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в громаді;
к) адміністративне, адміністративно - процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища (рішеннями Регіону Закони України можуть бути поширені, конкретизовані до потреб Регіону);
л) кадри судових і правоохоронних органів; адвокатура, нотаріат;
м) захист споконвічного довкілля і традиційного способу життя етнічних спільнот;
н) встановлення загальних принципів організації системи органів державної влади та місцевого самоврядування;
о) координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків територіальних громад Регіону, виконання міжнародних договорів Регіону.
13. Положення пункту 12 цієї статті в рівній мірі поширюються на кожну територіальну громаду України.
14. Поза межами ведень громадою шостого територіального рівня і повноважень України з предметів спільного ведення територіальні громади 1-5 рівня мають всю повноту влади.
15. З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Ради депутатів територіальної громади шостого рівня (Регіону) рішенням та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності чи до Верховного Суду України.
16. Громада шостого територіального рівня відповідальна на території громади за:
• підтримання зовнішніх відносин громади;
• охорона правопорядку (муніципальна міліція, ДНД);
• регулювання економіки громади;
• забезпечення екологічної безпеки громади;
• підтримання і розвиток культури;
• забезпечення освіти населення;
• матеріально-технічне забезпечення та управління комунальним майном;
• збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації;
• соціальний захист населення громади;
• підтримка миру і злагоди у громаді;
• культурний та освітній обмін;
• продовольча безпека громади;
• соціальна безпека громади;
• рівень прожиткового мінімуму громади не нижчий ніж по Україні;
• розвиток охорони здоров’я та перехід до здравосозіданія;
• високий рівень освіти;
• тощо.
17. Громада шостого територіального рівня визначає пункти - притулки (містечка, селища, села та інше), де вперше в житті скоївший протиправні дії може мати змогу добровільно сховатись від переслідування і затримання правоохоронними органами), згідно Конституції України та Законів України.
18. Будування та утримування шляхів сполучення між сусідніми громадами шостого територіального рівня. Будування та утримування шляхів сполучення регіонального статусу (між територіальними громадами п’ятого територіального рівня, зв'язок центру територіальної громади шостого територіального рівня з центрами територіальних громад п’ятого територіального рівня), тощо.

Стаття 3.19. Сьомий територіальний рівень громади - Україна.
1. Сьомий територіальний рівень – громада України.
2. Громада сьомого територіального рівня утворюється територіальними громадами шостого територіального рівня (які входять у склад територіальної громади сьомого територіального рівня) – Регіонами та/або п’ятим територіальним рівнем (там, де шостого територіального рівня ще не утворено).
Громада сьомого територіального рівня утворює громади шостого територіального рівня (діє принцип: «Знизу – вверх та зверху вниз»).
3. Сьомий територіальний рівень влади утворює Концептуальну, Ідеологічну, Виконавчу, Законодавчу, Судову, Контрольну та Президентську гілки влади України з депутатів обраних народом (громадянами, виборцями) України.
3.1. Посадовий оклад депутатів сьомого територіального рівня влади – чотирнадцять мінімальних окладів (діє принцип: «Чим багатший народ, тим більший прожитковий мінімум та мінімальний оклад, тим більший оклад у депутатів»).
3.2. Посадовий оклад Президента України – п'ятнадцять мінімальних окладів (самий високий для посадових осіб в Україні).
4. Основний юридичній документ, Головний Закон – Конституція України.
5. Територіальна громада сьомого територіального рівня самостійно вирішує всі питання громади.
6. У віданні громади України перебувають:
а) прийняття та зміна Концепції, Конституції України, Законів України, контроль за їх дотриманням;
б) устрій семи рівней територіальних громад і територія України;
в) регулювання і захист прав і свобод людини і громадянина; громадянство України; регулювання і захист прав національних меншин;
г) встановлення системи органів концептуальної, ідеологічної, виконавчої, законодавчої, судової, контрольної, президентської влади, порядку їх організації та діяльності; формування органів державної влади; взаємодія гілок влад;
д) державна власність і управління нею;
е) встановлення основ політики держави і програми в галузі державного, економічного, екологічного, соціального, культурного і національного розвитку України;
ж) встановлення правових основ єдиного ринку; фінансове, валютне, кредитне, митне регулювання, грошова емісія, основи цінової політики; економічні державні служби, включаючи державні банки;
з) бюджет України; державні податки і збори; державні фонди регіонального розвитку;
і) державні енергетичні системи, ядерна енергетика; матеріали, що розщеплюються; державний транспорт, державні та міждержавні шляхи сполучення (в межах території України), інформація і зв'язок; діяльність у космосі;
к) зовнішня політика та міжнародні відносини України, міжнародні договори України; питання війни і миру;
л) зовнішньоекономічні відносини України;
м) оборона і безпека; оборонне виробництво; визначення порядку продажу та купівлі зброї, боєприпасів, військової техніки та іншого військового майна; виробництво отруйних речовин, наркотичних речовин, засобів та порядок їх використання;
н) визначення статусу і захист державного кордону, повітряного простору, виняткової економічної зони і територіального моря та морського шельфу України;
о) судоустрій; прокуратура; кримінальне, кримінально - процесуальне та кримінально - виконавче законодавство; амністія і помилування; цивільне, цивільно - процесуальне та арбітражно - процесуальне законодавство; правове регулювання інтелектуальної власності;
п) колізійне право;
р) метеорологічна служба, стандарти, еталони, метрична система і літочислення часу; геодезія і картографія; найменування географічних об'єктів; офіційний статистичний і бухгалтерський облік;
с) державні нагороди та почесні звання України;
т) державна служба.
7. У спільному віданні України і територіальних громад перебувають:
а) забезпечення відповідності статутів та інших нормативних правових актів територіальних громад Конституції України і Законам України;
б) захист прав і свобод людини і громадянина; захист прав національних меншин; забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон;
в) питання володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими природними ресурсами;
г) розмежування державної власності;
д) природокористування; охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території; охорона пам'яток історії та культури;
е) загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту;
ж) координація питань охорони здоров'я; захист сім'ї, материнства, батьківства та дитинства; соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення;
з) здійснення заходів по боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями, ліквідація їх наслідків;
і) встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в Україні;
к) адміністративне, адміністративно - процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища;
л) кадри судових і правоохоронних органів; адвокатура, нотаріат;
м) захист споконвічного довкілля і традиційного способу життя етнічних спільнот;
н) встановлення загальних принципів організації системи органів державної влади та місцевого самоврядування;
о) координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків територіальних громад України, виконання міжнародних договорів України.
8. Будування та утримування міжнародних шляхів сполучення, які пролягають через Україну (транзитних). Будування та утримування шляхів сполучення республіканського значення.
9. Громада сьомого територіального рівня (разом з громадами шостого територіального рівня) визначає пункти - притулки (міста, містечка, селища, села та інше), де вперше в житті скоївший протиправні дії може мати змогу добровільно сховатись від переслідування і затримання правоохоронними органами), згідно законів України.
10. Поза межами ведень громадою сьомого територіального рівня і повноважень України з предметів спільного ведення територіальні громади 1-6 рівня мають всю повноту влади.

Стаття 3.20. Добровільні народні дружини (ДНД).
1. Добровільні Народні Дружини (ДНД) - громадське формування, створене з метою сприяння правоохоронним органам і іншим державним органам, органам місцевого самоврядування в охороні громадського порядку, участі в попередженні і припиненні правопорушень, у забезпеченні правопорядку.
2. Діяльність ДНД здійснюється на основі принципів добровільності, законності, гуманності, дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина.
3. Штаб ДНД може бути утворений 2-6 рівнями територіальної Виконавчої влади, а також при підприємствах, учбових закладах, тощо.
4. Основні цілі роботи ДНД:
• профілактика, запобігання та протидія злочинності;
• інформацію правоохоронних органів влади про підготовку чи скоєння правопорушень, злочинів та узгодження подальшої взаємодопомоги з попередження правопорушення, профілактичних дій, або затримання правопорушника, злочинця;
• виховання законослухняних громадян;
• навчання засобам самооборони та затримання;
• навчання засобам першої домедичної допомоги хворим та постраждалим;
• затримання осіб за скоєння ними правопорушення чи злочину.
5. Дружинник – це дієздатний громадянин України, не молодше вісімнадцяти років, з достатньою освітою, врівноважений, який пройшов первинне навчання дружинників та випробувальний термін (не коротший ніж три місяці), не має пагубних звичок, є взірцем культурної поведінки, прийнятий на зборах дружинників штабу ДНД.
6. Дружинник має виконувати Конституцію України та Закони України, Статут Штабу ДНД.
7. Дружинник повинен мати при собі і пред’являти при потребі у розгорнутому вигляді діюче посвідчення Штабу ДНД з фотографією дружинника (можливі додаткові атрибути: червона пов’язка з написом «ДРУЖИННИК», нагрудний знак дружинника, бейдж, форма одежі, маршрутний лист, тощо).
8. Штаб ДНД складається з адміністрації, загонів дружинників, груп дружинників та ланок дружинників.
Загін дружинників не може перевищувати 105 членів, група дружинників не може перевищувати 35 членів, ланка дружинників складається з п’яти дружинників.
9. У складі штабу ДНД (на всіх рівнях) необхідно доручати дружинникам виконання обов’язків керівника (командир), вихователя (комісар, психолог), начальника штабу (планування та підготовка, навчання дружинників, облік, аналіз та архівація документів), спеціалістів (фотограф, криміналіст, розвідник, пошукач, господарський працівник, водій, художник, користувач комп'ютера, тощо).
10. Особливе значення мають постійно діюча при Штабі ДНД «Школа дружинника», щоденні інструктажі дружинників та збори дружинників (обговорення порядку дій дружинників, розбір дій дружинника, культури поведінки, порядку затримання і супроводу, оформлення документів, аналіз чергування, тощо).
11. Оперативні молодіжні загони (групи) дружинників (ОМЗД, ОМГД), створюються при районному (міському) штабі ДНД, а також, за погодженням з штабом ДНД, на підприємствах, в учбових закладах, організаціях, гуртожитках для профілактики правопорушень серед молоді, посилення охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями в районі (місті).
До ОМЗД (ОМГД) може бути прийнятий активний дружинник за його письмовою заявою, який успішно пройшов навчання стажистом не менше ніж три місяці. Кандидатура обговорюється на зборах ОМЗД (ОМГД).
12. Громадяни, що досягли 16 - річного віку, але ще не досягли віку 18 років, можуть бути за їх заявою прийняті стажистами ДНД і вивчати роботу дружини, проходити правове навчання, а також фізпідготовку і навчання прийомам самооборони і спецзасобів спільно з членами ДНД, приймати участь у виховній роботі з неповнолітніми.
Вони не мають права приймати участь у затриманні та знаходитись у Штабі ДНД після
21.00 години.
13. Адміністрація Штабу ДНД може бути зарахована на штатні чи позаштатні посади органів Виконавчої влади, активісти ДНД можуть заохочуватись винагородами (у тому числі – рекомендацією до роботи у міліції).
14. Керівник Штабу ДНД має виняткове право - виключити стажиста, дружинника зі складу ДНД без пояснення причин.
15. Контроль за роботою Штабу ДНД покладається на відповідальний орган виконавчої влади.
16. Утримання Штабу ДНД покладається на відповідальний орган виконавчої влади, або адміністрацію підприємства, закладу.
17. Утримання Оперативного Загону (Групи) Дружинників та відповідальність за його роботу покладається на районний (міський) штаб ДНД, підприємство, учбовий заклад, організацію, гуртожиток, де його утворено.
18. Якщо судом на особу, яка скоїла правопорушення чи злочин та була затримана дружинниками чи за інформацією від дружинника (офіційно зареєстровано), накладається штраф, то його частина (від 5 до 20%) за рішенням суду направляється на утримання Штабу ДНД, ОМЗД, ОМГД та особисту винагороду дружинників.
19. Посвідчення дружинника діє не довше 365 діб.
19.1. Продовження дії посвідчення дружинника на 365 діб можливе після позитивної оцінки поведінки дружинника на загальних зборах дружинників.
20. Відповідальність за дії дружинника несе дружинник та його керівники.
21. Члени ОМЗД, ОМГД можуть носити під час чергувань, рейдів спеціальну форму одежі (подібну до військової, крім погонів):
21.1. Знаки відмінності, звання – на лівому плечі, подібні військовим, бейдж (Ім’я, Прізвише, посада).
21.2. Максимально можливе звання: керівник ланки – лейтенант, керівник групи – капітан, керівник загону – полковник.
21.3. Форма одежі потребує особливої поваги та віддання честі один одному.
22. Оцінка дій ДНД проводиться тільки за якісними показниками. Кількісні показники не діють.
23. За якісну громадську роботу, високу активність, проявлену сміливість, за заслуги в охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю дружинник, стажист може отримати подяку, бути нагороджений грамотою, подарунком, грошовою винагородою, підвищення у посаді чи в званні, винагороду територіальної громади, МВС, України, тощо.
24. Створення великого штабу ДНД (за кількістю дружинників) знижує оцінку якості роботи штабу.

Розділ 4. Виборча система.

Стаття 4.1. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.
1. Громадяни України, які мають право голосу на Всеукраїнських, місцевих виборах, референдумі є виборцями.
2. Виборець може використовувати свій голос на відповідних виборах лише на одній виборчій дільниці, на якій він включений в список виборців.
3. Вибори відбуваються на основі гарантованого Конституцією України і Законами України загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
4. Вживання насильства, погроз, обману, підкупу або будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню і вільному волевиявленню виборця, забороняється.
5. Кожен виборець голосує на виборах, референдумі особисто. Голосування за інших осіб або передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.
6. Голосування на виборах, референдумі є таємним. Контроль за волевиявленням виборців в будь-якій формі забороняється.
7. Суб'єктами виборчого процесу є:
1) виборці;
2) Центральна виборча комісія України (ЦВК), виборчі комісії громад (ВК);
3) кандидати в депутати, кандидати в посадовці;
4) організації, юридичні особи, що висунули кандидатів в депутати, в посадовці;
5) офіційні спостерігачі.
8. Всі суб’єкти виборчого процесу отримують в ЦВК тимчасові посвідчення.
9. Виборча система керується Конституцією України, Законами України, а також прийнятими відповідно до них іншими актами законодавства.

Стаття 4.2. ЦВК, філіали ЦВК організують виборчий процес, роботу Постійно діючих виборчих дільниць (утворюються і утримуються ЦВК разом з Виконкомами громад четвертого територіального рівня), проводять реєстрацію суб’єктів виборчого процесу, підводять підсумки проведених виборів, референдуму, обнародують результати.
1. Виборчі комісії територіальних громад (ВК) підлеглі ЦВК, допомагають ЦВК на місцях, організують і контролюють роботу Виборчих Дільниць (ВД), доводять до відома громад результати проведених виборів, референдуму на рівні територіальної громади.

Стаття 4.3. Активне (виборці) і пасивне (кандидати на обрання) виборче право надається громадянам України, які на день проведення виборів, референдуму досягли вісімнадцяти років.
1. Військовослужбовці термінової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, а також особи, визнані судом недієздатними, і громадяни України, які за вироком суду знаходяться в місцях позбавлення волі, вважаються такими, які не відносяться ні до однієї територіальної громади і не мають права голосу (активного виборчого права) на виборах.
2. Військовослужбовець термінової служби;
громадянин України, що проживає за кордоном;
недієздатна особа (визнана судом як недієздатна);
громадянин України, який за вироком суду знаходиться в місцях позбавлення волі; судимий за скоєння умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку;
не може пояснити походження майна свого та своєї родини;
активно підтримував агресорів, терористів, сепаратистів;
має погану оцінку Комісії Громадського Контролю на минулій(их) роботі(ах) депутатом, посадовцем;
представив ЦВК неповну або недостовірну інформацію
– не має пасивного виборчого права і не може бути Кандидатом у депутати чи посадовці, обираємим на виборах.

Стаття 4.4. Референдуми, чергові вибори шляхом таємного голосування проводяться в Україні щорічно у єдиний день голосування – третя неділя березня.
1. ЦВК збирає штатні вакантні місця в органах влади територіальних громад для обрання депутатів, Тимчасових депутатів, Помічників депутатів, посадовців і оприлюднює їх у термін, який перевищує 100 діб до дня виборів.
2. Для обрання на виборах на одне штатне вакантне посадове місце може бути один-два чи більше претендентів. За 90 – 71 добу до дня виборів претенденти для обрання на одне штатне вакантне посадове місце збираються разом і обирають між собою трьох осіб, а ті між собою обирають двох осіб (оформляється протоколом), які реєструються в ЦВК кандидатами на штатне вакантне посадове місце (регулює ці питання ЦВК).
Реєстрація Кандидатів у депутати, у посадовці завершується за 71 добу до дати проведення виборів.
Виборці у день проведення виборів обирають одного з двох Кандидатів на одне вакантне штатне посадове місце.
3. Збори, конференції, зустрічі Кандидатів з виборцями, підписання законних договорів (або угод чи контрактів) між Кандидатами та виборцями проводять у період між
70-61 днем до дати виборів.
4. Передвиборча агітація починаються за 60 діб і закінчується за добу до дати проведення виборів.

Стаття 4.5. Громадяни України реєструються як виборці у ЦВК за 60-11 діб до дня проведення виборів.
Реєстрація виборців завершується за 11 діб до дня проведення виборів.
1. При реєстрації кожний виборець вирішує у який спосіб він буде голосувати: на виборчій дільниці чи за допомогою Інтернету.
2. Виборець, який вирішив голосувати на виборчій дільниці, при реєстрації отримує тимчасове посвідчення виборця, виборчі бюлетені різних кольорів (відповідно до рівня територіальної громади), та виборчий конверт.
2.1. У виборчий конверт виборець складає заповнені виборчі бюлетені, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Виборчий конверт та тимчасове посвідчення виборця, паспорт приносить з собою на Виборчу Дільницю.
2.2. Якщо виборець у день голосування лишається вдома, чи знаходиться в іншому місці (на роботі, у відрядженні, в лікарні, в санаторії або будинку відпочинку, в поїзді, на кораблі, за кордоном або іншому місці, але вчасно зареєструвався як виборець) і не може прийти на виборчу дільницю, то у виборчий конверт складає заповнені виборчі бюлетені, тимчасове посвідчення виборця, заклеює конверт (у цьому разі на виборчому конверті крім підпису виборця мають бути ще підписи двох свідків).
Такий виборчий конверт може бути переданий через родича, сусіда, який голосує на тій самій Виборчій Дільниці, або через поштаря.
3. Виборець, який голосує за допомогою Інтернету, при реєстрації отримує тимчасове посвідчення виборця з вказаними адресами необхідних сайтів та індивідуальним секретним кодом доступу у день проведення виборів до особистого пакету електронних бюлетенів.
4. Громадянин України, який не реєструвався як виборець - таким не є і у виборах участі не приймає.

Стаття 4.6. Кандидатом на обрання може бути громадянин України, який досяг на день виборів вісімнадцяти років, проживає постійно в Україні більше п’яти років, відповідає необхідним фаховим та іншим вимогам, пройшов обстеження у вказаному медичному закладі, зареєструвався у Центральній Виборчій Комісії України, має законний договір (угоду, контракт) з виборцями, Програму і План дій, Особисту Посадову Інструкцію на вакантне штатне посадове місце (на яке обирається), відповідає іншим вимогам Конституції України та Законам України.
1. Кандидатом на обрання депутатом сьомого територіального рівня може бути громадянин, який має практичний досвід повноцінної та якісної роботи депутатом, підвищив кваліфікацію на спеціальних курсах (не рідше ніж раз у п’ять років) та виставляє на вибори ще свого Помічника депутата (обов’язковість Помічника депутата та інші особливості на 1-6 територіальних рівнях кожна територіальна громада вирішує самостійно).
2. Кандидати безкоштовно проводять передвиборчу агітацію за свою кандидатуру до дати проведення виборів.
Агітація в день виборів ЗАБОРОНЕНА.

Стаття 4.7. Всі форми явної чи скритої, опосередкованої оплати виборцям чи передвиборчої агітації заборонені.
1. Особи, які за будь якою формою оплатили агітацію чи прийняли оплату за обрання в депутати чи у посадовці, підлягають юридичній відповідальності за Конституцією України і Законами України.
2. Заборонена участь в агітації (за Кандидата у депутати, посадовці) осіб, які знаходяться в посадовій залежності.
3. Кількість громадських агітаторів (волонтерів) за Кандидата у депутати, посадовці не повинна перевищувати одного агітатора на кожні 150 виборців.
4. Засоби масової інформації (ЗМІ) укладають законну угоду з ЦВК про умови обов’язкової безкоштовної агітації за Кандидатів у депутати, посадовці під час передвиборчого періоду.
Засоби масової інформації, незалежно від форми власності, зобов'язані справедливо, збалансовано і неупереджено освітлювати хід підготовки і проведення виборів, референдуму в новинах, інформаційних випусках, струм-шоу, дискусійних і інших програмах.
5. Витрати (мінімальні), як виключення, на проведення виборчої компанії несе держава (плануються у бюджеті) та виконавчі органи місцевого врядування.

Стаття 4.8. Позачергові вибори депутатів, посадовців призначаються Президентом України.

Стаття 4.9. Депутат, посадовець обирається виборцями на п’ять років, не більше ніж тричі поспіль, з подальшою обов’язковою перервою обрання на виборчі посади не менше ніж п’ять років (у цей період часу не може робити депутатом та на іншій виборній посаді, окрім Помічником депутата).
У депутата Конституційної Асамблеї України, після закінчення її роботи, повинна бути перерва в обранні депутатом терміном не менше ніж п’ять років (у період обов’язкової перерви не може робити депутатом, Тимчасовим депутатом, Помічником депутата).
1. Кожен рік 20% (п’ята частина) штатних посад депутатів, посадовців (обираємих виборцями) стають вакантними і ЦВК виставляє їх на чергові вибори.
2. Депутат не може мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має метою отримання прибутку.
Виключення:
2.1. Викладацька, наукова та творча робота у позаробочий час.
2.2. Тимчасове сумісництво в іншій територіальній Раді депутатів (до 15% депутатів Ради депутатів).
2.3. Тимчасове суміщення, заміщення, розширення обов'язків за іншого депутата (за умови відсутності на цьому штатному посадовому місті Помічника депутата, Тимчасового депутата) – без права додаткового голосу.

Стаття 4.10. Депутат обирається громадянами для певної роботи і зобов’язаний її виконувати сумлінно, своєчасно, якісно і в межах запланованого кошторису - відображається у законному договорі (угоді, контракті) депутата з виборцями та у Програмі, Плані дій, Особистій Посадовій Інструкції депутата.
1. Депутат є публічною особою. Життя та діяльність депутата і членів його сім’ї не може бути скритим від громадськості.
2. Свою повсякденну діяльність депутат своєчасно (онлайн) і повноцінно освічує в засобах масової інформації та в електронному вигляді.

Стаття 4.11. Депутат гілок влади сьомого територіального рівня, який немає Помічника депутата, втрачає право голосу.
1. Депутат, який немає Помічника депутата після чергових виборів, звільняється достроково.

Стаття 4.12. Окрім окладу, депутат отримує ще стільки ж грошей на облаштування свого робочого місця, приміщень, будівлі, утримання Помічника депутата, іншого персоналу, тощо, крім зарплати депутата.
1. Утримання будівель та інших приміщень, персоналу, транспортних засобів, комунальних послуг, тощо, які мають відношення до роботи депутатів проводиться за рахунок депутатів і не може бути збільшений.
2. Депутати можуть за угодою об’єднати між собою частково гроші, які отримують на облаштування робочих місць, приміщень, будівлі, транспорту, утримання Помічників депутатів, іншого персоналу, тощо.
3. Документ, підготовлений депутатом, підписує депутат;
документ, підготовлений депутатом та Помічником депутата, підписують депутат і Помічник депутата;
документ, підготовлений Помічником депутата без участі депутата, підписує Помічник депутата.
4. Помічник депутата має право голосу (від свого Імені та прізвища) замість відсутнього депутата, якому він допомагає.
5. Помічник депутата та Тимчасовий депутат не мають обмежень у кількості раз обрання.

Стаття 4.13. У разі дострокового звільнення депутата (з різних причин), Помічник депутата переходить на штатну посаду депутата (приймає посаду), підписує договір депутата з виборцями, Програму і План дій депутата, трудовий договір і робить в якості Тимчасового депутата.
1. Тимчасовий депутат сьомого територіального рівня зобов’язаний на чергових виборах виставити Кандидатуру у Помічники депутата.

Стаття 4.14. Депутат, Помічник депутата починають роботу після Складання присяги у Територіальній Раді Депутатів (сьомий територіальний рівень – у Верховній Раді України).
1. Присягу депутат, Помічник депутата зачитують кожний особисто та ставить свій підпис під її текстом.
2. Текст присяги депутата:
«Я, (Ім’я та Прізвище), депутат (посада), присягаю на вірність народу України. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Концепції України, Конституції України і Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь якісно та своєчасно виконувати законний договір (угоду чи контракт) з виборцями, а також свої Програму і План дій, Особисту Посадову Інструкцію, свої обіцянки».
Депутат підписує текст присяги (Договір депутата з виборцями, Програма і План дій депутата, Особиста Посадова Інструкція мають бути підписані ним та сторонами до підписання тексту присяги).
3. Текст присяги Помічника депутата:
«Я, (Ім’я та Прізвище), Помічник депутата (Ім’я та Прізвище депутата), присягаю на вірність народу України.
Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Концепції України, Конституції України і Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь якісно та своєчасно виконувати законний договір (угоду чи контракт), Програму і План дій свого депутата, Особисту Посадову Інструкцію, свої обіцянки».
Помічник депутата підписує текст присяги (договір депутата з виборцями, Програма і План дій депутата, Особиста Посадова Інструкція мають бути підписані ним до підписання тексту присяги).
Перші екземпляри підписаного тексту Присяги, Договору з виборцями, Програми, Плану дій, Особисті Посадові Інструкції депутата та його Помічника депутата зберігається на протязі не менше ніж 50 років у Голови територіальної Ради депутатів.
4. Відмова скласти присягу має наслідком втрату можливості робити депутатом, або Помічником депутата.

Стаття 4.15. Тимчасовий депутат – це депутат, строковий трудовий договір якого укладений менше ніж на п’ять років.
До Тимчасового депутата прирівнюється депутат, який звільнений достроково в разі переформатування, переобрання органу влади чи якихось інших зовнішніх (не залежних від нього) причин.
1. Тимчасовий депутат сьомого територіального рівня обирається разом з Помічником депутата, або Помічник депутата обирається на найближчих чергових виборах депутатів.
2. Депутат, Тимчасовий депутат сьомого територіального рівня, у якого відсутній Помічник депутата, втрачає право голосу.
3. Депутат, Тимчасовий депутат сьомого територіального рівня, у якого відсутній Помічник депутата після найближчих чергових виборів депутатів, звільняється достроково.
4. Депутат, Тимчасовий депутат, який втратив право голосу, при підрахунках кількості голосів не враховується.

Стаття 4.16. Контроль за діями депутата проводить Голова Ради територіальної громади (сьомий територіальний рівень - Верховної Ради України) та Комісія Громадського Контролю Виборців (не рідше ніж раз у квартал).
1. Депутат, не рідше ніж кожні шість місяців, звітує перед виборцями на громадських слуханнях.
2. Депутат узгоджує свої Програму і План дій з своїм керівником (де він працює) та на громадських слуханнях (кожні шість місяців).
3. Депутат щомісячно проводить зустрічі з громадянами (інформування, відповіді на запитання, лекції, через ЗМІ, тощо).
4. Депутат несе особисту відповідальність за наслідки своїх дій під час роботи депутатом та протягом не менше п’яти років після закінчення терміну роботи на посаді депутата.
4.1. Депутат, достроково відізваний з посади виборцями, повертає громаді гроші, які були потрачені на його утримання.
4.2. За негативні наслідки своїх дій (чи бездіяльність, недостатньо активну діяльність) депутат повертає громаді гроші, які були потрачені на негативний результат (процес) та гроші, які потрібні громаді для нівелювання цих негативних наслідків.
4.3. Якщо негативні наслідки отриманні від дій депутата, які були заплановані і нав’язані депутату виборцями, то ліквідація негативних наслідків проводиться за кошти депутата і територіальної громади.
5. Депутат, Помічник депутата, посадовець та члени їх сімей не мають права отримувати подарунки, або прирівняні до них речі, роботи, послуги, які можуть бути оцінені більше, ніж прожитковий мінімум однієї людини за місяць.
Такі подарунки, або прирівняні до них речі, роботи, послуги, тощо, на протязі тридцяти діб повинні бути передані до Ради територіальної громади для зберігання чи благодійницького використання, або у той же час Раді територіальної громади може бути сплачена компенсація – подвійна ціна подарунка (оцінку ринкової ціни проводить призначена Радою комісія спеціалістів).
Подарунки, які на протязі тридцяти діб після їх отримання не були передані до територіальної ради для зберігання чи благодійницького використання, або не сплачена подвійна компенсація, оцінюються як особлива форма отриманого хабара.
6. Депутат, обраний до органу влади, зобов’язаний брати активну участь в прийнятті рішень (голосувати).
Якщо депутат не голосує (без поважних причин), то це означає, що він не виконує свої посадові обов’язки, тобто марно отримує зарплату і може бути позбавлений депутатського мандату.
7. Депутат, який вчасно, якісно виконує свою роботу, договір (угоду, контракт) з виборцями, Програму і План дій, Посадові обов’язки, обіцянки, запланований кошторис, може розраховувати на нагородження:
- через п’ять років – державна нагорода та звання
«ЗАСЛУЖЕНИЙ ДЕПУТАТ»;
- через десять років депутатської діяльності – державна нагорода та звання
«НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ»;
- через п'ятнадцять років депутатської діяльності – державна нагорода та звання
«ВІДМІННИЙ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ».
8. Депутат, який після п’ятирічної перерви знову обраний депутатом, вчасно, якісно виконує свою роботу, повністю виконав свої обіцянки та зобов'язання, Договір з виборцями, Програму і План дій, Особисту Посадову Інструкцію, постійно отримував схвалення Голови Територіальної Ради депутатів разом з Комісією Громадського Контролю Виборців за якість роботи депутата, вкладається у запланований кошторис, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому, може розраховувати на нагородження:
- через двадцять п’ять років діяльності депутатом - державна нагорода та звання
«ДЕПУТАТ - ГЕРОЙ УКРАЇНИ»;
- через тридцять років діяльності депутатом – державна нагорода та звання
«НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ – ГЕРОЙ УКРАЇНИ»;
- через тридцять п’ять років діяльності депутатом – найвища державна нагорода та звання
«СЕНАТОР» (незалежно від територіального рівня) – право довічно носити це звання, мати транспорт за рахунок громади і змогу довічно продовжувати свою роботу в територіальній Раді депутатів.
Рішення про нагороди депутата на прохання виборців, територіальної Ради депутатів готує Комісія Громадського Контролю Виборців територіальної громади, разом з Верховною Радою України.

Стаття 4.17. Контроль за діяльністю обранців (обраних виборцями депутатів, посадовців) проводять:
- безпосередній керівник,
- органи контролю,
- Голова територіальної Ради депутатів, разом з Комісією громадського контролю виборців,
- безпосередньо виборці.
Результати контролю заносяться у Протокол та Лист особистого контролю.
1. Обранець зобов’язаний мати на електронному носії (в Інтернеті) особистий сайт (блог чи сторінку) з текстом законного договору (угоди, контракту) з виборцями, Програмою, Планом дій та Особистою посадовою інструкцією з доданими до них колонками виконання та результатів контролю, сторінками коментарів та зв’язку з виборцями, електронну поштову скриньку.
Обранець інформацію про свої дії надає майже щоденно (ONLINE). Інформація повинна бути прозорою, істиною (повністю правдивою), без викривлень, спотворень, приховань, брехні, тощо.
2. На сайті територіальної Ради депутатів має бути перелік обранців Громади з датами їх обрання та на який термін, посадами, місцем роботи, назвою особистого сайту (посиланням), поштовою адресою листування, електронною поштою, номерами телефонів, місцем і графіком прийому відвідувачів, Листи особистого контролю (з датами перевірки та оцінками перевіряючих), тощо.

Стаття 4.18. Повноваження депутата припиняє той, з ким депутат підписав законний строковий трудовий договір (угоду, контракт), у разі:
- закінчення терміну трудового строкового договору;
- складення повноважень за особистою заявою депутата («За власним бажанням»);
- за домовленістю сторін (за згодою сторін);
- визнання його судом померлим.
1. Повноваження депутата достроково припиняє працедавець - керівник територіального органу влади, в якому працює депутат [керівника органу влади може звільнити його керівник по вертикалі (піраміді) влади, або Голова територіальної громади], у разі:
- відсутності депутата на робочому місці без поважних причин більш ніж десять діб (на протязі календарного року);
- відсутності депутата на робочому місці з поважних причин більш ніж сто двадцять діб поспіль;
- наявності повторного, протягом календарного року, офіційно зафіксованого порушення депутатом Правил поведінки, або дисциплінарного, адміністративного чи інших порушень;
- припинення роботи органу влади, в якому робив депутат;
- відклик виборців (рішення Комісії Громадського Контролю Виборців та громадських слухань);
- рішення ЦВК;
- рішення суду;
- рішення Імпічменту;
- рішення територіального Референдуму.
2. Відклик, або дострокове звільнення депутата з займаної посади не спростовує його відповідальності перед Законами України.
3. Повноваження депутата припиняє ЦВК у разі:
- визнання його судом безвісно відсутнім;
- визнання його судом недієздатним;
- набрання законної сили судового обвинувального вироку щодо нього;
- припинення його громадянства або виїзд на постійне проживання за межі України;
- якщо ним не усунуто протягом місяця обставин, які порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;
- негативними результатами моніторингу (контролю), проведеного головою Ради територіальної громади і Комісією Громадського Контролю Виборців;
- смерті.
4. Виборці, які обрали депутата, разом з Комісією Громадського Контролю Виборців мають право відізвати його з займаної посади та переобрати в будь який час, згідно Конституції України та Законів України.
5. Дострокове звільнення депутата за процедурою Імпічменту.
5.1. Процедура відкликання (дострокового звільнення) депутата з займаної їм посади (посту) в порядку Імпічменту має шість етапів.

Перший етап.
Рада територіальної громади, за письмовою пропозицією керівника територіальної гілки влади, або Голови Ради, або Голови Судової влади, або інших депутатів цього територіального рівня які становлять за кількістю не менш як третину від загального складу Ради територіальної громади, або за пропозицією Комісії Громадського Контролю Виборців, розглядає питання про відповідальність депутата гілки влади своєї територіальної громади.

Другий етап.
Рада депутатів територіальної громади створює тимчасову спеціальну слідчу комісію, у склад якої запрошує депутатів з різних гілок і територіальних рівней влади, включає спеціального прокурора і спеціальних слідчих.

Третій етап.
Висновки і пропозиції тимчасової спеціальної слідчої комісії розглядаються на засіданні Ради депутатів територіальної громади у двомісячний термін від дня створення тимчасової спеціальної слідчої комісії.

Четвертий етап.
При наявності підстав, Рада депутатів територіальної громади, не менше як двома третинами від загального складу, ухвалює рішення про звинувачення депутата.

П’ятий етап.
Голова Ради депутатів територіальної громади підписує і направляє документи до Конституційного Суду України.

Шостий етап.
У місячний термін від дня отримання висновку Конституційного Суду України щодо додержання встановленої цією статтею процедури розслідування і розгляду справи про усунення депутата з посади (поста) в порядку проведення процедури Імпічменту, Рада територіальної громади приймає остаточне рішення.
6. Повноваження депутата припиняється одночасно з припиненням повноважень Палати Законодавчої Верховної Ради України чи Територіальної Ради депутатів, в якій він (вона) працює.
7. Рішення про дострокове припинення повноважень депутата приймається 2/3 від штатного складу Територіальної Ради депутатів (Палати Верховної Ради України).
8. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 4.19. Центральна Виборча Комісія (ЦВК).
1. Центральна Виборча Комісія (ЦВК) є постійно діючим державним органом.
2. Центральна Виборча Комісія для виконання своїх функцій наділена необхідними правами й повноваженнями.
3. Центральна Виборча Комісія будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності.
4. Центральна Виборча Комісія забезпечує організацію підготовки і проведення Всеукраїнських референдумів, виборів депутатів, Помічників депутатів, Тимчасових депутатів, посадовців, суддів, тощо.
5. Центральна Виборча Комісія збирає інформацію про наявність штатних вакантних посад депутатів, Помічників депутатів, посадовців, суддів, тощо, обрання яких залежить від ЦВК.
6. Центральна Виборча Комісія щорічно реєструє виборців.
7. Центральна Виборча Комісія реєструє Кандидатів у депутати, Кандидатів у Помічники депутата, депутатів, Помічників депутатів, Тимчасових депутатів, Кандидатів у посадовці, судді, тощо.
8. Центральна Виборча Комісія разом з органами Виконавчої влади організує роботу Місцевих Виборчих Комісій (МВК) і Виборчих Дільниць (ВД).

Стаття 4.20. Центральна Виборча Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів депутатів і проведення референдумів.
1. Центральна Виборча Комісія (ЦВК) утворює свої філіали на місцях (за потребою), Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) – за допомогою органів Виконавчої влади.
2. Центральна Виборча Комісія (ЦВК), Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) разом з органами Виконавчої влади організують і проводять навчання виборців, Кандидатів у депутати, Кандидатів у Помічники депутатів, членів ЦВК, МВК, ВД з питань:
• порядку організації та проведення виборів депутатів;
• порядку організації та проведення референдуму;
• законодавства;
• прав та обов’язків;
• порядку складання, затвердження зборами (конференцією) виборців, виконання і контролю за виконанням договору Кандидатів у депутати, депутатів з виборцями, Програм і Планів дій депутатів, тощо.
4. Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) підконтрольні Центральній Виборчій Комісії (ЦВК).
5. Центральна Виборча Комісія (ЦВК), Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) взаємодіють з Комісією Громадського Контролю Виборців (КГКВ).
6. ЦВК не підконтрольна органам влади (конфлікти вирішуються в судовому порядку невідкладно).
Місцеві Виборчі Комісії (МВК), Виборчі Дільниці (ВД) підконтрольні ЦВК, не підконтрольні органам влади (конфлікти вирішуються ЦВК, або в судовому порядку невідкладно).

Стаття 4.21. ЦВК (30 штатних посад депутатів) обирається виборцями - по шість штатних вакантних посад щорічно.
1. Порядок створення і роботи ЦВК, МВК, ВД, виборчий процес регулюються Конституцією України і Законами України.
2. Кожні п’ять років (числове значення якого може бути поділене на п’ять) ЦВК узгоджує з керівниками (представниками) гілок влади 5, 6, 7 територіальних рівнів і вирішує можливий перерозподіл штатних посадових місць депутатів сьомого рівня територіальної влади на майбутні п’ять років, виходячи з потреб кожного регіону, області або міста республіканського підпорядкування (враховуючи особисті штатні обов’язки кожного посадового місця роботи депутата).
3. Виборчі дільниці розраховуються ЦВК на певну (приблизно однакову) кількість зареєстрованих виборців.

Стаття 4.22. Постійно Діюча Виборча Дільниця (ПДВД), за допомогою органів Виконавчої влади, ЦВК організовується у кожній громаді четвертого територіального рівня влади.
1. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю покладаються обов’язки взаємодії органів влади, ЦВК, МВК, ВД з виборцями:
• інформування виборців про роботу діючих депутатів;
• інформування виборців про зміст Програм та Планів дій гілок влади та хід виконання;
• інформування виборців про роботу органів народного представництва;
• інформування виборців про зміст законних договорів (угод, контрактів), Програм та Планів дій Претендентів і Кандидатів у депутати та посадовці, які лишилися не обраними, аналіз та обрання кращих ідей, рішень на майбутнє;
• інформування виборців про зміст законних договорів (угод, контрактів) діючих депутатів з виборцями, Програм та Планів дій депутатів, Особових Посадових Інструкцій депутатів, хід виконання та результати поточного контролю;
• проведення зустрічей виборців з Кандидатами у депутати, Кандидатами у Помічники депутата, депутатами, Тимчасовими депутатами, посадовцями, суддями та іншими зацікавленими особами;
• проведення навчання виборців;
• викладання у електронному вигляді та надання можливості ознайомлення з автобіографіями, рекламними матеріалами Кандидатів у депутати, Кандидатів у Помічники депутатів, Кандидатів у Тимчасові депутати, посадовці, судді, тощо;
• ознайомлення виборців з матеріалами референдумів, проведення попередніх обговорень;
• збирання та допомога у впровадженні найкращих пропозицій та наказів виборців;
• консультування виборців з питань виборів, референдумів, тощо.
2. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю покладаються обов’язки по навчанню бажаючих стати Кандидатом у депутати, Кандидатом у Помічники депутата, Кандидатом у Тимчасові депутати, Кандидатом у посадовці, яких обирають виборці.
3. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю покладаються обов’язки по підготовці чергового Референдуму.
4. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю, за дорученням ЦВК, може бути покладений обов’язок щорічної реєстрації виборців за місцем постійного проживання (реєстрації).

Стаття 4.23. Всеукраїнський референдум призначається Президентом України або Верховною Радою України, відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією.
1. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
2. Виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
3. Всеукраїнським референдумом вирішуються питання Конституції України, деяких законів України.
4. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 4.24. При відсутності (з різних причин) депутата, його обов’язки виконує Помічник депутата.
1. При відсутності Помічника депутата (з різних причин) обов’язки депутата виконує Тимчасовий депутат, який займає штатне посадове місце депутата.
2. Якщо відсутні (з різних причин) депутат, його Помічник депутата, Тимчасовий депутат, обов’язки депутата тимчасово передаються іншому депутатові (за рішенням Керівника, або колегіальним рішенням, або за рішенням Голови територіальної громади).
3. Якщо відсутній орган влади (з різних причин), його функції (тимчасово) бере на себе інший орган влади, який зобов'язаний зробити все можливе по скорішому законному відновленню якісної роботи відсутнього органу влади.

Розділ 5. Концептуальна влада України.

Стаття 5.1. Система наддержавного управління суспільством, що склалася впродовж багатьох століть, визначається як особливий вигляд влади - концептуальна влада.
1. Концептуальна влада - це влада людей, здатних породжувати в суспільстві соціальні процеси, що охоплюють життя суспільства впродовж багатьох поколінь і протікають згідно розробленої концепції, крім того, це ще і влада концепції (задуму або системи ідей), по якій живе суспільство, надмасовою суспільною свідомістю.
2. Влада - це не вивіска на кабінеті, а реалізація на практиці здатності керувати.
3. Повну функцію управління людським співтовариством здійснює лише той, хто через концептуальну владу координує зусилля всіх інших видів влади.

Стаття 5.2. Концептуальна влада — вищий ієрархічний рівень управління суспільством, який ґрунтується на певному світобаченні.
1. У концептуальну владу піднімаються у міру опанування дійсних знань про устрій Всесвіту.
Той, хто, опанувавши знання, передбачає загальний хід речей і реалізує на практиці свою здатність управляти, той, по суті, і входить в концептуальну владу.
2. Дійсне народовладдя — це коли самовладдя концептуальної влади реально доступно всім бажаючим і здатним освоїти необхідні знання і навики. Знання — влада!

Стаття 5.3. Концептуальна влада - це сама вища влада в людському суспільстві.
Вона повинна втілювати в життя етику, мораль, представивши їх в зручній для розуміння всіма людьми формі.
Внаслідок цього концептуальна влада повинна прагнути до того, щоб діяти в руслі Божого Промислу.
1. Справедливий задум пропонує всього одну єдину ідеологію — ідеологію справедливого суспільства.
2. Концептуальна влада:
Розпізнає чинники, що чинять тиск на суспільство.
Формує список (векторів) цілей відносно кожного чинника.
Формує відповідну концепцію (задум) управління ресурсами суспільства відносно виявлених чинників.

Стаття 5.4. Управлінці - еліта суспільства. Підготовку управляючого корпусу проводять з дитинства.
1. Управління має два рівні:
- нижчий рівень - необхідне управління;
- вищий рівень - достатнє управління.
2. Управління має три етапи розвитку:
- управління в "ручному" режимі;
- автоматизоване управління;
- самоврядні системи.

Стаття 5.5. Концептуальна Рада України.
1. Концептуальна влада в Україні представлена Концептуальною Радою України, самою вищою колегіальною владою в Україні, працюючою на постійній основі.
2. Концептуальна Рада України відповідальна перед народом.
3. Концептуальна Рада України розташована поза столицею України.
4. До складу Концептуальної Ради України входять двадцять дві штатні посади депутатів.
Десять осіб представляють Південь, ще десять осіб представляють собою Північ (або інша назва поділу цих двох груп).
Кожна десятка очолюється одинадцятою особою та відображає якби протистояння один одному.
Якщо при голосуванні обидві групи та їх керівники набирають однакову кількість голосів – вони повинні знайти інше (третє) рішення.
5. Концептуальна влада України, Ідеологічна Влада України, Законодавча Влада України, Виконавча Влада України, Судова Влада України, Контрольна Влада України, Президентська влада, Виборці та Самовисуванці висувають щорічно Кандидатів у депутати на чотири - п’ять вакантних штатних посад до Концептуальної Ради України.
На незайняті депутатами штатні посадові місця обирають Тимчасових депутатів на
1, 2, 3, 4 роки роботи.
6. Депутат Концептуальної Ради України укладає трудовий договір (угоду, контракт) з Центральною Виборчою Комісією (ЦВК).
7. Концептуальна Рада України спрямовує свою діяльність на розробку:
• Концепції глобальної,
• Концепції України,
• Концепції суспільної безпеки,
• Концепції безпеки України,
• Концепції Генеральної Програми Розвитку України,
• Концепції Держбюджету, тощо.
8. Концептуальна Рада України піклується над поширенням знань про устрій Всесвіту,
про передбачення загального ходу речей і реалізації на практиці своєї здатності управляти.

Стаття 5.6. Основні обов’язки Концептуальної Ради України:
1) виявлення проблем, незалежно від територіального рівня та влади;
2) формування цілей відносно виявлених проблем;
3) вироблення концепції досягнення намічених цілей;
4) впровадження концепції в процес управління життям суспільства.
Головне — концепція виражає реальну моральність претендентів і носіїв концептуальної влади.
2. При підготовці питань, що відносяться до ведення Концептуальної Ради України, від відповідних органів запрошуються необхідна інформація і висновки. У необхідному об'ємі можливість висловлюватися повинна також надаватися юридичним і фізичним особам.
3. Рішення (Постанови) Концептуальної Ради України є обов'язковими до виконання.
4. Акти Концептуальної Ради України підписують депутати Концептуальної Ради України і вони набирають чинності з дня їх підписання і опублікування, якщо інші терміни не передбачені в цих актах.
5. Акти Концептуальної Ради України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом, публікації та оприлюдненню.
6. Організація, повноваження і порядок діяльності Концептуальної Ради України визначаються Конституцією України та Законами України.
7. Призупинити дію актів Концептуальної Ради України може Президент України за згодою діючих Гілок влади на термін до одного року.
8. Відмінити дію актів Концептуальної Ради України може Всеукраїнський Референдум.
9. На відкритих розширених засіданнях Концептуальної Ради України можуть бути присутні, з правом дорадчого голосу, офіційні та неофіційні особи, представники громадськості (квоти та ротацію регулює Концептуальна Рада України), у тому числі: радники, ЗМІ, депутати різних рівнів територіальної влади, спеціалісти з питань, що заслуховуються, виконавці, опозиціонери, представники тіньової влади, громадськості, іноземці, тощо.
10. Деякі питання відкритих розширених засідань Концептуальної Ради України можуть бути попередньо обговорені у різних колективах, пройти дорадче обговорення в органах влади, ЗМІ, Верховній суспільній палаті України, тіньових органах влади, електронних дорадчих референдумах, тощо.
11. На засіданнях Концептуальної Ради України можуть бути проведені обговорення без обов’язкового прийняття рішення.

Розділ 6. Ідеологічна влада.

Стаття 6.1. Ідеологічна влада — впроваджує концепцію в суспільство.
1. Ідеологія готує основу для того, щоб суспільство сприймало концепцію.
2. Ідеологічна влада вдягає концепцію в привабливі для народу форми.
3. Справедливий задум пропонує всього одну єдину ідеологію — ідеологію справедливого суспільства.
4. Несправедливий задум ховається в безлічі ідеологій: демократичних, ліберальних, націоналістичних, монархічних, від ультралівих до ультраправих, які, як різноколірні фантики, обгортають одну і ту ж начинку, один вміст: побудова на Землі глобальної невільничої цивілізації.
Таким чином, в будь-якому суспільстві може торжествувати всього лише один задум життєустрою з двох можливих: або Божеський, або сатанинський.
5. Ідеологічна діяльність направлена на формування і збереження в суспільній свідомості певної системи цінностей і норм поведінки.
Поки конкретна ідеологія є пануючою, суспільство є єдиним цілим, суспільна свідомість блокує деструктивні дії, що давлять на нього.
Проте в разі розколу в суспільстві, формування полярних соціальних груп виникає ситуація протистояння їх ідеологій.
При цьому складається ситуація наявності одночасно державної ідеології і ідеології опозиційних груп, яка може перерости в стадію протистояння цих ідеологій, а також держави і різних соціальних груп.
Але навіть часткова дискредитація існуючої ідеології породжує в суспільстві сумніви в справедливості і легітимності існуючого порядку, політичного режиму, що неминуче приводить до дезінтеграції суспільства, втрати державою свого авторитету і підтримки суспільства.

Стаття 6.2. Ідеологічна влада України представлена колегіальним органом - Ідеологічною Радою України та її представниками в територіальних громадах 1-7 рівнів.
1. Ідеологічна Рада України розташована поза столицею України.
2. Ідеологічна Рада України складається з десяти депутатів.
3. Депутат на вакантну штатну посаду до складу Ідеологічної Ради України обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням по двоє щорічно, терміном на п’ять років з числа гідних до ідеологічної роботи людей.
4. Депутат Ідеологічної Ради України може приступити до роботи тільки після прийняття присяги у Верховній Раді України.
5. Депутат Ідеологічної Ради України на штатній посаді контролюється Головою Верховної Ради України, разом з Комісією Громадського Контролю Виборців.
6. Ідеологічна Рада України приймає колегіальні рішення за «Круглим столом».
7. Ідеологічна Рада України представляє найбільш високу якість управління, оскільки частина контурів циркуляції інформації замкнута не через минуле, що відбулося, а через прогнозоване майбутнє.
8. Ідеологічна Рада України формує в суспільстві світогляд і моральність, що підтримує і розвиває вибрану концепцію в спадкоємності поколінь в життєвих обставинах, що змінюються.
9. Ідеологічна Рада України вносить зміни в Програму і Генеральний План України.
10. Ідеологічна Рада України вносить до Верховної Ради України проекти законів ідеологічного спрямування, культури, виховання духовності і високої моральності, згідно Концепції України.
11. Ідеологічна Рада України готує пропозиції в міжнародні і всесвітні організації з питань Концепції та Ідеології.
12. Ідеологічна Рада України вносить пропозиції щодо зміни тексту правлячих документів (Законів, Указів, Постанов, Рішень, Бюджетів, тощо), згідно Концепції України.
13. Ідеологічна Рада України здійснює інші повноваження ідеологічного та дипломатичного спрямування.
14. Ідеологічна Рада України має свого представника у громадах 1-7 рівнів територіальної влади (на 1-3 рівнях – громадська посада, на 4-6 рівнях – штатна посада).

Розділ 7. Законодавча влада.

Стаття 7.1. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
1. Законодавча влада підводить під концепцію необхідні їй правові норми.
2. Верховна Рада України складається з двох палат:
Палата Сенаторів (Сенат),
Палата Законодавча.
3. Конституційний склад Палати Законодавчої Верховної Ради України – двісті десять штатних посад депутатів, з яких 180 обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Палата Законодавча Верховної Ради України може робити при наявності 106 депутатів.
4. Палата Законодавча Верховної Ради України може бути розпущена Президентом України у випадку, якщо:
а) на черговому референдумі буде ухвалений Закон, відносно якого Законодавча Палата Верховної Ради України не змогла досягти згоди на протязі шести місяців;
б) до Нового Року не прийнятий бюджет держави;
в) до Нового Року не закінчена розробка Програми і Генерального Плану розвитку України на 25 років (з щорічним продовженням на рік та корекціями);
г) Палатою Законодавчою Верховної Ради України буде прийнято постанову про саморозпуск.
5. Для ухвалення рішення про розпуск Палати Законодавчої Верховної Ради України з інших причин, Президент України оголошує консультації з Головою Верховної Ради України, головами обох Палат Верховної Ради України та Прем'єр-міністром України.
6. Палата Законодавча Верховної Ради України, обрана на позачергових виборах, не може бути розпущена протягом одного року від дня її обрання, а також в останні три місяці терміну, на який обрано Президента України.
7. Депутати, які становлять не менш як одну десяту від загального складу Палати Законодавчої Верховної Ради України, мають право звернутися на її засіданні із запитом до Кабінету Міністрів України з питань інформації про виконання Програми і Плану його діяльності.
8. Прем'єр-міністр України, або за його дорученням інший член Кабінету Міністрів України, зобов'язаний у визначений законом термін дати обґрунтовану інформацію на запит депутатів, яка обговорюється на засіданні Палати Законодавчої Верховної Ради України.
9. Депутат має право на одержання інформації, пов'язаної з його депутатською діяльністю, за його зверненням до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до Президента України, інших посадових осіб України.

Стаття 7.2. Верховна Рада України працює на постійно діючій основі.
1. Депутати ідуть у чергові відпустки за графіком.
2. Порядок роботи Верховної Ради України визначається Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України .

Стаття 7.3. Чергові сесії Верховної Ради України проводяться за регламентом.
1. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини депутатів від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.
2. Чергове засідання (сесія) Палати Верховної Ради України проводиться за регламентом.
3. Позачергове засідання Палати Верховної Ради України проводиться Головою Палати, або на вимогу не менше ніж третини наявних депутатів Палати.

Стаття 7.4. Засідання Верховної Ради України (або Палати) проводяться відкрито.
Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від наявного складу Верховної Ради України (або Палати).
1. Рішення Верховної Ради України (Палати) приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
2. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється в кожній Палаті окремо.
3. Голосування на засіданнях Палати Верховної Ради України здійснюється депутатом особисто (в разі його відсутності за нього голосує Помічник депутата особисто).
4. Голосування враховується від наявної кількості депутатів (враховуючи голосуючих замість депутатів їх Помічників депутатів).
5. Кількість депутатів та їх Помічників депутатів, що відсутні, а також, які не мають права голосу, - при голосуванні не враховується.
6. Відсутність на голосуванні (без поважних причин) депутата та його Помічника депутата (не голосування) враховується юридично як порушення Конституції України.

Стаття 7.5. Повноваження Верховної Ради України.
1. До повноважень Верховної Ради України належить:
• внесення проектів змін до Конституції України;
• призначення Всеукраїнського референдуму;
• прийняття законів;
• затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін; контроль за виконанням державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
• визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
• затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
• заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
• оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань України;
• зміщення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
• дострокове звільнення депутата в порядку особливої процедури (імпічменту);
• призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
• призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
• затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
• схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
• призначення на посаду депутата - Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
• дострокове припинення повноважень Верховної Ради автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
• утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
• затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної ситуації;
• надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
• здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;
• прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу депутата, групи депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Палати Верховної Ради України;
• призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України;
• затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.
1. Законом України оголошується амністія.
2. Законом України оголошується персональне помилування.
3. Верховна Рада України здійснює інші повноваження, згідно Конституції України.

Стаття 7.6. Депутат має право на засіданні Палати Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкованості та форм власності.
1. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані у найкоротший термін повідомити депутата про результати розгляду його запиту.

Стаття 7.7. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
1. Рішення Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України може бути розглянуте Президентом України на протязі місяця.
2. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом одного року.
3. Рішення Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України повинно бути затверджене черговим Всеукраїнським Референдумом.
Підтвердження Всеукраїнським Референдумом рішення Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України має своїм наслідком повне переобрання складу Кабінету Міністрів України на чергових виборах депутатів.

Стаття 7.8. Верховна Рада України за пропозицією не менш як половини депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Президента України та прийняти резолюцію недовіри Президенту України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
1. Питання про відповідальність Президента України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом одного року.
2. Рішення Верховної Ради України про недовіру Президенту України розглядається Президентською Радою України на протязі місяця.
Президентська Рада України може підтвердити це рішення і переобрати Президента України, може накласти «VETO» та повернути резолюцію недовіри зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Палати Законодавчої Верховної Ради України для повторного розгляду, може направити цю резолюцію до суду.
3. Рішення Верховної Ради України про недовіру Президенту України повинно бути затверджене черговим Всеукраїнським Референдумом.

Стаття 7.9. Верховна Рада України за пропозицією не менш як двох третин депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність будь якого Органу Влади України та прийняти резолюцію недовіри двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України.
1. Рішення Верховної Ради України про недовіру Органу Влади України розглядається цим Органом Влади України в місячний термін і може бути направлено ним до Верховного Суду України.
2. Рішення Верховної Ради України про недовіру Органу Влади України розглядається Президентом України в місячний термін після розгляду Органом Влади України та Верховним Судом України (або Конституційним Судом України, якщо порушена Конституція України).
Президент України може підтвердити рішення Верховної Ради про розпуск Органу Влади України та призначити Всеукраїнський Референдум з цього питання, а може накласти «VETO» та повернути резолюцію недовіри зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Палати Законодавчої Верховної Ради України для повторного розгляду.
3. Повторне Рішення Верховної Ради України про недовіру Органу Влади України, підтвердження Президента про розпуск Органу Влади України повинно бути затверджене черговим Всеукраїнським Референдумом.
Підтвердження Всеукраїнським Референдумом рішення Верховної Ради України про недовіру Органу Влади України має своїм наслідком повне переобрання складу Органу Влади України на чергових виборах.
4. Верховна Рада України не може прийняти резолюцію недовіри більш ніж один раз Органу Влади України на протязі року.
5. Верховна Рада України не може прийняти резолюцію недовіри більш ніж одному Органу Влади України на протязі календарного року.

Стаття 7.10. Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх.
1. Голова Верховної Ради України:
• керує Верховною Радою України;
• веде засідання Верховної Ради України;
• організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
• підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
• представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;
• разом з громадськістю (Комісією Громадського Контролю Виборців) контролює роботу депутатів територіальної Громади сьомого територіального рівня;
• організовує роботу апарату Верховної Ради України.
2. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.
3. Голови Палат Верховної Ради України керують роботою відповідних Палат Верховної Ради України.

Стаття 7.11. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти.
1. Верховна Рада України затверджує перелік Палат, Постійних та Тимчасових Комітетів Верховної Ради України, Підкомітетів, Комісій Верховної Ради України, обирає (переобирає) голів цих Палат, Комітетів, Підкомітетів та Комісій.
2. Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.
3. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, підкомітетів, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.
4. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти після трьох читань у Палаті Законодавчій, згодою Палати Сенату, підписів Автора і Відповідальних виконавців, підтвердженням Голови Верховної Ради України, підписанням і оприлюдненням Президентом України.
5. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Стаття 7.12. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Гілкам влади України, Президентові України, депутатам, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, Генеральному Прокурору України, Контрольній Раді України, Верховній Суспільній Палаті України, Комісії Громадського Контролю Виборців, органам Тіньової Влади України, тощо.
1. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Стаття 7.13. Закон України підписують:
- автор,
- відповідальні виконавці,
- Голова Палати Законодавчої,
- Голова Палати Сенату;
- Голова Верховної Ради України,
- Президент України.
1. Голова Верховної Ради України, після підписання закону, невідкладно направляє його Президентові України.
Президент України протягом п'ятнадцяти діб після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його на протязі десяти днів, або накладає «VETO» і повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Палати Законодавчої Верховної Ради України для повторного розгляду.
2. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
3. Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий Палатою Законодавчою Верховної Ради України не менш як двома третинами від її наявного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
4. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
5. Перші десять років закон вважається тимчасовим.
На протязі десяти років, кожного року Палата Законодавча Верховної Ради України доробляє закон, якщо в цьому є потреба, або відміняє закон, або розробляє новий закон. Через десять років закон стає постійно діючим, з цього часу зміни в цей закон можливі бути внесені тільки рішенням Всеукраїнського Референдуму.
6. Якщо Закон України не мав змін на протязі перших десяти років, то автор цього закону має право на державну нагороду.
7. Якщо Президент України проти вступу в дію закону, він має право передати його на додатковий розгляд Президентській Раді України, РНБО, Конституційному Суду України, або на Всеукраїнський Референдум.
8. Відповідальність за виконання Закону України несуть не Президент України, не Верховна Рада України, не автор Закону України, а відповідальні виконавці, які поставили свої підписи під Законом України.
9. Закон України публікується з підписами під ним Президента України, автора, відповідальних виконавців.

Стаття 7.14. Палата Законодавча Верховної Ради України.
1. Палатою Законодавчою Верховної Ради України керує Голова Законодавчої Палати Верховної Ради України.
В періоди відсутності Голови Законодавчої Палати (з різних причин) його обов’язки виконує Помічник депутата.
2. Палата Законодавча Верховної Ради України має сім основних постійно діючих комітетів по тридцять штатних місць (посад) депутатів кожний:
• Комітет СТУПЕНЕВИЙ;
• Комітет МАЖОРИТАРНИЙ;
• Комітет ПОЛІТИЧНИЙ;
• Комітет КЕРІВНИКІВ;
• Комітет СПЕЦІАЛІСТІВ;
• Комітет ТЕХНОЛОГІЙ;
• Комітет СУМІСНИКІВ.
3. Кожний з Комітетів може бути поділений Головою Комітету на підкомітети - за профілем рішень.
4. Голова Палати Законодавчої Верховної Ради України має право перерозподіляти обов’язки Постійних Комітетів, додавати їм нові обов’язки, створювати інші Постійні Комітети.
5. Кожен депутат до Особистої посадової інструкції повинен внести обов’язки, за виконання яких він особисто відповідає на своєму штатному посадовому місці.
6. До 10% депутатів Палати Законодавчої можуть робити поза Комітетами.
У цьому разі їх штатні посади і штатні посадові інструкції залишаються в Комітеті. Депутати розробляють нові особисті посадові інструкції, які узгоджують з виборцями, Головою Палати Законодавчої та затверджують у Голови Верховної Ради України.

Стаття 7.15. Комітет СТУПЕНЕВИЙ.
1. Комітет СТУПЕНЕВИЙ - тридцять штатних посад депутатів.
2. Кандидата у депутати на штатну вакантну посаду за Ступеневим принципом висувають виборці.
До представницького органу влади першого територіального рівня одного Кандидата в депутати за Ступеневим принципом можуть висунути не менше ніж 150 виборців, на другий територіальній рівень – 600 виборців, на третій територіальний рівень – 2400 виборців, на четвертий рівень – 9600 виборців, на четвертий територіальний рівень – 38400 виборців, на п’ятий територіальний рівень – 153600 виборців, на шостий територіальний рівень – 614400 виборців, на сьомий територіальний рівень – 2457600 виборців.
3. Депутат, обраний за ступеневим принципом, у Раді депутатів свого територіального рівня має право в перші шість місяців один раз зібрати групу з таких саме чотирьох депутатів (включаючи себе) і обрати одного з себе до Ради депутатів більш високого територіального рівня (чергова ступінь). Так може повторюватись на кожному територіальному рівні (до Верховної Ради України), при наявності незайнятого штатного посадового місця депутата, обираємого за Ступеневим принципом.
4. Через п’ять років на чергових виборах депутатів та ж кількість виборців, що і попередній раз, може висунути цього Кандидата у депутати за Ступеневим принципом на той територіальний рівень представницької влади, якого він досяг у попередній раз.
5. Комітет СТУПЕНЕВИЙ збирає пропозиції, проекти законів, рішення референдумів, тощо, готує та вирішує законодавчо:
• територіальний устрій України;
• засади місцевого самоврядування;
• статус столиці України;
• статус міст, в яких працюють гілки Влади України;
• спеціальний статус інших міст;
• організація і діяльність органів виконавчої влади;
• основи державної служби;
• організації державної статистики та інформатики;
• забезпечення, охорона та захист основних прав людини;
• охорона природного середовища;
• виховання;
• розвиток культури;
• інфраструктура;
• шляхи сполучення;
• транспорт;
• зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, утворення і ліквідація областей, районів, інших адміністративних одиниць;
• прирівняння міст за статусом підпорядкування територіальній громаді району, області, тощо;
• віднесення населеного пункту до категорії селища міського типу, містечка, міста, тощо;
• найменування і перейменування, ліквідацію назви регіону, області, міста, району, села, інших населених пунктів та їх частин.
6. Комітет СТУПЕНЕВИЙ вирішує законодавчо питання:
• забезпечення екологічної безпеки, довкілля;
• збереження та відновлення ресурсів України;
• малого і середнього бізнесу;
• промислової і регуляторної політики та підприємництва;
• сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму;
• розвитку соціальної політики, праці, працевлаштування населення;
• профілактики захворювань, оздоровлення, охорони здоров'я;
• справ пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;
• прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;
• державного та іншого будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства, житлових проблем;
• місцевого самоврядування;
• комунальних послуг населенню;
• аграрної політики та земельних відносин;
• проблем харчування;
• покращення середовища існування, екології, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Надзвичайної ситуації, Надзвичайного стану, Воєнного стану, тощо;
• поліпшення умов існування та реабілітації груп населення потребуючих державної допомоги (дітей без батьків, біженців, переселенців, безробітних, без житла, інвалідів, недієздатних, похилого віку, асоціальних осіб, тощо);
• екологічно чистих родових маєтків і поселень;
• обрання на посаду та переобрання з посади Уповноваженого Верховної Ради України з питань довкілля; заслуховування його щорічних доповідей про стан довкілля України; утворення його територіальних представництв, тощо.
7. Комітет СТУПЕНЕВИЙ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.16. Комітет МАЖОРИТАРНИЙ.
1. Комітет МАЖОРИТАРНИЙ – тридцять штатних посад депутатів, обраних за мажоритарним принципом (самовисуванці).
2. Комітет МАЖОРИТАРНИЙ збирає пропозиції, проекти законів, рішення референдумів, тощо та вирішує законодавчо:
• регулювання економіки;
• Державний бюджет України і бюджетна система України;
• затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
• система оподаткування, податки і збори;
• засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;
• порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального;
• статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;
• порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
• порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
• призначення на посади та звільнення з посад половини складу Рахункової палати, в тому числі Голови Рахункової палати;
• обрання на посаду та переобрання з посади Уповноваженого Верховної Ради України з захисту прав бізнесу; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав бізнесу в Україні; утворення його територіальних представництв;
• економічної політики;
• податкової та митної політики;
• соціальної політики та праці;
• фінансів і банківської діяльності;
• національно-культурного розвитку;
• охорони довкілля, тощо.
3. Комітет МАЖОРИТАРНИЙ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.17. Комітет ПОЛІТИЧНИЙ.
1. Комітет Політичний – тридцять штатних посад депутатів, обраних за політичним принципом (висунуті Кандидатами в депутати від політичних партій).
2. Комітет Політичний збирає пропозиції, проекти законів, рішення референдумів, тощо та вирішує законодавчо:
• засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
• участь у міжнародному забезпеченні та захисті прав людини;
• засади зовнішніх зносин;
• зовнішньоекономічна діяльність;
• митна справа;
• допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій, тощо);
• участь у захисті природного середовища (екологічна функція);
• участь у міжнародному культурному співробітництві.
• участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;
• участь у розв'язанні господарських та наукових проблем (енергетична, використання Світового Океану, дослідження й освоєння космосу, тощо); підтримання зовнішніх відносин;
• організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;
• захист державного суверенітету;
• підтримка миру;
• створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція);
• забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави;
• вирішення проблем політичного, ідеологічного, расового, національного, мовного, релігійного, територіального, міжнародного, військового та іншого напруження;
• соціальний захист населення;
• права і свободи людини і громадянина, національних меншин;
• гарантії прав і свобод;
• основні обов'язки громадянина;
• основні заборони;
• громадянство;
• правосуб'єктність громадян;
• статус іноземців та осіб без громадянства;
• права корінних народів і національних меншин;
• порядок застосування мов;
• засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, території, землі, повітря, вод, природи, освоєння космічного простору;
• організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
• символи України;
• допомоги розвитку крупних форм бізнесу, інвестування;
• підтримання та розвиток культури;
• підвищення рівня свідомості та духовності населення;
• свободи слова та інформації, поширення різних форм достовірної інформаційної забезпеченості населення;
• мирні взаємовідношення та взаємодії різних суспільних груп населення, громад, професій, організацій у країні та на міжнародному рівні;
• вирішення проблем, які викликають збурення населення;
• основи соціального захисту, форми і види пенсійного та іншого соціального забезпечення;
• засади регулювання праці і зайнятості;
• шлюбу;
• сім'ї;
• охорони дитинства;
• материнства;
• батьківства;
• виховання;
• освіти;
• культури;
• охорони і забезпечення здоров'я, довготривалості життя громадян;
• екологічної безпеки;
• регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;
• обрання на посаду та переобрання з посади Уповноваженого Верховної Ради України з захисту прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, утворення його територіальних представництв;
• щорічного прийняття законом рішення про Державну (Національну) Ідею України, Концепцію суспільної безпеки та Програму і Генеральний План розвитку України на 25 років з щорічним подовженням терміну ще на один рік;
• економічні проблеми і загрози глобалізації;
• форми і способи інтеграції національної економіки у світову;
• ефективність імпортно-експортних відносин, їхня структура;
• регіональні пріоритети;
• проблеми диверсифікації ринків збуту;
• науково-технічні та виробничо-структурні пріоритети розвитку експортного потенціалу;
• критичний імпорт;
• імпортозаміщення;
• пряме іноземне інвестування;
• конкурентоспроможність вітчизняної продукції та її забезпечення, тощо.
3. Комітет ПОЛІТИЧНИЙ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.18. Комітет КЕРІВНИКІВ.
1. Комітет КЕРІВНИКІВ - депутати, обрані від керівників (30 штатних посад депутатів, висунутих Кандидатами в депутати від керівників великих підприємств).
2. Комітет КЕРІВНИКІВ збирає пропозиції, проекти законів, рішення референдумів, вирішує законодавчо:
• внесення змін до Конституції України;
• організаційні питання;
• оборону, захист своєї країни від зовнішнього нападу, анексії;
• воєнну безпеку держави — складова національної безпеки, яка визначає стан захищеності національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від посягань із застосуванням воєнної сили;
• участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети;
• порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав;
• виключний порядок допуску та умови тимчасового перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
• основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
• участі у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військових засобів);
• матеріально-технічного забезпечення та управління державним майном;
• боротьби з корупцією;
• боротьби з монополіями;
• охорони і захисту державно-конституційного ладу, законності та правопорядку;
• правосуддя і юридичні функції;
• правову політику;
• правоохоронні органи та правоохоронна діяльність, судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
• митної служби;
• правовий режим власності;
• правові засади і гарантії підприємництва;
• правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
• правоохоронну діяльність;
• охорону правопорядку;
• боротьбу з організованою злочинністю і корупцією;
• охорону та захист усіх форм власності;
• правовий режим державного кордону;
• правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної ситуації;
• організацію і порядок проведення виборів і референдумів;
• організацію і порядок діяльності Верховної Ради України, статус депутатів України;
• засади цивільно-правової відповідальності;
• діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них;
• взаємодії Рад територіальних громад;
• взаємодії з різними структурами влади інших держав;
• перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, щорічні програми приватизації об'єктів права державної власності;
• правові засади вилучення об'єктів приватної власності;
• оголошення амністії;
• оголошення помилування;
• підтвердження виключного рішення суду про смертну кару;
• безпека держави Україна (економічної безпеки, фінансової безпеки, ресурсної безпеки, технологічної безпеки, воєнної безпеки, політичної безпеки, соціальної безпеки, інформативної безпеки), тощо.
3. Комітет КЕРІВНИКІВ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.19. Комітет СПЕЦІАЛІСТІВ.
1. Комітет СПЕЦІАЛІСТІВ - депутати, висунені Кандидатами у депутати від колективів, громадських об'єднань, груп спеціалістів (30 штатних посад депутатів):
2. Комітет СПЕЦІАЛІСТІВ збирає пропозиції, проекти законів, рішення референдумів, готує законодавчі акти направлення:
• професійних союзів та інших громадських об'єднань;
• освіти;
• науки;
• медицини;
• спорту;
• транспорту і зв'язку;
• паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;
• національної безпеки;
• управління персоналом;
• спеціалістів різних спеціальностей;
• тощо.
3. Постійний комітет СПЕЦІАЛІСТІВ встановлює законодавчо:
• одиниці ваги, міри і часу;
• державні стандарти;
• порядок використання і захисту державних символів;
• державні нагороди; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
• державні свята, тощо.
4. Комітет СПЕЦІАЛІСТІВ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.20. Комітет ТЕХНОЛОГІЙ.
1. Комітет ТЕХНОЛОГІЙ - депутати, які готують закони впровадження новітніх технологій (30 штатних посад депутатів).
Кандидатів у депутати з числа винахідників, раціоналізаторів, працівників Наукової організації праці висувають громадські організації винахідників, раціоналізаторів і НОП, самовисуванці.
2. Комітет ТЕХНОЛОГІЙ збирає пропозиції, проекти законів, рішення референдумів, аналізує патенти відкриттів, тощо та готує законодавчі акти направлення:
• альтернативна енергетика, вільна енергія;
• розвиток науково-технічного потенціалу держави;
• розбудова інноваційної економіки та здійснення інноваційної політики держави;
• зміцнення критичних технологій;
• підвищення самозабезпечення в ключових технологіях цивільного та воєнного виробництва та розвитку вищих технологічних укладів;
• поширення ресурсо- і енергозберігаючих технологій;
• організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин;
• програм взаємодій з іншими цивілізаціями;
• культурний та освітній обмін;
• програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку;
• впровадження пілотних (пробних, експериментальних) проектів;
• експериментальної апробації та введення в дію наукових відкриттів, новітніх технологій, тощо;
• апробації і введення в дію Наукової організації праці, раціоналізаторських пропозицій;
• прав власності на ідею, наукове відкриття, наукову організацію праці, раціоналізаторську пропозицію;
• прав власності на предмети культури і інше;
• впровадження технологій оздоровлення населення, профілактики здоров’я, здравосозіданіє;
• створення інноваційних кущів - центрів інжинірингу, венчурного підприємництва, «бізнес – інкубаторів», технопарків, інноваційно-технологічних центрів, офісів по трансферту технологій і тому подібне для впровадження наукових ідей в життя;
• відпрацювання законодавчо ланки: наука - експеримент - експериментальне впровадження - серійне промислове виробництво;
• впровадження концепції інноваційного економічного розвитку України;
• створення і розвитку національної інноваційної системи, тощо.
3. Комітет ТЕХНОЛОГІЙ має перспективу майбутнього.
4. Без чого необхідно жити у ХХІ столітті:
• Світ без війни.
• Енергетика без палива.
• Електрика без дротів.
• Транспорт без коліс.
• Економіка без банків.
• Країни без кордонів.
• Суспільство без партій.
• Влада без функціонерів.
• Медицина без ліків.
• Космос без квитків.
• Земля без катаклізмів.
5. Що вже можливо у ХХІ сторіччі:
• не хворіти;
• не старіти;
• не вмирати.
6. Що необхідно освоїти у ХХІ сторіччі:
• Освоєння космосу.
• Освоєння глибин океану.
• Освоєння структури Землі.
• Освоєння речовин, які легше водню.
7. Що потрібно об’єднати:
• Єдиний язик.
• Єдина писемність.
• Єдина релігія.
8. Що ще стане можливо:
• Заселення глибин Землі.
• Заселення Антарктиди (Антлантиди).
• Заселення Антарктики (Гіпербореї).
• Заселення Марсу.
9. Що необхідно розвивати у дітей:
• Ейдетичну пам’ять.
• Інтуїтивне мислення.
• Концептуальне мислення.
10. Комітет ТЕХНОЛОГІЙ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.21. Комітет СУМІСНИКІВ.
1. Комітет СУМІСНИКІВ - депутати, які роблять у Верховній Раді України за сумісництвом і представляють інтереси інших територіальних Рад (30 штатних посад депутатів). Депутати за сумісництвом - самовисуванці. На вільні штатні посади (до десяти) в Комітеті СУМІСНИКІВ можуть також претендувати депутати СТУПЕНЕВІ, яким замало штатних посад у Комітеті СТУПЕНЕВОМУ.
2. Депутат Територіальної Ради 1-6 рівня може бути сумісником у Комітеті Сумісників Палати Законодавчої Верховної Ради України у вільний від основної роботи час, на протязі до одного року, при умовах його особистого бажання (письмова заява), погодження між Головою Верховної Ради України та Головою відповідної територіальної Ради депутатів, згоди виборців, наявності вільного штатного посадового місця у Комітеті Сумісників.
3. Депутат Палати Законодавчої (до 30 осіб Палати Законодавчої) може стати сумісником у територіальній Раді депутатів 1-6 рівня на протязі до одного року, при умовах подання його особистої письмової заяви, згоди Голови Верховної Ради України та відповідного Голови територіальної Ради депутатів, згоди виборців, наявності вільного штатного місця у територіальній Раді депутатів.
4. Комітет СУМІСНИКІВ збирає пропозиції, проекти законів, готує законодавчі акти направлення:
• поліпшення умов роботи системи самоврядування;
• взаємодії між гілками і рівнями влади;
• розвитку процесу інвестування;
• розвитку соціально-економічних процесів;
• консолідації народу України;
• координації дій депутатів різних гілок і рівнів влади;
• призначення виборів депутатів на вакантні посади територіальних рівнів гілок влади;
• організація та проведення місцевих референдумів;
• управління майном;
• питання державної, комунальної, колективної, особистої та іншої власності;
• розроблення, затвердження та виконання бюджету на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
• розроблення, затвердження та реалізація Програм і Планів з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;
• визнання статусу місцевостей; встановлення зон санітарної охорони;
• участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
• забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур;
• охорона і використання пам'яток історії;
• участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів, переселенців, біженців, тощо;
• участь у розробленні та реалізації державних програм повернення біженців, бувших громадян України;
• ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної ситуації в окремих місцевостях;
• повернення до України анексованих територій, тощо.
5. Комітет СУМІСНИКІВ контролює виконання підготовлених ними законів на місцях.

Стаття 7.22. Законодавча Палата здійснює ще інші повноваження, передбачені Головою Верховної Ради України, Конституцією України та Законами України.

Стаття 7.23. Палата Сенату (Сенат) Верховної Ради України.
1. Палата Сенату (Сенат) Верховної Ради України:
1) схвалює закони, прийняті Законодавчою Палатою, або повертає (без пояснень) назад до Законодавчої Палати на доробку;
2) готує проекти законів, які направляє до Законодавчої Палати;
3) призначає Всеукраїнський Референдум від Верховної Ради України;
4) за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення Конституції України, достроково припиняє за поданням Президента України повноваження Верховної Ради Регіону, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради, міської ради, районної ради, рад інших громад, голови громади з підстав, визначених Конституцією України та Законами України;
5) за поданням Президента України, затверджує загальну структуру, чисельність Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших створених відповідно до закону військових формувань;
6) затверджує укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, надзвичайної ситуації, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
7) затверджує укази Президента України про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;
8) за поданням Президента України оголошує стан війни і укладає мир;
9) надає згоду на призначення Президентом України на посади Голови Служби безпеки України, Голови Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, Голови Служби зовнішньої розвідки України;
10) за поданням Президента України, призначає на посади та звільняє з посад Голову Національного банку України, керівників та членів інших органів державного регулювання;
11) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Рахункової палати;
12) призначає та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) за поданням Президента України призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного комітету державної служби України;
15) затверджує структуру апарату Сенату, призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Сенату.
16) Сенат здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
2. Палата Сенату (Сенат) поділяється на два постійно діючі комітети:
Комітет ГРОМАД;
Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ.
3. Палата Сенату штатних посад не має.

Стаття 7.24. Комітет ГРОМАД.
1. Комітет ГРОМАД складається з депутатів (Сенаторів), обраних для цієї роботи серед депутатів громад 1-6 територіальних рівнів України.
Територіальна Рада депутатів п’ятого територіального рівня обирає серед депутатів 1-6 територіальних рівнів представницької влади своєї вертикалі влади двох депутатів і направляє на подальшу роботу до Комітету ГРОМАД Палати Сенату Верховної Ради України (разом з їх штатними посадами і окладами).
1.1. Територіальна Рада депутатів, яка надіслала депутата та його штатну посаду до Палати Сенату, забезпечує своєчасну ротацію депутата, може його достроково відкликати та інше.
2. Комітет ГРОМАД доводить оклади Сенаторів до рівня чотирнадцяти мінімальних окладів України та стільки же додатково – на заробітну плату Помічника депутата, облаштування робочого місця та інше, крім заробітної плати депутата.

Стаття 7.25. Комітет ГРОМАД закони економічного профілю схвалює і передає до Голови Палати Сенату, чи повертає їх до Палати Законодавчої (без змін і пояснень) на доробку.
1. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо економічні функції України:
• створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва;
• програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності;
• організація та стимулювання наукових досліджень.
2. Комітет ГРОМАД не допускає розвиток в Україні лихварської кредитно-фінансової системи.
3. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо функції економічної безпеки України:
• дослідження національних економічних інтересів і загроз економічній безпеці України;
• здатності держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз;
• здатності національної економіки зберігати та поновлювати процес суспільного відтворення;
• достатній оборонний потенціал у кризових ситуаціях.
4. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо своєчасні дослідження проблем економічної безпеки України:
• ідентифікація об'єктів економічної безпеки;
• національні економічні інтереси;
• внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці;
• критерії економічної безпеки;
• індикатори економічної безпеки та їх порогові рівні.
5. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо розбудову ринкових регуляторів економіки як засіб забезпечення економічної безпеки України:
• внутрішній ринок,
• грошово-кредитна система,
• інститути нагромадження та інвестування,
• ринкова інфраструктура,
• законодавче забезпечення ринкових відносин,
• ефективність бюджетного процесу,
• фондовий ринок,
• антимонопольне регулювання,
• ефективність використання державної власності,
• аграрна реформа.
6. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо ефективність системи управління економікою як умови забезпечення економічної безпеки:
• законодавче забезпечення господарського механізму,
• державне регулювання економіки,
• економічна ефективність прийнятих законів,
• державні економічні програми,
• вільні економічні зони,
• транспортні коридори,
• інструменти та методологія забезпечення макроекономічної стабільності та сталого розвитку,
• система забезпечення економічної безпеки та її інститути (економічний аспект).
7. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо подальший розвиток регіональної економічної політики впливу на економічну безпеку:
• стійкість та цілісність регіонального господарського механізму,
• регіональні програми економічного розвитку,
• комплексні міжрегіональні проекти,
• інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів.
8. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо фінансову безпеку та вплив на неї:
• чинників грошово-кредитної політики,
• політики запозичень,
• валютного регулювання,
• фіскальної сфери та податкової політики,
• інфляційних процесів та антиінфляційної політики,
• державного регулювання цін,
• динаміки платіжного балансу,
• внутрішнього і зовнішнього державного боргу.
9. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо соціальні аспекти економічної безпеки:
• політика доходів,
• реформування заробітної плати,
• пенсійна реформа,
• зменшення диференціації грошових доходів та подолання бідності,
• формування «середнього» класу,
• відтворення й розвиток соціальної сфери,
• політика на ринку праці та зниження безробіття.
10. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо покращення стану та вирішення проблем забезпечення ресурсної безпеки:
• енергетична безпека (у тому числі розвиток альтернативної енергетики та «вільної енергії»),
• проблеми забезпечення мінеральною сировиною,
• продовольча безпека,
• екологічні аспекти економічної безпеки.
11. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо вирішення трудоресурсних аспектів економічної безпеки:
• демографічні чинники,
• внутрішня та зовнішня трудова міграція,
• розподіл економічно активного населення між секторами економіки;
• якість робочої сили,
• структурні аспекти якості робочої сили,
• продуктивність праці та стимулювання до продуктивної праці.
12. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо ліквідацію тінізації економіки як загрози економічній безпеці:
• форми і методи тінізації економічних відносин і економічної злочинності та засоби їх зменшення,
• проблеми тіньової зайнятості,
• засоби і методики легалізації тіньових доходів та капіталу,
• економічні аспекти поширення корупції та протидії їй.
13. Комітет ГРОМАД забезпечує законодавчо воєнно-економічну безпеку:
• оборонний бюджет,
• економічна реформа Збройних сил,
• економічні аспекти конверсії,
• економічні проблеми розвитку та впровадження технологій подвійного призначення та створення стійкого національного оборонно-промислового комплексу,
• економічні аспекти імпорту та експорту зброї,
• економічні аспекти формування мобілізаційних та стратегічних резервів, тощо.
14. Комітет ГРОМАД, за поданням Президента України, дає згоду призначення на посади та звільнення з посад:
• Голови Національного банку України;
• керівників та членів інших органів державного регулювання;
• Голови Національного комітету державної служби України.
15. Комітет ГРОМАД призначає на посади та звільняє з посад половину складу:
• рахункової палати;
• Ради Національного банку України;
• Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
16. Комітет ГРОМАД, за поданням Президента України, узгоджує призначення на посади та звільнення з посад:
• Голову Служби безпеки України;
• Голову Національного бюро розслідувань України;
• керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство;
• Голову Служби зовнішньої розвідки України.
17. Комітет ГРОМАД забезпечує наявність контролю за виконанням Програм і Планів розвитку Держстандартів та їх безпечність для людини, приймає законодавчі профілактичні дії.
18. Комітет ГРОМАД забезпечує наявність контролю за протилежними наслідками науково-технічного прогресу та приймає законодавчі профілактичні дії.
19. Комітет ГРОМАД затверджує структуру апарату Сенату, призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Сенату.
20. Комітет ГРОМАД контролює своєчасне і якісне виконання Програм і Планів депутатами, Громадами всіх гілок і рівнів територіальної влади.
21. Комітет ГРОМАД забезпечує своєчасний і якісний контроль за виконанням Конституції України та Законів України.
Виявляє потребу внесення змін до тексту, повну переробку тексту або відміну частини чи повного тексту Закону України.
Пропозиції чи новий проект Закону України вносить до Законодавчої Палати Верховної Ради України.
22. Комітет ГРОМАД допомагає Голові Верховної Ради України здійснювати контроль за роботою депутатів всіх гілок влади;
23. Комітет ГРОМАД виконує інші законодавчі та контрольні функції.
24. Комітет ГРОМАД аналізує та контролює виконання законів економічного профілю на місцях, вносить пропозиції змін законів.

Стаття 7.26. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ.
1. Кожна національність України має право бути представленою у Верховній Раді України.
2. Кожна національна громада України, яка має чисельність більшу ніж 50 000 осіб має право направити двох депутатів своєї національності (разом зі штатним посадовим місцем та окладом) з територіальної Ради депутатів (1-6 рівнів) до Комітету НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ Палати Сенату (Сенат) Верховної Ради України.
3. Кожна національна громада України, яка має чисельність меншу ніж 50 000 осіб має право об’єднатися з іншою (іншими) національною громадою, набравши чисельність більше ніж 50 000 осіб, та направити двох депутатів від своїх національностей (разом зі штатним посадовим місцем та окладом) з територіальної Ради депутатів (1-6 рівнів) до Комітету НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ Палати Сенату (Сенат) Верховної Ради України.
4. Територіальна Рада депутатів, яка направила своє штатне посадове місце, оклад і депутата до Комітету НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, має право на ротацію депутата та дострокове відкликання цього депутата, враховуючи позицію даної національності відносно до цього рішення.
5. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ доводить оклади Сенаторів до чотирнадцяти мінімальних окладів України та стільки же – на заробітну плату Помічника депутата, облаштування робочого місця та інше, крім заробітної плати депутата.

Стаття 7.27. Обов’язки Комітету НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ.
1. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ збирає пропозиції, проекти законів, вирішує законодавчо:
• погоджує закони (крім економічного профілю), прийняті Законодавчою Палатою і передає їх до Голови Палати Сенату, або не погоджує і відправляє назад на доробку у Законодавчу Палату (не вносячи змін чи коментарів);
• призначення всеукраїнського референдуму від Верховної Ради України;
• за поданням Президента України, тимчасове припинення повноваження територіальної Ради депутатів, голів громад з підстав, визначених Конституцією України та Законами України ;
• за поданням Президента України, оголошення стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
• затвердження указів Президента України про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;
• затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
• призначення на посаду Генерального прокурора України (депутат);
• за поданням Президента України, призначення на посаду чи звільнення з посад, Голови Служби безпеки України, Голови Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, Голови Служби зовнішньої розвідки України;
• за поданням Президента України, призначення на посаду чи звільнення з посад, керівників та членів органів державного регулювання;
• призначення на посади та звільнення з посад половини складу Рахункової палати;
• призначення та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;
• призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
• за поданням Президента України, призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного комітету державної служби України;
• затвердження структури апарату Сенату, призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Сенату;
• відставку (імпічмент) депутата, включаючи Президента України;
• припинення достроково повноважень (за поданням Президента України та за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення Конституції України) територіальної Ради депутатів 1-6 територіального рівня, Голови територіальної громади.
2. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ розглядає пропозиції про внесення змін до Конституції України.
3. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, разом з Центральною Виборчою Комісією, призначає вибори депутатів до Конституційної Асамблеї з питань внесення змін до Конституції України.
4. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, разом з Центральною Виборчою Комісією і Конституційною Асамблеєю проводить Всеукраїнський Референдум, згідно рішення Конституційної Асамблеї.
5. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ вносить зміни до Конституції України, згідно результатів проведення Всеукраїнського Референдуму.
6. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ аналізує, контролює виконання законів на місцях, вносить пропозиції змін законів.
7. Комітет НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Стаття 7.28. Інші повноваження Сенату.
Палата Сенату здійснює ще інші повноваження, передбачені Головою Верховної Ради України, Конституцією України та Законами України.

Стаття 7.29. Депутати Верховної Ради України мають бути зразком культури поведінки для всього народу України і зарубіжжя.
Практика роботи парламентарів не відповідає цьому правилу.
Для наведення правопорядку в Верховній Раді України утворити Штаб ДНД з депутатів Верховної Ради України.
За нецензурну лайку в суспільних місцях (Верховній Раді України), образливе докучання до громадян і інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, інші порушення Конституції України та Законів України дружинники мають право затримувати таких осіб, писати і збирати пояснення, записувати свідків, складати протоколи та передавати органам міліції, чи безпосередньо до суду.

Розділ 8. Виконавча влада.

Стаття 8.1. Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади.
1. Виконавча влада проводить концепцію в життя структурними і безструктурними методами.
2. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом.
3. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Концепцією України, Конституцією України, Законами України, а також указами Президента України.

Стаття 8.2. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України (депутат), Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри – усього двадцять штатних посад.
1. Кандидата в депутати на штатну вакантну посаду Прем'єр-міністра України
пропонує Президент України за погодженням з Верховною Радою України.
2. Кандидатів на штатні вакантні посади Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України пропонує Президент України за погодженням з Верховною Радою України.
3. Посадовців на інші штатні вакантні посади Кабінету Міністрів України призначає Прем'єр-міністр України.
4. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за результатами виборів депутата на цю штатну вакантну посаду.
5. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Президентом України.
6. Депутат до роботи у Кабінеті Міністрів України приступає після складання присяги у Верховній Раді України.
7. Депутат до роботи у Кабінеті Міністрів України обирається строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль.
8. Контролює депутата Кабінету Міністрів України Голова Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців України.

Стаття 8.3. Кабінет Міністрів України працює на постійній основі.
1. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку.

Стаття 8.4. Основні права та обов’язки Кабінету Міністрів України.
1. Кабінет Міністрів України:
• забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Концепції України, Конституції України, Законів України, актів Президента України;
• вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
• вживає заходів щодо забезпечення прав бізнесу;
• вживає заходів щодо збереження довкілля, флори і фауни, покращення краєвидів;
• забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
• розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
• забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;
• здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
• розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Президенту України та Верховній Раді України звіт про його виконання;
• здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
• організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
• спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
1.1. Утворює, реорганізовує (ліквідовує) відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.
1.2. Призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.
1.3. Виконує інші повноваження, визначені Конституцією України та Законами України.

Стаття 8.5. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
1. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
2. Нормативно - правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 8.6. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють Виконавчі Комітети (Виконкоми).
1. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
2. Склад місцевих Виконавчих Комітетів формують Голови Громад.
3. Голови Громад призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України та результатами виборів депутатів.
4. Голови Громад підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України,
5. Рішення Голів Громад, що суперечать Конституції України та Законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або Головою Громади вищого територіального рівня.
6. Обласна чи районна рада може висловити недовіру Голові відповідної Громади, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.
7. Якщо недовіру Голові районної чи обласної Громади висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку Голови місцевої Громади.

Стаття 8.7. Права та обов’язки виконкомів.
1. Місцеві виконавчі органи влади (виконкоми) на відповідній території забезпечують виконання:
• Концепції України, Конституції України, Законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
• Генерального Плану Розвитку Громади на 25 років (з щорічним подовженням на рік);
• Бюджету Громади на рік та десять років, інші терміни;
• державних і регіональних програм соціально - економічного та культурного розвитку, охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно - культурного розвитку.
2. Виконкоми на відповідній території забезпечують:
• законність і правопорядок;
• дотримання прав і свобод громадян;
• взаємодію з органами місцевого самоврядування;
• реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень;
• звіт про виконання відповідних бюджетів та програм.

Стаття 8.8. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади.
1. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має метою отримання прибутку.
2. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, Законами України.

Стаття 8.9. Чергове засідання КМУ скликає та проводить Прем'єр-міністр.
1. Прем'єр-міністр може прийняти рішення про скликання позачергового засідання.
2. Засідання КМУ вважається правомочним, якщо на ньому присутні більш як половина його посадового складу.
3. Члени КМУ беруть участь у засіданні особисто.
4. Пропозиції Прем'єр-міністрові щодо порядку денного засідання готує Секретаріат КМУ. Схвалений Прем'єр-міністром порядок денний засідання розміщується на Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади не пізніше ніж за 24 години до початку засідання.

Стаття 8.10. На засіданнях КМУ головує Прем'єр-міністр, а за його відсутності — Перший віце-прем'єр-міністр.
1. Про участь Президента України та/або Голови Верховної Ради України головуючий інформує на початку засідання.
2. У засіданні можуть брати участь депутати України, Генеральний прокурор України або його заступник, Уповноважені Верховної Ради України, Голова Національного банку або його заступник, Голова Антимонопольного комітету, а також в установленому порядку — представник Президента України у КМУ.
3. КМУ, за пропозиціями його членів, визначає інших осіб, які беруть участь у засіданнях Уряду з правом дорадчого голосу (постійні учасники).
На засідання можуть запрошуватися у разі потреби посадові особи, яких стосується обговорюване питання.




Стаття 8.11. Порядок денний засідання затверджує КМУ.
1. З питань, передбачених порядком денним, доповідають на засіданні члени Уряду, за пропозиціями яких можуть доповідати з окремих питань керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу КМ, або інші посадові особи.
З питань заслуховування звітів (інформації) доповідають керівники органів виконавчої влади.
2. Рішення КМУ приймаються шляхом голосування більшістю голосів його посадового складу.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос Прем'єр-міністра.
Головуючий на засіданні на підставі результатів обговорення та голосування оголошує про прийняте рішення.

Стаття 8.12. За результатами обговорення питань на засіданні може бути прийнято рішення про надання окремих доручень центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
1. У період між засіданнями КМУ у випадках, передбачених Законом України «Про Кабінет Міністрів України», за рішенням Прем'єр-міністра може бути застосована процедура прийняття розпорядження КМУ шляхом опитування членів Уряду. Проект такого розпорядження надсилається всім членам Уряду.
2. Розпорядження вважається прийнятим з моменту його підписання Прем'єр-міністром.

Стаття 8.13. Важливу роль у функціонуванні КМ відіграють урядові комітети — робочі колегіальні органи, утворені для забезпечення ефективної реалізації його повноважень, координації дій органів виконавчої влади, попереднього розгляду проектів нормативно-правових актів, концепцій, стратегій, основних напрямів реалізації державної політики, інших документів, що подаються на розгляд Уряду.
1. Перелік урядових комітетів та їх посадовий склад затверджує КМУ за поданням Прем'єр-міністра.
2. Засідання урядового комітету проводяться щотижня за графіком, затвердженим Прем'єр-міністром. Рішення приймаються більшістю голосів його посадового складу.

Стаття 8.14. Регламентом КМУ встановлено також порядок підготовки проектів актів КМУ, інших документів, що вносяться на розгляд Уряду, організації виконання актів законодавства, а також порядок реалізації повноважень КМУ у відносинах з іншими органами державної влади, Президентом України, органами місцевого самоврядування та громадськістю.

Стаття 8.15. Секретаріат Кабінету Міністрів України (далі — Секретаріат) є постійно діючим органом, що забезпечує діяльність Кабінету Міністрів України.
1. Секретаріат у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, Регламентом Кабінету Міністрів України, актами Кабінету Міністрів України, а також наказами Міністра Кабінету Міністрів України.
2. Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, Міністра Кабінету Міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерства.
3. Секретаріат у своїй діяльності взаємодіє в установленому порядку із Секретаріатом Президента України, Апаратом Верховної Ради України, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, виконкомами регіонів, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими виконкомами, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями.
4. До складу Секретаріату входять:
керівництво Секретаріату — Міністр Кабінету Міністрів України, його перший заступник і заступники;
патронатні служби — Апарат Прем’єр-міністра України, служби Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, Міністра Кабінету Міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерства;
структурні підрозділи — бюро, департаменти, самостійні управління і відділи та інші підрозділи.
5. Секретаріатом керує Міністр Кабінету Міністрів України.

Розділ 9. Судова влада.

Стаття 9.1. Судова влада стежить за дотриманням "законності" в суспільстві.
1. Характеристика засад ( принципів ) судочинства:
- законність;
- гарантування всім суб’єктам правовідносин права на судовий захист;
- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
- забезпечення доведеності вини, публічність кримінального процесу;
- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості, принцип диспозитивності;
- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
- забезпечення обвинуваченому права на захист;
- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
- обов’язковість рішень суду (крім Конституційного Суду України);
- державна ( національна) мова судочинства;
- всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи;
- колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;
- безпосередність та усність судового процесу.

Стаття 9.2. Обрання на штатну вакантну посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється виборцями відповідної територіальної громади, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням, терміном на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль, після чого повинна бути перерва у роботі суддею – не менше п’яти років.
1. Кандидатів на вакантну штатну посаду судді виставляє Вища рада юстиції України.
2. Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленума Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.
3. Договір (угода, контракт) виборців з суддею повинен бути складений так, щоб він не міг ніяким чином впливати на прийняття судових рішень.
4. Суддя, як обраний виборцями, контролюється Головою територіальної Ради депутатів та Комісією Громадського Контролю Виборців.

Стаття 9.3. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
1. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
3. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
4. Судова влада дослуховується волі народу лише за умов, коли вона виражена в формі Закону України.
5. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
6. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
7. Судові рішення мають бути оприлюднені.

Стаття 9.4. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
1. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
2. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
3. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 9.5. Незалежність суддів гарантуються Конституцією України і Законами України.
1. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
2. Судді обіймають посади на протязі п'яти років.
3. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
• закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
• досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
• порушення суддею вимог щодо несумісності;
• порушення суддею договору з виборцями;
• невиконання, незадовільне виконання суддею своєї Програми, Плану дій, Посадової Інструкції;
• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
• припинення його громадянства України;
• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
• подання суддею заяви про відставку, або про звільнення з посади за власним бажанням;
• звільнення з посади за згодою (домовленістю) сторін;
• звільнення з посади за ініціативою керівника.
4. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
5. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Стаття 9.6. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні, мирові судді.
1. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь в якій би то не було політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь - які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
2. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою.
3. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів.
3.1. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
4. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.
5. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

Стаття 9.7. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
1. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
2. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 9.8. Конституційний Суд України (КСУ) є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
1. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та Законів України.

Стаття 9.9. Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
1. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
2. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою, працює суддею.
3. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
4. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Стаття 9.10. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):
• законів та інших правових актів Верховної Ради України;
• актів Президента України;
• актів Кабінету Міністрів України;
• правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
1. Питання відповідності Конституції України розглядаються за зверненнями:
• Президента України;
• не менше сорока п'яти депутатів України;
• Верховного Суду України;
• Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• Уповноваженого Верховної Ради України з прав бізнесу;
• Уповноваженого Верховної Ради України з питань довкілля;
• Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2. Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
3. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює висновки, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 9.11. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість.
1. За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення депутата, Президента України з поста в порядку імпічменту.

Стаття 9.12. Закони та інші правові акти за висновком Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
1. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України висновку про їх неконституційність.
2. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, визнаними неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Стаття 9.13. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються Конституцією України та Законами України.

Стаття 9.14. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
• внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
• прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
• здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
1. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів.
2. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
3. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Стаття 9.15. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
• підтримання державного обвинувачення в суді;
• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.



Стаття 9.16. Генеральний прокурор України очолює Прокуратуру України.
1. Генеральний прокурор України на штатну вакантну посаду обирається виборцями України з числа декількох фахівців, визначених Верховною Радою України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням.
2. Генеральний прокурор України обирається терміном на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль, після чого слідує обов’язкова перерва в роботі прокурором – п’ять років.
3. Виборці з Генеральним прокурором України укладають законний договір.
Законний договір (угода, контракт) виборців з Кандидатом у депутати на вакантну штатну посаду Генерального прокурора повинен бути складений так, щоб він не міг ніяким чином впливати на прийняття прокурорських рішень.
4. Генеральний прокурор України, як депутат, контролюється Верховною Радою України та Комісією Громадського Контролю Виборців.
5. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України (депутату), що має наслідком його відставку з посади.
6. Виборці мають право відкликати Генерального прокурора України (депутата), згідно законів України.

Стаття 9.17. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Конституцією України та Законами України.

Стаття 9.18. Служба безпеки, Воєнні Сили (Озброєні Сили, Військові Сили), Міліція (Поліція) здійснюють свої функції на основі статусу, визначеного Конституцією України і Законами України.
1. Дискреційні повноваження посадовим особам цих органів не надаються.
2. Накази і інші розпорядження посадових осіб цих органів, якщо вони явно порушують Закон України або виходять за межі офіційно встановлених повноважень, виконанню не підлягають.
3. Діяльність Служби безпеки, Озброєних Сил і Міліції координується Президентом України. Якщо процедура такої координації офіційно ініційована, будь-які заслання посадових осіб цих органів на службову таємницю неспроможні.
4. Всі дії, передбачені компетенцією Служби безпеки, Озброєних Сил і Міліції, підконтрольні Прокуратурі без яких-небудь вилучень.
5. Серед головних завдань Служби безпеки, Озброєних Сил і Міліції є забезпечення безпеки держави Україна, залучаючи до цього всі гілки і територіальні рівні влади.

Стаття 9.19. Служба Безпеки України забезпечує:
• економічну безпеку;
• фінансову безпеку;
• ресурсну безпеку;
• технологічну безпеку;
• воєнну безпеку;
• політичну безпеку;
• соціальну безпеку;
• інформативну безпеку, тощо.

Стаття 9.20. Економічна безпека держави включає:
• дослідження національних економічних інтересів і загроз економічній безпеці України;
• здатності держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз;
• здатності національної економіки зберігати та поновлювати процес суспільного відтворення;
• достатній оборонний потенціал у кризових ситуаціях.
1. Дослідження проблем економічної безпеки:
• ідентифікація об'єктів економічної безпеки;
• національні економічні інтереси;
• внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці;
• критерії економічної безпеки;
• індикатори економічної безпеки та їх порогові рівні.
2. Забезпечення економічної безпеки.
2.1. Розбудова ринкових регуляторів економіки як засіб забезпечення економічної безпеки:
• внутрішній ринок,
• грошово-кредитна система,
• інститути нагромадження та інвестування,
• ринкова інфраструктура,
• законодавче забезпечення ринкових відносин,
• ефективність бюджетного процесу,
• фондовий ринок,
• антимонопольне регулювання,
• ефективність використання державної власності,
• аграрна реформа.
2.2. Ефективність системи управління економікою як умова забезпечення економічної безпеки:
• законодавче забезпечення господарського механізму,
• державне регулювання економіки,
• економічна ефективність прийнятих законів,
• державні економічні програми,
• вільні економічні зони,
• транспортні коридори,
• інструменти та методологія забезпечення макроекономічної стабільності та сталого розвитку,
• система забезпечення економічної безпеки та її інститути (економічний аспект).
2.3. Регіональна економічна політика впливу на економічну безпеку:
• стійкість та цілісність регіонального господарського механізму,
• регіональні програми економічного розвитку,
• комплексні міжрегіональні проекти,
• інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів,
• роль регіонального самоуправління в системі забезпечення економічної безпеки (економічний аспект).
2.4. Фінансова безпека та вплив на неї:
• чинників грошово-кредитної політики,
• політики запозичень,
• валютного регулювання,
• фіскальної сфери та податкової політики,
• інфляційних процесів та антиінфляційної політики,
• державного регулювання цін,
• динаміки платіжного балансу,
• внутрішнього і зовнішнього державного боргу.
2.5. Соціальні аспекти економічної безпеки:
• політика доходів,
• реформування заробітної плати,
• пенсійна реформа,
• зменшення диференціації грошових доходів та подолання бідності,
• формування «середнього» класу,
• відтворення й розвиток соціальної сфери,
• політика на ринку праці та зниження безробіття.
2.6. Стан та проблеми забезпечення ресурсної безпеки:
• енергетична безпека,
• проблеми забезпечення мінеральною сировиною,
• продовольча безпека,
• екологічні аспекти економічної безпеки.
2.7. Трудоресурсні аспекти економічної безпеки:
• демографічні чинники,
• внутрішня та зовнішня трудова міграція,
• розподіл економічно активного населення між секторами економіки;
• якість робочої сили,
• структурні аспекти якості робочої сили,
• продуктивність праці та стимулювання до продуктивної праці.
2.8. Тінізація економіки як загроза економічній безпеці:
• форми і методи тінізації економічних відносин і економічної злочинності та засоби їх зменшення,
• проблеми тіньової зайнятості,
• засоби і методики легалізації тіньових доходів та капіталу,
• економічні аспекти поширення корупції та протидії їй.
2.9. Воєнно-економічна безпека:
• оборонний бюджет,
• економічна реформа Збройних сил,
• економічні аспекти конверсії,
• економічні проблеми розвитку та впровадження технологій подвійного призначення та створення стійкого національного оборонно-промислового комплексу,
• економічні аспекти експорту зброї,
• економічні аспекти формування мобілізаційних та стратегічних резервів.
2.10. Технологічна безпека:
• розвиток науково-технічного потенціалу держави,
• розбудова інноваційної економіки та здійснення інноваційної політики держави,
• зміцнення критичних технологій,
• підвищення самозабезпечення в ключових технологіях цивільного та воєнного виробництва та розвитку вищих технологічних укладів,
• поширення ресурсо- і енергозбережних технологій.
2.11. Чинники впливу на зовнішньоекономічну безпеку:
• економічні проблеми і загрози глобалізації,
• форми і способи інтеграції національної економіки у світову,
• ефективність імпортно-експортних відносин, їхня структура,
• регіональні пріоритети,
• проблеми диверсифікації ринків збуту,
• науково-технічні та виробничо-структурні пріоритети розвитку експортного потенціалу,
• критичний імпорт,
• імпортозаміщення,
• пряме іноземне інвестування,
• конкурентоспроможність вітчизняної продукції та її забезпечення.

Стаття 9.21. Воєнна безпека держави — складова національної безпеки, яка визначає стан захищеності національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від посягань із застосуванням воєнної сили.
1. Воєнна безпека, як соціально-політичне явище, покликана протистояти воєнній небезпеці, тому в системі національної безпеки і оборони визначається також як оборона держави.
2. Головною метою забезпечення воєнної безпеки є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці держави у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту її національних інтересів.
В міжнародній практиці воєнна безпека передбачає право суверенної держави на самооборону і/або стримування воєнної агресії, допускає можливість застосування державою воєнної сили для захисту власного суверенітету і територіальної цілісності.
3. Безпека держави поділяється на внутрішню і зовнішню безпеку.
4. Головним завданням України є забезпечення особистої безпеки кожного громадянина, захист його прав і свобод, його життя, здоров'я і власності.
5. Головним призначенням Служби безпеки є захист національних інтересів України, протидія ворожим посяганням та її державному суверенітету.
6. Воєнні Сили служать гарантом мирному життю в Україні, вони не можуть використовуватися державою проти мирного населення або з метою зовнішньої агресії.
7. Окремі підрозділи Воєнних Сил можуть брати участь у складі контингентів ООН.

Стаття 9.22. Населення, яке сприяє агресору, сепаратистам, бандитам, терористам, тощо – не визнається як мирне населення.
1. Населення, яке на мирні протести, мітинги, демонстрації, тощо готується як до вчинення злочину (готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину), або вчиняє замах на злочин, або вчиняє злочин – не є мирним населенням, а кваліфікується відповідно до статей Кримінального Кодексу України та інших Законів України.
Таких осіб необхідно не допускати до мирного населення, негайно вилучати, затримувати і до них застосовувати необхідні дії, згідно Конституції України та Законів України.
2. Для профілактичних дій, затримання осіб немирного населення застосовуються Служба безпеки, Озброєні Сили, Міліція і ДНД.

Стаття 9.23. Державне бюро розслідувань України (далі - ДБР) є державним правоохоронним органом, який здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень.
1. ДБР має свої філії в територіальних громадах 4-7 рівнів.
2. ДБР діє на основі Конституції України та Законів України.

Стаття 9.24. ДБР вбирає до себе слідчих, криміналістів, експертів та інших необхідних спеціалістів з різних слідчих органів та структур, які займались досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень раніше в Україні.

Стаття 9.25. ДБР є державним органом, що здійснює відповідно до Законів України повноваження у сфері кримінального судочинства.
1. ДБР здійснює інші повноваження, встановлені Законами України і нормативними правовими актами Президента України.
2. Президент України здійснює керівництво діяльністю ДБР, затверджує Положення про ДБР України і встановлює штатну чисельність ДБР, у тому числі штатну чисельність військових слідчих органів ДБР.
3. Основними завданнями ДБР є:
1) оперативне і якісне розслідування злочинів відповідно до перебування під слідством, встановленого кримінально-процесуальним законодавством України;
2) забезпечення законності при прийомі, реєстрації, перевірці повідомлень про злочини, порушенні кримінальних справ, провадженні попереднього розслідування, а також захист прав і свобод людини і громадянина;
3) здійснення процесуального контролю діяльності слідчих органів ДБР і їх посадових осіб;
4) організація і здійснення в межах своїх повноважень виявлення обставин, сприяючих скоюванню злочинів, вживання заходів по усуненню таких обставин;
5) здійснення в межах своїх повноважень міжнародної співпраці у сфері кримінального судочинства;
6) розробка заходів по реалізації державної політики у сфері виконання законодавства
України про кримінальне судочинство;
7) вдосконалення нормативно-правового регулювання у встановленій сфері діяльності; 8) визначення порядку формування і представлення статистичних звітів і звітності про слідчу роботу, процесуальний контроль.
4. Повноваження ДБР і організація його діяльності визначаються Законами України, Положенням про ДБР і іншими нормативними правовими актами Президента України. 5. ДБР здійснює свою діяльність у взаємодії з органами державної влади, органами місцевої самоврядності, суспільними об'єднаннями і організаціями, іншими органами. 6. ДБР має офіційні символи.
7. ДБР випускає спеціальні видання.

Розділ 10. Контрольна влада.

Стаття 10.1. Контроль - одна з основних функцій системи управління.
Контроль здійснюється на основі спостереження за поведінкою керованої системи з метою забезпечення оптимального функціонування останньої (вимірювання досягнутих результатів і співвіднесення їх з очікуваними результатами).
На основі даних контролю здійснюється адаптація системи, тобто прийняття оптимізуючих управлінських рішень.
1. По-перше, контроль - це одна з функцій управління, без якої не можуть бути реалізовані повною мірою всі інші функції.
2. По-друге, контроль - це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей.
3. Керівники починають здійснювати функцію контролю з того самого моменту, коли вони сформулювали цілі та завдання і створили організацію.
4. Виділяють дві основні функції контролю - попередження виникнення кризових ситуацій і підтримка успіху.
5. Перша з цих функцій покликана виявити проблеми і дати можливість скорегувати діяльність організації до того, як ці проблеми переростуть в кризу.
Будь-яка організація повинна мати здатність вчасно виявити свої помилки і виправити їх до того, як вони завдадуть шкоди її діяльності і тим більше завадять досягненню цілей.
6. Друга функція контролю полягає в активній підтримці того, що є успішним у роботі організації. Ця функція покликана визначити, які напрямки діяльності організації в найбільшій мірі сприяють досягненню її цілей.
7. Важливо і те, що вже самі по собі цілі, плани і структура організації визначають її напрям діяльності, розподіляючи її зусилля тим чи іншим чином і направляючи виконання робіт.
Контроль, таким чином, є невід'ємним елементом самої сутності будь-якої організації.
8. Мета контролю - запобігання помилок.

Стаття 10.2. Однією з найважливіших складових інституційного розвитку України завжди були і будуть питання організації та здійснення Контрольної влади.
1. Органи Контрольної влади здійснюють контрольні функції і повноваження, щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
2. Контрольна влада є особливим різновидом державної влади. Контрольна влада — головний, типовий засіб здійснення державної влади.
3. Контрольна влада — влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу державної влади.
4. Контрольна влада повинна здійснюватись державними органами правомірно, тобто бути легальною.
5. Метод контрольної влади - це спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини.
6. Із розвитком і зміцненням держави, ускладненням її політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — контрольна.
7. Головною метою контролю є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а при виявленні аномалій - приведення управлінської системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуляторів.
8. Соціальне призначення контролю в тому, що він покликаний служити джерелом інформації про процеси, які відбуваються, умовою підтримки законності, порядку й організованості, охорони свободи і дотримання прав громадян.
Контроль використовується як важливий засіб виявлення правильності поставлених завдань, міри пізнання об'єктивних законів суспільного розвитку.
9. Основа соціального контролю - це система цінностей у сферах моралі, права, релігії, естетики, які віддзеркалюють інтереси певної соціальної спільноти.
10. Форми соціального контролю є різноманітними на різних рівнях.
На рівні суспільства можна вирізнити дві загальні форми соціального контролю:
• формальний (правоохоронні органи, контрольно-ревізійні органи, державний примус);
• неформальний (контроль засобів масової інформації, громадська думка, громадські організації).
11. Завдання контролю полягає в тому, щоб виявити результати впливу суб'єкта на об'єкт, допущені відхилення від вимог управлінських рішень, від прийнятих принципів організації та регулювання, причини цих відхилень, а також визначити шляхи подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.
12. Контролюючим органам надане право втручання в оперативну діяльність підконтрольних об'єктів у формі видання обов'язкових для виконання вказівок.
13. Контроль необхідний з таких причин:
• через фактор невизначеності;
• для попередження виникнення кризових ситуацій.
Ефективний контроль повинен забезпечувати виявлення проблем і можливість коректування дій до того, як ці проблеми зможуть перерости в кризу. Тобто, необхідно вчасно фіксувати помилки і виправляти їх до того, як вони стануть на перешкоді досягнення цілей організації.
• для підтримки успіху.
Визначивши, які саме аспекти діяльності сприятимуть успіху, можна їх потім відповідним чином стимулювати.
14. Контроль - не надзвичайний захід, а неодмінна частина організаційної роботи, складовими елементами якої є вироблення і прийняття рішення, технологія і механізм організації його виконання й перевірка кінцевого результату.
Головне призначення контролю, його дієвість спрямовані на побудову демократичного відкритого суспільства, сприяння йому.
Суспільство має контролювати апарат державного управління, що підвищує відповідальність останнього перед громадянами за свої рішення, шляхи їх здійснення та кінцеві результати.
Контрольна діяльність ґрунтується на певних принципах:
• об'єктивність,
• дієвість (оперативність),
• універсальність,
• гласність,
• систематичність (постійність),
• ефективність.
15. Контроль має:
• здійснюватися безперервно, регулярно та систематично;
• бути своєчасним за терміном здійснення, сумлінним і повним в охопленні об'єкта контролю;
• бути оперативним, дійовим і гласним;
• мати загальний характер - повинен бути невід'ємною частиною посадових обов'язків кожного керівника;
• форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер: перевірки вищестоящими органами нижчестоящих, письмові звіти, контрольні журнали, картотеки, наради, засідання тощо.
16. Контрольна діяльність має бути:
• підзаконною,
тобто контроль повинен здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;
• всебічною,
тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;
• глибокою,
тобто перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, результати діяльності яких недостатні, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, запобігати помилкам та упущенням;
• об'єктивною,
тобто виключати упередженість;
• гласною,
тобто її результати мають бути відомі підконтрольному об'єкту;
• результативною (дійовою).
Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ.
Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами з усунення недоліків.
17. Контроль буває зовнішнім і внутрішнім.
17.1. Зовнішній контроль - це контроль надвідомчий з боку виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно не підпорядкованих їм об'єктах, який в основному стосується одного з аспектів їх діяльності. Цей вид контролю здійснюється у таких формах:
• конституційний,
• парламентський,
• судовий,
• фінансовий,
• громадський та прокурорський нагляд.
17.2. Внутрішній контроль є відомчим контролем для систематичної перевірки виконання рішень об'єктами управління. Такий контроль не виходить за межі самої управлінської системи, органи якої перебувають в адміністративній підпорядкованості. Він здійснюється всіма органами виконавчої влади, їх посадовими особами, забезпечується службовцями чи спеціалізованими структурами і врівноважує діяльність державного управління. Контроль виступає як функція управління, будучи однією з складових здійснення керівництва. Кожен керівник повинен здійснювати нагляд за підлеглими і контролювати виконання ними його розпоряджень. Коли він не в силі самостійно здійснювати цю функцію, частково передає її спеціально утвореному органові.
Внутрішній контроль можна назвати ще адміністративним контролем. Його завданням є попередження випадків порушення дисципліни, вимог чинного законодавства, невиконання управлінських рішень, бюрократизму, корупції тощо. Адміністративний контроль в органах виконавчої влади здійснюється по управлінській вертикалі, а також за процесом надання ними управлінських послуг та забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
Ефективність діяльності органів виконавчої влади залежить від рівня організації виконання та контролю за виконанням законів, рішень, програм, наказів, розпоряджень тощо. Тому контроль повинен бути обов'язковою складовою частиною діяльності всіх органів виконавчої влади.
Результати та висновки внутрішнього контролю обов'язково мають передаватися до вищого, відносно підконтрольного, органу. Головною метою адміністративного контролю є перевірка якості виконання поставлених завдань, своєчасне виявлення проблем, концентрація зусиль на корегуванні ситуації, оперативне вжиття заходів щодо забезпечення виконання завдань.

Стаття 10.3. Контроль з боку Президента України.
1. Глава держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності у всіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.
2. У разі невідповідності Конституції, чинному законодавству Президент скасовує акти Кабінету Міністрів України, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, приймає рішення про відставку останніх, якщо недовіру їм висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради.
3. Для здійснення своїх функцій, у тому числі й контрольних, Президент може створювати необхідні консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби.

Стаття 10.4. Контроль з боку Кабінету Міністрів України.
1. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади відіграє ключову роль у сучасній системі державного управління.
2. Уряд реалізує свої контрольні повноваження в процесі:
1) реалізації програм економічного, соціального, культурного розвитку країни в цілому та окремих її регіонів;
2) проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;
політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
3) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
4) організації та забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
5) спрямування і координації роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.
3. Кабінет Міністрів утворює урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).
Урядові органи державного управління здійснюють:
• управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
• контрольно-наглядові функції;
• регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції.
Результати контрольної діяльності Уряду знаходять своє відображення в постановах і розпорядженнях, які він видає.
4. Кабінет Міністрів здійснює контрольну функцію відносно місцевих виконавчих органів влади, які при здійсненні своїх повноважень відповідальні та підзвітні перед ним.
5. Контроль з боку центральних органів виконавчої влади - це контроль, який здійснюється міністерствами, державними комітетами (державними службами) та центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом. Керівники центральних органів виконавчої влади відповідно до положень про ці органи, які затверджує Президент України, організовують і здійснюють контроль виконання в доручених їм сферах діяльності і несуть відповідальність за стан справ у цих сферах перед Президентом та Кабінетом Міністрів. Вони визначають ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
6. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль над відповідними управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами місцевих виконкомів.
7. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади контролюють процес виконання виданих ними актів у підвідомчих установах своєї галузі (відомства).
З метою уніфікації адміністративної діяльності міністри здійснюють нагляд за функціонуванням управлінських підрозділів та службових осіб відповідної галузі. Вони наділені правом скасовувати накази, інструкції, призначати бухгалтерські, інші документальні ревізії, накладати дисциплінарні стягнення щодо підпорядкованих об'єктів управління.

Стаття 10.5. Контрольні повноваження місцевих органів виконавчої влади закріплені в Законах України.

Стаття 10.6. Фінансовий контроль:
• здійснюється з метою захисту інтересів держави спеціально визначеними державними органами, наділеними державно-владним повноваженнями, в межах їхньої компетенції;
• взаємини між органами, які здійснюють фінансовий контроль, і тими, що перевіряються, мають субординаційний характер;
• рішення про застосування відповідного різновиду контролю приймають компетентні посадові особи контрольного органу зі своєї ініціативи або за дорученням правоохоронних органів;
• органи, що здійснюють контроль (їх посадові особи), у випадках, передбачених законодавчими актами, можуть накладати адміністративні стягнення, адміністративні штрафи, застосовувати відповідні фінансові та інші санкції у випадках, у розмірі і в порядку, передбачених законом;
• органи, які здійснюють контроль, співпрацюють (взаємодіють) між собою, іншими органами, що здійснюють державний контроль, і правоохоронними органами; користувачами результатів ревізій і перевірок є як самі особи, так і власники, що перевіряються (органи, уповноважені власником), правоохоронні органи.



Стаття 10.7. Громадський контроль є невід'ємною частиною громадянського суспільства.
«Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Така норма передбачає громадський контроль за органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, за діяльністю управлінського апарату, посадових і службових осіб.
1. Суб'єктами такого контролю є громадські об'єднання: політичні партії, професійні союзи, молодіжні та інші громадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни.
2. Громадський контроль забезпечується від імені громадськості, а не держави. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендаційний характер.
3. Для громадського контролю характерно є попередження порушень у сфері виконавчої влади за допомогою засобів суспільного впливу. Як і державний, громадський контроль базується виключно на правових засадах.
4. Своє право контролю над державними інституціями громадяни реалізують через різноманітні громадські об'єднання. У різних формах об'єднання громадян здійснюють громадський контроль.

Стаття 10.8. Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ).
1. ЗМІ здійснюють комунікативні функції між державою, суспільно-політичними інституціями та громадянами.
2. ЗМІ покликані реалізовувати функцію громадського контролю за діяльністю державних та суспільних структур.
ЗМІ незалежні, перш за все, від владних структур.
ЗМІ конструктивно опозиційні до влади (без крайнього радикалізму) в тому, що розглядають кожну дію владних структур під кутом зору: чи принесе вона користь пересічному громадянину, чи не порушить його конституційних прав і свобод. Це відповідає функції преси як «сторожового пса демократії», «громадського контролера за діяльністю уряду».
3. ЗМІ мають забезпечувати можливість для висвітлення всіх існуючих у суспільстві точок зору, в тому числі, й на шляхи розвитку держави. Тільки вільна дискусія може гарантувати становлення правового, демократичного суспільства.

Стаття 10.9. Прокурорський нагляд реалізує себе у сфері державного управління, де приймаються рішення, вирішуються спори, оскаржуються дії посадових осіб, розв'язуються трудові, майнові, соціальні та інші життєво важливі питання.
1. Загальний нагляд прокуратури - це нагляд за виконанням законів виконавчорозпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами.
2. Предметом загального нагляду прокуратури є:
• відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, вимогам Конституції та чинним законам;
• додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі та гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;
• додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.
3. Прокуратура відіграє важливу роль у процесі здійснення державного управління.
В сфері державного управління спостерігаються прояви корупції, місництва, протидії органам прокуратури під час усунення ними порушень закону, втручання в їхню діяльність.
4. Політичні зловживання окремих посадових осіб і органів влади потребують невідкладного реагування органів прокуратури.
5. Основне завдання прокуратури - не допускати, попереджати порушення закону, ким би воно не було допущене.

Стаття 10.10. Контрольна Рада України (КРУ).
1. Контрольна Рада України призначена для правового захисту свободи народу як головного пріоритету Концепції України.
2. Контрольна Рада України має десять штатних посад депутатів.
3. Депутат на штатну вакантну посаду до Контрольної Ради України обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням.
4. Депутат до Контрольної Ради України обирається терміном на п’ять років і не більше ніж тричі підряд.
5. Концептуальна Влада України, Ідеологічна Влада України, Законодавча Влада України, Виконавча Влада України, Судова Влада України можуть висувати щорічно Кандидатів у депутати до Контрольної Ради України на дві вакантні штатні посади.
6. Програма і План дій депутата Контрольної Ради України повинні бути складені таким чином, щоб вони не могли ніяк впливати на прийняття контрольних рішень.
7. Виконання зобов’язань перед виборцями депутата Контрольної Ради України контролюється Головою Верховної Ради України та Комісією Громадського Контролю Виборців України.
8. Депутат на вакантну штатну посаду до Контрольної Ради України обирається виборцями України разом з Помічником депутата.
9. Депутатом Контрольної Ради України може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж практичної, наукової або педагогічної роботи у галузі права не менш як п'ятнадцять років.
10. Голова Контрольної Ради України обирається депутатами Контрольної Ради України із свого складу терміном на один рік без права бути обраним повторно.

Стаття 10.11. Контрольна Рада України є єдиним органом концептуальної юрисдикції в Україні.
1. Організація і порядок діяльності Контрольної Ради України визначаються Концепцією України, Конституцією України, Законами України.
2. Депутат, обраний на штатну вакантну посаду до Контрольної Ради України складає у Верховній Раді України присягу.
3. Помічник депутата Контрольної Ради України складає у Верховній Раді України присягу.

Стаття 10.12. Контрольна Рада України здійснює функції та повноваження Контрольної Влади України.
1. Контрольна Рада України ставить за мету спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини.
Контроль та самоконтроль є обов’язком керівників, юридичних осіб, органів та інших виконавців контрольної функції, згідно діючих Концепцій України, Конституції України, Законів України.
2. Головною метою Контрольної Ради України є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а при виявленні аномалій - приведення управлінської системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуляторів.
3. Контрольна Рада України здійснює контроль та співпрацює з усіма гілками Влади України, спецслужбами, органами Самоврядування та Народовладдя.
4. Контрольна Рада України організує роботу та взаємодію контрольних органів України.

Стаття 10.13. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини - Омбудсмен (народний правозахисник) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між приватними особами та органами державної влади, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
1. Важливим напрямом роботи омбудсмена є захист прав і свобод людини, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав людини.
2. Омбудсмен, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
3. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини, який обирається Законодавчою Палатою, здійснює Парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини і громадянина.
4. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Міліції (Поліції), а також, в мирний час, Озброєних Сил (крім Головнокомандуючого) строком на 3 дні.
5. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини діє згідно Конституції України і Законів України.
6. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, Верховну Раду України.

Стаття 10.14. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен).
1. Парламентський контроль за додержанням прав бізнесу здійснює Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен), який обирається Законодавчою Палатою.
2. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між приватними особами, представниками бізнесу та органами державної влади, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
3. Важливим напрямом роботи Уповноваженого Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмена) є захист прав представника бізнесу, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав бізнесмена.
4. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен), як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
5. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен) може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Міліції (Поліції), а також, в мирний час, Озброєних Сил (крім Головнокомандуючого) строком на 3 дні.
6. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу діє згідно Конституції України і Законів України.
7. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу в першу чергу захищає права підприємців «малого» і «середнього» бізнесу.
8. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, Верховну Раду України.

Стаття 10.15. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля (Омбудсмен довкілля).
1. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля - Омбудсмен довкілля (народний правозахисник) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між людиною та довкіллям, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
2. Важливим напрямом роботи омбудсмена з довкілля є захист природи, тваринного і рослинного світу, довкілля, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними довкілля, гарних краєвидів, збереження та розвиток місць вільного існування тваринного та рослинного світу, водойм, атмосфери.
3. Омбудсмен довкілля, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
4. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля, який обирається Законодавчою Палатою, здійснює Парламентський контроль за додержанням прав і свобод тваринного і рослинного світу, водойм, атмосфери в Україні.
5. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Міліції (Поліції), а також, в мирний час, Озброєних Сил (крім Головнокомандуючого) строком на місяць.
6. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля діє згідно Конституції України і Законів України.
7. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, Верховну Раду України.

Стаття 10.16. Комісія Громадського Контролю Виборців (КГКВ).
1. Комісія Громадського Контролю Виборців (КГКВ) обирається виборцями територіальних громад на всіх територіальних рівнях.
2. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з Головою Ради територіальної громади, постійно контролює (проводить моніторинг) роботу депутатів і інших обраних виборцями осіб.
3. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з Головою Ради територіальної громади щоквартально, через засоби масової інформації, оповіщає громадськість (виборців) про результати контролю.
4. Комісія Громадського Контролю Виборців контролює підготовку і проведення виборів, референдуму.
5. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з Виконавчими органами територіальної влади, не рідше ніж двічі на рік допомагає виборцям і депутатам організувати і провести громадські слухання депутатів, на яких також інформує виборців про свою роботу.
6. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з керівниками гілок влади, перевіряє роботу Комітету Боротьби з Корупцією при Президентові України та Бюро Боротьби з Корупцією при Керівниках гілок влади України.
7. Комісія Громадського Контролю Виборців контролює роботу керівних осіб, громадських діячів, чиновників, посадовців, депутатів, суддів, та інших.
Результати постійно оприлюднює.
Комісія Громадського Контролю Виборців діє в громадах 1-7 територіальних рівній України.
8. Кількість осіб і питання можливості оплати роботи Комісії Громадського Контролю Виборців вирішується виборцями по кожній особі у кожній територіальній громаді особисто.
9. Якість роботи кожного члена Комісії Громадського Контролю Виборців контролюють виборці.
10. Виборці вирішують питання складу, обов’язків, терміну роботи осіб у Комісії Громадського Контролю Виборців, наявність пільг, тощо.
11. Комісія Громадського Контролю Виборців перш за все перевіряє виконання депутатом Договору з виборцями, Програми і Плану дій, Посадової інструкції.
12. Комісія Громадського Контролю Виборців оцінює кількість, якість та своєчасність роботи депутата по балам показників, або за п’ятибальною системою, або за трьома показниками: «Заслуговує заохочення», «Без наслідків» і «Заслуговує покарання».
Результати перевірок відображаються в протоколах з переліком претензій до кожного депутата.
Копія протоколу лишається Голові Ради територіальної громади.
Комісія Громадського Контролю Виборців заводить на кожного підконтрольного депутата Лист особистого контролю, в якому відображає оцінки (результати) контролю. Депутат, звільняючись з роботи, може отримати в Комісії Громадського Контролю Виборців копію Листа особистого контролю, якого повинен надати до ЦВК у разі реєстрації Кандидатом у депутати, або Кандидатом у Помічники депутата.
13. Комісія Громадського Контролю Виборців результати перевірок доводить до відома Керівника органу влади, де працює депутат, зборів (конференцій) Виборців і Громадських слухань депутатів, опубліковує.
14. Якщо виборці прийняли рішення про винагороду депутата, то Комісія Громадського Контролю Виборців готує і направляє клопотання, інший необхідний матеріал до Виконавчої влади необхідного територіального рівня.
14.1. Якщо депутат більш ніж п’ять разів обирався депутатом, виконав свої обіцянки та зобов’язання, Договір з виборцями, Програму і План дій, постійно отримував схвалення Голови територіальної Ради разом з Контрольною Громадською Комісією Виборців за якість роботи, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому (має свій екологічно чистий родовий маєток), за рішенням виборців Комісія Громадського Контролю Виборців має право представити цього депутата Президенту України з клопотанням нагородити його вищою відзнакою держави та визнання його Почесним Громадянином України.
15. Якщо виборці прийняли рішення про відзив чи покарання депутата, Комісія Громадського Контролю Виборців готує і направляє необхідний матеріал до відповідної Ради територіальної громади, або прокурора, або безпосередньо до суду.
16. Якщо виборці прийняли рішення про покарання депутата, а депутат вже закінчив свою діяльність, або його діяльність мала негативні наслідки, Комісія Громадського Контролю Виборців готує і направляє необхідний матеріал до прокурора, або безпосередньо до суду.
Самостійне рішення відносно депутата («Заслуговує покарання») Виборці можуть прийняти на референдумі. Рішення референдуму підлягає виконанню.
17. Комісія Громадського Контролю Виборців взаємодіє з усіма гілками влади на всіх територіальних рівнях.
18. Комісія Громадського Контролю Виборців організує та проводить роботу згідно Конституції України та Законів України.
19. Комісія Громадського Контролю Виборців інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України.
20. Аналогічно цієї статті Комісія Громадського Контролю Виборців діє відносно не тільки депутатів, а і інших осіб, обраних виборцями.

Стаття 10.17. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України (ГоловКРУ).
1. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України (ГоловКРУ) – складова частина Міністерства фінансів України.
2. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України очолює Голова (начальник) управління - заступник Міністра фінансів України, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.
3. Голова Головного Контрольно-Ревізійного Управління України:
- здійснює керівництво, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Головне Контрольно-Ревізійне Управління України завдань і здійснення ним своїх повноважень;
- розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь їх відповідальності та керівників структурних підрозділів Головного управління;
- призначає на посади та звільняє з посад керівників контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також керівників контрольно-ревізійних підрозділів у районах, містах, районах у містах у разі надання таким підрозділам статусу юридичної особи;
- інформує про результати своєї діяльності Контрольну Раду України.
4. Для погодженого вирішення питань, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Головному Контрольно-Ревізійному Управлінні України утворюється колегія.
Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Головного Контрольно-Ревізійного Управління України.
5. Структура Головне Контрольно-Ревізійне Управління України затверджується Головою управління і має наступні складові:
5.1. Керівництво:
- Голова ГоловКРУ.
- Перший заступник Голови ГоловКРУ.
- Заступник Голови ГоловКРУ.
- Помічник Голови ГоловКРУ.
- Головний спеціаліст з питань мобілізаційної роботи та цивільної оборони.
- Головний спеціаліст.
- Спеціаліст 1 категорії.
5.2. Управління організаційної роботи.
5.3. Управління нормативно-методологічного забезпечення та взаємодії з підрозділами внутрішнього фінансового контролю.
5.4. Відділ взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю.
5.5. Управління контролю у сфері освіти і культури.
5.6. Управління контролю у сфері соціального захисту населення.
5.7. Управління контролю у сфері матеріального виробництва.
5.8. Управління контролю у сфері послуг.
5.9. Управління контролю агропромисловому комплексі, сфері використання природних ресурсів та екології.
5.10. Управління контролю у сфері органів державної виконавчої влади і оборони.
5.11. Управління забезпечення взаємодії з правоохоронними органами та апеляцій.
5.12. Управління кадрів.
5.13. Управління справами.
5.14. Юридичний відділ.
5.15. Режимно-секретний відділ.
5.16. Управління інформаційних технологій.

Стаття 10.18. Комітет боротьби з корупцією в Україні.
1. Для успішної боротьби з корупцією в Україні народ доручає Президенту України створити Комітет боротьби з корупцією в Україні.
2. Бюро боротьби з корупцією організують гілки влади: Законодавча, Виконавча та Судова.
3. Кандидатів в депутати на вакантні штатні посади на вибори до Комітету боротьби з корупцією в Україні щорічно направляють всі гілки влади України, виборці, самовисуванці.
4. Депутат на вакантну штатну посаду до Комітету боротьби з корупцією в Україні обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль.
5. Комітет боротьби з корупцією в Україні має двадцять штатних посад депутатів.
6. На щорічних виборах виборці обирають чотирьох депутатів до Комітету боротьби з корупцією в Україні, які приступають до роботи після складання присяги у Верховній Раді України.
7. Штатні вакантні місця (посади) виставляє на вибори Центральна Виборча Комісія.
8. Взаємодію Комітету боротьби з корупцією в Україні з органами влади, прокурором, судом гарантує Президент України.
9. Необхідне матеріальне та організаційне забезпечення роботи Комітету боротьби з корупцією в Україні покладається на Кабінет Міністрів України.
10. Контроль за роботою депутатів у складі Комітету боротьби з корупцією в Україні покладається на Голову Верховної Ради України та Комісію Громадського Контролю Виборців.
11. Комітет боротьби з корупцією в Україні взаємодіє з аналогічними органами (Бюро боротьби з корупцією) гілок влади, громадськими організаціями.
12. Комітет боротьби з корупцією в Україні працює згідно Конституції України і Законів України.
13. Президент України, керівники гілок влади не можуть давати вказівки Комітету боротьби з корупцією в Україні.
14. Громадяни України цілодобово можуть направляти свої заяви (особисто, поштою, телефоном, факсом, електронною поштою, на сайті, тощо) щодо корупції до Комітету боротьби з корупцією України (безпосередньо, або через його представників).
Анонімні заяви не приймаються.
15. Отримавши заяву, Комітет боротьби з корупцією в Україні, на протязі 30 діб перевіряє її відповідність дійсності.
16. Якщо факти дійсно мають місце, то матеріали передають в ті органи, які контролюють дану сферу діяльності.
Отримавши матеріали, ці органи ведуть розслідування і приймають відповідні заходи, про що повідомляють Комітет боротьби з корупцією в Україні. На це їм відводиться не більше 60 діб.
Після цього Комітет боротьби з корупцією в Україні повідомляє заявника про результат або робить повторний запит.
17. Комітет боротьби з корупцією в Україні може перевірену інформацію направити прокурору, а при потребі – безпосередньо до суду, Верховного Суду України.
18. Розмір винагороди заявникові визначений в розмірі від 2 до 20% тієї суми, яка визначає розмір даного корупційного інциденту, але не більше суми, яка відповідає тисячі місячних прожиткових мінімумів на момент виплати.
19. Таку саме суму грошей отримує і Комітет боротьби з корупцією в Україні для використання їх на утримання приміщень, устаткування, транспорту і винагороди штатних і позаштатних працівників, тощо.
20. У випадку, якщо заявник навмисно подав заяву яка не відповідає дійсності (недостовірна інформація), то йому може загрожувати юридична відповідальність, згідно Конституції України та Законів України.

Стаття 10.19. Антимонопольний комітет України.
1. Для боротьби з монополіями народ доручає Президенту України створити Антимонопольний комітет України.
2. Антимонопольний комітет України є державним колегіальним органом сьомого територіального рівня із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх видах діяльності (включаючи гілки влади).
3. Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, він може утворювати територіальні відділення.
4. Кандидатів в депутати на вакантні штатні посади на вибори до Антимонопольного комітету України щорічно направляють всі гілки влади України.
5. Депутат на вакантну штатну посаду державного уповноваженого Антимонопольного комітету України обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль.
6. Антимонопольний комітет України має двадцять штатних посад депутатів.
7. На щорічних виборах виборці обирають чотирьох депутатів Антимонопольного комітету України, які приступають до роботи після складання присяги у Верховній Раді України.
8. Штатні вакантні місця (посади) виставляє на вибори Центральна Виборча Комісія.
9. Взаємодію Антимонопольного комітету України з органами влади гарантує Президент України.
10. Необхідне матеріальне та організаційне забезпечення роботи Антимонопольного комітету України покладається на Кабінет Міністрів України.
11. Контроль за роботою депутатів у складі Антимонопольного комітету України покладається на Голову Верховної Ради України та Комісію Громадського Контролю Виборців.
12. Антимонопольний комітет України працює згідно Конституції України та Законів України.

Стаття 10.20. Верховна Суспільна Палата України (ВСПУ).
1. Суспільство України доручає Президенту України створити Верховну Суспільну Палату України в кількості п’ятдесяти штатних посад посадовців.
2. Верховна Суспільна Палата України здійснює взаємодію громадян з органами державної влади і місцевим самоврядуванням в цілях обліку потреб і інтересів громадян, захисту їх прав і свобод при формуванні і реалізації державної політики, а також в цілях здійснення суспільного контролю за діяльністю органів влади.
3. Верховна Суспільна Палата України формується на протязі п’яти років.
4. Перший раз десять осіб до Верховної Суспільної Палати України сьомого територіального рівня, після консультацій з громадськістю, призначає Президент України.
5. Суспільні організації сьомого територіального рівня щорічно реєструють у Центральній Виборчій Комісії кандидатів на десять штатних вакантних місць у Верховній Суспільній Палаті України.
Не допускається висування кандидатів, реєстрація у ЦВК, обрання в члени Верховної Суспільної Палати України від екстремістських організацій, а також від організацій, діяльність яких була припинена судом.
6. Центральна Виборча Комісія реєструє кандидатів до Верховної Суспільної Палати України подібно реєстрації Кандидатів у депутати, але на чергові вибори їх не направляє, а повідомляє про них Верховну Суспільну Палату України.
7. Верховна Суспільна Палата України кожного чергового календарного року звільняє десять штатних працівників, які відробили у палаті п’ять років.
Звільнений з Верховної Суспільної Палати України не має права займати штатну вакантну посаду суспільної палати на протязі чергового календарного року.
8. Верховна Суспільна Палата України, на конкурсній основі, відбирає серед зареєстрованих у ЦВК кандидатів на вакантні штатні місця необхідну кількість працівників (10 осіб) та укладає з ними письмові законні строкові трудові договори (угоди, контракти) на п’ять років.
9. Верховна Суспільна Палата України здійснює:
• узгодження інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади і місцевої самоврядності для вирішення найбільш важливих питань економічного і соціального розвитку, забезпечення національної безпеки, захисту прав і свобод громадян, конституційних буд і демократичних принципів розвитку цивільного суспільства в країні;
• проведення суспільної експертизи соціально значимих проектів законів, проектів рішень гілок влади, проектів нормативних правових актів органів виконавчої влади і проектів правових актів органів місцевої самоврядності;
• облік потреб і інтересів громадян;
• захист прав і свобод громадян при формуванні і реалізації державної політики, а також в цілях здійснення суспільного контролю за діяльністю органів влади;
• надає підтримку некомерційним організаціям;
• взаємодію, координацію роботи з формування суспільних наглядових комісій;
• проведення регулярних зустрічей з Президентом України;
• інформування Контрольної Ради України про результати своєї діяльності;
• підготовку проектів суспільно значимих законів та направлення їх до Верховної Ради України.
10. Органи влади можуть направляти до Верховної Суспільної Палати України проекти документів (Закон, Указ, Рішення, тощо) для попереднього рішення потрібності, або суспільного обговорення, узгодження.
11. Верховна Суспільна Палата України може прийняти самостійне рішення, а може попередньо порадитись з громадянами України, громадами, громадськими організаціями, тощо.
12. Верховна Суспільна Палата України використовує всілякі форми своєї роботи: суспільні слухання, круглі столи, виїзні засідання, утворює постійно діючі та тимчасові комісії, тощо.
13. Кожен член Верховної Суспільної Палати України входить до однієї комісії з правом вирішального голосу, а також, по своєму бажанню, може входити в інші комісії з правом дорадчого голосу.
14. Щорік Верховна Суспільна Палата України проводить публічні заходи.
Верховна Суспільна Палата України на пленарних засіданнях розглядає найбільш значимі питання.
15. До складу ради Верховної Суспільної Палати України входять голови комісій палати, а також Секретар палати та його заступник.

Розділ 11. Президентська влада України.

Стаття 11.1. Президентська Рада України.
1. Президентська Рада України – колегіальний орган президентського керування Україною.
2. Президентська Рада України має дві Палати:
- Палата Радників;
- Палата Екс-Президентів.

Стаття 11.2. Палата Радників Президентської Ради України має сім штатних посад депутатів.
1. Претендентів у Кандидати в депутати на вакантні штатні посади до Палати Радників Президентської Ради України можуть рекомендувати всі гілки влади України, виборці та самовисуванці.
2. Депутат на вакантну штатну посаду до складу Палати Радників обирається (разом з Помічником депутата) виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням, терміном на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль та перервою в подальшому обранні – п’ять років.
3. Депутат Палати Радників, Помічник депутата можуть приступити до роботи тільки після прийняття присяги у Верховній Раді України.
4. Депутат Палати Радників укладає письмовий законний строковий трудовий договір (угоду, контракт) терміном на п’ять років.
5. Депутат Палати Радників контролюється Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців України.
6. Палата Радників обирає (переобирає) таємним голосуванням Голову Палати Радників зі свого складу, терміном на один рік.
7. До Палати Радників щорічно ЦВК виставляє на вибори 1-2 штатні вакантні посади депутатів (непарний рік – одну посаду, парний рік – дві посади).

Стаття 11.3. Палата Екс-Президентів Президентської Ради України складається з Президентів України, які успішно закінчили роботу на посту діючого Президента України.
1. Президент України, який більш ніж п’ять разів обирався Президентською Радою України на річний пост Президента України, повністю виконав свої обіцянки та зобов'язання, Договір з виборцями, Програму і План дій, Особисту Посадову Інструкцію, постійно отримував схвалення Голови Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців за якість роботи депутата, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому, має бути нагороджений найвищою нагородою України та отримує право довічно носити звання «Президент», мати особисту охорону і транспорт за рахунок держави, має змогу продовжити свою роботу в Палаті Екс-Президентів Президентської Ради України.
Рішення про нагороди Президента України готує Комісія Громадського Контролю Виборців разом з Президентською Радою України, Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України.
2. Президенти України, які набули право носити довічно звання «Президент» до вступу в дію цієї Конституції України, зберігають це звання та мають змогу продовжити свою роботу в Палаті Екс-Президентів Президентської Ради України.
3. Президент України, який п’ятнадцять років обирався Президентською Радою України на цей річний почесний пост, виконав свої обіцянки та зобов'язання, Договір з виборцями, Програму і План дій, постійно отримував схвалення Голови Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців за якість роботи депутата, утворив Родове екологічно чисте поселення не менше ніж на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому, неодноразово нагороджувався вищою нагородою України, може отримати від Всеукраїнського Референдуму право носити звання «Гетьман України», мати пожиттєво особисту охорону і транспорт за рахунок держави та має змогу продовжити свою роботу в Палаті Екс-Президентів Президентської Ради України.
Готує це рішення Комісія Громадського Контролю Виборців України разом з Президентською Радою України та усіма гілками влади України, кожна з котрих має право «VETO!» («ЗАБОРОНЯЮ!») на прийняття цього рішення.

Стаття 11.4. Президентська Рада України керується у своїй діяльності Концепцією України, Конституцією України, Законами України.
1. Президентська Рада України проводить розподіл між собою обов’язків Президента України, спеціалізується на консультуванні, порадах, підготовці рішень, виступів, доповідей Президента України і несе особисту відповідальність за прийняття цих рішень.
2. Президентська Рада України обирає (продовжує дію, переобирає, відчужує з посади) на один рік Голову Президентської Ради України – діючого Президента України.

Стаття 11.5. Кандидатом у депутати на штатне вакантне посадове місце до Палати Радників Президентської Ради України може бути громадянин України, який вільно володіє українською мовою, позитивний лідер, пройшов спеціальне навчання та підвищення кваліфікації за фахом необхідним для Президентської Ради України; має досвід роботи на керівних посадах та депутатом, підтримку не менше п’яти мільйонів виборців (не менше 100 000 в одній області, та не менше ніж у десяти областях України), законний договір (угоду) з виборцями, програму та план дій на п’ять років, необхідних Україні (затверджені виборцями), Особисту Посадову Інструкцію.
1. Претендентів у Кандидати в депутати на штатні вакантні місця до Палати Радників Президентської Ради України можуть висувати всі гілки влади, виборці, самовисуванці.

Стаття 11.6. Президент України є главою держави і виступає від імені України.
1. Президент України є главою Президентської Ради України.
2. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Концепції України, Конституції України, Законів України, прав і свобод людини і громадянина.
3. Повноваження Президента України призначати і звільняти посадових осіб України, що займають ключові пости на державному рівні.
4. Президент України забезпечує погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, забезпечення єдності державної влади.

Стаття 11.7. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Стаття 11.8. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через десять днів після офіційного оголошення результатів виборів (оприлюднення, опублікування) у Президентській Раді України.
1. Президент України має свої символи.

Стаття 11.9. Президент України (депутат) та його Помічник депутата України не можуть бути без згоди Президентської Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
1. За посягання на честь і гідність Президента України, Помічника Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Стаття 11.10. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
1. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
• відставки;
• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
• дострокового переобрання Президентською Радою України;
• дострокового відзиву депутата виборцями;
• усунення з поста в порядку імпічменту;
• дострокового зняття з поста рішенням Всеукраїнського Референдуму;
• смерті.

Стаття 11.11. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Президентської Ради України.

Стаття 11.12. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Президентської Ради України, підтверджена поширеним консиліумом лікарів і рішенням, прийнятим більшістю Президентської Ради України від її конституційного складу.

Стаття 11.13. Президент України може бути усунений з поста більшістю голосів Президентської Ради України.

Стаття 11.14. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Стаття 11.15. Президент України є символом єдності держави, представником і захисником інтересів громадян, як в своїй країні, так і за кордоном, несе персональну відповідальність за те, що відбувається в країні.
1. Президент України – гарант погодженого функціонування і взаємодії органів державної влади.
2. Президент України – ініціює ухвалення законів, виконує роль арбітра в системі органів влади; він нікому не підпорядкований і не залежить від інших державних органів.
3. Президент України – зобов’язаний дотримуватись обмежень, встановлених законодавством і не порушувати Концепцію України, Конституцію України, Закони України.
4. Президент України – володіє великим політичним впливом, здійснюючи верховне керівництво поточними політичними справами держави.

Стаття 11.16. Повноваження Президента України по відношенню до Уряду України:
• Президент України подає кандидатури на обрання депутата на штатне вакантне посадове місце Прем’єр-міністра, узгодивши їх з Верховною Радою України (Верховна Рада України може не погодити, але не більше ніж тричі).
• Президент України призначає обраного виборцями депутата на посаду Прем’єр-міністра.
• Президент має право скликати позачергове засідання уряду, головувати на ньому, визначаючи порядок денний.
• Президент може бути присутнім на засіданні Кабінету Міністрів України й приймати участь у виробленні рішень виконавчої влади.
• Президент має право отримувати стенограму засідання Кабінету Міністрів України (яка є внутрішнім робочим документом уряду і має конфіденційний характер).
• Президент зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
• Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави.
• Президентові України належить право ухвалення рішення про відставку Уряду у випадках:
- подачі Урядом заяви про відставку,
- вираження недовір'я Уряду з боку Верховної Ради України.
1. По представленню Кабінету Міністрів України Президент України призначає на посади і звільняє з посад голів Територіальних громад (депутати) та голів виконкомів територіальних громад (депутати), за умови консультування з головою територіальної Ради депутатів та місцевою Комісією Громадського Контролю Виборців.
2. Президент України має право по власній ініціативі прийняти рішення про відставку Кабінету Міністрів України.
3. Президент України має право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Президент України має право прийняти рішення про відставку Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Стаття 11.17. Повноваження Президента України по відношенню до законодавчої влади:
• Президент України має право припинити повноваження Палати Законодавчої Верховної Ради України;
• Президент України має право призначити дострокові вибори Законодавчої Палати Верховної Ради України;
• Президент України має право скликати позачергову сесію Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного;
• Президент України щорічно та позачергово виступає у Верховній Раді України з посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України;
• Президент України має право законодавчої ініціативи;
• Президент України може визначити Законопроект як невідкладний і тоді він має бути розглянутий Верховною Радою України позачергово;
• Президент України підписує і оприлюднює Закони України, або накладає VETO (ЗАБОРОНЯЮ) з наступним мотивованим поверненням їх на повторний розгляд Палатою Законодавчою Верховної Ради України;
• Верховна Рада України підтверджує/затверджує деякі рішення Президента України;
• Верховна Рада України може висловити недовіру чи провести процедуру Імпічменту Президенту України.

Стаття 11.18. Повноваження Президента України в області зовнішньої політики:
• Президент України представляє країну в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, проводить переговори, підписує ратифікаційні грамоти, тощо.
• Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав.
• Президент України призначає і відкликає глав дипломатичних представництв України в іноземних державах і міжнародних організаціях.
• Президент України приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав.
• Президент України підписує міжнародні договори.
Міжнародні договори України - складова частина правової системи України.

Стаття 11.19. Повноваження Президента України як Верховного Головнокомандуючого Озброєними Силами України:
• Президент України визначає основні напрями військової політики держави, здійснює керівництво Озброєними Силами України, іншими військовими формуваннями і організаціями.
• Президент України затверджує план цивільної оборони України, а також плани дислокації Озброєних Сил і інших військ, розміщення військових об'єктів.
• Президент України веде переговори і підписує міжнародні договори України про спільну оборону і військову співпрацю по питаннях колективної безпеки.
• Як Верховний Головнокомандуючий Озброєними Силами Президент України в межах своїх повноважень видає накази і директиви, обов'язкові для виконання Озброєними Силами, іншими військами, військовими формуваннями. Управління Озброєними Силами України здійснює Міністерство оборони і Генеральний штаб Озброєних Сил.
• Президент України, будучи Верховним Головнокомандуючим Озброєними Силами України, призначає і звільняє вище командування Озброєних Сил.
• Президент України вводить своїм Указом військове положення на всій території країни або в окремих місцевостях і негайно повідомляє про це Верховну Раду України.
Указ Президента України про введення військового положення підлягає затвердженню Верховною Радою України, яка підтверджує юридичну силу Указу.
• Внутрішні війська і озброєні сили підконтрольні Президентові України і можуть використовуватись для захисту громадського порядку.
• Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію.
• Президент України приймає рішення введення в Україні, або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (рішення затверджується Верховною Радою України), а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної ситуації.

Стаття 11.20. Повноваження Президента України по питаннях громадянства.
Президент України вирішує питання:
• прийому в громадянство України іноземних громадян, осіб без громадянства;
• приймає рішення по питаннях відновлення громадянства;
• дає дозвіл на вихід з громадянства;
• дозволяє громадянинові України мати подвійне громадянство;
• надання політичного притулку, який є суверенним правом держави-суб'єкта міжнародного права.

Стаття 11.21. Інші Повноваження Президента України:
• Президент України видає укази і розпорядження, обов’язкові до виконання.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, скріплюються також підписами відповідальних виконавців.
• Президент України здійснює керівництво у сферах національної безпеки.
• Президент України здійснює вищу форму державного заохочення - нагородження державними винагородами України.
• Президент України присвоює виші військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини, нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.
Президент України також надає почесні звання України, затверджує статуси орденів і положення про медалі, видає укази про установу державних винагород і нагородження ними.
• Президент України має право удаватися до погоджувальних процедур і інших методів подолання криз і вирішення суперечок органів влади України.
• Президент України наділений правом вносити пропозиції про поправки і передивляється положення Конституції України.
• Президент України призначає Всеукраїнський Референдум щодо змін Конституції України, проголошує Всеукраїнський Референдум за народною ініціативою, призначає Всеукраїнський Референдум щодо недовіри Законодавчій Палаті Верховної Ради України.
Всеукраїнський Референдум, поряд з вільними виборами є вищим безпосереднім вираженням волі народу.
• Президент України призначає на посаду та звільнення з посади Голову Національного комітету державної служби України.
• Президент України призначає на посади та звільнює з посад половину складу Національної Ради України з телебачення і радіомовлення.
• Президент України призначає на посади та звільнює з посад третину складу суддів Конституційного Суду України.
• Президент України створює, в межах передбачених бюджетом України коштів, для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
• Президент України звертається з посланнями до народу України.
• Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України та законами України.

Стаття 11.22. Президент України Призначає і звільняє вищих посадових осіб держави:
• Голову Національного Банку України;
• Членів Центральної Виборчої Комісії України (ЦВК, депутатів);
• Половину складу Національної Ради України по питанням телебачення і радіомовлення;
• третину суддів Конституційного Суду України;
1. Президент України створює суди у визначеному законом порядку.
2. Президент України має право зупинити дію рішень Гілок Влади, громад 1-7 територіальних рівнів та звернутись до Конституційного Суду України з запитом про конституційність цих рішень.

Стаття 11.23. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам (крім Помічника депутата).

Стаття 11.24. Конституція України дає вичерпний перелік повноважень Президента України, порядок здійснення яких може уточнюватись ухваленням окремих законів.

Стаття 11.25. Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
1. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
2. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.
3. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.
4. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
5. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.
6. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію Указами Президента України.
7. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються Конституцією України та Законами України.

Розділ 12. Додатковий розділ.

Стаття 12.1. Безпосереднє контактування між Посадовцем та Відвідувачем без технічних засобів заборонено (відеонагляд, відеозапис, реєстратор, диктофон, автоматичні пристрої, термінал, комп’ютер, тощо – запис зберігається).
1. Посадовець, який безпосередньо контактує з Відвідувачем без технічних засобів, підлягає додатковому контролю з боку органів боротьби з корупцією, або звільненню з посади.

Стаття 12.2. Принцип «ЄДИНОГО ВІКНА».
1. Якщо особа (фізична, юридична) звернулась до посадовця по профілю його діяльності, то посадовець, діючи за принципом «Єдиного вікна», повинен допомогти, зробити все від нього залежне, щоб ця особа немала потреби звертатись до інших посадових осіб.
Посадовець повинен безоплатно запропонувати цій особі свою подальшу допомогу в її справах.
2. Сім рангів додаткової щомісячної оплати посадовцям, які якісно виконують свою роботу за принципом «Єдиного вікна», дозволяють робити якісний відбір та навчання посадовців.
Виконавча влада ранжирування посадовців проводить щорічно, виходячи з кошторису, закладеного в бюджеті на черговий рік, професіоналізму, наявності обґрунтованих скарг, тощо.
3. Принцип «Єдиного вікна» призводить до часткової відкритості документації одного відомства іншим, а це не тільки допомога людям, але й можливість контролю, взаємодії між відомствами.
4. Принцип «Єдиного вікна» дозволяє поліпшити доступність і обробку інформації, прискорити і спростити інформаційні потоки, позитивно впливає на зменшення корумпованості.
5. Принцип «Єдиного вікна» підвищує результативність та ефективність офіційних заходів контролю і скорочення витрат як для державних органів, так і для торгових підприємств внаслідок більш досконалого використання ресурсів.
6. Переваги «Єдиного вікна»:
• мінімізація кількості документів, що надаються заявником до органу влади;
• зниження витрат завдяки скороченню часу підготовки документів;
• скорочення часу оформлення товарів;
• передбачуване застосування правил оформлення;
• прозорість механізму оформлення товарів.
7. Завдання «Єдиного вікна»:
• поліпшення обслуговування фізичних та юридичних осіб в органах виконавчої влади;
• скорочення часових і матеріальних витрат заявників на збір інформації, узгодження, оформлення та отримання необхідного документа;
• створення умов, що перешкоджають виникненню протизаконних відносин між громадянами і представниками влади;
• автоматизація та уніфікація процесів збору документів;
• підвищення задоволеності громадян якістю наданих послуг.
8. Інвестор має справу з посадовцем, який працює за принципом «Єдиного вікна», з одним чиновником - куратором інвестора. Діяльність чиновника оцінюється залежно від успіхів інвестора в бізнесі.
Посадовець «Єдиного вікна» вирішує всі проблеми , що виникають у інвестора, - від земельних питань до постачання електроенергії та води, від охорони навколишнього середовища до забезпечення безпеки праці, тощо.

Стаття 12.3. Тіньова Влада.
1. В гілках влади на всіх рівнях, територіальних громадах, органах влади виділяти штатні посади (чи додаткові посадові обов’язки), відповідальні за зв'язок з громадськістю.
2. Відповідальний за зв'язок з громадськістю піклується за формуванням і якісною роботою громадського активу, позаштатних громадських спеціалістів, позаштатних громадських органів Тіньової Влади з дорадчими функціями.
3. Одним з критеріїв якості роботи депутата, посадовця є наявність у нього дійового підготовленого позаштатного громадського активу осіб, здатних практично замінити штатного працівника і успішно робити на цій посаді.
4. В органах Тіньової Влади на громадських посадах (безоплатно) у вільний час можуть приймати активну участь опозиційні депутати.
5. Одними з головних обов’язків громадських органів Тіньової Влади з дорадчими функціями є:
• практична підготовка в своїх рядах майбутніх кандидатів у депутати на посади в територіальних органах влади 1-7 рівнів;
• підготовка проектів законів, документів, проектів рішень для органів влади;
• слушні поради депутатам органів влади;
• інформування громадськості про свою діяльність;
• інформування Контрольної Ради України про результати своєї діяльності.
6. Органам діючої влади щоквартально обов’язково розглядати проекти документів, підготовлені громадськими органами Тіньової Влади.

Розділ 13. Порядок введення в дію Конституції України.

Стаття 13.1. Президент України дає доручення Верховній Раді України – підготувати проект Конституції України.

Стаття 13.2. Верховна Рада України на протязі місяця створює Тимчасову спеціальну Комісію (ТСК) по підготовці проекту Конституції України.

Стаття 13.3. ТСК має діяти на засадах відкритості, гласності, професіоналізму, науковості, колегіальності та незалежності у прийнятті рішень.
1. Персональний склад ТСК формується з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій у Верховній Раді України, при цьому переважну більшість у ТСК матимуть представники Коаліції.
До участі у роботі ТСК залучають Президента України, Кабінет Міністрів України, та експертів у галузі конституційного права.
2. Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України готує узгоджений законопроект про внесення змін до Конституції України, з урахуванням висновків Венеційської комісії.
3. ТСК узгоджує текст з усіма зацікавленими особами і готує проект Конституції України.
4. Готовий проект Конституції України обговорюється на засіданні Верховної Ради України та передається Президенту України (з усіма матеріалами та іншими проектами Конституції України).

Стаття 13.4. Президент України, отримавши від Верховної Ради України узгоджений проект Конституції України, призначає вибори Конституційної Асамблеї України (100 штатних посадових місць депутатів).

Стаття 13.5. Конституційна Асамблея України отримує від Президента України узгоджений проект Конституції України (інші проекти, матеріали) і обговорює з громадянами України (збори, конференції, ЗМІ, тощо), вносить зміни, уточнення, корекцію тексту.
1. Конституційна Асамблея України тексти проекту Конституції України з різними датами публікування (змінами) направляє у читальні зали, бібліотеки, викладає в Інтернеті.

Стаття 13.6. Президент України призначає Всеукраїнський Референдум щодо нової Конституції України.

Стаття 13.7. Конституційна Асамблея, ЦВК, Кабінет Міністрів України організує та проводить Всеукраїнський Референдум по питанням розробки та затвердженню тексту Конституції України.
На Всеукраїнський Референдум виносяться:
кінцевий текст проекту Конституції України,
спірні питання тексту та
затвердження Конституції України громадянами.

Стаття 13.8. Конституційна Асамблея України проводить підсумки за результатами Всеукраїнського Референдуму і затверджений референдумом текст Конституції України вносить до Верховної Ради України, після чого завершує свою роботу.

Стаття 13.9. Верховна Рада України завершує Конституцію України, як Основний Закон України, збирає всі необхідні підписи (автори, відповідальні виконавці, тощо), Голова Верховної Ради України ставить свій підпис та передає на підпис Президенту України, який ставить свій підпис і опубліковує.
1. Нова Конституція України вступає в дію через десять діб після опублікування.

Розділ 14. Після вступу в дію Конституції України.

Стаття 14.1. Президент України призначає чергову дату проведення виборів депутатів і посадовців, згідно Конституції України (третя неділя березня).
Вибори проводяться за порядком нової Конституцією України.

Стаття 14.2. Обранню депутатів і посадовців підлягає 1/5 частина конституційного складу (вакантні штатні посади) депутатів, посадовців вищого рівня влади (територіальної громади сьомого рівня).

Стаття 14.3. Обрання Тимчасових депутатів на термін 1, 2, 3, і 4 роки на штатні посади депутатів і посадовців вищого рівня влади (територіальна громада сьомого рівня) та Помічників депутатів проводяться у той же день.

Стаття 14.4. Позачергові вибори депутатів, посадовців та органів влади територіальних громад 1-6 рівнів призначаються на другу неділю жовтня.
1. До цього часу необхідно закінчити утворення територіальних громад 1-6 рівнів, виходячи з існуючого поділу країни на області, міста республіканського підпорядкування, обласного підпорядкування, районного підпорядкування, сільські райони, райони у містах, інші населені пункти та поділ міст на мікрорайони, житлові масиви, селища, поселення, тощо.
На місцях (на конференціях, зборах виборців) прийняти рішення про необхідну кількість штатних посадових місць, позаштатних посадових місць, тощо.
1/5 частина штатних посадових місць в територіальних органах влади – вакантні, на них обираються депутати, посадовці на повний п’ятирічний термін роботи. Інші штатні посадові місця – Тимчасові (на 1, 2, 3, 4 роки роботи).
2. На позачергових виборах обрати депутатів та посадовців до громад 1-6 територіального рівня.
3. На чергових виборах (третя неділя березня слідуючого року) закінчити необхідне обрання депутатів і посадовців до органів влади 1-7 територіальних рівнів громад, на штатні вакантні місці (які з’являться після звільнення Тимчасових депутатів, посадовців, обраних на один рік), обрати депутатів, посадовців на п’ять років.
4. Надалі на чергові вибори виставлятимуть, в основному, вакантні штатні посадові місця органів влади 1-7 територіальних рівнів.
5. Виборці до обрання депутатів та посадовців повинні відноситись, як хазяїн до найманого ним працівника (оцінити фах, необхідні здібності, надати завдання, виходячи з потреб та наявних грошей на це у громади), заключити угоду (договір, контракт, налагодити контроль за виконанням), обирати не «крикуна», а роботящу і грамотну людину. Завжди пам’ятати, що «Депутат – слуга народу!»

ЗАКЛЮЧЕННЯ
Конституція України – основний закон народу України, програмний документ життя у матеріальному світі, де все можливо, але не все дозволено.
Конституція України направлена на усвідомлення людиною своєї свободи і пов'язаної з нею відповідальності.
Свобода є фундаментальною характеристикою людського існування, оскільки свобода не те, чим володіють люди, а те, чим вони є за своєю суттю. Як універсальна характеристика людського буття, свобода стосується здатності людини обирати своє буття та керувати ним і безпосередньо пов'язана з відчуттям залежності, відчуження та відповідальності.
У суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:
• негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей;
• позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно приймати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.
Види свободи можна розділити на три категорії:
• свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, у приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя тощо;
• суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі врегульовані законами;
• духовна свобода особистості — розуміння свободи духа від рабства гріха та гріховних страстей (від гніву, нетерпеливості, осуду, похітливості, жадібності, заздрості, надмірних пожадань плоті, тощо).

Автор Ю.М. Івасик

Всеукраїнський Референдум.

Відповідальні виконавці:

Концептуальна влада України.
Концептуальна Рада України.

Ідеологічна Влада України.
Ідеологічна Рада України.

Законодавча Влада України.
Верховна Рада України.
Конституційна Асамблея України.

Виконавча Влада України.
Кабінет Міністрів України.
Центральний Банк України.

Судова Влада України.
Вища рада юстиції.
Верховний Суд України.
Генеральний прокурор України.

Контрольна Влада України.
Контрольна Рада України.
Конституційний Суд України.
Головне Контрольно-Ревізійне Управління України.
Комітет боротьби з корупцією в Україні.
Антимонопольний комітет України.
Комісія Громадського Контролю Виборців.
Верховна Суспільна Палата України.

Президентська Влада України.
Президент України.
Рада національної безпеки і оборони України.

Інші



























Зарегистрируйтесь на ontext.info для получения дополнительных возможностей по работе с сервисом.