Авторизация:
E-Mail: Пароль:
Закрыть
RU | EN

Конституція України (проект 09.11.2018 р.)

Опубликовано: 2018-11-09 18:24:56
Этот текст доступен по адресу: http://ontext.info/106375
Конституція України
(проект 09.11.2018 р.)

Автор – Ївасик Юрій Михайлович.
Електронна адреса: unka@i.ua

Проект відрізняється від проектів Конституції України, підготовлених мною раніше.
Висловлюю подяку дописувачам, авторам окремих розділів та статей, ідей, коментаторам, критикам, читачам.

Розділ 0. Преамбула
Розділ 1. Загальний
Розділ 2. Громадянство України
Розділ 3. Права і свободи Громадянина України
Розділ 4. Гарантії прав і свобод
Розділ 5. Основні обов’язки
Розділ 6. Заборони
Розділ 7. Самоврядування
Розділ 8. Об’єднання Територіальних Громад
Розділ 9. Комплексний розвиток території
Розділ 10. Вибори, Референдум
Розділ 11. Концептуальна влада України
Розділ 12. Ідеологічна влада України
Розділ 13. Законодавча влада України
Розділ 14. Гетьманська влада України
Розділ 15. Гетьман України
Розділ 16. Виконавча влада України
Розділ 17. Судова влада України
Розділ 18. Контрольна влада України
Розділ 19. Економіка України
Розділ 20. Оборона України
Розділ 21. Додатковий
Розділ 22. Терміни
Розділ 23. Свята та пам’ятні дні України
Розділ 24. ПРИКІНЦЕВИЙ
Розділ 25. КІНЦЕВИЙ




ПРОЕКТ

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Розділ 0. Преамбула

Ми, Український народ — Громадяни України, люди різних національностей,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення,
дбаючи про здійснення своїх прав і основоположних свобод,
прагнучі підпорядкувати владу держави інтересам людини,
а країну в цілому — інтересам Громадянина України,
піклуючись про життя, свободу та процвітання
нинішніх та прийдешніх поколінь,
виражаючи свою суверенну волю,
приймаємо цю Конституцію —
Основний Закон України.

Розділ 1. Загальний

Стаття 1.1.
1. Україна (Русь, Русь-Україна) є суверенна і незалежна, єдина і неподільна, соціально справедлива, гармонійна, соборна, правова держава.
2. Формою політичного устрою української держави є - республіка.
3. Найменування української держави - "Україна".
4. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
5. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Громадяни України.
6. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
7. Громадяни України здійснюють владу безпосередньо (пряма демократія).
8. Органи влади країни та органи місцевого самоврядування діють згідно правових (законодавчих) рішень Громадян України.
9. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно Громадянам України і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
10. Ніхто не може узурпувати владу держави.

Стаття 1.2.
1. Україна є унітарною державою.
2. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
3. Державні кордони можуть бути змінені тільки на основі двосторонньої угоди з сусідньою країною на умовах Конституції України і згоди населення України (загальноукраїнський референдум).
4. Питання місцевого значення Громадяни України вирішують за допомогою місцевого самоврядування без шкоди для суверенітету країни.
5. Посади керівників представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування є виборними.

Стаття 1.3.
1. В Україні діє принцип верховенства права, на якому ґрунтується Конституція України.
2. Конституція України має найвищу юридичну силу.
3. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
4. Закони України та інші правові акти не повинні суперечити Конституції України та конституційним Законам України.
5. Органи влади країни, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом «дозволене лише те, що визначене Законами України».
6. Громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволене все, що не заборонено Законами України».
7. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і Громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 1.4. Зовнішня політика України.
1. Конституція України - основний закон держави.
Всі інші правові акти повинні відповідати Конституції України.
2. Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі:
• неухильного додержання принципів поваги до суверенітету країни і суверенної рівності;
• незастосування сили чи погрози силою;
• непорушності кордонів і територіальної цілісності країн;
• невтручання у внутрішні справи;
• поваги прав людини і основних свобод;
• співпраці між країнами;
• сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;
• мирного врегулювання спорів.
2. Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов'язковими для виконання.
3. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 1.5.
1.Державна влада здійснюється у межах, встановлених Конституцією України.
2. Джерелом державної влади в Україні є Громадянин України.
3. Громадяни України здійснюють свою владу безпосередньо та через референдуми, інші форми прямої демократії і через своїх Сходотаїв, Депутатів та інших представників, Обранців.
4. Жодна частина народу, жодна громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу.
5. Влада не може зосереджуватись в руках однієї особи.
6. Ніхто не має права узурпувати або незаконно захопити державну владу.
7. Державна влада здійснюється на основі принципу поділу влади.
8. Гілки влади України (Концептуальна, Ідеологічна, Гетьманська, Законодавча, Виконавча, Судова, Контрольна) незалежні одна від одної.
9. Керівні органи України та Самоврядування мають право робити в електронному режимі (Блокчейн чи інше), відповідно до рішень цих органів.
10. Державна влада в Україні децентралізована.
11. Відносини органів державної влади і місцевого самоврядування регулюються Конституцією України та Законами України.

Стаття 1.6.
1. До виключного відання вищих органів України відносяться:
а) законодавство про громадянство України, права і свободи людини, обов’язки та заборони, еміграція та імміграція, тимчасове або постійне перебування в Україні громадян інших країн і осіб без громадянства;
б) визначення статусу, режим і охорона державних кордонів, статус та охорона територіальних вод, повітряного простору, континентального шельфу України і особливих економічних зон;
в) оборона і безпека країни, Збройні Сили, військова промисловість і торгівля зброєю;
г) питання війни і миру, встановлення правового режиму надзвичайного і воєнного стану і його введення;
д) зовнішня політика і міжнародні відносини;
е) зовнішня торгівля, митний і тарифний режими;
ж) фінанси і позики країни; карбування грошей; банківське, кредитне, страхове законодавство;
з) стандарти та еталони; геодезія і картографія; встановлення точного часу; статистика країни;
і) єдина енергетична система і її режим; зв'язок; торговельний флот; прапори судів; порти загальнодержавного значення, аеропорти та аеродроми, космодроми; контроль повітряного простору, транзиту і повітряного транспорту; реєстрація повітряного транспорту; контроль космічного простору; метеорологічна служба; система спостереження за станом навколишнього середовища;
к) залізничні й автомобільні дороги загальнодержавного та міжнародного значення;
л) рибальство в океані і відкритому морі;
м) санітарні кордони;
м) законодавство про фармацевтичні препарати;
о) законодавство про освітні установи і академічні ступені;
п) законодавство про інтелектуальну власність;
р) законодавство про торговельне, кримінальне, цивільне, адміністративне та трудове право, законодавство про виконання покарань та процесуальне законодавство;
з) кримінальна поліція і наслідок;
т) законодавство про космос, землю, надра і природні ресурси.

Стаття 1.7. Мова.
1. Україна – держава українців і тому державною є українська мова.
2. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
3. В місцях компактного проживання однієї або декількох національних груп поряд з державною мовою може вживатись як офіційна в державних органах та установах мова, прийнятна для більшості жителів даного населеного пункту чи місцевості.
4. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист інших мов національних меншин України.
5. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Чим більше мов знає людина – тим вище її культурний рівень.
6. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається Законами України.

Стаття 1.8.
1. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
2. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами країни.

Стаття 1.9.
1. Символами України є Герб України, Прапор України і Гімн України.
2. Герб України, Прапор України та Гімн України затверджуються Верховною Радою України.
3. Опис символів України та порядок їх використання встановлюються Законами України, що приймається консенсусом Верховної Ради України.
4. Головний (верхній) колір прапора України – жовтий («РОЗКВІТ»).
5. Столицею України є місто Київ.

Стаття 1.10.
1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
2. Держава відповідає перед Громадянином за свою діяльність.
3. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності країни.
4. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком країни.
5. Середовище формує особистість (цільова зміна середовища – змінює особистість).

Стаття 1.11.
1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (націоналізовані).
2. Кожний Громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до Законів України.
3. Власність зобов'язує.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
4. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
5. Усі суб'єкти права власності рівні перед Законами України.

Стаття 1.12.
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
2. Земля України не підлягає куплі - продажу, даруванню, не може бути предметом фінансових, юридичних чи політичних дій.
3. Право власності на землю належить тільки державі.
4. Держава має право надання землі в оренду. Це право набувається і реалізується Громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Законів України.
5. Право оренди (суборенди) землі гарантується.
6. Право оренди землі може бути передано у спадок.
7. Земля, яка без поважних причин не використовувалась більше п’яти років, може бути повернена у власність України (без викупу).

Стаття 1.13.
1. В Україні гарантується рівне право Громадян і громадських об'єднань на участь у справах країни і політичному житті.
2. Закон гарантує рівний захист усіх форм власності і видів господарювання, соціальну спрямованість економіки.
3. Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок.
5. Кожен має право вільно висловлювати свої думки, але повинен бути готовий нести за них відповідальність в суді.
Цензура та інші аналогічні обмеження свободи слова заборонені.
Свобода самовираження може бути обмежена законом в інтересах громадського порядку або безпеки держави, захисту здоров'я і моралі або для захисту прав і репутації інших осіб, якщо таке обмеження є необхідним і відповідає демократичним традиціям.
6. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією України і Законами України.

Стаття 1.14.
1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 1.15.
1. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено Законами України.
2. Органи влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Стаття 1.16.
1. Програма та Генеральний план розвитку України приймається Громадянами України на Всеукраїнському Референдумі.

Стаття 1.17.
1. Власність в Україні є особиста чи приватна, колективна, кооперативна, акціонерна, державна або громадська.
2. Земля, надра, водний і повітряний простір в межах кордонів України, належить народові України.
3. Народна власність не може бути приватизована, продана, обміняна, захоплена, анексована і т. п.
4. Не можуть бути приватизовані дороги, заводи та інше, побудовані на народні гроші.
5. Керуючі компанії, включаючи країну (як найбільша керуюча компанія), зобов'язані щорічно звітувати про результати своєї діяльності та нараховувати дивіденди кожному Громадянину України, в тому числі у вигляді безкоштовної освіти, лікування, зниження цін на енергоносії, квартплату, соціальне забезпечення і т.і.

Стаття 1.18.
1. Власність - є повне і безконтрольне право користування і розпорядження річчю, захищене проти будь-якого втручання з боку інших осіб.
2. Майно, придбане на законних підставах, не може обкладатися жодними поборами при спадкуванні, даруванні і продажі власником.
3. Громадянин, який своєю працею створив майно, або придбав його на законній підставі, законним способом, повинен бути абсолютно упевнений в тому, що проживаючи в цій країні, майно, яке належить йому на праві власності, буде надійно захищено усією міццю країни, а його розпорядження щодо цього майна, незалежно від його вартості, будуть неухильно виконані в безумовному порядку та без будь-яких реєстраційних, облікових та інших поборів.

Стаття 1.19.
1. В Україні відповідно до Законів України можуть бути об'єкти права власності іноземних країн, їхніх громадян і міжнародних організацій.

Стаття 1.20.
1. Примусове відчуження приватної власності може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності як виняток і за умови попереднього і повного відшкодування країною її ринкової вартості.
2. Примусове відчуження приватної власності з наступним повним відшкодуванням її ринкової вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану.
3. Конфіскація майна може мати місце у випадках, обсязі і порядку, встановлених Законами України, лише у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Стаття 1.21.
1. Забороняється монополістична діяльність, яка спрямована або призводить до зловживання домінуючим становищем на ринку.
2. Межі і види державної монополії встановлюються Законами України.

Стаття 1.22.
1. Держава захищає інтереси споживачів, підтримує громадські форми їх охорони, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів обслуговування.

Стаття 1.23.
1. В Україні визнається пріоритет екології над економікою.
2. Держава здійснює екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки шляхом раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища, збереження генетичного фонду живої природи, здійснення екологічної освіти населення.
3. В Україні здійснюється державна та заохочується громадська та інші види екологічної експертизи.
4. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, проектної, господарської та іншої діяльності, наслідки якої впливають на стан навколишнього середовища.
5. Будь-які порушення екологічних стандартів, приховування екологічної інформації або її спотворення є суспільне небезпечними і караються за Законами України.

Стаття 1.24.
1. Професійні спілки утворюються для захисту економічних і соціальних прав та інтересів трудящих.
2. Професійні спілки здійснюють свою діяльність на підприємствах і в установах незалежно від форм власності.

Стаття 1.25.
1. Закон захищає права та інтереси релігійних організацій.
2. Усі віросповідання, релігійні організації та конфесії є рівними перед законом.
3. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання, релігійної організації чи конфесії щодо інших не допускається.

Стаття 1.26. Адміністративно – Територіальний поділ України
1. Цілісна, єдина Україна має адміністративний поділ з переліком прав самоуправління та обов’язків, відповідальності.
2. Об’єднання Територіальних Громад адміністративно поділяють країну на Краї, Області, Райони, Сільради (Мікрорайони, Житлові масиви, або їх аналоги).
3. Територіальні Громади населених пунктів відзначені містами підпорядкованими Україні, містами підпорядкованими Краю, містами підпорядкованими Області, містами та містечками підпорядкованими Району, поселення міського типу, поселення, селища, села, аули, хутори та інше.
4. Округи: військові, судові, прокурорські, Міністерства Внутрішніх Справ України, Служби Безпеки України територіально не повинні співпадати з кордонами населених пунктів, Територіальних Громад та між собою.

Розділ 2. Громадянство України

Стаття 2.1.
1. В Україні існує єдине Громадянство.
2. Підстави і порядок набуття і втрати українського Громадянства визначаються Законами України.
3. На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне Громадянство.
4. Людина з подвійним громадянством, як і іноземець, не може в Україні бути Сходотаєм, Депутатом, займати пост Гетьмана України, посади Прем’єр-міністра, Міністра оборони України, Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України, Міністра закордонних справ.
5. Громадяни України за кордоном користуються захистом і заступництвом держави.

Стаття 2.2.
1. Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед Законами України, незалежно від походження, соціального і майнового стану, посади, статі, раси, національності, мови, релігії, політичних та інших переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
2. Ніхто не може користуватися перевагами і пільгами, не встановленими Законами України.
3. Кожний має право на збереження і захист своєї національної належності.
4. Здійснення особою своїх прав і свобод не повинно порушувати прав і свобод інших осіб.
5. Рівноправність Громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.
6. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
7. Документом, який підтверджує Громадянство України, є Паспорт Громадянина України – головний документ Громадянина України.

Стаття 2.3.
1. Обов’язково Громадянами України мають бути Гетьман України, парламентарії, міністр оборони, члени Центральної Виборчої Комісії України.
При наявності у них громадянства іншої країни вони негайно лишаються займаної посади.
Індивідуальні винятки з цієї статті можливі за рішеннями Верховної Ради України.

Стаття 2.4.
1. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство, за винятком:
- діючого (зараз чи в минулому) проти України;
- осудженого за умисне вбивство;
- не ознайомлений з Конституцією України та Законами України.
2. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій країні.
3. Україна гарантує піклування та захист своїм Громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 2.5.
1. Громадяни України різних рас і національностей мають рівні права.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг Громадян за расовими і національними ознаками, так само як і всяка проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги - караються за Законами України.

Стаття 2.6.
1. Іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуються передбачені Законами України права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.
2. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, зобов'язані ознайомитись та додержуватись Конституції України та Законів України.

Стаття 2.7. Отримання Громадянства України.
1. Отримання Паспорту Громадянина України стає можливим за умов, якщо людина:
- належить до корінної, титульної нації України;
- народився в Україні та постійно (безвиїздно) проживав в Україні не менше п’яти років поспіль;
- іноземець, людина без громадянства, що постійно (безвиїздно) проживає в Україні не менше п’яти років поспіль (чоловік чи жінка Громадянина України – не менше трьох років);
- виповнилося 18 (вісімнадцять) років;
- є «високо моральною людиною», може продемонструвати володіння українською мовою і знайомство з Концепціями України, Конституцією України, Законами Україна, Копним Правом, історією України та її державними інститутами;
- добровільно дав присягу на вірність Україні.
2. Дитина, народжена в Україні, має право отримати Свідоцтво про народження.
3. Людина (дитина, доросла), яка постійно (поспіль, безвиїздно) проживала в Україні більше п’яти років – має право на отримання закордонного (міжнародного) паспорту України.

Стаття 2.8. Присяга на вірність Україні.
1. Присяга на вірність Україні – э обов'язковим елементом Громадянства України:
«Я клятвено запевняю:
- абсолютно і повністю відрікаюся від вірності і відданості будь-якому іноземному монарху, володарю, державі, або суверенній владі, підданим або громадянином якої я був до цього дня;
- буду підтримувати і захищати Конституцію України і Закони України від усіх ворогів, зовнішніх і внутрішніх;
- буду вірою і правдою служити Україні;
- візьму в руки зброю і буду боротися на стороні України, коли я буду зобов'язаний зробити це за
Законом України;
- буду нести нестройову службу в збройних силах України, коли я буду зобов'язаний робити це за Законом України;
- буду виконувати цивільну роботу, коли я буду зобов'язаний робити це за Законом України;
- вимовляю цю присягу відкрито, без задніх думок або намірів ухилитися від її виконання».
3. Присягають на вірність Україні в Територіальній Раді за місцем постійного проживання особи.

Розділ 3. Права і свободи Громадянина України

Стаття 3.1. Життя.
1. Кожна людина має невід'ємне право на життя і воно захищено Законами України.
2. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
3. Обов'язок країни - захищати життя людини.
4. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 3.2. Гідність.
1. Кожен має право на повагу до його гідності.
2. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
3. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 3.3. Свобода і недоторканність.
1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
2. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених Законами України.
3. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те Законами України органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
4. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
5. Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину не повинен перевищувати 72 години, а попереднє ув'язнення обвинуваченого - 9 місяців.
6. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
7. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого (по телефону, або електронною поштою, вказаними арештованим або затриманим).
Виключення з цієї статті можливі, якщо затриманий своєчасно не надає достовірних відомостей про себе.

Стаття 3.4. Віросповідання.
1. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони
громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
2. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від країни, а школа – від церкви.
3. Жодна релігія не може бути визнана країною як обов'язкова.
4. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед країною або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 3.5. Об'єднання.
1. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених Законами України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
2. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією України і Законами України.
3. Громадяни України мають право об'єднуватись у Територіальні Громади, Об'єднання Територіальних Громад, та впроваджувати територіальне самоврядування на основі Конституції України і Законів України.
4. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання Громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до громадських організацій.
5. Усі об'єднання Громадян рівні перед Законами України.

Стаття 3.6. Управління справами країни.
1. Громадяни мають право брати участь в управлінні справами країни, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів влади країни та органів місцевого самоврядування.
2. Громадяни користуються рівним правом доступу до служби країни, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 3.7. Збори, мітинги, походи і демонстрації.
1. Bcі, крім осіб, що входять до складу Збройних Сил і Міністерства внутрішніх справ, мають право без попереднього дозволу збиратися публічно і без зброї як в приміщеннях, так і під відкритим небом.
2. Законом може бути встановлено вимога попереднього повідомлення влади, якщо збори чи маніфестація проводяться в місцях руху транспорту і людей.
3. Влада може перервати збори або маніфестацію тільки в випадку, якщо вони беруть протизаконний характер.
4. Органи місцевого самоврядування заздалегідь визначають та забезпечують гідний стан місць можливого проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.

Стаття 3.8. Звернення.
1. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів влади країни, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений Законами України строк.

Стаття 3.9. Підприємницька діяльність.
1. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена Законами України.
2. Україна забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
3. Україна захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 3.10. Страйк.
1. Визнається право працюючих на страйк з метою захисту їхніх колективних економічних і соціальних прав і інтересів.
2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законами України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Стаття 3.11. Відпочинок.
1. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
1.1. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
1.2. Працюючий має право не рідше ніж кожні три години кілька хвилин відпочити, поїсти: перший раз - без відриву від роботи.
2. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються Законами України.
3. Пенсіонери мають право на додатковий безоплатний відпочинок влітку терміном до двох місяців.

Стаття 3.12. Пенсія.
1. Солідарна пенсія України особам, які досягли пенсійного віку, один раз виплачується з розрахунку середньої місячної заробітної плати за будь-які п’ять років підряд з врахуванням інфляції (за бажанням та на вибір пенсіонера, з підрахунку можливо виключити вибірково шість місяців), помножену на кількість повних календарних років праці.
2. Внески до солідарної пенсії України з 1 січня чергового календарного року припиняються.
3. Особам, які досягли пенсійного віку, виплачується щомісячно соціальна допомога на рівні Прожиткового Мінімуму.
4. Громадяни мають право на індивідуальні пенсії на умовах законних страхових та інших угод.
5. Пенсії Громадянам України виплачуються пожиттєво через банк, або пересилаються за місцем проживання (за письмовою заявою пенсіонера).
6. Громадянам України, які досягли шестидесяти років та продовжують повноцінно працювати в Україні, щомісячна соціальна допомога збільшується на 1% за кожний календарний рік праці.
7. Громадяни України, які досягли шестидесяти років та продовжують працювати, мають право на двомісячну щорічну відпустку влітку за особистий рахунок.

Стаття 3.13. Достатній життєвий рівень.
1. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, тощо.

Стаття 3.14. Шлюб.
1. Шлюб як добровільний союз ґрунтується на рівноправ'ї подружжя.
2. Україна сприяє добробуту сім'ї.
3. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
4. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
5. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
6. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються Україною.
7. На території України рекомендовано:
- виходити заміж не раніше 16 років, оптимально у 21 – 23 роки;
- одружитися не раніше 18 років, оптимально у 23 – 25 років;
- сім’я – це «сім Я» (дитина батько й мати батьки батька батьки матері);
- багатодітна сім’я має не менше ніж троє дітей;
- оптимальна сім’я має шістнадцять повноцінних (вихованих, культурних, навчених, забезпечених, працьовитих…) дітей, спроможних до подальшого самозабезпечення та розвитку роду;
- бездітна сім’я – дорослі особи (без дітей);
- неповна сім’я – дитина та доросла особа;
- мінімальна сім’я – одинак чи одиначка.
8. Україна вітає самостійні, самодостатні, успішні, здорові та багатодітні сім’ї, а тому не підтримує сексуальні збочення.

Стаття 3.15. Діти.
1. Діти знаходяться під захистом батьків та країни.
2. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
3. Виховання дітей в сім’ї покладається на батька.
4. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються Законами України.
5. Україна сприяє сім’ї у вихованні дітей:
- надання сім’ї няні (до досягнення дитиною трьох років);
- безоплатне дошкільне (з трьох років) та шкільне середнє навчання;
- безоплатне перше денне спеціалізоване середнє та вище навчання (за бажанням та здібностями навчаючихся).
6. Дитина, підліток - непрацездатні. Той, хто має на вихованні непрацездатну дитину, не зобов’язаний нести фінансові втрати, тому держава бере на себе фінансову підтримку дитини, підлітка на рівні не нижче Прожиткового Мінімуму.
7. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на Україну.
8. Україна заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 3.16. Культура.
1. Україна сприяє розвиткові культури, створює умови для необмеженої участі Громадян у культурному житті, прояву та збагачення культурної самобутності, визнанню національних і загальнолюдських цінностей і поглиблення міжнародних культурних зав’язків.
2. Кожен Громадянин України зобов'язаний дбати про захист і збереження культурної спадщини.
3. Культурна спадщина охороняється Законами України.
4. Україна забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
5. Програми дошкільного та шкільного навчання повинні нести культуру в дитячий осередок.

Стаття 3.17.
1. Громадини України мають право користуватися природними та іншими об'єктами суспільної власності для задоволення своїх потреб відповідно до Законів України.

Стаття 3.18.
1. Держава дбає про рівномірний соціально-економічний розвиток всієї території України. Законами України встановлені пільги, які забезпечують соціально-економічний прогрес високогірних та інших важкодоступних регіонів.

Стаття 3.19.
1. Громадяни України рівноправні в соціальному, економічному, культурному і політичному житті незалежно від їх мови, національної, етнічної та релігійної приналежності.
Відповідно з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права вони мають право вільно, без будь-якої дискримінації і втручання розвивати власну культуру, користуватися рідною мовою в особистому житті і публічно.
2. У відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права здійснення прав меншин не повинно суперечити суверенітету, устрою країни, територіальної цілісності і політичної незалежності України.

Стаття 3.20.
1. Особа вважається невинною, поки її винність не буде доведена у встановленому законом порядку і вступила в законну силу за обвинувальним рішенням суду.
2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність.
Обов'язок доказування обвинувачення покладається на обвинувача.
3. Постанова про притягнення особи до відповідальності як обвинуваченого, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні ґрунтуватися лише на достовірних доказах. Будь-яке обвинувачення, не підтверджене в установленому законом порядку, має трактуватися на користь обвинуваченого.
4. Якщо сторона обвинувачення надала до суду докази, які призвели до визнання обвинуваченого невинним, то сторона обвинувачення несе відповідальність за свою непрофесійність, витрати та моральний збиток обвинуваченого, витрати на утримання суду та орган обвинувачення за період слідства та судового дійства.

Стаття 3.21.
1. Кожен Громадянин України має право в установленому Законами України порядку знайомитися з наявною про нього в установах країни інформацією, а також офіційними документами.
2. Нікому не повинна бути доступна наявна в офіційних установах інформація, пов'язана зі станом здоров'я людини, з його фінансами чи іншими приватними питаннями, без згоди самої особи, за винятком випадків, встановлених Законами України, коли це необхідно для забезпечення державної або громадської безпеки, охорони здоров'я, а також отримання інших прав і свобод інших осіб.

Стаття 3.22.
1. На території України нагляд за захистом прав і свобод особистості здійснює Народний Захисник України (Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини – Омбудсмен, народний правозахисник), який обирається з діючих Депутатів строком до 5 років більшістю повного складу Палати Законодавчої Верховної Ради України.
2. Народний Захисник має право виявляти факти порушення прав і свобод особистості, повідомляти про це відповідним органам і особам.
Створення перешкод діяльності Народного Захисника карається за Законами України.
3. Повноваження Народного Захисника України визначаються Законами України.

Стаття 3.23.
1. Кожна особа, яка проживає в Україні, зобов'язана виконувати вимоги Конституції України і Законів України.
2. Здійснення прав і свобод одних людей не повинно порушувати права і свободи інших.

Стаття 3.24.
1. Зазначені в Конституції України основні права і свободи людини, з урахуванням їх змісту, поширюються також на юридичних осіб.

Стаття 3.25.
1. Під час надзвичайного чи воєнного стану Гетьман України має право обмежити в країні або в якійсь її частині права і свободи.
Гетьман України зобов'язаний не пізніше 48 годин внести це рішення на затвердження Верховної Ради України.

Стаття 3.26.
1. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають рівні з Громадянами України права та обов'язки, крім випадків, передбачених Конституцією України та Законами України.
2. У відповідності з загальновизнаними нормами міжнародного права, в установленому Законами України порядку, Україна надає притулок іноземцям та особам без громадянства.

Розділ 4. Гарантії прав і свобод

Стаття 4.1.
1. Україна визнає і дотримується загальновизнаних прав і свобод людини як вічних людських цінностей.
При здійсненні влади народ і держава обмежені цими правами і свободами як безпосередньо чинним правом.
2. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і Громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 4.2. Таємниця.
1. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної, електронної та іншої кореспонденції.
1.1. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених Законами України, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 4.3. Конфіденційна інформація.
1. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
2. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених Законами України, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
3. Кожний Громадянин має право знайомитися в органах влади країни, органах територіального самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе.
4. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 4.4. Свобода пересування та проживання.
1. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються Законами України.
2. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 4.5. Свобода думки і слова.
1. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
2. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене Законами України в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 4.6. Житло.
1. Кожен має право на житло.
2. В Україні людині гарантоване право на житло - гарантія житла за нормативом на людину, на сім'ю.
3. Держава створює умови, за яких кожний Громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, взяти в оренду або отримати безоплатне соціальне житло.
4. Кожному гарантується недоторканність житла.
5. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі Законів України, за рішенням суду.
6. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
6.1. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 4.7. Харчування.
1. В Україні людині гарантоване право на харчування.
2. В Україні розроблені медициною нормативи безпеки харчування дітей, підлітків, військовослужбовців (різних категорій), жінок (вагітних, годуючих матерів), робітників різних професій, спортсменів, госпітальні, лікувальні та оздоровчі дієти, гарантований Кошик Прожиткового Мінімуму (відповідає науково обґрунтованим фізіологічним і соціально-культурним мінімальним потребам дорослої людини).

Стаття 4.8. Робота.
1. В Україні людині гарантоване право на роботу - забезпечення трудозайнятості в програмах розвитку, з урахуванням інвалідів, молоді, пенсіонерів, частково зайнятих, а також соціологізування демобілізованих і ув'язнених.
2. Праця вільна.
3. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
4. У відповідності з міжнародними угодами з праці держава захищає права Громадян України за кордоном.
5. Кожен має право вільно вибирати собі професію.
6. Право на професію може бути обмежене Законами України, якщо таке обмеження необхідно в громадських інтересах.
6. Право людей обговорювати умови праці та інші умови, пов'язані з трудовими відносинами, регулюється Законами України.
7. Держава створює умови для повного здійснення Громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
8. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
9. Наймодавець зобов'язаний забезпечити умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими.
10. Відповідні стандарти умов праці встановлюються Законами України.
11. Використання примусової праці забороняється.
11.1. Не вважається примусовою працею військова, альтернативна й невійськова служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за рішенням суду або у відповідності з Законами України про надзвичайний і воєнний стан.
12. У трудових колективах має діяти громадська професійна спілка, яка захищає права працівника.
13. Кожному гарантується захист від незаконного звільнення та матеріальне забезпечення у випадку безробіття з незалежних від нього причин не нижче Прожиткового Мінімуму.
14. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається Законами України.

Стаття 4.9. Заробіток.
1. В Україні людині гарантоване право на заробіток.
2. Заробітна плата не може бути нижче мінімального розміру, який встановлюється країною за участю професійних спілок, і має забезпечувати такий Прожитковий Мінімум для працівника і його сім'ї, який відповідає науково обґрунтованим фізіологічним і соціально-культурним потребам людини.
3. Заробітна плата сплачується не рідше ніж два рази на місяць, не більше ніж за 16 днів, та не пізніше 9 числа слідуючого місяця (з видачею розрахункового листка).
4. Працівники, які оплачують свій проїзд на роботу, повинні отримувати компенсацію з боку роботодавця у розмірі вартості місячного проїзного квитка.
6. Робочий день не більше 8 годин на день при 6-денному робочому тиждні (45 годин на тиждень), або 9 годин на день та 43 години на тиждень при 5-денному робочому тиждні.
Робочий день при роботі зі шкідливими умовами праці - 6 годин на день при шестиденному робочому тиждні (36 годин на тиждень).
7. Понаднормова робота оплачується додатково: перші 2 години - 125% зарплати, третю годину і далі-150% зарплати. За роботу у вихідний/святковий день покладена добавка - ще 50% та відгул.
8. Інші особливості роботи, відпочинку, оплати врегульовуються чинними Законами України за участю професійних спілок.

Стаття 4.10. Освіта.
1. В Україні людині гарантовано право на освіту - безкоштовну середню та першу вищу освіту.
2. Освіта, зазвичай, розпочинається з трьох років (дошкільні навчальні заклади, або індивідуально).
3. Освіта починається з культури. Інтелект людини - провідний чинник розвитку культури.
4. Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
5. Технічна і професійна освіта загальнодоступна.
6. Середня спеціальна та вища освіта доступна для всіх на основі здібностей кожного.
7. Держава ініціює рейтинговий рівень та якість навчання, виходячи з максимальних здібностей та бажань кожного, хто навчається. Небезпечно мало знати.
8. Громадяни мають право на безкінечно високий рівень освіти, самовдосконалення, саморозвиток та сотворіння.
9. Освіта спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод.
10. Освіта сприяє взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами і повинна сприяти підтриманню миру.
11. Завдання освіти: перехід від фактологічного методу навчання до методологічного, що дозволить скоротити терміни навчання.
12. Держава виключає орієнтири освіти на середнього чи слабкого учня, студента.
13. Вивчення української мови та мов міжнародного спілкування обов’язкове.
14. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до Законів України, гарантується право на навчання державною та рідною мовою, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
15. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається Законами України.
16. Особи, які знаходяться в обмежених умовах перебування, мають право на навчання.
17. Заклади з недостатнім рівнем навчання забороняються.
18. Підручники в Україні видаються українською мовою.
Досконалість підручників контролюють спеціалісти, Депутати та Сенатори (під свій особистий відповідальний підпис).
19. Держава у визначеному Законами України порядку підтримує освітні установи.
20. Держава особливу увагу приділяє навчанню управлінців, управлінню, світогляду.
21. В Україні вітається високий рівень і багатопрофільність навчання.

Стаття 4.11. Охорона здоров’я.
1. В Україні людині гарантоване право на охорону здоров'я - безкоштовна медицина по стандартам для відтворення населення, пільговий літній відпочинок.
2. Право на охорону здоров’я забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що надається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя Громадян.
3. Держава контролює всі організації охорони здоров'я, виробництво лікарських засобів і торгівлю ними.
4. Всі мають право жити в нешкідливому для здоров'я навколишньому середовищі, користуватися природним і культурним середовищем.
5. З метою створення безпечного для здоров'я людини середовища та згідно з екологічними і економічними інтересами суспільства, в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь країна забезпечує охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування.
6. Людина має право на отримання повної, об'єктивної та своєчасної інформації про стан середовища існування та умов праці.
7. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 4.12. Влада.
1. В Україні людині гарантоване право на владу - участь у виборі стратегії розвитку кожної території, а також контролі виконання прийнятої програми розвитку на всіх рівнях влади.
2. Кожен Громадянин України має право займати будь-яку державну посаду, якщо він відповідає вимогам, встановленим Законами України.
3. Умови державної служби визначаються Законами України.
4. Закони України гарантують діяльність життєвоважливих служб.

Стаття 4.13. Національність.
1. В Україні людині гарантоване право на національну самоідентифікацію.

Стаття 4.14. Творчість.
1. В Україні людині гарантоване право на розкриття творчих здібностей.
2. Свобода інтелектуальної творчості гарантується.
3. Право на інтелектуальну власність недоторканна.
4. Не допускається втручання у творчий процес, а також цензура у сфері творчої діяльності.
5. Не допускається накладення арешту та заборони на поширення творів творчості, якщо їх поширення не порушує законних прав інших людей.
6. Громадянам гарантується захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
7. Кожна людина має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими Законами України.
8. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
9. Винаходи повинні приносити практичний результат.

Стаття 4.15. Приватна власність.
1. В Україні людині гарантоване право на приватну власність, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, засобами виробництва, що йому належать відповідно до цієї Конституції України, чинного законодавства, та результатами інтелектуальної праці, творчої діяльності.
Виняток - власність Українського народу.
2. Ніхто і ні за яких обставин не може бути протиправно позбавлений своєї власності.
3. Право приватної власності є непорушним.
4. Здійснення громадянами права власності не повинно порушувати прав інших осіб.
5. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності Громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
6. Кожний має право охороняти свою власність усіма законними засобами.
7. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Законів України.
8. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законами України.
9. Недоторканність приватної власності і право її успадкування гарантуються Законами України і забезпечуються судовим захистом.
10. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених Законами України, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
11. Примусове відчуження об'єктів приватної власності з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
12. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених Законами України.

Стаття 4.16. Підприємництво.
1. Держава сприяє розвитку вільного підприємництва, сумлінної та ненадмірної конкуренції.
2. Закони України гарантують право трудових колективів брати участь в управлінні державними і комунальними підприємствами, створювати для цього необхідні контрольні та інші громадські (крім політичних) органи та організації.
3. Права споживачів захищаються Законами України.

Стаття 4.17. Соціальне забезпечення.
1. В Україні гарантуються соціальне забезпечення:
- соціальна допомога;
- пенсійне страхування;
- соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;
- забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян.

Стаття 4.18. Соціальне обслуговування.
1. Соціальне обслуговування гарантовано здійснюється шляхом надання соціальних послуг:
- за місцем проживання особи (на дому);
- у стаціонарних інтернатних установах та закладах;
- у реабілітаційних установах та закладах;
- в установах та закладах денного чи нічного перебування;
- в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
- у територіальних центрах соціального обслуговування;
- в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Стаття 4.19. Соціальні послуги.
В Україні гарантовано надаються соціальні послуги:
- соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації; здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;
- психологічні послуги — надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, із метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
- соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;
- соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
- соціально-економічні послуги — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;
- юридичні послуги — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню примусу й реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);
- послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;
- послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями — комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;
- інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

Стаття 4.20. Соціальна допомога.
1. Соціальна допомога в Україні, в розмірі Прожиткового Мінімуму, гарантовано надається особі, яка проживає на території України та відноситься до однієї з категорій:
- дитина (0-14 років), підліток (15-18 років);
- учень, студент денної форми навчання (до 23 років);
- безробітний;
- інвалід, пенсіонер;
- жінка (у декретній відпустці до та після пологів);
- особа (сім’я), яка виховує дитину до трьох років;
- особа, яка призвана до строкової військової служби;
- особа, яка бере участь у резервистських військових зборах;
- доброволець, волонтер;
- допомога на поховання.
2. Особа, яка підпадає під декілька категорій соціальної допомоги, має право тільки на одну з них.
3. Особа, яка отримує соціальну допомогу, має право додатково заробляти в межах 50% від суми Прожиткового мінімуму.
4. Працевлаштування осіб у вигляді погодинної допомоги дітям, хворим, інвалідам, старезним, тощо.
5. Консультування осіб з питань соціального забезпечення, соціального обслуговування, соціальних послуг і соціальної допомоги покладається на Виконавчу владу.

Стаття 4.21. Екологія.
1. Кожний має право на екологічно безпечні для життя і здоров'я навколишнє середовище, продукти харчування і предмети побуту.
2. Закони України гарантують кожному право вільного доступу до вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на поширення такої інформації.
3. Приховування або спотворення службовими особами інформації про факти, що завдають шкоди здоров'ю людей, караються Законами України.

Стаття 4.22. Захист.
1. Кожна людина має право звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод.
2. Кожна особа може бути засуджена лише судом, до юрисдикції якого належить його справа.
3. Право захисту гарантується.
4. Ніхто не може бути засуджений повторно за один і той же злочин.
5. Ніхто не несе відповідальності за діяння, яке у момент його вчинення не вважалося правопорушенням. Закон, не пом'якшувальний або який не скасовує відповідальність, зворотної сили не має.
6. Обвинувачений має право вимагати, щоб його свідки були викликані і допитані в рівних зі свідками звинувачення умовах.
7. Докази, отримані з порушенням Законів України, юридичної сили не мають.
8. Ніхто не зобов'язаний свідчити проти самого себе або своїх близьких, коло яких визначається Законами України.
9. За рахунок коштів країни у судовому порядку всім гарантується повне відшкодування шкоди, завданої незаконно державними органами, органами самоврядування, а також їх службовцями.

Стаття 4.23.
1. Конституція України не відкидає інших загальновизнаних прав, свобод і гарантій людини і Громадянина, які випливають з принципів Конституції України.

Стаття 4.24.
1. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності країни.
2. Україна відповідає перед людиною за свою діяльність.
3. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком країни.

Стаття 4.25.
1. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Стаття 4.26.
1. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
2. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і Громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 4.27.
1. Право оренди землі гарантується.
Це право набувається і реалізується Громадянами України, юридичними особами та країною виключно відповідно до Законів України.
2. Земля, законно куплена власником до вступу в дію цієї Конституції України, може бути викуплена країною по ринковій ціні, або (за бажанням власника та країни) власність на землю може бути замінена правом безоплатної оренди землі (без викупу).

Стаття 4.28.
1. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією України і Законами України.

Стаття 4.29.
1. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 4.30.
1. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законами України.

Стаття 4.31.
1. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 4.32.
1. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Стаття 4.33.
1. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади України, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 4.34.
1. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому Законами України.
3. Закони України та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки Громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому Законами України, є нечинними.

Стаття 4.35.
1. Виборцям (Сходотаям) гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 4.36.
1. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією України і Законами України.

Розділ 5. Основні обов’язки

Стаття 5.1.
1. Україна зобов'язана надати Громадянину найкращі умови життя і розвитку.

Стаття 5.2.
1. Кожний зобов'язаний (під особистий підпис) знати та неухильно додержуватися діючих Концепцій України, Конституції України, Законів України, Указів, Постанов, Рішень, Народних Законів, традицій, звичаїв, які стосуються його, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Виключення можливі для осіб, визнаних судом недієздатними, та дітей у віці до трьох років.
2. Особи, які прибули до України, повинні знати та неухильно виконувати (під особистий підпис) цю статтю Конституції України.
3. Незнання Закону України повністю звільняє від відповідальності.

Стаття 5.3.
1. Всі зобов'язані оберігати природне і культурне середовище.
2. Кожний зобов'язаний не завдавати шкоди природі, історико-культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки.

Стаття 5.4.
1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток його особистості.
2. Кожен зобов’язаний поважати права і свободи іншого.

Стаття 5.5.
1. Виборець зобов’язаний приймати участь у Виборах та Референдумах.
2. При виборах особи голосування повинно бути проводитися тільки таємно.

Стаття 5.6.
1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування символів країни є обов'язком Громадянина України.
2. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Законів України.
3. Під час проходження військової служби Громадяни мають право підвищувати свій освітній рівень.

Стаття 5.7. Пам'ятай!
1. Будь хоробрим! Постав собі ціль та дійди до неї, до перемоги!
2. Бери на себе загальну відповідальність, а не тільки свою.
3. Мисли позитивно!
Людина сама будує свою долю, навіть якщо вона цього і не знає.
Коли людина думає про щось – вона притягує це в своє життя.
Живи в радості та не заважай жити іншим. Посміхайся!
Дружи, оточуй себе позитивними і успішними людьми.
Люби ближнього свого, але не давайся йому в обман!
Роби все, що забажаєш (навіть негативне), але в необхідному місті, в потрібний час, з огляду на обставини, з радістю собі, іншим людям та всесвіту.
По тобі судять про народ твій.
4. Упорядковуй простір. Сотвори простір любові.
Включи в простір любові свою сім’ю, екологію, флору та фауну.
Бережи сім’ю, будь їй прикладом.
5. Людині необхідна родова земля, не обтяжена ніякими поборами.
6. Сама людина вирішує – чи віддати або не віддавати право рішень іншому.
Від тебе залежить – хто тобою керує. Тож вибирай собі гідних керівників, або керуй сам!!!
Не дозволяй, щоб тобою керували - залишайся собою.
7. Бережи Україну, її гордість, її свободу, її волю.
Будь пильним! Визначай дійсність тільки собою.
8. Вчись. Удосконалюйся. Вчи дітей не що думати, а як думати. Використовуй досвід.
Мудрість - застосоване знання. Дій!!!
9. Кажи правду (або мовчи).
Виконуй свої обіцянки. Пробачай (пробачення – прощання).
10. Пам’ятай тих, завдяки кому ми живемо у вільній, незалежній, самодостатній, сильній та успішній, справедливій країні. Честь та добре ім’я дорожче життя.
11. Заборони собі: нужду, брехню, шкідливі звички, гнів, лють, вбивство, крадіж, прелюбодіяння, заздрість, лихослів'я, гординю, критику, наговір, погані думки (в усій багатомірності цих понять), вигоду.
12. Коли йдеш на якийсь масовий захід, будь обережний та пам’ятай, що:
«революцію задумують мудреці, здійснюють фанатики, а плодами її користуються негідники».
Нормальна людина революціонізувати не піде.

Розділ 6. Заборони

Стаття 6.1.
1. Заборонено брехати.
2. Забороняється переслідування особи у зв'язку з використанням нею свободи слова, думок, совісті, віросповідання та переконань, а також примус людини висловити свою думку з приводу цих свобод.
3. Забороняється обмеження перерахованих в даній статті свобод, якщо їх прояв не утискає прав і свобод інших осіб.
4. Забороняється цензура у засобах масової інформації (ЗМІ).
5. Заборонено знаходитись на території України особі, яка не визнає Концепції України, або Конституцію України, Закони України, Укази, Постанови, Рішення, Народні Закони, традиції, звичаї України, тощо; які її стосуються.

Стаття 6.2. Оплата масових заходів.
1. Оплачені громадські масові заходи (всі форми прямої чи непрямої оплати участі у громадському масовому заході, агітації, пропаганди, оформленні, доставки учасників, участі ЗМІ, інший прямий чи непрямий підкуп учасників, прямий чи непрямий продаж своєї участі у масовому заході) заборонені Конституцією України та Законами України, як провокаційні та підривні дії проти України.
2. Масові заходи в місцях, які спеціально не пристосовані для цього, заборонені.

Стаття 6.3. Заборонені громадські організації.
1. Забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності країни, підрив її безпеки, незаконне захоплення влади країни, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.
2. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
3. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на підприємствах країни, у навчальних закладах та інших установах і організаціях країни.
4. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 6.4. Заборони підприємницької діяльності.
1. Забороняється підприємницька діяльність Депутатів, посадових осіб органів гілок влади, органів місцевого самоврядування, суду, прокуратури, слідства, служби безпеки, внутрішніх справ і військовослужбовців.
Підприємницька діяльність посадових і службових осіб обмежується Законами України.
2. Забороняється монопольна діяльність, крім дозволених Законами України випадків.
3. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
4. Види і межі монополії визначаються Законами України.

Стаття 6.5.
1. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.
2. Всі зобов'язані оберігати природне і культурне середовище.

Стаття 6.6. Заборони страйку.
1. Заборона страйку можлива лише на підставі Законів України.
2. Забороняються будь-які обмеження прав і переслідування працівника та його звільнення з роботи за участь у страйку, проведеному згідно з Законами України.
3. Страйк не допускається, якщо він може створити реальну загрозу життю і здоров'ю людей.
4. Забороняється страйк суддів, посадових осіб органів законодавчої і виконавчої влади, прокуратури, попереднього слідства, працівників служби зв'язку і транспорту, безпеки, внутрішніх справ і військовослужбовців.
5. Ніхто не може бути примушений до участі у страйку.

Стаття 6.7. Заборонена продаж.
1. В Україні заборонена безпосередня продаж:
• медикаментів особам до 16 років;
• тютюнових виробів особам до 18 років;
• отрут, алкоголю, алкогольутримуючих, сильнодіючих і психотропних виробів і засобів особам до 21 року;
• наркотичних і отруйних медичних засобів без призначення та спеціально оформленого рецепту лікаря.
2. Заборонена продаж, обмін, дарування, зберігання, тощо наркотичних та токсичних речовин, засобів без гідно оформленого рецепту лікаря чи інших документів, згідно Законів України.
3. Заборонено куріння на робочому місті, перерви на перекур – стан інтоксикації сприймається як нетверезий, або стан сп'яніння (нікотином, анабазином, тощо) і може бути підставою, сприйнятою як порушення Законів України про труд (працю).
4. Заборонено куріння, вживання алкоголевмісних рідин, наркотиків, токсикоманичних речовин, отрут, перебування в стані сп'яніння в громадських місцях, якщо це викликає обурення інших осіб чи небезпечно.

Стаття 6.8.
1. В Україні заборонені дії, недостатні дії, або бездіяльність представників влади, внаслідок чого погіршилась якість життя людей, суспільства.
2. Заборонено порушувати бюджет.

Стаття 6.9. Заборонена реклама.
1. Заборонено переривання рекламою цільних статей, передач, концертів, вистав, фільмів, тощо.
2. Заборонена платна реклама процесу виборів Обранців.

Стаття 6.10.
1. Заборонено судді:
• вершити несправедливий суд;
• виносити ухвалу, спираючись лише на думку і авторитет іншого судді;
• виносити покарання, спираючись на докази і логічний аналіз події;
• вислуховувати претензії однієї із сторін позовників у відсутність іншої;
• карати того, хто був змушений до злочину;
• приймати викуп за злочинця, що вчинив умисне вбивство;
• приймати подарунки вартістю більше одного Прожиткового Мінімуму без контролю з боку країни та Громадськості;
• приймати свідоцтво родичів;
• проявляти поблажливість до того, хто убив або ранив людину ненавмисно;
• судити про людину упереджено, навіть коли відомо, що він нечестивець;
• упереджати однією із сторін;
• ухвалювати виправдувальний вирок із страху перед злочинцем;
• ухвалювати вирок з жалості на користь бідного;
• ухвалювати вирок на підставі слів одного свідка.

Стаття 6.11.
1. Заборонено Обранцю (Депутату, Посадовцю, тощо):
- невиконання особистих посадових обов’язків, угоди з Сходотаями, Програми дій, Плану дій;
- перевищення розрахованого Територіальною Громадою чи Об’єднанням Територіальних Громад кошторису.
Депутат, посадовець, обранець зобов'язаний доводити легальність придбання майна або отримання грошей, трат.
2. Заборонено безпосереднє контактування між Посадовцем та Відвідувачем без відео- та звукозапису – запис зберігається не менше 3-х років.
Посадовець, який безпосередньо контактує з Відвідувачем без технічних засобів, підлягає додатковому контролю, або звільненню з посади.

Стаття 6.12.
1. Заборонено використання підставних осіб.
2. Забороняється видача іншій країні біженців, переслідуваних за політичні переконання або за діяння, які відповідно до Законів України злочинами не вважаються.
3. Заборонені дії, за вчинення яких за Законами України може слідувати покарання.
4. Заборонено порушувати Концепції України, Конституцію України, Закони України.
5. Повторне порушення одного й того же Закону України оцінюється як обтяжуюча вину обставина і вимагає суворішого покарання.

Стаття 6.13.
1. Забороняється безпосереднє втручання органів країни у господарську діяльність приватних та комунальних підприємств, за винятком випадків введення воєнного або надзвичайного стану, або порушення Конституції України, Законів України.

Розділ 7. Самоврядування

Стаття 7.1. Самоврядування.
1. Самоврядува́ння — право місцевих органів влади самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.
2. Пряме народовладдя (пряма демократія) – рішення приймає народ України, або його представники (Сходотаї).

Стаття 7.2.
1. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Законами України, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
2. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
3. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи Законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 7.3. Загальні збори.
1. За ініціативою жителів можливо створювати будинкові, мікрорайонні, житлових масивів, районів у місті, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.
2. Самоорганізація населення розпочинається з Загальних Зборів.
3. До Порядку Денного Загальних Зборів включають вибори Голови та Правління території, Ревізійної Комісії.
4. Голова та Правління управляють Загальними Зборами та людьми на території між Загальними Зборами.
5. Головними обов’язками Голови та Правління Загальних Зборів території є:
- вибори Кербудів та Старости населеного пункту;
- пошук Позитивних Лідерів (Сходотаїв – старовинна назва на Русі-Україні) та утворення Територіальної Громади (Верв – старовинна назва на Русі-Україні).

Стаття 7.4. Кербуд.
1. У приватному будинку є Домовласник, у великому будинку власники квартир вибирають собі Керуючого будинком (Кербуд) або Старшого по під'їзду, або утворюють Об’єднання власників квартир чи житлових будинків (не обов’язково).
2. Домовласники та Кербуди одного кварталу обирають (з правом переобрання та відзиву у будь який час) Квартального. Квартальні однієї вулиці вибирають Вуличного.
І так далі – аж до Старости населеного пункту.
Всім їм на допомогу мешканці вибирають Правління та Ревізійну Комісію.
3. Головний обов'язок цих управлінців (вони, як правило, діють на громадських засадах) – організувати та підтримати діючий житловий фонд (прибирання під'їздів та закріпленої території, ремонт даху, організація ремонту загальних ділянок газопостачання, водопостачання, електропостачання, теплозабезпечення, каналізації, в тому числі дощової, снігоочищення, безпека мешканців, прибирання мусору та приведення в порядок закріпленої території, освітлення дворів і вулиць, ремонт і фарбування дитячих майданчиків, озеленення, тощо).
4. Контроль за успішною роботою цієї системи можливо покласти на дільничного інспектора поліції (аж до штрафних санкцій).
5. Рівень штрафних санкцій дільничного інспектора поліції, подальший розподіл зібраних таким чином (штрафних) грошей проводять збори Кербудів.
Грошові питання вирішують Кербуди, Правління, або Загальні Збори на рівні під’їзду, будинку, кварталу, вулиці, тощо.

Стаття 7.5. Сходотай.
1. Сходотай - відповідальний Громадянин України, позитивний лідер самостійної, самодостатньої, сильної та успішної, багатодітної здорової сім'ї, що має досвід організатора життя, упорядкування простору (простору любові), виходу зі складного (скрутного) становища, зареєстрований в Центральній Виборчій Комісії (ЦВК) України як Виборець на черговий календарний рік.
Від сім’ї може бути лише один Сходотай.
2. Сходотаєм не може бути людина, яка не має громадянства України, або визнана судом недієздатним, або не визнана Копними Зборами як Сходотай.
3. Інший позитивний лідер може бути найкращим спеціалістом, обраним посадовцем, Депутатом, але не може бути Сходотаєм, якщо не зміг упорядкувати простір, утворити «Простір любові» для своєї багатодітної, здорової та успішної сім’ї, роду.
4. Сходотай під свою громадську опіку бере не тільки свою сім’ю, рід, але й сусідів, які не мають свого Сходотая (діти, підлітки без опіки, інваліди, недієздатні, одинаки, неповні сім’ї, нездорові сім’ї, іноземці, особи без громадянства та інші).
5. Сходотай має заздалегідь підготуватись до Копних Зборів, Виборів та Референдуму:
- ознайомитись з необхідною інформацією про Копні Збори, Вибори та Референдум;
- визначитися з порядком денним Копних Зборів, Виборів та Референдуму;
- прийняти участь у зустрічах з Кандидатами у Обранці, у складанні Угод Територіальної Громади (Об’єднання Територіальних Громад) з Кандидатами у Обранці та Обранцями;
- навчитись користуватися електронною системою "Вибори" в режимах Вибори, Референдум (за допомогою системи Блокчейн чи інших), «Прозоро», «Довіра» та іншими.
6. Право вирішального голосу Сходотай отримає після прийняття його Копними Зборами, складання ним Присяги, реєстрації в ЦВК, з першого січня нового календарного року – терміном на один календарний рік.

Стаття 7.6.
1. Староста, Правління, актив Загальних Зборів території відвідують кожну самостійну, самодостатню, сильну, успішну, здорову багатодітну сім’ю з метою виявити в ній Позитивного лідера (Сходотая).
2. Староста реєструє у себе виявлених Сходотаїв (з їх згоди).
3. Старости територій-сусідів зустрічаються та обмінюються інформацією про виявлених Сходотаїв.
4. Коли кількість виявлених Сходотаїв досягає не менше ніж 100 (краще 200, але не більше 300) осіб, Старости територій домовляються між собою відносно передбачуваних меж Територіальної Громади та скликають збори Сходотаїв.
Сходотаї сходяться до Купи (Копа, Копні Збори – старовинна назва на Русі - Україні).

Стаття 7.7. Копні Збори.
1. Копні Збори – загальні збори Сходотаїв.
2. Сходотаї на Копних Зборах:
- обирають Старосту Копних Зборів (керує Копними Зборами та Територіальною Громадою між Копними Зборами, зберігає документи Територіальної Громади, архів);
- затверджують Порядок Денний Копних Зборів;
- оцінюють по ділах новообраних Сходотаїв (здатність до позитивного лідерства, упорядкування території, утримання багатодітної здорової, сильної, самостійної, самодостатньої, успішної сім’ї та інше);
- утворюють Територіальну Громаду (Верв – старовинна назва на Русі - Україні);
- обирають Правління Територіальної Громади (Верву) - Секретар, Скарбник та інші, Комісію Громадського Контролю Виборців;
- приймають рішення Копних Зборів (рішення приймають тільки ОДНОГОЛОСНО, консенсусом).
3. На Копні Збори запрошують деяких Старців, Волхвів, Сходотаїв – представників від Територіальних Громад-сусідів, свідків та інших людей.
4. На Копних Зборах право голосу мають всі присутні, а право ВИРІШАЛЬНОГО ГОЛОСУ мають тільки Сходотаї.
5. Копні Збори вважаються дійсними за умови присутності на них більше 50% Сходотаїв.

Стаття 7.8. Територіальна Громада (Верв).
1. Територіа́льна Грома́да (Верв) — «жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, мікрорайону, житлового масиву, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр».
2. Членами Територіальної Громади є Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстрували своє місце проживання в населеному пункті Територіальної Громади.
3. Територіальна Громада формується не як проста сукупність жителів, а як дієздатний суб’єкт, соціально і політично активний, самостійний та самодостатній з точки зору забезпечення матеріально-фінансовими ресурсами, спроможний на ефективне та відповідальне управління власними справами.
4. Зазвичай Територіальна Громада має від 100 до 300 (сто-триста) Сходотаїв та може мати групу найдосвідченіших людей - Волхвів (Брахманів).
5. Територіальна Громада (Верв) бере на себе можливий максимум прав, обов’язків та відповідальності.
6. Основний юридичний документ Територіальної Громади – Статут Територіальної Громади, затверджений Копними Зборами та юридично зареєстрований.
7. Територіальна Громада може мати рахунок в банку та зареєструватися як Юридична Особа.
8. Виборці Територіальної Громади (Сходотаї) обов’язково реєструються в Центральній Виборчій Комісії (ЦВК) України.
Десятинні Представники Сходотаїв (Десяцькі, Соцькі, Тисяцькі… Міліонні) також обов’язково реєструються в ЦВК України.

Стаття 7.9. Копне право.
1. Копне право ґрунтується не на праві більшості, а на праві ОДНОГОЛОСНОСТІ — приходу до єдиної думки всіх присутніх Сходотаїв, або Представників Сходотаїв (консенсус).
2. Кожен, зіткнувшись з порушенням Конституції України, Законів України, Копного Права або звичаїв, зобов'язаний докласти всі свої сили для припинення цього порушення. Інакше він стає співучасником злочину, свідком якого був, і несе повну відповідальність нарівні з порушником.
(Заповідь Бога Одіна: «Недозволено прощати того, хто умисно вчиняє зло, бо зло, що залишилося без покарання, множиться, а вина за примножене зло лежить на тому, хто залишив зло не покараним і не навів його на правий Божий суд».)
3. Територіальна Громада (Верв) має кругову поруку – Територіальна Громада несе відповідальність за кожного, хто входить до її складу.
4. Територіальна Громада має право «взяти на поруки», або «відмовитися від взяття на поруки» (рішення приймає суд).
5. При розгляді справ Копне право не враховує майновий чи посадовий статус осіб, які конфліктують з Законом України - перед Законом України всі рівні.

Розділ 8. Об’єднання Територіальних Громад

Стаття 8.1. Створення Об’єднання Територіальних Громад.
1. Територіальна Громада за Законним Договором може домовитись з іншою Територіальною Громадою (Громадами) за взаємодопомогу, спеціалізацію, тощо ( за умовою, що кожна з Територіальних Громад нічого не втрачають).
2. Територіальна Громада може за Законним Договором домовитись з іншою Територіальною Громадою чи Територіальними Громадами за утворення Об’єднання Територіальних Громад при умові, що кожна з Територіальних Громад нічого не втрачає (самостійність, самодостатність, територія, населення, права, обов’язки, відповідальність, тощо).
3. Об’єднання Територіальних Громад має право за Законним Договором домовитись з іншим/іншими Об’єднанням (Об’єднаннями) Територіальних Громад і утворити спільне Об’єднання Територіальних Громад, при умові, що кожне з Об’єднань Територіальних Громад нічого не втрачає та може діяти як самостійне.
3. Об’єднання Територіальних Громад, яке утворено на рівні 100-300 Представників Сходотаїв-сусідів (певного рівня), відноситься до Територіально-Адміністративного поділу України:
- Об’єднання Територіальних Громад, утворене 100-300 Десяцькими
Сходотаями-сусідами – утворюють Сільраду (Мікрорайон, Житловий масив, тощо);
- Об’єднання Територіальних Громад, утворене 100-300 Соцькими
Сходотаями-сусідами – утворюють Район;
- Об’єднання Територіальних Громад, утворене 100-300 Тисяцькими
Сходотаями-сусідами – може бути містом з поділом на райони;
- Об’єднання Територіальних Громад, утворене 100-300 Десятитисяцькими
Сходотаями-сусідами – утворюють Область;
- Об’єднання Територіальних Громад, утворене 100-300 Стотисяцькими
Сходотаями-сусідами – утворюють Край;
- Об’єднання Територіальних Громад, утворене Міліонними
Сходотаями-сусідами – утворюють Україну.
4. Рішення Віче Представників Сходотаїв певного рівня (сусідів за місцем їх постійного проживання) про створення Об’єднання Територіальних Громад на рівні Територіально-Адміністративного поділу - повинно бути підтримане входящими до складу Територіальними Громадами та Всеукраїнським Референдумом.

Стаття 8.2. Об’єднання Територіальних Громад.
1. Об’єднання Територіальних Громад – більш високий рівень Адміністративно-Територіального керівництва Територіальними Громадами без втрати ними своїх самостійних прав, обов’язків та відповідальності.
2. Об’єднання Територіальних Громад – має статус Юридичної Особи та юридично зареєстрований Статут, рахунок в банку.
3. В Україні Об’єднання Територіальних Громад на рівні Сільради, Району, Міста, Області, Краю відносяться до Адміністративно-Територіального поділу країни.
4. В Об’єднанні Територіальних Громад діють представники гілок влади України.

Стаття 8.3. Віче.
1. Якщо є потреба охопити Копними Зборами значно більшу кількість людей (декілька Територіальних Громад - сусідів), то збирають не Сходотаїв, а їх десятинних представників (один представник від десяти Сходотаїв – «Десяцький», або один представник від десяти Десяцьких – «Соцький», або один представник від десяти Соцьких – «Тисяцький» і таке інше).
3. Збори, на яких присутні представники Сходотаїв, називають Віче.
4. Як і на Копних Зборах, так і на Віче, рішення приймається тільки ОДНОГОЛОСНО (консенсус).
5. На Віче Представники Сходотаїв певного рівня (Десяцькі, або Соцькі, або Тисяцькі…):
- обирають Старосту Віче (керує проведенням Віче та Представниками Сходотаїв до чергового Віче);
- обирають Правління Віче (Секретар, Скарбник та інші), Комісію Громадського Контролю Виборців;
- вирішують Порядок Денний проведення Віче;
- приймають рішення Віче;
- вирішують необхідну кількість виборних штатних посад (Депутатів та Представників Сходотаїв у Територіальній Раді, інших Обранців);
- вирішують рівень окладів Депутатів та Представників Сходотаїв у Територіальній Раді.
6. На Віче право вирішального голосу мають тільки Представники Сходотаїв певного рівня (тільки Десяцькі, або тільки Соцькі, або тільки Тисяцькі, …).

Стаття 8.4. Система «Матрьошка».
1. Територіальні Громади, Об’єднання Територіальних Громад діють згідно Конституції України, Законів України, Копного Права, Статуту, Договорів (Угод, Контрактів, Правочинів), самостійні, самодостатні, успішні.
2. Кожна Територіальна Громада, кожне Об’єднання Територіальних Громад беруть на себе максимум обов’язків та відповідальності, згідно Статуту.
3. Між Територіальними Громадами, Об’єднаннями Територіальних Громад немає ієрархічної чи іншої залежності.
3.1. Територіальна Громада не підкоряється Сільраді, Сільрада не підкоряється Району, Район не підкоряється Області, а Область - Краю.
3.2. Завдання Територіальній Громаді, Об’єднанню Територіальних Громад [Сільради (Житлового масиву, Мікрорайону), Району, Місту з поділом на Райони, Області, Краю] не дублюються, а взаємодоповнюються.
4. Самостійність одиниць Територіального самоврядування підлягає судовому захисту.
5. «Піраміда Влади» - це керівництво зверху-вниз та відповідальність знизу-вверх («Демократичний централізм»).
Система самостійності та самодостатності на кожному рівні, взаємодії «по горизонталі» та «вертикалі», не схожа з «Пірамідою Влади», а більш схожа з «Матрьошкою», коли навіть найменша «лялечка» самостійна та самодостатня, успішна, але може ще розраховувати на допомогу з усіх сторін у справах, які вона сама зробити не в силах (як діти та їх батьки, брати й сестри).
Це не перевантажує, а дає гарантії успішності. «Як дієш, як працюєш – так і маєш».
Ніхто нічого у тебе не забере, а навпаки – може лише додати (за умовами взаємодії та взаємодопомоги згідно з Законним Договором).

Стаття 8.5.
1. Об’єднання Територіальних Громад виконують свої завдання за посередництва представницьких Територіальних Рад і виконавчих органів.
2. Об’єднання Територіальних Громад можуть шляхом референдуму (конференції, Віче, Копних зборів, загальних зборів, тощо) вирішувати справи, що стосуються цього співтовариства, у тому числі про відгук органів Територіального самоврядування, обраних виборами.
3. Об’єднання Територіальних Громад мають необхідні атрибути самостійності, особливо:
• правоздатність;
• право власності і право володіння власним майном;
• власні доходи і долю в доходах країни;
• право затверджувати власний бюджет і розпоряджатися своїми фінансовими коштами, а також брати кредити, емітувати облігації і інше, згідно із Законами України;
• власні виконавча та представницька влади, представництва інших гілок влади;
• право визначення способів реалізації своїх завдань;
• право визначати організацію управління власними підприємствами і іншими власними одиницями.

Стаття 8.6. Кількість Депутатів та їх заробітна плата.
1. Кількість Депутатів (представників від Громадян України, обраних Сходотаями) та їх оклад, заробітна плата у різних гілках влади, у Верховній Раді України та в Територіальних Радах визначається Сходотаями на Референдумі або на Віче.
2. Конституція України вважає за необхідне рекомендувати штатні посадові місця Депутатів у Палаті Депутатів Територіальної Ради:
- Сільрада та у прирівняних до неї Територіальних Радах – 5 (п’ять) штатних посад;
- Район (сільський, міський, місто прирівнене до району) - 10 (десять) штатних посад;
- Місто з поділом на райони - 20 (двадцять) штатних посад;
- Область – 30 штатних посад;
- Край – 50 штатних посад;
- Верховна Рада України – 100 (сто) штатних посад у Законодавчій Палаті.
Остаточне рішення відносно кількості штатних посад Депутатів, Представників Сходотаїв в Територіальній Раді Об’єднання Територіальних Громад приймає Віче, або Референдум.
3. Оклади Депутатів залежать від Прожиткового Мінімуму життя населення України, рівня освіти, своєчасного та якісного виконання завдань Виборців, рішення Віче.
4. Заробітна плата Депутата призначається щорічно, згідно оцінкам його якості, своєчасності та прозорості роботи (виконання Програми дій, Плану дій, Договору з Сходотаями, Індивідуальної Посадової Інструкції, завдань, наказів, обіцянок та інше), має вісім рівнів від окладу ( 5%, 10%, 15%, 25%, 35%, 50%, 75%, 100%), але не може перевищувати оклад більше ніж на 100%.
5. Окрім заробітної плати, Депутат додатково отримує гроші, які дорівнюють його окладу, на утримання Помічника Депутата, інших людей, приміщення, меблів, техніки, автомобіля та інше, окрім заробітної плати Депутата.
Депутати мають право, за домовленістю між собою, частково чи повністю об’єднати ці додаткові гроші для більш кращого утримання приміщення, техніки, персоналу, тощо (окрім заробітної плати Депутата).

Стаття 8.7. Староста.
1. Староста населеного пункту. Староста Копних Зборів Верву (Територіальної Громади).
Староста Віче.
2. Староста, за посадою, входить у склад Виконавчої Влади (Правління, або Виконком, або Кабінет Міністрів України).
3. Староста є головною посадовою особою місцевого самоврядування.
4. Староста обирається (пролонгується, переобирається, відзивається) Сходотаями на період між черговими Копними Зборами, Віче, або на один календарний рік.
5. Староста може переобиратись, але не більше ніж п'ятнадцять років поспіль (далі повинна бути перерва в обранні; кожна перева в обранні повинна бути не менше ніж п’ять років).
6. В обов'язки Старости (з числа Сходотаїв) входить організація, збір та проведення Копних Зборів чи Віче, зберігання архівних документів (рішень, протоколів, постанов, грамот, розписок, угод, тощо), залучення до відповідальності будь-якого городянина чи селянина, оприлюднення постанов, рішень Копи, або Віче, тощо.
7. Староста строго стежить за дотриманням Концепцій України, Конституції України, Законів України, «народних законів» (укладів, традицій, звичаїв, Рішень Копних Зборів або Віче).
8. Староста інформує виконавчу владу та звітує перед Копними Зборами, або Віче.
9. Повноваження Старости визначаються Конституцією України, Законами України та Положенням про Старосту, прийнятим Копними Зборами, або Територіальною Радою.

Стаття 8.8. Основні обов’язки Сходотаїв та Представників Сходотаїв.
1. Сходотаї діють з першого січня по тридцять перше грудня календарного року.
2. Сходотаїв на черговий календарний рік обирають заздалегідь, зазвичай – до чергових виборів (третя неділя жовтня).
3. Під час чергових Копних Зборів діючі Сходотаї оцінюють обраних Сходотаїв і вирішують – обрана людина достойна бути Сходотаєм чи ні.
4. Обрані Сходотаї до кінця діючого року:
- обирають, за місцем постійного проживання, серед себе Десятинних Представників Сходотаїв (Десяцьких, а ті – Соцьких і далі – до Міліонних);
- розподіляють між собою обов’язки та відповідальність;
- планують свою діяльність на рік;
- реєструються в ЦВК;
- приймають Присягу Україні в Територіальній Раді відповідного Об’єднання Територіальних Громад;
- навчаються.
5. Сходотаї зобов’язуються:
- приймати активну участь в Копних Зборах та виконувати прийняті рішення;
- сприяти самостійності Територіальної Громади, її самодостатку та самозабезпеченню (як гарантований мінімум - довгострокове забезпечення мінімальних потреб населення згідно переліку Кошика прожиткового мінімуму, перш за все - мати можливість самозабезпечення територіальною питною водою та екологічно чистою їжею);
- на території Територіальної Громади спланувати та провести газ, воду, електрику, каналізацію; створити майдан для масових зборів, дій (мітингів, сходів, демонстрацій…), парки, лісопарки, сквери, посадки дерев, квітники (фонтани, скульптури, спортивні тренажери, спортивні майданчики для ігор, дитячі майданчики, алея новонароджених, алея героїв), зоопарк; спорткомплекси, басейн з тренажерним залом, водойми з пляжем та набережною; торгівельний центр з магазинами та ринком, фірмові магазини («купуй місцеве!»: м'ясо, молоко, мед, трав'яні чаї, малина, брусниця, чорниця, суниця, липа, народні промисли та інші вироби); громадський центр з громадськими будинками; дошкільні та шкільні навчальні заклади (шкільний кооператив, шкільний музей, шкільний спорткомплекс, актовий зал, їдальня); готель, будинки для приїжджих, музеї, церков (чи інше), кабінет сімейного лікаря, пост пожежної охорони; будівництво шляхів сполучення, велодоріжки, тротуари та інфраструктуру (зупинки громадського транспорту, автостоянки за межами населеного пункту, ремонтні майстерні); освітлення шляхів сполучення (світлодіодні лампи на сонячних батареях), подвір’я, громадських місць відпочинку та спорту, торгівлі;
- постійно підтримувати чистоту і порядок закріпленої території (снігоочищення, косіння трави і бур'яну, формування дерев і кущів, очищення водойм, очищення громадських місць, збір та вивезення сміття, благоустрій);
- зберігати та розвивати традиції, звичаї та особливості Територіальної Громади, населених пунктів, шанобливого ставлення до їх історії, до об’єктів історико-культурної спадщини;
- сприяти сталому розвитку Територіальної Громади та її населених пунктів;
- толерантно ставитись до усіх членів Територіальної Громади незалежно від їхнього етнічного походження, віросповідання, політичних переконань, мови, тощо;
- сприяти реалізації права членів Територіальної Громади на задоволення основних соціально-побутових, економічних, культурно-духовних потреб та безпеки;
- бережливо ставитись до зелених насаджень, природних об’єктів, довкілля території Територіальної Громади;
- поважати права і свободи членів Територіальної Громади;
- приймати участь в комплексному розвитку території;
- приймати активну участь в проведенні Виборів та Референдумів в якості Виборців;
- приймати участь в обранні та роботі Комісій Громадського Контролю Виборців;
- розвивати екотуризм, екскурсійний бізнес, місцеві промисли, просторовий дизайн;
- допомагають Кербудам;
- бюджетом Територіальної Громади, тощо.
6. Десяцькі Представники Сходотаїв беруть на себе, розподіляють між собою обов’язки, допомагають Сходотаям та Дільничним Інспекторам Поліції:
- екологія і чистота закріпленої території;
- побутові та земельні питання;
- озеленення, садівництво, дизайн, тротуари, велодоріжки, проїзд до під’їздів будинків, місця збору та сортування мусору, місця відпочинку, освітлення, тощо.
7. Десяцькі Представники Сходотаїв опікуються:
- взаємодією Територіальних Громад;
- громадським порядком на вулицях і торгами на базарах, складають протоколи про адміністративні правопорушення, згідно Законів України;
- пожежною безпекою, безпекою населення при повені, зсувах, землетрусах, військових діях;
- шляхами сполучення у населених пунктах, між населеними пунктами та їх інфраструктурою до кордонів Сільради (Мікрорайону, Житлового Масиву, Містечка, тощо);
- Бюджетом Сільради, тощо.
8. Соцькі Представники Сходотаїв опікуються:
- дозволами на проживання;
- сховищами, які можуть надійно захистити населення підчас землетрусу, зсуву, повені, пожежі, військових дій;
- запасами продовольства, питної води;
- комунальними послугами;
- будівництвом громадських будівель;
- дошкільною та шкільною освітою;
- навчанням населення української та іншим необхідним мовам;
- навчанням дітей, підлітків, дорослого населення діям підчас терористичних актів, військових дій, повені, селі, пожежі, зсувах, землетрусах, сніжних заносах, бурі, урагані, смерчі, газовій атаці, цунамі, обвалах, тоще;
- розвитком торгівельних та побутових центрів;
- роботою Постійно Діючої Виборчої Дільниці;
- неприбутковою Корпорацією Комплексного Розвитку Території при Виконавчій Владі Району;
- шляхами сполучення між населеними пунктами, Сільрадами та їх інфраструктурою до кордонів Району;
- громадським транспортом;
- стоянками транспортних засобів за межами населеного пункту;
- організацією дозвілля населення;
- будуванням дитячих і спортивних майданчиків, тренажерів;
- пенсіонерами, інвалідами, недієздатними, хворими;
- заохочуванням здорових осіб;
- бюджетом Району та прирівняного до нього Об’єднання Територіальних Громад, тощо.
Соцькі формують Об’єднання Територіальних Громад на рівні Району (сільського, міського), міста (прирівняного до району).
9. Тисяцькі Представники Сходотаїв опікуються:
- будівництвом будинків;
- будівництвом комунальних підприємств та закладів;
- успішною роботою комунальних підприємств;
- підтримкою навчальних закладів;
- освітою населення;
- охороною громадського порядку;
- охороною здоров’я населення;
- інвалідами, непрацездатними, дітьми, пенсіонерами;
- безробітними;
- шляхами сполучення та їх інфраструктурою між районами, до кордонів міста;
- громадським транспортом;
- патріотичним вихованням, фізкультурою і спортом;
- навчанням населення прийомам захисту і самозахисту, домедичній першій допомозі постраждалим і хворим;
- сільським, ландшафтним, річковим, гірським та іншим туризмом; екскурсіями; музеями, виставками, тематичними салонами; організацією зустрічей, лекцій, вечорів, та інших масових заходів;
- місцями відпочинку населення «на дикій природі»;
- бюджетом, та інше.
Тисяцькі формують Об’єднання Територіальних Громад на рівні міста з поділом на райони.
10. Десятитисяцькі Представники Сходотаїв опікуються:
- будівництвом;
- підтримкою навчальних закладів;
- вищою та післядипломною освітою населення;
- охороною громадського порядку;
- комунальними підприємствами;
- інвалідами, непрацездатними, дітьми, пенсіонерами;
- виживанням та працевлаштуванням населення, безробітними;
- шляхами сполучення та їх інфраструктурою обласного рівня;
- обласним громадським транспортом;
- аеропортами, залізничними вокзалами і станціями, річковими портами, морськими портами та інфраструктурою;
- патріотичним вихованням, фізкультурою і спортом;
- місцями відпочинку населення «на дикій природі»;
- обласними медичними закладами, аптеками, санепідустановами;
- збереженням та покращенням лісів, заказників, ландшафтів, флори та фауни;
- обласним, міжобласним, державним туризмом; обласними музеями; театрами; радіо, телебаченням, інтернетом, пресою;
- бюджетом області, та інше.
Десятитисяцькі формують Об’єднання Територіальних Громад на рівні Області.
11. Стотисяцькі Представники Сходотаїв опікуються:
- шляхами сполучення між областями (до кордонів Краю);
- будівництвом і роботою екологічно чистих підприємств збору, сортування та переробки сміття;
- розвитком комунальних підприємств;
- розвитком підприємств засобів споживання;
- самофінансування та фінансування міст, районів та інших населених пунктів;
- бюджетом Краю; фондом виживання та розвитку Краю;
- міжнародним туризмом;
- зв’язком та інформаційним забезпеченням населення; та інше.
Стотисяцькі формують Об’єднання Територіальних Громад на рівні Краю.
12. Міліонні Представники Сходотаїв опікуються:
- дієвістю Законів України;
- безпекою та обороною України;
- розвитком підприємств засобів виробництва;
- підприємствами військового призначення;
- успішним розвитком Космічної галузі;
- шляхами сполучення між краями, головними шляхами сполучення України, транзитними, міжнародними та космічними шляхами сполучення;
- економікою України;
- успішною роботою Гілок Влади, та інше.
Міліонні формують Об’єднання Територіальних Громад на рівні України, входять у склад Палати Сенату Верховної Ради України (Сенатори).
13. Представники Сходотаїв на кожному рівні, в Територіальній Раді розподіляють між собою напрями індивідуальної опіки, обов’язки та відповідальність.
14. Рішення Зборів Сходотаїв, Віче Представників Сходотаїв певного рівня вважаються дійсними, якщо в їх роботі прийняли участь більше половини учасників.
15. Обрання керівників без їх присутності та участі недійсне.
Керівник, достроково знятий з посади без його присутності та участі, має право на додатковий розгляд в його присутності та з його участю.

Стаття 8.9. Територіальна Рада.
1. В Об’єднанні Територіальних Громад утворюють Територіальну Раду.
2. Територіальна Рада – орган самоврядування, основна його функція – Представницька (основна функція Верховної Ради України - Законодавча).
3. Територіальна Рада, Верховна Рада України мають у своєму складі дві палати:
- Палата Депутатів (Палата Законодавча у Верховній Раді України);
- Палата Представників Сходотаїв (Палата Сенату у Верховній Раді України).
4. Кожен з Депутатів та Представників Сходотаїв Територіальної Ради має право на позаштатний актив (безоплатний), за навчання та успішну роботу якого несе персональну відповідальність.

Стаття 8.10.
1. На пленарних засіданнях Територіальної Ради вирішуються питання:
• прийняття присяги на вірність України (Громадян України, Виборців, Обранців):
• ухвалення рішення про проведення місцевого референдуму (Верховна Рада України – Всеукраїнського Референдуму).

Стаття 8.11. Палата Депутатів.
1. На засіданнях Палати Депутатів Територіальної Ради вирішуються питання:
• обрання/переобрання на один рік Голови Палати Депутатів Територіальної Ради, голів постійно діючих Комітетів, Комісій, тимчасових Комісій Палати Депутатів Територіальної Ради;
• ухвалення рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;
• ухвалення рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;
• затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
• затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
• затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
• ухвалення рішень щодо випуску місцевих позик;
• ухвалення рішень щодо відчуження комунального майна відповідно до Законів України;
• вирішення питань регулювання земельних відносин відповідно до Законів України;
• надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з чинними нормативами включає відповідну територію, відповідно до Законів України;
• ухвалення рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку визначених Законами України;
• встановлення правил благоустрою території населеного пункту (пунктів), забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність, відповідно до Законів України;
• ухвалення рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Кабінету Міністрів України;
• затвердження Статуту Територіальної Громади чи Статуту Об’єднання Територіальних Громад.
2. Схвалений Палатою Депутатів проект рішення чи іншого документу підписує Голова Палати Депутатів та направляє до Палати Представників Сходотаїв.
3. Повернутий Палатою Представників Сходотаїв на доопрацювання проект рішення чи іншого документу переглядається Депутатами Палати Депутатів, підписує Голова Палати Депутатів і знов направляє до Палати Представників Сходотаїв.
4. Якщо повернутий Палатою Представників Сходотаїв на доопрацювання проект рішення чи іншого документу Депутати Палати Депутатів приймуть консенсусом (одноголосно), то Голова Палати Депутатів підписує його та направляє до Голови Територіальної Ради (без повторного рішення Палати Представників Сходотаїв).

Стаття 8.12. Палата Представників Сходотаїв.
1. Палата Представників Сходотаїв Територіальної Ради представлена десятинними Представниками Сходотаїв певного рівня, кількість штатних посад яких та особистий склад визначена Віче.
2. Територіальна Рада заключає з Представниками Сходотаїв у Палаті Представників Трудовий Контракт на календарний рік.
3. Головна функція Представників Сходотаїв – контрольна.
3.1. Представники Сходотаїв Палати Представників Сходотаїв, отримавши від Палати Депутатів схвалений ними проект Рішення чи іншого документу, приймають його одноголосно (консенсус).
Голова Палати Представників Сходотаїв Територіальної Ради підписує текст проекту та передає його на підпис Голові Територіальної Ради.
3.2. Якщо хтось з Представників Сходотаїв проголосує «ПРОТИ» чи «УТРИМАВСЯ» - текст проекту рішення чи іншого документу повертається на доопрацювання у Палату Депутатів Територіальної Ради (без критики, коментарів чи пропозицій).
3.3. Представники Сходотаїв Територіальної Ради контролюють успішність діючих рішень Територіальної Ради та мають право повернути на доопрацювання у Палату Депутатів Територіальної Ради (перші десять років) з своїми коментарями та пропозиціями.
3.4. Представники Сходотаїв Територіальної Ради переглядають пропозиції, надані Депутатами та Представниками Сходотаїв, інші пропозиції, які не мали значної підтримки у Територіальній Раді, та вирішують їх подальшу долю.
3.5. Представники Сходотаїв Територіальної Ради мають право змінити Рішення Територіальної Ради, який діє більше десяти років, та своє рішення затвердити Місцевим Референдумом.
4. Представники Сходотаїв Територіальної Ради мають право готувати проекти Рішень та направляти їх до Палати Депутатів Територіальної Ради Об’єднання Територіальних Громад.
5. Представники Сходотаїв Територіальної Ради мають право контролювати виконання бюджету Об’єднання Територіальних Громад.
6. Представник Сходотаїв Територіальної Ради має право на безперешкодний вхід на території Об’єднання Територіальних Громад до будь яких підприємств, організацій, установ, тощо.

Стаття 8.13. Правління Об’єднання Територіальних Громад.
1. Палата Депутатів умовно поділяється на декілька частин (за наявної можливості).
2. У листопаді кожна умовна частина Палати Депутатів та Палата Представників Сходотаїв обирають/переобирають серед себе по три найкращих особи до Правління Об’єднання Територіальних Громад на черговий календарний рік.
3. Обрані/переобрані до Правління Об’єднання Територіальних Громад Депутати та Представники Сходотаїв до 1 січня навчаються, переймають досвід діючого Правління, приймають участь у складанні та затвердженні Генерального Плану Розвитку та бюджету Об’єднання Територіальних Громад, обирають серед себе керівників: Об’єднання Територіальних Громад, Територіальної Ради Об’єднання Територіальних Громад, Виконавчої Влади Об’єднання Територіальних Громад (Виконкому).
4. Голова Об’єднання Територіальних Громад керує Правлінням Об’єднання Територіальних Громад.
5. Засідання Правління Об’єднання Територіальних Громад проводять за участю всіх членів Правління (в тому числі – трьох обраних Голів).
6. Не обрана керівниками частина Правління Об’єднання Територіальних Громад спеціалізуються на допомозі Голові Об’єднання Територіальних Громад.
7. Засідання Правління Об’єднання Територіальних Громад має право дострокового переобрання Голови (Голів) Об’єднання Територіальних Громад (голосування про переобрання керівника проводять в таємній формі).

Стаття 8.14.
1. Голова Об’єднання Територіальних Громад, Голова Територіальної Ради Об’єднання Територіальних Громад та Голова Виконавчої Влади Об’єднання Територіальних Громад мають право набрати/переобрати штат спеціалістів.
Кількість спеціалістів, їх посадові оклади узгоджується на Віче.
2. Голова Виконавчої Влади Об’єднання Територіальних Громад в своєму штаті утворює/підтримує неприбуткову Корпорацію Комплексного Розвитку Території.

Стаття 8.15.
1. Повноваження виконавчих органів Територіальної Ради поділяються на власні (самоврядні) і делеговані.
2. До делегованих повноважень виконавчих органів Територіальної Ради можуть відноситися:
• здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використання і охорона земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворення лісів, насадження лісосмуг;
• реєстрація суб'єктів права оренди на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право користування землею;
• вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до Закону України, інформування про них населення, залучення в установленому Законом України порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;
• визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства, будівництво та використання спеціальних комплексів по збиранню, сортуванню та переробці відходів;
• організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
• організація і здійснення Комплексного Розвитку Території (Виконавчі органи Територіальної Ради створюють неприбуткову Корпорацію Комплексного Розвитку Території, узгоджують території, концентрують гроші та впроваджують програми комплексного розвитку території);
• підготовка і подання на затвердження Територіальною Радою цільових місцевих програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища, територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття, організація їх виконання; участь у розробленні цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки і умов праці та виробничого середовища;
• забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослужбовців звільнених у запас або відставку, сімей які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і громадян похилого віку які мають потребу в цьому, дітей що залишилися без піклування батьків (на виховання в сім'ї Громадян України);
• виплата «Прожиткового Мінімуму» кожному Громадянину України або кожній родині, нездатним забезпечити собі дохід, необхідний для існування (інваліди, пенсіонери, безробітні, діти, підлітки, та інші);
• вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;
• вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування;
• подання відповідно до законодавства одноразової допомоги громадянам, які постраждали від стихійного лиха;
• вирішення відповідно до Законів України питань про надання компенсацій і пільг Громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених Законами України;
• здійснення контролю за охороною праці, забезпеченням соціального захисту працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, у тому числі зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам про охорону праці, за наданням працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах;
• забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти та медичного обслуговування на відповідній території, можливості навчання в школах українською та рідною мовою, вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;
• забезпечення відповідно до Законів України розвитку всіх видів освіти і медичного обслуговування, розвитку і вдосконалення мережі освітніх і лікувальних закладів усіх форм власності, фізичної культури і спорту, визначення потреби та формування замовлень на кадри для цих закладів, укладення договорів на підготовку спеціалістів, — забезпечення відповідно до Законів України пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення;
• організація роботи щодо запобігання бездоглядності неповнолітніх;
• вирішення відповідно до Законів України питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних закладах освіти та утримання за рахунок країни осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, у спеціальних навчальних закладах, про надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах при школах, а також щодо оплати харчування дітей у школах (групах з подовженим днем);
• забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання;
• сприяння організації призову громадян на строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації;
• організація та участь у здійсненні заходів, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, на відповідній території;
• забезпечення вимог Законів України щодо розгляду звернень Громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності;
• вирішення відповідно до Законів України питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням, при їх проведенні, громадського порядку;
• розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені Законами України до їх відання; утворення адміністративних комісій та комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності;
• вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану, тощо.

Стаття 8.16.
1. Депутати Територіальної Ради розподіляють між собою відповідальність за представництво гілок влади України.
2. Палата Представників Сходотаїв рішення приймає тільки ОДНОГОЛОСНО (консенсус).

Стаття 8.17.
1. Територіальні Ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних територій та контролюють їх виконання; затверджують місцеві бюджети, контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені Конституцією України і Законами України до їхньої компетенції.
2. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися Законами України окремі повноваження органів виконавчої влади.
Україна фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
3. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 8.18. Об’єднання Територіальних Громад - Сільрада.
1. Об’єднання Територіальних Громад – Сільрада по договорах об’єднує Об’єднання Територіальних Громад, Територіальні Громади, містечка, міста без поділу на райони, мікрорайони, житлові масиви, поселення міського типу, поселення, селища, села, тощо з загальною кількістю Десяцьких Сходотаїв від 100 (ста) до 300 (трьохсот) осіб.
2. Сільрада створює Територіальну Раду Сільради – представницький орган влади, Депутати та Представники Сходотаїв якої представляють собою всі органи влади України.
3. Сільрада, в першу чергу, взаємодіє з Сільрадами-сусідами, Об’єднаннями Територіальних Громад Району, Області, Краю, України (принцип «Матрьошки»).
4. Сільрада відповідальна за стійке, самостійне, самодостатнє, здорове, успішне життя Громадян України на території Сільради.
5. Соціально-економічний устрій території Сільради повинен забезпечити створення всіх умов для відтворення населення з покоління в покоління.
6. Сільрада – юридична особа, має юридично зареєстрований Статут, рахунок в банку.

Стаття 8.19. Територіальна Рада Сільради.
1. Територіальна Рада Сільради – представницька влада (території Сільради).
2. Територіальна Рада Сільради у своєму складі має дві Палати:
- Палата Депутатів,
- Палата Представників Сходотаїв (Соцьких).
3. До виключної компетенції Територіальної Ради Сільради належать такі питання, які розглядають на пленарних засіданнях:
- вибори/перевибори на календарний рік (чи менший термін) Голови Сільради (Головує на засіданнях Територіальної Ради; очолює Виконавчий Комітет - представляє Виконавчу Владу України; очолює Об’єднання Територіальних Громад - Сільраду – представляє Гетьманську Владу України на Території Сільради);
- організаційно-управлінські (затвердження регламенту, плану роботи, Статуту Об’єднання Територіальних Громад; утворення та ліквідація різних виконавчих органів, реорганізація апарату управління; вибори секретаря, тощо);
- адміністративні (розгляд питань адміністративно-територіального устрою в межах Сільради, тощо);
- правові (прийняття та скасування місцевих підзаконних актів; затвердження договорів, укладених від імені Сільради; створення установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, тощо);
- контролюючі (прийняття звітів Старост, керівників виконавчих органів, посадових осіб; розгляд запитів Депутатів, прийняття рішень по запитах тощо);
- виборчі (участь в організації виборчого процесу — місцевих виборів до Сільради, місцевого референдуму; рішення щодо дострокового припинення повноважень Голови Сільради та Депутата Територіальної Ради, тощо) – узгоджено з ЦВК;
- інформаційні (заснування засобів масової інформації Сільради; Сайти, Сторінки, Електронна пошта Сільради, Територіальної Ради, Виконавчої Влади, кожного Депутата, кожного Десяцького, тощо);
- фінансові (затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; утворення цільових фондів; здійснення місцевих запозичень, тощо);
- майнові (управління комунальним майном);
- господарські;
- земельно-правові (регулювання земельних відносин, використання природних ресурсів місцевого значення тощо);
- природоохоронні та рекреаційні (організація територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; оголошення об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність; являються пам'ятками природи, історії або культури; благоустрій території населеного пункту тощо);
- «екстраординарні» (боротьба зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями; створення комунальної аварійно-рятувальної служби);
- інші.
4. Голова Сільради відповідальний за:
- забезпечення здійснення повноважень органів Виконавчої Влади на території Сільради, додержання Концепцій України, Конституції України, Законів України, Копного Права;
- організація роботи Територіальної Ради та її Виконавчого Комітету;
- підписання рішень Територіальної Ради та її Виконавчого Комітету;
- внесення на розгляд Територіальної Ради пропозиції щодо кандидатури на посаду секретаря Територіальної Ради;
- про кількісний і персональний склад Виконавчої Влади (Виконавчого Комітету, Виконкому);
- щодо структури виконавчих органів Територіальної Ради, апарату та її виконавчого комітету, штатів;
- здійснення керівництва апаратом Територіальної Ради та її Виконавчого Комітету;
- призначення сесії Територіальної Ради, внесення пропозицій та формування порядку денного сесії Територіальної Ради і головування на пленарних засіданнях Територіальної Ради;
- забезпечення підготовки на розгляд Територіальної Ради проектів цільових програм з різних питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, тощо;
- призначення на посади та звільнення з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів Територіальної Ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних Територіальних Громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів;
- скликання ВІЧЕ;
- забезпечення виконання рішень місцевого Референдуму, Територіальної Ради, її Виконавчого Комітету;
- розпоряджання бюджетними коштами, використання їх лише за призначенням, визначеним Територіальною Радою;
- представлення Об’єднання Територіальних Громад, Територіальної Ради, її Виконавчого Комітету у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства;
- звернення до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси Об’єднання Територіальних Громад, а також повноваження Територіальної Ради та її органів;
- укладання від імені Об’єднання Територіальних Громад, Територіальної Ради та її Виконавчого Комітету договорів відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції Територіальної Ради, подає їх на затвердження Територіальною Радою;
- проведення особистого прийому Громадян;
- видання розпоряджень у межах своїх повноважень.
4.1. Голова Сільради несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому повноважень.
При здійсненні повноважень Голова Об’єднання Територіальних Громад (Сільради) є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед Об’єднанням Територіальних Громад, відповідальним — перед Територіальною Радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
Голова Об’єднання Територіальних Громад (Сільради) не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з Громадянами.
На вимогу не менше половини Депутатів Сільради зобов'язаний прозвітувати перед Територіальною Радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними термін.
5. Територіальна Рада Сільради проводить свою роботу на постійній основі.
Робота Територіальної Ради складається з пленарних засідань ради, Палат, засідань постійних комітетів та комісій Ради, повсякденної роботи за Планами дій та Особистих Посадових Інструкцій. Сесії Територіальної Ради проводяться гласно. У разі необхідності Територіальна Рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.
6. Депутат Територіальної Ради Сільради представляє інтереси всього Об’єднання Територіальних Громад, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності Територіальної Ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед Виборцями, Територіальною Радою та її органами, виконує їх доручення, діє згідно Програми, Плану, Індивідуальної Посадової Інструкції, Договору з Виборцями.
Депутат, крім секретаря Територіальної Ради, повинен входити до складу Постійного Комітету чи Постійної Комісії Територіальної Ради. Депутат має право звернутися із запитом до керівників Територіальної Ради та її органів, Голови, керівників органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих або зареєстрованих на території Сільради.
7. Секретар Територіальної Ради працює в Територіальній Раді на постійній основі. Секретар Територіальної Ради обирається Територіальною Радою з числа її Депутатів зазвичай за пропозицією голови.
Секретар сільської, селищної, міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою.
Секретар сільської ради:
- в окремих випадках здійснює повноваження Голови Сільради;
- організує проведення сесії Територіальної Ради в окремих випадках; повідомляє Депутатам і Десяцьким, доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії Територіальної Ради, питання, які передбачається винести на розгляд Територіальної Ради;
- веде засідання Територіальної Ради та підписує її рішення в окремих випадках;
- організує підготовку сесій Територіальної Ради, питань, що вносяться на розгляд Територіальної Ради;
- забезпечує своєчасне доведення рішень Територіальної Ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням;
- за дорученням Голови Територіальної Ради координує діяльність постійних та інших Комітетів та Комісій Територіальної Ради;
- сприяє Депутатам та Десяцьким Територіальної Ради у здійсненні їх повноважень;
- організує за дорученням Територіальної Ради відповідно до законодавства здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;
- забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого самоврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим самоврядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує доступ до них осіб, яким це право надано у встановленому порядку;
- вирішує за дорученням Голови Територіальної Ради або Територіальної Ради інші питання, пов'язані з діяльністю Територіальної Ради та її органів.
Секретар Територіальної Ради може за рішенням Територіальної Ради одночасно здійснювати повноваження секретаря Виконавчого Комітету відповідної Територіальної Ради.
8. Постійні Комітети, Комісії Територіальної Ради — органи ради, що обираються з числа її Депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
До складу постійних Комітетів, Комісій не можуть бути обрані голова, секретар Територіальної Ради.
Постійні Комітети, Комісії є підзвітними Територіальній Раді та відповідальними перед нею.
9. Тимчасові контрольні комісії Територіальної Ради — органи Територіальної Ради, які обираються з числа її Депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених Територіальною Радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд Територіальної Ради. Засідання тимчасових контрольних комісій Територіальної Ради, як правило, закриті.
У склад тимчасових комісій може входити громадський актив та запрошені спеціалісти, інші особи.
10. Територіальна Рада Сільради складається з Палати Депутатів та Палати Представників Сходотаїв (Десяцьких).
Апарат Сільради складають виконавчі органи ради.
Такими є Виконавчий Комітет, відділи, управління та інші створювані Територіальними Радами Виконавчі Органи. Вони зазвичай підконтрольні та підзвітні Територіальній Раді та Контрольній Владі.
11. Виконавчий Комітет Територіальної Ради Сільради (Виконавчий Комітет, Виконком) — виконавчий орган Сільради, який утворюється Територіальною Радою. Персональний склад Виконавчого Комітету затверджується Територіальною Радою за пропозицією Голови Сільради.
Виконавчий Комітет утворюється у складі Голови, заступника (заступників) голови, керуючого справами (секретаря), а також керівників відділів, управлінь та інших осіб, Старости Віче Десяцьких Сходотаїв, Старост населених пунктів та Вервів (Територіальних Громад) та інших.
У Виконавчому Комітеті функції його секретаря за рішенням Територіальної Ради може здійснювати секретар Сільради. На осіб, які входять до складу Виконавчого Комітету і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю).
12. Повноваження Виконавчого Комітету Сільради:
- попередній розгляд проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної Територіальної Ради;
- координація діяльності відділів, управлінь та інших виконавчих органів Територіальної Ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
- можливість змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
Основною формою роботи Виконавчого Комітету є його засідання.
Засідання Виконавчого Комітету скликаються Головою Виконавчої Влади Сільради або його заступником.
13. Виконавчий Комітет Сільради може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
У складі Виконавчого Комітету Сільради діє неприбуткова Корпорація Комплексного Розвитку Території, яка взаємодіє з іншими аналогічними Корпораціями з питань Комплексного Розвитку Території.
14. Сільради України — первинні адміністративно-територіальні одиниці.
15. Сільрада, як орган влади на своїй території, залишається стійкою формою незалежно від адміністративно - територіальних змін.
16. До рівня Сільрад можливо прирівняти Об’єднання Територіальних Громад Мікрорайону міста, Житлового Масиву міста, Містечка, Міста районного підпорядкування, при умові наявності 100-300 (від ста до трьохсот) Представників Сходотаїв - Десяцьких.

Стаття 8.20. Завдання Сільраді.
1. Завдання Сільраді:
1.1. Сприяння розвитку сільськогосподарських господарств, поліпшення способів ведення сільського господарства, охорона лісів, облік земель, посівів, насіння, інвентаря, техніки.
1.2. Організація обліку врожаю і посівів, заготівля продуктів.
1.3. Облік потребуючих у соціальному забезпеченні і надавання їм допомоги місцевими засобами (допомога в обробці полів, посівів, зборі та збереженню врожаю і т. п.), організація допомоги сім'ям, пораненим, хворим та інвалідам.
1.4. Стеження за справним станом, ремонтом мостів, ґрунтових і шосейних доріг, організація протипожежної справи, забезпечення охорони громадських будівель і т. п.
1.5. Облік безробітного населення за спеціальностями, створення робочих місць, пропонування роботи та працевлаштування.
1.6. Облік військовозобов'язаних громадян, спостереження за виконанням військовозобов'язаними навчальних зборів і т. п.
1.7. Проведення заходів Цивільної оборони.
1.8. Піклування установами дошкільної, шкільної та позашкільної освіти (ремонт, освітлення, опалення та ін.).
1.9. Спостереження за санітарним станом населених пунктів, сприяння медичному персоналу в боротьбі з епідемічними захворюваннями.
1.10. Боротьба з геноцидом, злочинами, особливо з таємним винокурінням, охорона громадського порядку, виявлення неблагополучних осіб, позбавлення і відновлення у виборчих правах Сходотаїв, у тому числі і опис майна (дільничні інспектори поліції, ДНД, громадський актив).
1.11. Облік територій. Облік ресурсів кожної з територій. Розробка бізнес-планів освоєння кожного ресурсу території, проведення конкурсів на кращі бізнес-плани; комплектація сценаріїв з кращих бізнес-планів. Відбір найкращого Сценарію Комплексного Розвитку Території. Взаємодія з Корпораціями Комплексного Розвитку Території Виконавчої Влади Об’єднань Територіальних Громад.
2. Сільрада не підкоряється Району, а виконує свій перелік обов’язків чи відокремлену їх частину, згідно Конституції України та Законів України, Копного Права.
3. Сільрада забезпечує населення:
- сховищами, які можуть надійно захистити населення підчас землетрусу, зсуву, повені, пожежі, військових дій;
- запасами продовольства, води;
- комунальними послугами;
- будівництвом громадських будівель;
- дошкільною та шкільною освітою;
- навчанням населення української та іншим необхідним мовам;
- розвитком торгівельних та побутових центрів;
- шляхами сполучення в населених пунктах, між населеними пунктами та їх інфраструктурою до кордонів Сільради (містечка, ПМТ, мікрорайону, житлового масиву, тощо);
- громадським транспортом;
- стоянками транспортних засобів за межами населеного пункту;
- організацією дозвілля населення;
- будуванням дитячих і спортивних майданчиків, тренажерів;
- бюджетом Сільради, тощо.

Стаття 8.21.
1. Сільрада, під час її створення та подалі – періодично, проводить узгодження з Керівниками (Об’єднань Територіальних Громад, Територіальних Громад, Населених Пунктів, підприємств, підприємців, та іншими) по кожному пункту їх Статутів, Програм та Планів розвитку, Бюджету, тощо з ціллю виявлення потреб у необхідності допомоги з боку Сільради.
2. Взаємовідносини Сільради з банками тільки на умовах інвестицій, безвідсоткового чи мінусового кредиту, чи кредиту без повернення.

Стаття 8.22. Сільрада - надання грантів.
1. Сільрада надає гранти (за рішеннями конкурсів):
- «Тверда вода» для засушливого землеробства;
- «Сонячний населений пункт»;
- «Ефективне землеробство»;
- «Віртуальний офіс»;
- «Центр надання адміністративних послуг»;
- «Бізнес-план освоєння ресурсу певної території Сільради»;
- «Агромісто»;
- «Теплий будинок», «Розумний будинок»;
- «Профілактика геноциду», тощо.

Стаття 8.23. Об’єднання Територіальних Громад - Район.
1. Об’єднання Територіальних Громад - Район (Волость, Провінція, Слобода, Гміна, інша назва), надалі – Район _________________ (назва району).
2. Район адміністративно-територіальна одиниця усередині області або великого міста, при умові наявності 100-300 (від ста до трьохсот) Соцьких Представників Сходотаїв.
3. Район - це НАЙВАЖЛИВІША одиниця адміністративної влади, яка потребує найбільших грошових відрахувань (не менше ніж 65% від бюджету Краю).
4. Об’єднання Територіальних Громад – Район утворюється на умовах Законних Договорів з Об’єднаннями Територіальних Громад – Сільрад (Мікрорайонів, Житлових Масивів, тощо), які від цього об’єднання нічого не втрачають.
5. У Районі діють органи всіх Гілок влади України, райвійськкомат.
6. Представницькою владою у Районі є Територіальна Рада.
7. На Віче Соцькі вирішують – які питання, проблеми вони повинні вирішити на рівні Району, скільки та яких Обранців необхідно обрати, з яким окладом, скільки Соцьких та хто саме увійде на штатні посади до Палати Представників Сходотаїв Територіальної Ради Району.
На Віче Соцькі обирають склад Комісії Громадського Контролю Виборців.
8. Структура керівництва Об’єднання Територіальних Громад – Району подібна Сільраді.
Враховуючи більшу кількість населення до числа Обранців та структур додаються Прокурор (прокуратура), Судді (районний суд), Начальник райвідділу поліції (райвідділ та підрозділи поліції), Головний лікар Центральної Районної Лікарні (Центральна Районна Лікарня з швидкою медичною допомогою та санавіацією; поліклінікою; спеціалізованими відділеннями стаціонару з реанімаційним, інфекційним та психіатричним блоками здатними до поширення; санепідслужбою; ветеринарною службою, тощо), Керівник Засобів Інформації (типографія, радіо, телебачення, зв'язок, тощо), Головний бухгалтер району (фінанси, банки, тощо) та інші.
9. Територіальна Рада Району поділена на дві палати:
- Палата Депутатів;
- Палата Представників Сходотаїв (Соцьких).
10. Виконавча Влада Району, у складі якої є:
- «Постійно Діюча Виборча Дільниця»;
- «Неприбуткова Корпорація Комплексного Розвитку Території».
До складу Виконавчої Влади Району входять Староста Віче Десяцьких Представників Сходотаїв та Старости населених пунктів, які не увійшли до Сільрад та їх аналогів.
10. Район має окремий самостійний бюджет.
11. В райцентрі необхідно бути місце для вільного проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.
12. Район бере на себе максимум обов’язків, від яких відмовились Об’єднання Територіальних Громад на рівні Сільрад (міст районного підпорядкування, мікрорайонів, житлових масивів, тощо).
13. Район не підкоряється Області, а виконує свій перелік обов’язків чи відокремлену їх частину, згідно Конституції України та Законів України, Копного Права, Законним Договорам затвердженим Територіальною Радою Району.

Стаття 8.24.
1. Територія Району представляє собою єдиний масив, який може складатися з Сільрад, районного центру, міст підпорядкованих району, вільних земель, лісу, водойм, сільськогосподарчих земель, населених пунктів, тощо.
2. Населені пункти краще будувати з розрахунку до 30 000 населення.
3. Район відповідальний за гарантоване будування та підтримання шляхів сполучення між населеними пунктами на території району, громадський транспорт та інфраструктуру до меж Району.
4. Особистий та інший транспорт – місця стоянок за межами населених пунктів.
5. Межі Району потребують маркування між сусідами.

Стаття 8.25.
1. Основні вектори діяльності Виконавчої Влади Району:
- забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів Громадян;
- соціально-економічний розвиток відповідних територій;
- бюджет, фінанси та облік;
- управління майном, приватизація та підприємництво;
- промисловость, сільське господарство, будівництво, транспорт та зв'язок;
- наука, освіта, культура, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, сім'я, жінки, молодь та неповнолітні;
- використання землі, природних ресурсів, охорона довкілля;
- зовнішньоекономічна діяльність;
- оборонна робота та мобілізаційна підготовка;
- соціальний захист, зайнятість населення, праця та заробітна плата.
2. Район не підкоряється Області, а виконує свій перелік обов’язків і відповідальності, які сам на себе взяв, згідно Конституції України, Законів України, Копного Права:
- захист довкілля;
- планування земель;
- розподіл земельних ділянок;
- сільське господарство;
- повноцінне самозабезпечення населення усім необхідним для життя;
- будівництво та утримання шляхів сполучення території Району, місць паркування транспортних засобів (за межами населених пунктів);
- місцевий громадський транспорт, дороги та тротуари, велосипедні доріжки;
- відновлення природи, гарних краєвидів, флори і фауни, природний дизайн, догляд за лісами, лісопарками, парками та садами, дитячими майданчиками;
- розвиток ландшафтного, природного, тематичного, сільського та іншого туризму;
- розвиток фізкультури та спорту; будівництво та догляд за малими стадіонами, спортивними майданчиками, спортивними тренажерами;
- освітлення площ, вулиць, дворів, парків, скверів, майданчиків, зупинок транспорту та інших місць;
- запобігання землетрусам, пожежам, зсувам, сходженню лавин, обвалам, повеням, тощо;
- будівництво соціального житла, дитячих дошкільних закладів, середніх шкіл, професійних закладів, бібліотек, будинків культури;
- оформлення ліцензій на комерційну діяльність, ведення бізнесу, тощо;
- Паспортні справи (оформлення, видача, реєстрація, тощо), інші документи; нотаріат;
- вивчення української мови, мови більшості населення, мов міжнародного спілкування;
- торжища (ярмарки), базари, ринки, магазини, торгівельні центри;
- загальна охорона здоров'я (фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, сімейні лікарі, амбулаторії, дільничні лікарні, центральна багатопрофільна районна лікарня, тощо), запобігання епідемічним захворюванням та отруєнням;
- організація ветеринарної допомоги;
- порядок і безпека на своїй території (муніципальна поліція, дільничні інспектори поліції, ДНД);
- організація та розвиток комунального господарства;
- постачання газу, води, електрики, теплопостачання до будинків та квартир;
- будування та догляд за каналізацією, дощовою каналізацією, дамб, осушення (за необхідністю);
- збір, сортування та вивіз мусору;
- утримання цвинтарів;
- будування та утримання районних аеропортів, вертолітних майданчиків, автостанцій, залізничних вокзалів, станцій і платформ, річкових і морських портів, дебаркадерів та інше;
- фінанси; економічний розвиток; місцеві разові плати, тощо.
3. Район сприяє інвестуванню в розвиток території, населених пунктів.
4. Район заздалегідь готує територію під будмайданчик чи для іншого інвестування, підводить газ, воду, електрику, каналізацію та інше, будує шляхи сполучення і тільки після цього проводить конкурс інвесторів.
5. Район відповідальний за успішне будівництво, роботу комунальних підприємств, закладів.
6. Район відповідальний за комплексний розвиток територій (успішне задіяння ресурсів).
В структурі Виконавчої Влади Району створюється та працює структура «Неприбуткова Корпорація Комплексного Розвитку Території».
7. В Районі розташована Постійно Діюча Виборча Дільниця (відповідальні ЦВК та Виконавча Влада Району).
8. Район утворюється рішенням Віче від 100 до 300 (від ста до трьохсот) Соцьких Представників Сходотаїв-сусідів. Рішення повинно бути підтверджене Всеукраїнським Референдумом.
9. Району можуть делегуватися права Області у тих питаннях, які можливо вирішити на місці.

Стаття 8.26. Завдання Району.
1. Завдання Району:
- організація постійно діючого конкурсу на гарний населений пункт-сад – населення населеного пункту до тридцяти тисяч осіб (які самі керують і доглядають за своїм населеним пунктом – в який навіть поліція не має права зайти без офіційного виклику місцевим дільничним інспектором поліції, обраним Сходотаями), екологічна чистота, гарний вигляд, економічна та продовольча самозабезпеченість, самодостатність; духовне, фізичне та економічне зростання, збагачення праці, можливість тиражування набутого корисного досвіду; або виборювання права на побудову (перебудову) населеного пункту майбутнього за проектом міста-саду «Садок вишневий» з кількістю населення до 30 000 (тридцять тисяч) осіб;
- організаційна та матеріальна допомога в будівництві гарного, екологічно чистого родового поселення на 150 екологічно чистих родових маєтків, термін – 10 років;
по закінченню терміну – будівництво чергового екологічно чистого родового поселення на 150 екологічно чистих родових маєтків (на тих же умовах);
- взаємовигідний розподіл (оренда) вільних земель сільськогосподарчого призначення селянським сім’ям для постійного проживання та ведення сільського господарства, згідно обґрунтованості бізнес-плану та можливостей сільської Територіальної Громади;
- розвиток фермерського господарства, сільськогосподарчих та інших комунальних підприємств, об’єднань, тощо;
- конкурсний відбір Бізнес-планів та Сценаріїв, розробка технологій та впровадження Комплексного розвитку територій;
- забезпечення робочими місцями населення Району;
- високий рівень культури та освіти населення;
- високоякісна робота Постійно Діючої Виборчої Дільниці;
- виявлення серед дітей майбутніх вчених, талановитих управлінців, тощо, та персональна допомога їм від усього населення Району.

Стаття 8.27. Район - надання грантів.
1. Район надає гранти (за рішеннями конкурсів):
- «Бізнес-план освоєння кожного ресурсу певної території Району»;
- «Розумний будинок»;
- «Вертикальний парниковий сад - горóд»;
- «Зростання кількості та якості населення», тощо.

Стаття 8.28. Об’єднання Територіальних Громад – Місто (з поділом на Райони).
1. Об’єднання Територіальних Громад – Місто (з поділом на райони) складається з кілька Об’єднань Територіальних Громад Районів (міських).
2. Кожен міський Район повинен мати чисельність Представників Сходотаїв (Соцьких) від 100 (ста) до 300 (трьохсот).
3. Об’єднання Територіальних Громад – Місто (з поділом на міські Райони) повинно мати чисельність Представників Сходотаїв (Тисяцьких) не менше 100 (ста) осіб.
4. Об’єднання Територіальних Громад – Місто (з поділом на райони) має можливість розширення за рахунок приєднання приміського сільського району (за умовами Законних Договорів та без втрат Сторін Договору).

Стаття 8.29.
1. Кожне Об’єднання Територіальних Громад міського Району має структуру подібну до сільського району.
2. Об’єднання Територіальних Громад – Місто (з поділом на міські Райони) утворюється на
Віче 100-300 Тисяцьких Представників Сходотаїв.
При наявності 400 і більше Тисяцьких Представників Сходотаїв на Віче вирішується питання про розділ міста на декілька окремих, самостійних та самодостатніх Об’єднань Територіальних Громад – Міст (з поділом на міські Райони).

Стаття 8.30. Місто.
1. Місто створюється за принципами побудови живого організму.
2. Велике місто може бути адміністративно та територіально поділене на міські райони, кожен з яких має поділ на мікрорайони (житлові масиви).
3. Місто стандартне, або мікрорайон у міському районі, або місто районного підпорядкування – поселення міського типу з населенням до 300 (трьохсот) Десяцьких Представників Сходотаїв (кінцева кількість, яку недопустимо збільшувати), самозабезпечене, самодостатнє; структуроване, має сім умовних територіальних кіл:
3.1. Майдан (для проведення загальних зборів, сходів, мітингів, процесій, дебатів перед місцевими референдумами, виборами та інших масових дій).
3.2. Вільні землі, ліс, лісопарки, сільськогосподарська земля, приватні сади та городи, парки (водойми, фонтани, дитячі майданчики, спортивні майданчики, тренажери, стадіони).
3.3. Дошкільне, шкільне навчання, професійне навчання; арт-центр, будинки культури, будинки професійної та технічної творчості, бібліотеки, театри, басейн с зимовим садом та музеєм науки (проводять заняття з метою виявлення майбутніх вчених); «школи здоров'я» (поліклініки), інші лікувальні та оздоровчі заклади.
3.4. Будинки 1-3-поверхові (приватні будинки, соціальні та інші житлові будинки, котеджи, екосадиби, екологічно чисті родові маєтки, екологічно чисті родові поселення); готові квартири, будинки (продаються за умови, щоб поруч жили люди з різним доходом).
3.5. Багатоповерхові будинки (елітні житлові будинки, наукові та проектні інститути, бюро; офіси, музеї; будинки відпочинку, готелі; величезні магазини).
3.6. Промисловість (промзона).
3.7. Шляхи сполучення – автовокзал, залізничний вокзал, наземне метро, морський чи річковий порт, аеропорт, шляхи сполучення між містами (мікрорайонами, районами у великому місті) та інфраструктура.
3.8. Парникові господарства, посівні поля, пасовища, ферми, ліс, водойми, тощо.
Місця стоянок транспорту - за межами населеного пункту (мікрорайону).
За містом (мікрорайоном) – всі види транспорту.
При необхідності, окремі кола, території можливо відділити від інших зеленими насадженнями.
Основне сполучення між населеними пунктами – наземне метро чи щось подібне.
4. Місто достатку (проект «Венера»: www.thevenusproject.com, https://www.youtube.com/watch?v=2hL9bzs7yZw ). Еволюційне, прогресуюче, розвиваюче, ресурс-орієнтоване місто, в якому громадяни живуть без грошей. Місто, в якому головне різноманітність, творчість та індивідуальність. Місто планує розраховану заздалегідь максимально допустиму кількість населення, яку не дозволяється перебільшувати (при необхідності – будують інше окреме місто).
Таке місто проектується функціональними колами:
4.1. Центр (Коло 1) – система автоматичного управління містом.
Умова - відсутність дефіциту товарів та послуг.
4.2. Коло 2. Дослідні центри (для дітей, підлітків, дорослих).
4.3. Коло 3. Відпочинок (Парки. Дитячі майданчики. Спортивні тренажери. Спортивні споруди. Майдани).
4.4. Коло 4. Житлове коло з будинками на 1, 2, 3 поверхами. Дошкільні та шкільні дитячі заклади.
4.5. Коло 5. Багатоповерхові житлові будинки. Офісні будинки. Середні спеціальні та вищі навчальні заклади. Наукові та проектні інститути, бюро; медичні заклади; музеї; будинки відпочинку, готелі; величезні магазини, тощо.
4.6. Коло 6. Парникове господарство.
4.7. Коло 7. Посівнí поля.
4.8. Коло 8. Енергозабезпечення. Водозабезпечення. Каналізаційне господарство. Переробне безвідходне господарство. Промислова зона. Транспортна система. Шляхи сполучення з іншими населеними пунктами.
4.9. Бажаючий жити в такому місті подає заяву. Потім приїжджає на співбесіду з комісією. Якщо він справить на неї сприятливе враження, його запрошують в гості на уїк-енд, під час якого він спілкується з жителями, після чого ці жителі висловлюють свою думку про кандидата. Якщо ці думки позитивні, то претендент проходить психотест. Якщо тест пройдено успішно, то з кандидатом обговорюються умови і його випробувальний термін, протягом якого він проживає в місті в гостьовому статусі, після закінчення цього терміну, при позитивному голосуванні на загальних зборах його приймають кандидатом у мешканці міста, яким він є цілий рік. Потім всі мешканці заповнюють по ньому анкету-питальник, а спеціальна комісія приймає вже остаточне рішення.
5. Міста формують Територіальні Громади, Об’єднання Територіальних Громад. По кількості населення міста самі можуть представляти з себе Район, Область чи Край, або бути містом підпорядкованим Району, Області, Краю, Україні.
5.1. Місто - Район, або міський район має не більше ніж дев’ять структурованих самозабезпечених та самодостатніх мікрорайонів.
5.2. Місто - Область має до дев’яти структурованих, повноцінних міських районів.
5.3. Місто-Край, або місто державного підпорядкування визначається Верховною Радою України та затверджується Всеукраїнським референдумом.
6. Україна не визнає за необхідне будування міст з величезною кількістю населення. Основна та головна міська адміністративно-територіальна одиниця – стандартне місто
до 30 000 населення.
7. Основна, головна адміністративно-територіальна одиниця (економічно вигідна) – Об’єднання Територіальних Громад Район з кількістю Соцьких Сходотаїв від 100 до 300 осіб.

Стаття 8.31. Об’єднання Територіальних Громад – Область.
1. Об’єднання Територіальних Громад Область (надалі - Область), ________ (назва області).
2. Область (Земля, Повіт, Округ, Крайон, інша назва) – складається з Об’єднань Територіальних Громад міста - обласного центру, міст обласного підпорядкування, Об’єднань Територіальних Громад Районів, тощо.
3. В Області діють органи всіх Гілок влади України, Обласний Військкомат.
Представницькою владою є Територіальна Рада _______________(назва) Області.
Область збирає на Віче від 100 до 300 Десятитисяцьких Представників Сходотаїв.
4. На Віче Десятитисяцькі Представники Сходотаїв вирішують – які питання, проблеми вони повинні вирішити на рівні Області, скільки та яких Обранців необхідно обрати, з яким окладом, скільки Десятитисяцьких та хто саме увійде на штатні посади до Палати Представників Сходотаїв Територіальної Ради Області.
На Віче Десятитисяцькі обирають обласний склад Комісії Громадського Контролю Виборців.
5. На чергових виборах Об’єднання Територіальних Громад Області Сходотаї обирають Керівника Управління охорони здоров’я області, Керівника Управління муніципальної поліції області, Депутатів, необхідну кількість суддів, прокурорів та інших Обранців (на п’ять років чи менший термін).
6. Територіальна Рада Області поділяється на дві палати:
- Палата Депутатів;
- Палата Представників Сходотаїв (Десятитисяцьких).
7. Палата Депутатів умовно поділяється на чотири частини, кожна з яких в листопаді обирає/переобирає серед своїх Депутатів три особи до Правління Області на черговий календарний рік.
8. Палата Представників Сходотаїв (Десятитисяцьких) обирає/переобирає серед своїх Сходотаїв в листопаді три особи до Правління Області на черговий календарний рік.
9. Правління Області має право обирати/переобирати серед своїх Депутатів/Сходотаїв на календарний рік:
- Голову Об’єднання Територіальних Громад Області;
- Голову Територіальної Ради Області;
- Голову Виконавчої Влади Області (який за відкритим конкурсом комплектує і здійснює виконавчу владу Області).
10. Обрані Головами та ті, хто лишився необраним на посаду Голови Депутатом чи Десятитисячним Представником Сходотаів, утворюють разом Правління Об’єднання Територіальних Громад Області на черговий календарний рік, яким керує Голова Об’єднання Територіальних Громад Області.
11. Правління Об’єднання Територіальних Громад Області чергового календарного року у грудні навчається, переймає досвід працюючого Правління, приймає участь в складанні Програми Дій та Генерального Плану розвитку Області, Бюджету Області на черговий календарний рік, перезаключає особисті термінові трудові контракти, тощо.
12. До Виконавчої Влади області входять, за посадою, Староста Віче Десятитисяцьких Сходотаїв та Старости населених пунктів, підпорядкованих безпосередньо області.
13. Область відповідає за всі локальні питання, які виходять за межі Району чи міста обласного підпорядкування.
14. Областям можуть делегуватися права Краю у тих питаннях, які можуть вирішуватися на місцях.
15. Район і Область вирішують всі адміністративні питання їх жителів.
Таким чином Громадяни позбавляються від необхідності їздити в Крайовий центр для вирішення адміністративних проблем.
16. Область має окремий бюджет, а його доходи не залежать від доходів Районів чи Краю.
17. Область не здійснює нагляд за діяльністю влади, не може відбирати їх права та втручатися в їх фінансове управління.
Фінансово Область проводить власну бюджетну політику.
18. В обласному центрі необхідно бути місце для вільного проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.
19. Область не підкоряється Краю, а виконує свій перелік обов’язків чи відокремлену їх частину, згідно Конституції України та Законів України, Копного Права.

Стаття 8.32.
1. Територія Області може бути умовно поділена на:
вільні землі, ліс, водойми, заповідна зона, туристична зона, Райони, місто - обласний центр, міста обласного підпорядкування та інше.
2. Область бере на себе обов'язки:
• охорона громадського порядку і загальна безпека;
• протипожежна безпека і захист від повеней, паводків, землетрусів та зсувів, стихійних лих і ліквідація їх наслідків;
• утримання лікарень широкого профілю, поліклінік, спеціалізованих медичних диспансерів, судмедекспертизи, санавіації; санепідстанції, дезстанції, тощо;
• боротьба з безробіттям;
• будівництво і утримання шляхів сполучення, інфраструктури між Районами, Районами і Областю, між містами, аеропортів, вертолітних майданчиків, автовокзалів і автостанцій, залізничних вокзалів, станцій і платформ, річкових і морських портів, дебаркадерів та інше.

Стаття 8.33.
1. Область бере на себе відповідальність на території за:
- збереження культурних та історичних пам'яток;
- економічний розвиток;
- енергоефективність;
- організацію догляду за дітьми та контроль;
- будівництво та догляд доріг між Районами, Районами та Областю, дорожню інфраструктуру; утримання муніципальних доріг, прибирання та розмітка доріг, тротуарів; встановлення світлофорів; утримання представників дорожньо-транспортної служби;
- промисловість;
- контроль за якістю їжі та питва;
- охорону здоров'я; санавіацію;
- вищу освіту, післядипломну освіту, підвищення кваліфікації, освіту дорослих, професійну освіту;
- розвиток культури населення;
- розвиток світогляду населення;
- розвиток та благоустрій туризму, екскурсій, відпочинку;
- будівництво тематичних музеїв, майданчиків, галерей, комплексів для екскурсій;
- тематичні бібліотеки, заклади культури та спорту, дозвілля;
- пожежні підрозділи;
- побудову і утримання громадських будівель, комунальне та інше будівництво;
- бюджет Області;
- соціальний і економічний розвиток Області;
- соціальна допомога, соціальний захист, соціальні послуги;
- розвиток територій Області;
- імпорт та експорт;
- менеджмент комунальних підприємств;
- розвиток Області (згідно Програми та Генерального плану);
- робота з молоддю;
- утримання Муніципальної поліції;
- Добровільна Народна Дружина та інше;
- утворення технологічного парку та рекламування досягнень Області.

Стаття 8.34.
Державні завдання Області:
1. Будівництво міста майбутнього до 30 тисяч городян (місто-сад з повним самозабезпеченням та економічним зростанням), термін будівництва – 20 років (заборонено скорочувати термін);
по закінченню будівництва одного міста майбутнього до 30 тисяч городян – будівництво чергового міста на тих же умовах.
2. Постійно діюча виставка найкращих досягнень області.

Стаття 8.35. Область - надання грантів.
1. Область надає гранти (за рішеннями конкурсів):
- «Безпаливні технології»;
- «Вільна енергія»;
- «Поширення енергії без дротів»;
- «Практичне використання "Вічного двигуна"»;
- «Автомобіль без водія»;
- «Генератор швидкого якісного росту рослин»;
- «Розумне місто».

Стаття 8.36. Об’єднання Територіальних Громад - Край.
1. Об'єднання Територіальних Громад - Край (далі - Край) ________ (назва краю).
2. Край (Регіон, Губернія, Автономна Республіка, Земля, Воєводство, Січ, інша назва) – об'єднує сусідні Області (не більше п’яти) та обласні міста, міста підпорядковані Краю.
3. Край має органи управління всіх гілок влади України. Представницькою владою Краю є Територіальна Рада.
4. На Віче Стотисяцькі Представники Сходотаїв вирішують – які питання, проблеми вони повинні вирішити на рівні Краю, скільки та яких Обранців необхідно обрати, з яким окладом, скільки Стотисяцьких та хто саме увійде на штатні посади до Палати Представників Сходотаїв Територіальної Ради Краю.
На Віче Стотисяцькі обирають крайовий склад Комісії Громадського Контролю Виборців.
5. Край утримує Фонд Розвитку Краю.
6. На чергових виборах Об'єднання Територіальних Громад Краю Сходотаї обирають Голову Управління охорони здоров’я краю, Голову Управління муніципальної поліції Краю, Депутатів, необхідну кількість прокурорів, суддів та інших Обранців (на п’ять років чи менший термін часу).
7. Територіальна Рада Краю поділяється на дві палати:
- Палата Депутатів;
- Палата Представників Сходотаїв (Стотисяцьких).
8. Палата Депутатів Територіальної Ради Краю умовно поділяється на чотири частини, кожна з яких обирає/переобирає у листопаді серед своїх Депутатів на три штатні посади у Правління Краю на черговий календарний рік.
9. Палата Представників Сходотаїв (Стотисяцьких) Територіальної Ради Краю у листопаді обирає (переобирає) серед себе трьох осіб, які входять до Правління Краю на черговий календарний рік.
10. Правління Краю має право обирати/переобирати серед своїх Депутатів/Сходотаїв у листопаді на черговий календарний рік:
- Голову Об’єднання Територіальних Громад Краю;
- Голову Територіальної Ради Краю;
- Голову виконавчої влади Краю (який за відкритим конкурсом комплектує і здійснює виконавчу владу Краю).
11. Правління Краю у грудні навчається, розподіляють обов’язки, приймають участь в складанні та затвердженні Програми Розвитку Краю, Генерального Плану Розвитку Краю, Бюджету Краю, тощо.
12. До Виконавчої Влади Краю входять, за посадою, Староста Віче Стотисяцьких Сходотаїв, Старости міст підпорядкованих Краю.
13. Самоврядування Краю визначає політику території та населення.
Край займається питаннями, які не можуть бути вирішені на рівні Області.
14. В центральному населеному пункті Краю необхідно бути місце (декілька місць) для вільного проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій.

Стаття 8.37.
1. Край відповідальний за:
- політику краю;
- економічний розвиток; рівномірний розвиток економіки (господарювання);
- використання нововведень регіональних ринків, раціональна освітня політика до максимального рівня, створення привабливих умов для інвесторів;
- утримування фонду розвитку Краю;
- забезпечення громадського порядку (муніципальна поліція);
- громадський транспорт; будівництво і утримання шляхів сполучення між Областями, Областями і Краєм, транзитних шляхів сполучення на території Краю, аеропортів міжнародного та космічного рівня; освітлення шляхів сполучення, зупинок;
- спеціалізовані громадські бібліотеки, електронні бібліотеки;
- громадські послуги;
- наука (академічна, дослідні інститути та інше);
- охорона здоров'я (спеціалізована);
- освіта вища (інститути, університети, академії), педагогічна, післядипломна та інша;
- організація та нагляд за будівництвом;
- культура;
- великий спорт;
- міжнародний, всесвітній туризм;
- місцеві вибори, місцевий референдум;
- комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, каналізація, електрика, освітлення, теплопостачання, газопостачання, тощо);
- електростанції, інші форми енергетичного постачання;
- самозабезпечення населення всім необхідним;
- утримання технічної інфраструктури та довкілля (дороги, енергоефективність, водопостачання і водовідведення, гавані, порти, громадський транспорт);
- безвідходний та екологічно чистий збір, сортировка та утилізація сміття (будівництво підприємств, комплексів);
- цивільна оборона;
- військкомат крайовий.
Головним показником діяльності Краю є ефективність управління, найкраще використання регіонального потенціалу.
2. Край повинен бути якомога більшим, володіти великим економічним та організаційним потенціалом, науковим потенціалом, особливо в питаннях інновацій (вищі школи та науково-прикладні інститути), володіти культурним і творчим потенціалом.

Стаття 8.38.
1. Державні завдання Краю:
1.1. Будівництво ресурсозберігаючого самодостатнього міста, в якому люди не користуються грошима (проект «Венера»: https://youtu.be/V3uunhQIMIY , https://youtu.be/2hL9bzs7yZw)
1.2. Будівництво і подальша експлуатація економічно вигідних та екологічно чистих очисних споруд (питна вода, промислова технічна вода, стічні води, каналізація), сміттєпереробного комплексу (збір, транспортування, знезараження, сортування, утилізація – замкнутий екологічно чистий цикл, без відходів) на території Краю – термін вступу в дію комплексного очисного підприємства – до десяти років.
1.3. Призначення і подальша допомога одному з населених пунктів стати добровільним притулком для осіб, які вперше в житті порушили Конституцію України, Закони України.
2 . Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються Законами України.

Стаття 8.39. Край - надання грантів.
1. Край надає гранти (за рішеннями конкурсів):
- «Атомний генератор»;
- «Вуглеводороди з біологічного сміття»;
- «Безкоштовна питна вода з повітря»;
- «Вирощування м’яса»;
- «Вирощування хімічних елементів та речовин»;
- «Оазис в місті»;
- «Практичне використання вільної енергії»;
- «Виявлення та задіяння талантів до професій з дитинства»;
- «Виявлення та програма подальшого навчання, розвитку геніальних дітей»;
- «Економне забезпечення гарним, комплексним, комфортним житлом всіх бажаючих»;
- «Безпечне гармонійне існування»;
- «Місто достатку (еволюціонує, розвивається, переробляє відходи, зберігає та відновлює ресурси, самозабезпечене, самодостатнє, населення міста не користується грошима)»;
- «Місто здорових людей» (до 30 000 мешканців, самозабезпечене, самодостатнє);
- «Розумне місто»;
- «Самоокупна пенітенціарна система»;
- «Підприємницька пенітенціарна система»;
- «Екологічно чисті родові поселення в пенітенціарній системі»;
- «Екологічно чисті родові поселення»;
- «Природне відродження планети Земля на території Краю»;
- Міжкрайові та міжнародні взаємовигідні проекти, та інше.

Стаття 8.40. Україна (Русь, Русь-Україна).
1. Децентралізація влади, надання частини напрямів влади на місця (самоврядування), вимагає кілька напрямів дій залишити за країною, серед яких:
1.1. Армія (сухопутні, бронетанкові, морські та річкові, повітряні, космічні, спецпризначення та інші війська).
1.2. Поліція (міліція; всі рівні та можливості, окрім муніципальної поліції та дільничних інспекторів поліції).
1.3. Безпека (Державна безпека, Ідеологічна безпека, Політична безпека, Економічна безпека, Воєнна безпека, Технологічна безпека, Екологічна безпека, Гуманітарна безпека, Демографічна безпека, Інформаційна безпека, Банківська безпека, Інвестиційна безпека, Продовольча безпека, Енергетична безпека та інші.
Безпека життєдіяльності — спрямована на захист здоров'я та життя людини і середовища проживання. Складовими безпеки життєдіяльності є:
Безпека праці, Безпека військової служби, Громадська безпека тощо).
Безпека конкретних видів діяльності (виробнича), як то:
Ядерна безпека, Гірнича безпека, Віброакустична безпека, Безпека харчових продуктів.
Безпека споруд і об'єктів — властивість споруди не створювати загрозу для життя, здоров'ю та інтересів людини:
Техногенна безпека, Пожежна безпека, Радіаційна безпека, тощо.
Безпека особиста, безпека побутова.
1.4. Розвідка, контррозвідка.
1.5. Захист кордонів.
1.6. Цивільна оборона та надзвичайних ситуацій.
1.7. Безкризова економіка.
Курс на купівлю патентів, ліцензій.
Велику увагу необхідно приділяти контролю за цільовим витрачанням коштів.
Країна відповідальна за підтримку стабільності цін.
Органічне сільське господарство.
1.8. Вибори, всеукраїнський референдум.
1.9. Державна мова - українська. Місцеві та національні мови. Мови міжнародного спілкування.
1.10. Державні Банки України.
1.11. Державні підприємства.
1.12. Державний бюджет.
1.13. Космос.
1.14. Медицина (спеціалізовані медичні наукові міжнародні та всесвітні центри).
1.15. Наука (міжнародні та всесвітні наукові центри).
1.16. Освіта (міжнародний та всесвітній, найвищий рівень).
1.17. Політика (внутрішня, зовнішня, економіка міжнародна та всесвітня).
1.18. Технології (технології впроваджуються тільки ті і тільки тоді, якщо вони приносять комплексну довгострокову користь споживачу, виробнику України, Громадянам України та Україні).
1.19. Творчість та сотворіння.
1.20. Шляхи сполучення космічні, міжнародні, транзитні, міжкрайові та інші. Інфраструктура.
2. Головні державні функції:
- Концептуальні;
- Ідеологічні;
- Гетьманські;
- Виконавчі;
- Парламентські;
- Судові;
- Контрольні та інші.
3. Україна гарантує Законні угоди, які вона зареєструвала.
4. Інформація від Обранців, чиновників зберігається в інтернеті, загальнодоступна («ПРОЗОРО»).
5. Квоти на викиди шкідливих речовин продаються (дорого).

Стаття 8.41. Україна - надання грантів.
1. Кожна з владних структур України має право розробити тематику конкурсних завдань та надавати гранти на їх виконання:
- «Проект державної програми розвитку України»;
- «Проект безгрошового розвитку країни (соціально-економічна модель)».
- «Проект міста геніїв»;
- «Проект міста розвитку»;
- «Проект гарантованого захисту стратегічних об’єктів»;
- «Проект надійного зберігання боєприпасів та інших вибухово- та радіаційнонебезпечних речовин»;
- «Проект дезактівації небезпечних боєприпасів та речовин»;
- «Проект - Купол Безпеки»;
- «Проект - Підземне Місто»;
- «Практичний (діючий) проект "вічної" електростанції»;
- «Квантовий компьютер»;
- «Безоплатне житло» та інші.

Розділ 9. Комплексний розвиток території

Стаття 9.1. Комплексний розвиток території.
1. Нові технології впроваджуються тільки тоді, коли вони приносять комплексну користь (споживачеві, виробнику, країні).
2. Мета: соціально-економічний устрій території повинен забезпечити створення всіх умов для відтворення населення з покоління в покоління.
3. Засоби: грошей повинно бути не стільки, скільки є або скільки залишилося, а скільки необхідно для гарантованого якісного освоєння території.
4. Завдання:
4.1. Максимально якісно підвищити ефективність соціально-економічної системи суспільного виробництва.
4.2. Значно підвищити Коефіцієнт Корисної Дії (ККД):
- природних ресурсів;
- основних фондів (засобів виробництва);
- фінансового капіталу;
- людського потенціалу.

Стаття 9.2. Поетапний комплексний розвиток території.
1. Виконавча Влада Об’єднання Територіальних Громад умовно ділить свою територію на декілька територій для відокремленого поетапного комплексного розвитку. Обирає одну з територій. Проводить облік всіх ресурсів на території (вугілля, руда, водойми, пісок, глина, торф, деревина, луки, ліси, болота, чорнозем; невигідні копалини, невигідні підприємства; недобудовані чи відсутні, потребуючі ремонту шляхи сполучення, будинки; соціальне будування, парки, майданчики, пустирі, звалища та інше).
2. Виконавча влада Об’єднання Територіальних Громад складає Бізнес-план по кожному з ресурсів на території (конкурс Бізнес-планів):
- об’єм (кількість) ресурсу?
- як можна переробити ресурс?
- яку продукцію можна отримати з цього ресурсу?
- які потрібні технології?
- скільки грошей, часу, людей необхідно на освоєння цього ресурсу?
3. Бізнес-плани освоєння кожного з ресурсів комплектують у «Сценарій комплексного розвитку території».
Це може бути один Сценарій, а може бути - багато Сценаріїв (конкурс Сценаріїв).
Сценарії відрізняються один від одного за своєю фондомісткістю.
Сценарії розрізняються за сумами, за швидкістю реалізації, за кінцевим результатом, трудозайнятості, платежу до бюджету, ефективності (додаткової вартості) і т.і.
Кожен Сценарій повинен охоплювати всю повноту комплексного розвитку території (дбайливо, по-хазяйськи).
Підрахувати і вирішити, що необхідно зробити, щоб отримати найкращий кінцевий результат
(не економити, нічого не залишати «на потім» - територія повинна стати повністю відпрацьована, мати закінчений, стійкий і успішний вигляд, «придатна для проживання та відтворення населення з покоління в покоління»).
4. З усіх Сценаріїв розвитку території обирається один «Сценарій комплексного розвитку території».
Яким шляхом піти, який Сценарій вибрати? Вирішувати повинен сам народ, що проживає на цій території. Вся відповідальність лягає на Територіальну Раду (Представницьку Владу), на людей.
Люди самі вирішують долю своєї території. Ніхто нічого їм не нав'язує. Самі вирішують, самі втілюють, коригують, перевіряють і контролюють!
5. Територіальна Рада приймає рішення, яке стане обов'язковим для виконання.
6. Приватних підприємців, фермерів, працюючі підприємства і т.і. - ніхто не турбує. Їм потрібно безкоштовно допомагати.
7. Територіальна виконавча влада (Об’єднання Територіальних Громад, Сільради, Мікрорайону, Житлового Масиву, Міста, Району, Області, Краю) в своєму штаті організує неприбуткову структуру, відповідальну за виконання «Програми розвитку території» - Неприбуткову Корпорацію Комплексного Розвитку Території (НККРТ), в якому формує чотири сектори:
- організаційний сектор;
- некомерційний сектор;
- інноваційний сектор;
- комерційний сектор.
__________________________________________________
Тільки не плутайте цей проект з іншими – чисто комерційними проектами Комплексного Розвитку Території.
8. НККРТ не є юридичною особою, так як входить в штат виконавчої влади.
НККРТ - «диригент», «агент країни», «державний інвестор» - всі роботи для населення виконує безкоштовно.
9. Некомерційний сектор НККРТ - виявляє на території інфраструктурні галузі, нерентабельні виробництва, некомерційні організації, містоутворюючі структури і т.і. - все, що не приносить прибуток, але необхідно для успішного розвитку території.
При необхідності, Некомерційний сектор НККРТ бере їх в своє управління (тимчасово або постійно).
10. Інноваційний сектор НККРТ – відповідає своїй назві, перш за все – це наука, практичні технології. Їй замовляють наукове підтвердження програми обраного для території Сценарію.
11. Комерційний сектор НККРТ – безкоштовно допомагає комерційним організаціям, юридичним і приватним особам на території, організує необхідні структури.
12. Організаційний сектор НККРТ - організує роботу всіх секторів і служб НККРТ.
Представник організаційного сектора НККРТ підходить до кожної юридичної або фізичної особи на території з питаннями:
- Що Вам необхідно?
- Чим Вам допомогти?
Налагодив, допоміг і нехай юридична або фізична особа далі оптимізує.
Організаційний сектор виграє не фінансово, а від отриманого результату.
13. НККРТ знімає з виробників всі додаткові навантаження, допомагає у постачанні, зборі сировини, первинного продукту, забезпеченні технікою, запчастинами, пальним, всім необхідним, вирішує юридичні, фінансові та інші питання, добудовує необхідні ланки, структури, тимчасово бере керування на себе (при необхідності).
14. Організаційний сектор НККРТ в кожному з секторів (некомерційному, інноваційному та комерційному) допомагає первинним виробникам.
Первинний виробник досяг результату (зібрав зерно, надоїв молоко…). Цей результат у первинного виробника можливо взяти на себе і звільнити первинного виробника від подальшої роботи з первинним продуктом:
- збір сировини, первинного продукту;
- первинна обробка (помити, розсортувати, просушити і т.і.);
- специфічне зберігання для кожного виду напівфабрикату (зерно, молоко, залізна руда, нафта, деревина ...);
- набуття товарної форми (з борошна - хліб або макарони; з нафти - бензин, керосин; з деревини - дивани, шафи, столи, стільці та інше);
- товарні форми логістикою доставити в кінцевий пункт (до місця продажу).
15. На всіх етапах роботи з первинним продуктом (сировиною) НККРТ організує спеціалізовані ланки, структури, залучає людей до роботи.
16. НККРТ Об’єднання Територіальних Громад взаємодіє з іншими НККРТ сусідів, Сільрад (Мікрорайонів, Житлових Масивів), міст, Райрад, Облрад, Крайрад, організує обмін інформацією, разом визначають напрямки дій, послідовність витрат місцевого бюджету, освоєння певної території
(не розпорошуватись, а діяти в одному напрямку, поетапно, послідовно, окремими ділянками роботи, не поспішаючи (не «бігти попереду потягу»), кожен - відповідальний за найвищу якість та своєчасність своєї частини роботи) до повного освоєння території. Головне – не поспішати та сама висока якість роботи, з довгостроковою гарантією якості!
Сценарій комплексного розвитку території враховує рівні інтересів НККРТ (Об’єднання Територіальних Громад, Сільрада, Район, Область, Край), які діють самостійно, але злагоджено.
17. Закінчивши Сценарій розвитку однієї території, НККРТ приймає на себе «Сценарій комплексного розвитку території» іншої території, залишаючи на постійному контролі і допомозі те, що зроблено.

Стаття 9.3. Послідовність освоєння території.
1. НККРТ діє як інвестор, диригент, який має цілі:
- максимальне освоєння можливостей (ресурсів) території;
- допомога місцевим підприємцям;
- максимально збільшити кількість та якість роботи місцевих підприємців;
- задіяти нерентабельні структури, підприємства, вивести їх на рентабельний рівень, тощо;
- розумно, хазяйновито використовувати місцеві ресурси;
- привести територію до естетично гарного вигляду, врівноважити флору і фауну, залучити територіальний дизайн, прибрати накопичення відходів людської діяльності та задіяти системи переробки відходів;
- створити умови для життя (житло, вода, газ, електрика, каналізація, зв'язок, інформація, навчання, робота, відпочинок, оздоровлення, шляхи сполучення, нічне освітлення території; налагодження суспільної допомоги та догляду за дітьми, інвалідами, пенсіонерами; відтворення природи, тощо);
- створення умов для сталого відтворення населення з покоління в покоління.
2. НККРТ має Сценарій комплексного розвитку території та Бізнес-плани по кожному ресурсу території. Необхідний ще проект розвитку території, проекти будівництва, дизайну та інші.
3. «Земляні» роботи: проведення газу, води, електрики, каналізації; упорядкування ярів, балок, пагорбів, очищення водойм, проведення каналів; попередження та профілактика природних катаклізмів (пожеж, вибухів, вивержень, бур, ураганів, цунамі, сходу лавин, зливи, граду, снігопадів, повеней, зсувів та інших). Будування водойм з пляжами та набережними, дитячими майданчиками, тощо.
4. Будівництво шляхів сполучення та інфраструктури.
5. Допомога діючим комерційним структурам: збір сировини (техніка, транспорт), первинна обробка сировини (приміщення, техніка), зберігання сировини (складські приміщення, холодильники). Виготовлення з сировини кінцевого продукту (приміщення, техніка, спеціалісти). Продаж кінцевого продукту (логістика доставки кінцевого продукту у торгівельну систему).
6. Задіяння нерентабельних напрямів (зупинених підприємств та інших невигідних але потрібних структур).
7. Будівництво житла, закладів освіти, медичних закладів, закладів культури.
8. Будівництво та розвиток інших необхідних структур.
9. Відтворення природи: лісів, лісопосадок, лук, водойм, флори та фауни, гарних краєвидів;
будування парків відпочинку, дитячих майданчиків, тренажерів, місць масових заходів;
приведення в порядок історичних місць, цвинтарів, тощо.
10. Налагодження міжвідомчої та міжтериторіальної взаємодії.
11. Бюджетне фінансування всіх етапів Сценарію (безпроцентне, мінусове, безповоротне).
12. Робіть все ретельно продумавши, не поспішаючи, якісно, на століття!

Стаття 9.4.
1. Головні контрольні ознаки роботи НККРТ:
- гарна, збалансована природа території;
- зниження собівартості продукції;
- комплексне освоєння природних ресурсів;
- задоволення попиту на товари і послуги;
- стале відтворення населення з покоління в покоління.

Розділ 10. Вибори, Референдум

Стаття 10.1. Ви́бори.
1. Ви́бори — передбачена Конституцією України та Законами України форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються центральні та місцеві органи влади (органи місцевого самоврядування).
2. Вибори проводяться Центральною Виборчою Комісією (ЦВК) України, згідно Конституції України та Законів України.
3. Чергові Вибори проводяться у третю неділю жовтня (щорічно).

Стаття 10.2. Референдум.
1. Референдум (лат. referendum) — форма безпосереднього волевиявлення Громадян України, що виражається у голосуванні з найбільш значущих питань державного, регіонального або місцевого значення.
2. Референдуми проводяться Центральною Виборчою Комісією (ЦВК) України, згідно Конституції України та Законів України.
3. Черговий Референдум проводять у третю неділю жовтня (щорічно).

Стаття 10.3. Виборець.
1. Ви́борець — Громадянин України, зареєстрований в Центральній Виборчій Комісії (ЦВК) України як Виборець (Сходотай), що володіє активним виборчим правом (правом голосу) і місце проживання якого розташоване в межах виборчого округу, що забезпечує представницький характер органу публічної влади відповідного рівня.

Стаття 10.4. Обранець.
1. Обранець – свідома, розумна, смілива, відповідальна, компетентна, гармонійна людина; здоровий, позитивний лідер, має спеціальну достатню освіту та підвищення кваліфікації за фахом необхідним для роботи на обраній посаді, має діючу Законну угоду з Виборцями (Сходотаями), особисті Програму дій та План дій на п’ять років, Індивідуальну Посадову Інструкцію, трудовий контракт на термін не більше ніж п’ять років. Деякі посади мають віковий ценз.
2. Обранець має бути людиною, яка:
• готова брати відповідальність за прийняття рішень і вчинені дії;
• гарантовано виконувати обіцянки;
• прагне поліпшити життя простого народу;
• активно допомогає для поліпшення економічних показників і рівня життя людей;
• діє по відновленню природи і покращенню ландшафтного дизайну.
3. Обранець обирається Сходотаями на Виборах, на основі рівного, прямого виборчого права, таємним голосуванням, терміном на п’ять (або менше) років і можливістю переобрання на другий чи третій термін (не більше ніж п'ятнадцять років поспіль) та обов’язковою перервою в подальшому обранні – не менше ніж п’ять років. Перерви в обранні можуть також бути не менше п’яти років.
4. Обранець повинен зареєструватись в Центральній Виборчій Комісії (ЦВК) України.

Стаття 10.5.
1. На чергових Виборах, Референдумах, позачергових Виборах, Референдумах, місцевих Виборах, Референдумах Виборцем є Сходотай (зареєстрований в ЦВК на поточний календарний рік).
2. На Віче Виборцем стає Представник Сходотаїв. В екстремальній ситуації рішення Віче дорівнює рішенню Референдуму.
3. Всеукраїнський Референдум має право відмінити рішення місцевих Виборів чи Референдуму.

Стаття 10.6.
1. Обранець працює «ПРОЗОРО», окрім звичайного контролю, контролюється Головою Територіальної Ради та Комісією Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв).
2. Депутат має Законну Угоду з Виборцями.
Депутат, згідно цієї Угоди, продовжує роботу свого попередника та забезпечує якісну роботу задіяних проектів.
Кожного кварталу (три місяці року) Депутат зобов’язаний повністю виконати не менше ніж один затратний пункт Угоди з Виборцями. Тобто, не менше ніж чотири затратних пункти за рік, двадцять затратних пунктів за п’ять років.
Виконаний пункт Законної Угоди Депутата з Виборцями, потребує подальшого догляду та контролю з боку цього Депутата та участі в цій роботі наступного Депутата, введення у текст Індивідуальної Посадової Інструкції Депутата.
3. Якщо Територіальна Громада (Об’єднання Територіальних Громад, Виборчий Округ) не має необхідної мінімальної кількості затратних завдань Депутату (Угода Виборців з Обранцем), то вакантна штатна посада Депутата ліквідується, або замінюється на посаду Тимчасового Депутата (на 4; 3; 2; 1 рік, згідно кількості затратних завдань).
4. Вибори, Референдуми, проведені с порушенням Конституції України, недійсні.

Стаття 10.7.
1. На виборах Виборці обирають Обранців по місцю свого постійного проживання (з врахуванням території виборчих округів).
2. Підрахунок голосів Виборців під час проведення виборів та референдуму проводиться в захищеному від недостовірності електронному вигляді (електронна система «ВИБОРИ», Блокчейн чи інше).
3. Контроль за кількісними результатами перебігу проведення виборів та референдуму в електронному вигляді є доступним для кожного бажаючого.
4. В окремих випадках, за рішенням ЦВК, допустима інша форма голосування на виборах та референдумах.

Стаття 10.8.
1. Сходотаї заздалегідь на Копних Зборах або Віче визначаються – на які та на скільки штатних посад їм необхідно обрати Обранців (Депутатів до гілок та органів влади, керівників, суддів, прокурорів, посадовців, спеціалістів, тощо).
П’яту частину від загальної кількості (20%) Обранців вони можуть обрати на повний термін (п’ять років), інші вакантні штатні посади розподіляють терміном на 4-3-2-1 роки (Тимчасові Обранці), з розрахунку, що кожного року 20% штатних посад стають вакантними на повний термін – п’ять років.
2. Розподіл штатних вакантних посад Територіальна Громада (Об’єднання Територіальних Громад) до першого травня направляє у ЦВК.

Стаття 10.9.
1. Особа (особи), за провиною якої Сходотай не зміг прийняти участь у відповідальному голосуванні, може бути притягнена до суду за порушення Конституції України та Законів України.
2. З дозволу ЦВК Сходотай має право проголосувати достроково.

Стаття 10.10.
1. Мінімальні кошти на вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя плануються бюджетами України та Об’єднань Територіальних Громад.
2. Комерційна складова виборів (платна агітація та реклама, платна політична реклама виборів, референдуму та всього, що з цим пов’язано - всі форми прямої чи непрямої оплати, агітації, пропаганди, оформленні, доставки учасників, участі ЗМІ, інший прямий чи непрямий підкуп учасників, прямий чи непрямий продаж своєї участі у масовому заході) заборонена та є порушенням Конституції України.
3. Повноцінність здійснення народного волевиявленням забезпечується активними діями Судової влади України.

Стаття 10.11.
1. Щомісячно (перші десять діб) Сходотаї мають можливість через електронну систему «Вибори» («Недовіра») безпосередньо оцінювати роботу кожного з обраних ними Обранців, визначаючи «Довіряю» - «Недовіряю».
2. Якщо рівень недовіри Обранцю перевищить допустимий поріг – Обранець достроково (негайно) полишає свою виборну посаду.
3. Участь у постійному контролі за роботою Обранців («моніторинг») приймає Комісія Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв).

Стаття 10.12.
1. Загальні збори Сходотаїв (Копа, Копні Збори) правомочні при наявності більшості Сходотаїв.
2. Конференція представників Сходотаїв (Віче) правомочна при наявності більшості
Представників Сходотаїв певного рівня (Соцькі, Десятитисяцькі, тощо).

Стаття 10.13.
1. Вакантні штатні посади Обранців Територіальна Громада, ЦВК заздалегідь направляють до Рекрутингового агентства (окрім Депутатів, суддів та прокурорів), яке веде пошук гідних людей на посаду по всьому світу та проводить конкурсний відбір.
2. Претендентів на вакантні штатні місця Депутатів можуть виставляти громадські організації, трудові колективи, гілки державної влади та органи влади України, Територіальні та інші Громади, Рекрутингові агентства‚ Сходотаї, самовисуванці, згідно Конституції України та Законів України.
Претендентів на вакантні штатні місця інших Обранців (окрім Депутатів, суддів та прокурорів) можуть виставляти їх керівники, органи влади, Рекрутингові агентства‚ Сходотаї, самовисуванці‚ та інші, згідно Конституції України та Законів України.
Претендентів на штатні вакантні посади прокурорів, суддів виставляє Вища рада юстиції України.
3. Не може бути обраним Депутатом Громадянин України, якому на день виборів не виповнилося двадцять один рік, чи має судимість за вчинення умисного злочину та ця судимість не погашена і не знята у встановленому Законами України порядку.
4. Не допускається обрання Депутатів, від екстремістських організацій, а також від організацій, діяльність яких була припинена судом.
5. Не має бути Депутатом Громадянин України, який:
• визнаний судом недієздатним;
• приймав участь у подіях, пов'язаних із фальсифікацією виборів, зокрема у політичних переслідуваннях, підкупі Сходотаїв, тиску на Сходотаїв із метою вплинути на їх волевиявлення, цензурі і запровадженні в засобах масової інформації «темників» та інших порушень виборчого Законодавства України;
• вартість майна якого не відповідає рівню законних доходів;
• співробітничав з іноземними спецслужбами;
• причетний до сепаратизму, завдав шкоди Територіальній цілісності України;
• своїми рішеннями призвів до порушення прав, визнаних рішеннями Європейського суду з прав людини;
• діючий чиновник.
6. Повноваження Депутата визначаються Конституцією України, Законами України та Індивідуальною Посадовою Інструкцією.

Стаття 10.14. Депутат Верховної Ради України.
1. Депутатом Палати Законодавчої Верховної Ради України може бути Громадянин України, який має право голосу, не молодший двадцяти п'яти років на день виборів, постійно проживає в Україні не менше десяти років, має спеціальну вищу освіту, яка підходить для роботи у Верховній Раді України, досвід роботи Депутатом та підвищення кваліфікації за посадою Депутата Верховної Ради України (курси післядипломного підвищення кваліфікації дійсні три роки), обраний Сходотаями підчас виборів та прийняв присягу Україні, виконує Концепції України, Конституцію України та Закони України, має обраного на виборах Помічника Депутата який прийняв присягу Україні.

Стаття 10.15.
1. Депутати представляють український народ і є відповідальними перед Сходотаями.
2. Закони України гарантують умови для безперешкодного і ефективного здійснення Депутатами своїх повноважень.
3. Депутати виконують свої функції на постійній основі. На період дії депутатського мандата вони звільняються з попереднього місця роботи.
4. Депутатам України та членам їх сімей забороняється займатися підприємницькою діяльністю, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової і викладацької.
5. Інші випадки несумісності мандата Депутата встановлюються Конституцією України і Законами України.

Стаття 10.16.
1. Депутати юридично не відповідальні за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, за винятком звинувачення у наклепі та образах.
2. Повноваження Депутатів не можуть бути обмежені навіть в разі введення воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 10.17.
1. На одне вакантне штатне місце Обранця може бути безліч Претендентів.
Претенденти на вакантне штатне місце Обранця реєструються у ЦВК України в період, який перевищує 100 (сто) діб до дати проведення Виборів.
2. На протязі до 90 діб до дати проведення виборів Претенденти на одне вакантне штатне місце Обранця між собою проводять безоплатні дебати, конкурси, жеребкування та інше і визначають не більше ніж двох осіб (Кандидатів) на одне вакантне штатне місце Обранця.
2.1. Як виключення, третім Кандидатом у Депутати на одне вакантне штатне місце може бути Громадянин України, який організував екологічно чисте успішне поселення на сто п’ятдесят екологічно чистих родових маєтків та сам зі своєю сім’єю постійно проживає в ньому.
2.2. Кандидатом на вакантне штатне місце Обранця не може бути людина, яка:
• визнана судом недієздатною, або має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому Законом України порядку;
• приймала участь у подіях, пов'язаних із фальсифікацією виборів, зокрема у політичних переслідуваннях, підкупі Сходотаїв, тиску на Сходотаїв з метою вплинути на їх волевиявлення, цензурі і запровадженні в засобах масової інформації «темників» та інших порушеннях виборчого Законодавства України;
• вартість майна якої не відповідає рівню законних доходів;
• співробітничала з іноземними спецслужбами;
• причетна до сепаратизму, завдала шкоди Територіальній цілісності України;
• своїми рішеннями призвела до порушення прав, визнаних рішеннями Європейського суду з прав людини.
2.3. Депутатом не може бути діючий чиновник.
2.4. На посаді керівника, прокурора, судді може бути тільки безпартійний Громадянин.
2.5. Обранець не допускається до складення присяги у відповідній Територіальній Раді, якщо він не звільнився з роботи чи займаної посади (окрім викладацької, наукової та творчої роботи), входить до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку, порушив Конституцію України або інший Закон України.
2.6. Якщо бізнесмен вирішив балотуватися, він повинен продати бізнес (це має відношення до всієї сім’ї) та гривні від продажу бізнесу покласти в Банк Розвитку України (БРУ) на зберігання.
3. Організація, яка виставила (рекомендувала) свого представника на вакантне штатне місце Обранця, відповідальна за нього та його дії, тому й має право на дострокове припинення роботи Обранця на виборній посаді, за текстом заздалегідь оприлюдненої законної угоди (контракту) з ним.
4. Кандидат у Обранці надає у ЦВК України необхідні документи, декларацію майнового стану - балансу доходів та розходів, документи про достатню освіту, курси підвищення кваліфікації за профілем обрання (дійсні три роки), Програму і План дій на п’ять років, Угоду з Сходотаями, Індивідуальну Посадову Інструкцію (проект), отримує посвідчення та право на проведення безкоштовної агітації серед Сходотаїв за свою кандидатуру на вакантну штатну посаду.
Кандидат у Обранці вносить до Індивідуальної Посадової Інструкції (проекту) необхідні особливості роботи з своїх Угод, Контрактів, Програм та Планів. Всі ці проекти та документи повинні бути доступними для Сходотаїв та інших Громадян України (в електронному вигляді - в Інтернеті, у Постійно Діючій Виборчій Дільниці, та ЦВК, тощо).
5. Вибори за списком ЗАБОРОНЕНІ.
Кожного Обранця Сходотаї обирають особисто, ПЕРСОНАЛЬНО;
кожний Обранець відповідає за свої дії самостійно, персонально і замінити його під будь-яку гарантію, без проведення виборів, не може ніхто.
6. Передвиборча агітація припиняється за 24 години (за добу) до дати проведення виборів. Передвиборча агітація в день проведення виборів ЗАБОРОНЕНА і карається, згідно Законів України.

Стаття 10.18. План дій Обранця.
1. План дій Депутата, керівника органу влади, судді, посадовця та інше (Обранця), повинен мати вертикальні графи:
1) порядковий номер, 2) текст пункту, 3) виконавець, 4) контроль виконання, 5) кошторис (заплановано витратити коштів, витрачено коштів), 6) джерела фінансування,
7) що зроблено, 8) отриманий прибуток для Об’єднання Територіальних Громад України, Територіальної Громади, 9) оцінка виконання, 10) інше.
Розділи плану дій (горизонтальні графи): 1) з планів дій попередників; 2) з інших планів;
3) завдання Сходотаїв; 4) власний план, обіцянки; 5) знаходиться на контролі.
2. Головне – високий рівень відповідальності Обранця перед Сходотаями за все, що він обіцяв, планував, домовився, повинен робити.
3. План дій організації, в якій робить Обранець, складається з врахуванням особистих планів Обранців.

Стаття 10.19.
1. Вибори та Референдум проводять в один тур.
2. Виборець (Сходотай) під час проведення виборів має право проголосувати за одного Кандидата на одне вакантне штатне посадове місце або додати іншу кандидатуру та проголосувати за неї.
3. Обранцем визнається той, хто під час проведення виборів набрав більшість голосів Сходотаїв та присягнув на вірність народу України у відповідній Територіальній Раді, або в Верховній Раді (ВР) України.
Якщо декілька кандидатур на одне місце під час проведення виборів набрали абсолютно однакову кількість голосів – рішення приймає ЦВК за безпосередньою участю Кандидатів на посаду, або суд.

Стаття 10.20. Помічник Депутата.
1. Помічник Депутата утримується за рахунок Депутата.
2. Кандидатура Помічника Депутата висувається Кандидатом у Депутати, Депутатом, Тимчасовим Депутатом, реєструється в ЦВК та обирається Сходотаями на чергових виборах.
3. Обов’язкове утримання Депутатом Помічника Депутата стосується Верховної Ради України. В інших органах влади обов’язковість Помічника Депутата вирішується гілкою державної влади України або Територіальною Громадою (Об’єднанням Територіальних Громад).
4. Відсутність Помічника Депутата (там, де Помічник Депутата повинен бути) призводить до втрати Депутатом «Права голосу», а після чергових виборів (якщо Помічник Депутата не був обраний Сходотаями) – до дострокового розірвання з Депутатом Законного трудового контракту (дострокове звільнення з роботи).
5. Помічник Депутата допомагає Депутату, працює за нього під час його відсутності (з різних причин), приймає участь у голосуванні замість нього (своїм іменем та прізвищем), підписує документи замість нього (своїм іменем та прізвищем).
6. Помічник Депутата, у разі дострокового звільнення Депутата, продовжує роботу замість Депутата у якості Тимчасового Депутата (обирає собі Помічника Депутата який проходить чергові вибори та приймає присягу), виконує Законну угоду Депутата з Сходотаями, Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, підписує трудовий контракт Тимчасового Депутата (на термін, який лишився у достроково звільненого Депутата).
7. Кандидат у Депутати, Депутат, Тимчасовий Депутат має право достроково розірвати трудовий контракт зі своїм Помічником Депутата, при цьому втрачаючи право голосу до чергових виборів і обрання іншого Помічника Депутата.
8. Колегіальний орган влади (в якому працює Депутат) має право 75% голосів відсторонити Помічника Депутата від виконання ним своїх обов’язків.

Стаття 10.21.
1. Відсутність Депутата (Тимчасового Депутата, Сенатора) на робочому місті обов’язково реєструється (складається акт).
Відсутність Депутата на робочому місті без поважних причин не оплачується та підлягає розгляду дисциплінарної комісії Депутатів, як порушення Індивідуальної Посадової Інструкції.
Депутат, який неодноразово порушує дисципліну, свою Індивідуальну Посадову Інструкцію – звільняється з займаної посади, інформація про це оприлюднюється (публікується).

Стаття 10.22. Присяга Обранця.
1. Присяга Обранця у Територіальній Раді (Верховній Раді України):
«Я, (Ім’я та Прізвище, посада), присягаю на вірність народу України. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи Громадян України, додержуватися Концепцій України, Конституції України, Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь працювати відкрито і чесно, якісно, повноцінно та своєчасно виконувати Законну угоду з Сходотаями, а також свої Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, дбати за підвищення прибутку та процвітання Територіальних Громад Виборчого Округу, України».
Обранець підписує текст присяги.
2. Відмова скласти присягу має наслідком втрату можливості робити на посаді Обранця.
3. Текст присяги Помічника Депутата:
«Я, (Ім’я та Прізвище), Помічник Депутата (Ім’я та Прізвище Депутата, посада), присягаю на вірність народу України. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи Громадян України, додержуватися Концепцій України, Конституції України і Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь працювати відкрито і чесно, якісно, повноцінно та своєчасно допомагати виконувати Законну угоду Депутата з Сходотаями, а також його Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, дбати за підвищення прибутку Територіальних Громад Виборчого Округу, України».
Помічник Депутата підписує текст присяги.
Ознайомлення з Угодою Депутата з Сходотаями, Програмою і Планом дій Депутата, Індивідуальною Посадовою Інструкцією також мають бути підписані Помічником Депутата нижче підпису Депутата («ОЗНАЙОМЛЕНИЙ» - Помічник Депутата, Ім’я та Прізвище, підпис) - до дати підписання тексту присяги.

Стаття 10.23.
1. Після складання та підписання Присяги, Обранець укладає письмовий законний трудовий контракт (терміном не більше ніж на п’ять років) з відповідним керівником.
2. Депутат, Тимчасовий Депутат, Помічник Депутата проходять процедуру ідентифікації особи, яка робить неможливою підміну обраної особи іншою особою (двійником) – за це відповідальна Служба Безпеки України.

Стаття 10.24.
1. Депутат, інший Обранець обирається Сходотаями на термін п’ять років (Тимчасовий Депутат, Депутат Конституційної Асамблеї України, Тимчасовий Обранець працює менший термін). Законний трудовий контракт з Обранцем не може бути продовжений.
В разі обрання Обранця на новий термін, з ним укладається новий Законний трудовий контракт.
2. Чиновники, які не підлягають обранню Сходотаями, призначаються на посади «ПРОЗОРО», за результатами відкритого конкурсу.
3. Обранець та організація, в якій він працює, діють за ПРИНЦИПОМ ВІДКРИТОСТІ‚ ПРОЗОРОСТІ та ГЛАСНОСТІ.
4. Проекти рішень, ще до їх прийняття, мають бути відкриті Сходотаям для попереднього обговорення.
5. Рішення Суду мають бути відкриті та гласні, їх офіційні копії - доступні для ознайомлення та копіювання.
6. Бюджети Територіальних Громад, України мають бути підконтрольні Громадськості.

Стаття 10.25.
1. Депутат перед прийняттям рішення та відповідальним колективним (колегіальним) голосуванням має ознайомитись з необхідними проектами, документами, на що йому виділяється час не менше одного тижня, за виключенням термінових рішень.
2. Депутат, при прийнятті колективних рішень, повинен відповідально Обов’язково голосувати.
Депутат немає права відмовитися чи уникнути від колективного голосування, прийняття колективного рішення.
3. Депутат має право на особисту думку чи рішення, які він може записати/ввести поза текстом і підписами осіб, які проголосували.
Особисті думки, рішення доводяться до відома інших Депутатів.
4. При прийнятті рішення, Обранець є незалежним від будь-якого незаконного впливу, включаючи різні способи втручання в його діяльність.
5. Повторне голосування Депутатом, при прийнятті колективних рішень, заборонено.
6. Відзив свого голосу чи підпису заборонений.
7. Відмова Депутата від голосування колективного рішення, відсутність Депутата при прийнятті колективного рішення, заборонені та розглядаються як порушення виконання Індивідуальної Посадової Інструкції та законного трудового контракту.
8. Правлячі лідери органів влади зобов’язані щомісячно зустрічатися з лідерами опозиції і знаходити інше рішення.
Конфліктні питання, рішення котрих на зустрічах лідерів не вирішені, вирішуються через референдум, або суд.

Стаття 10.26.
1. Обранець та інша особа, обрана Сходотаями, працює «ПРОЗОРО».
Обранець щомісячно зустрічається з Сходотаями, кожні півроку звітує на сходах Сходотаїв, постійно (онлайн) інформує Сходотаїв про свою діяльність (на своїй сторінці в Інтернеті), має електронну поштову адресу, веде особистий прийом Сходотаїв та всього населення, тощо.
Інформація, затримана Обранцем більше ніж на добу, без особливо важливих причин, враховується як умисно прихована від Сходотаїв.
2. Обранець вносить корективи до особистих Програми, Плану діяльності, Індивідуальної Посадової Інструкції, тощо, з врахуванням змін, внесених рішеннями Сходотаїв, виробничих планів, оприлюднюються.
Обранець не має права односторонньо змінювати тексти угод та контрактів (без згоди Сходотаїв та укладання нової угоди Обранця з Виборцями).
3. Обранець контролюється (моніторинг) з боку свого керівника (працедавця), Голови Ради Депутатів та Комісії Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв), органами Контрольної влади, іншими контролюючими органами, рекомендателем, Сходотаями.
На особливому контролі знаходяться виконання умов угоди Обранця з Сходотаями, особистих Програми, Плану діяльності, Індивідуальної Посадової Інструкції, декларації майнового стану - балансу доходів та розходів.
4. Органи влади не мають права погіршувати ситуацію в Територіальній Громаді чи в Об’єднанні Територіальних Громад без рішення цієї Територіальної Громади (збори, конференція, або референдум), чи в Об’єднанні Територіальних Громад (Віче).

Стаття 10.27. Обов’язкове голосування.
1. Участь у відповідальному колективному голосуванні при прийнятті рішень є прямим головним обов’язком Депутата (Тимчасового Депутата, Сенатора), крім осіб втративших право голосу.
2. Неприйняття участі Депутата (Сенатора, Тимчасового Депутата), який має право голосу, у відповідальному голосуванні обов’язково розглядається як порушення ним Індивідуальної Посадової Інструкції.
3. Голосування інших людей замість Депутата (Сенатора, Тимчасового Депутата) заборонено і обов’язково розглядається прокурором та судом як порушення Конституції України.
4. Якщо за Депутата (Сенатора, Тимчасового Депутата) колективне (колегіальне) рішення проголосувала інша людина, то рішення відміняється.
5. Під час відсутності Депутата (Тимчасового Депутата), з різних причин, його обов'язки виконує Помічник Депутата (приймає людей, готує документи, приймає рішення, відповідально голосує, підписує документи своїм Ім’ям та Прізвищем).
6. Депутат (Тимчасовий Депутат) Верховної Ради України, який не має Помічника Депутата, втрачає право голосу до отримання результатів чергових Виборів.
Якщо підчас чергових Виборів Помічник Депутата не буде обраний, то Депутат (Тимчасовий Депутат), який втратив право голосу, достроково звільняється.
7. Відсутність участі Депутата (Тимчасового Депутата), який повинен був відповідально голосувати, та одночасна відсутність його Помічника Депутата розглядається прокурором як порушення Конституції України.
8. Контроль присутності на робочому місті Депутата, Сенатора, Тимчасового Депутата, Помічника Депутата та участь у відповідальному голосуванні обов’язковий, результати контролю зберігаються на протязі не менше п’яти років.
9. Депутат (Тимчасовий Депутат), який втратив право голосу, не має права голосувати, але ретельно виконує інші свої посадові обов’язки, Програми, Плани, Угоди, Контракти, обіцянки, Індивідуальну Посадову Інструкцію, тощо.
10. Інші порушення Індивідуальної Посадової Інструкції Депутатом (Тимчасовим Депутатом, Помічником Депутата) Верховної Ради України розглядаються Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв.

Стаття 10.28. Непристойна поведінка Обранця.
1. Депутатів, Сенаторів, інших Обранців населення сприймає як частину еліти України і тому їх поведінка повинна відповідати почесному статусу, бути взірцем для народу України та Світу.
2. Непристойна поведінка Депутата (Сенатора, Тимчасового Депутата, Помічника Депутата) Верховної Ради України, інших Гілок Влади України обов’язково терміново розглядається Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв та передається через органи поліції (прокуратури, або безпосередньо) до суду.
3. Депутат, Помічник Депутата при затриманні чи арешті мають право повідомити про це Раду Депутатів, до якої має пряме відношення.

Стаття 10.29. Обранець.
1. Обранець – обраний Сходотаями працівник з погодинною оплатою.
Відсутність Обранця на роботі без поважних причин реєструється та оплаті не підлягає.
2. Обранець, може бути звільнений з посади на основі:
1) закінчення строку, на який його обрано (закінчення дії законного трудового контракту);
2) складення повноважень за його особистою письмовою заявою («за власним бажанням») - відставка;
3) письмової заяви «за згодою сторін»;
4) «за прогул» (нетверезий стан або запізнення на роботу більше ніж на три години - прирівнюється до прогулу);
5) «за неприйняття участі в відповідальному колективному голосуванні»;
6) «за порушення Індивідуальної Посадової Інструкції»;
7) за рішенням Сходотаїв;
8) за недовірою Сходотаїв виборчого округу (дільничний інспектор поліції – понад 25% недовіряючих; суддя та прокурор – 50%; Префект, Обранець, Депутат, Сенатор, Тимчасовий Депутат, Помічник Депутата - 60%; Гетьман України, Прем’єр-міністр України – 75%; тощо) – додаткового рішення не потребує (звільнення на протязі не більше двох тижнів);
9) за рішенням організації, яка виставила (рекомендувала) представника на вакантне штатне місце Обранця (за умови наявності контракту);
10) за процедурою Імпічменту;
11) за «Вотумом недовіри»;
12) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
13) порушення вимог щодо несумісності;
14) порушення присяги;
15) припинення Громадянства України;
16) за порушення трудової дисципліни;
17) за незадовільними результатами контролю;
18) за обман (оману);
19) виїзд на постійне проживання за межі України;
20) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
21) визнання його судом недієздатним чи частково недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення померлим;
22) смерті.
3. Повноваження Депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень Ради Депутатів чи Палати Верховної Ради України, в якій працює.
4. Рішення про дострокове припинення повноважень Депутата Верховної Ради України приймається сто п’ятдесятьма Депутатами Палати Законодавчої Верховної Ради України.
Рішення про дострокове припинення повноважень Представника Сходотаїв у Палаті Представників Сходотаїв Територіальної Ради (Палаті Сенаторів Верховної Ради України) приймається консенсусом інших Сходотаїв цієї Палати.
5. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження Депутата припиняються достроково на підставі Закону України - за рішенням суду.
6. Обранець особисто та повноцінно несе відповідальність за свої дії чи бездіяльність та їх наслідки не тільки під час перебування на посаді, а й на протязі ще не менше п’яти років після звільнення з посади (за рішенням суду).

Стаття 10.30.
1. Дострокове припинення повноважень Депутата (Тимчасового Депутата, Сенатора, Представника Сходотаїв) також може бути у випадках:
1) невиконання ним до прийняття Присяги вимоги несумісності депутатського мандата;
2) за ініціативи другої сторони трудового Договору (Угоди, Контракту) в разі:
• відкликання Депутата (Тимчасового Депутата, Сенатора) Сходотаями;
• негативної оцінки якості праці (оцінюється Головою Територіальної Ради чи Верховної Ради України, та Громадською Комісією Контролю Сходотаїв);
3) імпічменту.
3. Повноваження Сенатора достроково припиняються в разі переобрання його дев’ятью Стотисяцькими, які обрали його Мільйонним (Сенатором).
4. Повноваження Представника Сходотаїв у Територіальній Раді припиняється достроково в разі не обрання іншими Сходотаями, представником яких він являється, або не обрання його Сходотаєм.

Стаття 10.31. Центральна Виборча Комісія.
1. Центральна Виборча Комісія (скорочено ЦВК) України є постійно діючим виборним державним органом.
2. ЦВК для виконання своїх функцій наділена необхідними правами й повноваженнями.
3. ЦВК будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності.
4. ЦВК забезпечує якісну роботу електронної системи «ВИБОРИ», «НЕДОВІРА», організацію підготовки і проведення виборів Обранців, референдумів, тощо.
5. ЦВК щорічно реєструє Сходотаїв та Представників Сходотаїв (деятинна система).
6. ЦВК реєструє Обранців та кількість Сходотаїв Виборчого Округу, які проголосували на Виборах за цього Обранця.
7. ЦВК збирає інформацію про наявність штатних вакантних посад Обранців, штатних посад Обранців звільнених достроково, тощо.
8. ЦВК реєструє Претендентів, Кандидатів у Депутати, Кандидатів у Тимчасові Депутати, Кандидатів у Помічники Депутатів, Кандидатів у Обранці, Кандидатів у судді, Депутатів, Тимчасових Депутатів, Помічників Депутатів, інших Обранців, тощо.
9. ЦВК реєструє кандидатів на посаду Префектів, проводить конкурс, списки направляє Прем’єр-міністру України для призначення на штатну посаду.
10. ЦВК разом з органами Виконавчої влади організує роботу Місцевих Виборчих Комісій (МВК), Виборчих Дільниць (ВД), тощо.
11. ЦВК здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів Обранців і проведення референдумів.
12. ЦВК утворює свої філії на місцях (за потребою), Місцеві Виборчі Комісії і Виборчі Дільниці, Постійно Діючі Виборчі Дільниці – за допомогою органів Виконавчої влади.
13. ЦВК, Місцеві Виборчі Комісії і Виборчі Дільниці разом з органами Виконавчої влади організують і проводять навчання Сходотаїв, Кандидатів у Депутати, Кандидатів у Помічники Депутатів, членів ЦВК, МВК, ВД з питань:
• порядку організації та проведення виборів Обранців;
• порядку організації та проведення референдуму;
• Законодавства України;
• прав, свобод, обов’язків та заборон;
• порядку складання, затвердження зборами (конференцією) Сходотаїв, виконання і контролю за виконанням угоди Обранця з Сходотаями, Програми і Плану дій Обранця, тощо;
• порядок звільнення, дострокового звільнення Обранця, Помічника Депутата.
14. Місцеві Виборчі Комісії і Виборчі Дільниці підконтрольні Центральній Виборчій Комісії України.
15. ЦВК, Місцеві Виборчі Комісії і Виборчі Дільниці взаємодіють з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв.
16. ЦВК не підконтрольна органам влади (конфлікти вирішуються в судовому порядку невідкладно).
Місцеві Виборчі Комісії, Виборчі Дільниці підконтрольні ЦВК, не підконтрольні органам влади (конфлікти вирішуються ЦВК, або в судовому порядку невідкладно).
17. ЦВК (15 штатних посад Депутатів) обирається Сходотаями - по три штатних вакантних посад щорічно з терміном роботи – п’ять років та необхідну кількість Тимчасових Депутатів з терміном роботи у 4, 3, 2, 1 роки.
Депутати, Тимчасові Депутати ЦВК приймають Присягу у Верховній Раді України.
Депутати ЦВК мають право бути обраними/переобраними в ЦВК п'ятнадцять років поспіль, після чого необхідна бути перерва в обранні терміном не менше ніж п’ять років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.
18. Порядок створення і роботи ЦВК, МВК, ВД, виборчий процес регулюються Конституцією України і Законами України.
19. Виборчі дільниці розраховуються ЦВК на певну (приблизно однакову) кількість зареєстрованих Виборців (Сходотаїв).
20. ЦВК має спеціальну службу, яка відслідковує (контролює), щоб кандидати у Депутати, в інші Обранці, не мали протиріч з Конституцією України, Законами України.
Служба також перевіряє, чи дійсно кандидат у Обранці продав свій бізнес, а гроші поклав на збереження до Банку Розвитку України.
21. ЦВК щомісячно реєструє результати голосування «ДОВІРЯЮ» - «НЕДОВІРЯЮ» Сходотаїв своїм Обранцям та приймає рішення по достроковому звільненню Обранця («За недовірою Сходотаїв»), якщо рівень «НЕДОВІРИ» перевищив допустимий.
22. ЦВК приймає рішення по достроковому звільненню Обранця за «Вотумом недовіри».
23. ЦВК приймає рішення по достроковому звільненню Депутата за «процедурою Імпічменту».
24. Верховна Рада України разом з ЦВК відповідальні за якість та своєчасність виборчого законодавства (ЦВК – як відповідальний виконавець).
25. ЦВК діє згідно Концепцій України, Конституції України, Законів України.

Стаття 10.32. Постійно Діюча Виборча Дільниця.
1. Постійно Діюча Виборча Дільниця (скорочено та надалі ПДВД) зорганізується виконавчою владою в кожному Районі за участю ЦВК.
2. На ПДВД покладаються обов’язки взаємодії органів влади, ЦВК, МВК, ВД з Сходотаями та Обранцями.
3. В ПДВД всім бажаючим можливо ознайомитись з:
- переліком вакансій штатних посадових місць Обранців та їх типовими Індивідуальними Посадовими Інструкціями (проектами);
- біографіями претендентів та кандидатів на обрання, їх програмами та планами, деклараціями майнового стану, угодами з Сходотаями, оцінками минулої діяльності як Обранців;
- біографіями діючих Обранців, їх програмами та планами, деклараціями майнового стану, угодами з Сходотаями, оцінками діяльності;
- електронними адресами сайтів, блогів, сторінок Обранців;
- електронними поштовими адресами Обранців;
- тощо.
4. У ПДВД можливо отримати інформацію про:
• роботу діючих Обранців, обраних Сходотаями на всі рівні влади;
• зміст Програм та Планів дій гілок влади та хід їх виконання;
• роботу органів народного представництва;
• зміст угод, контрактів, Програм та Планів дій Претендентів і Кандидатів у Обранці, які лишилися не обраними, аналіз та обрання кращих ідей, проектів та рішень на майбутнє;
• зміст угод діючих Обранців з Сходотаями, їх Програм та Планів дій, Індивідуальних Посадових Інструкцій, хід виконання та результати поточного контролю (моніторингу);
• проведення зустрічей Сходотаїв з Кандидатами у Депутати, Кандидатами у Помічники Депутата, Депутатами, Тимчасовими Депутатами, Старостами, посадовцями, суддями, прокурорами та іншими Обранцями, зацікавленими особами.
5. У ПДВД діють курси, семінари, інструктажі:
• Сходотаїв;
• майбутніх Депутатів, Тимчасових Депутатів, Помічників Депутатів, інших Обранців.
6. В ПДВД можливо:
• консультування з питань діючих Концепцій України, Конституції України, Законів України, Указів, Постанов, Рішень, тощо;
• консультування Сходотаїв з питань виборів, референдумів, тощо.
• ознайомлення Сходотаїв з матеріалами референдумів, проведення попередніх обговорень;
• збирання та допомога у впровадженні найкращих пропозицій та наказів Сходотаїв;
• залишити свій коментар, побажання та накази; зустрітися з кандидатами на обрання, тощо.
7. На ПДВД покладаються обов’язки по підготовці чергового Референдуму.
8. На ПДВД, за дорученням ЦВК, може бути покладений обов’язок щорічної реєстрації Сходотаїв, встановлення та налагодження роботи електронної системи «Вибори», «Прозоро» та «Недовіра» (Сходотаїв до Обранців).
9. ПДВД компетентне з питань законності дій населення, Громадян, Сходотаїв у Територіальній Громаді (Верв – старовинна назва), проведенні Загальних Зборів, Копних Зборів, Конференцій, Віче, десятинної системи представників Сходотаїв, Старости, Копного Права, тощо.
10. В ПДВД можливо ознайомитись з Генеральним Планом Розвитку Територіальної Громади, Об’єднання Територіальних Громад, Сценарієм Комплексного Розвитку Території, рішеннями Територіальної Ради, рішеннями Віче, тощо.
11. ПДВД має можливість обміну, отримання інформації з інших ПДВД, органів влади.

Стаття 10.33. Комісія Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв).
1. Комісія Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) обирається на Віче Об’єднання Територіальних Громад, України на певний період часу (до п’яти років, можливе продовження).
2. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв перевіряє Претендентів на посади Обранців та виявляє серед них таких, що:
- приймав участь у подіях, пов'язаних із фальсифікацією виборів, зокрема у політичних переслідуваннях, підкупі Виборців, тиску на Виборців із метою вплинути на їх волевиявлення, цензурі і запровадженні в засобах масової інформації «темників» та інших порушеннях виборчого законодавства;
- вартість майна, яке не відповідає рівню законних доходів;
- співробітничав з іноземними спецслужбами;
- встановлення факту причетності особи до сепаратизму, завдання шкоди териториторіальній цілісності України;
- встановлення факту, що особа своїми рішеннями призвела до порушення прав, визнаних рішеннями Європейського суду з прав людини;
- зловживаючих владою, екстремістів, хабарників, носіїв насильницьких ідей, розпалювачів ворожнечі, порушників суверенітету і територіальної цілісності країни, сутяжних, хворих (якщо хвороба завадить прийняттю вірних рішень), зловживаючих алкоголем чи іншими наркотичними, токсичними речовинами, азартними іграми, некомпетентних, тощо.
Про результати перевірки інформує Сходотаїв (оприлюднює), рекомендує Сходотаям «НЕ ОБИРАТИ».
Вирішує питання інформування ЦВК та ЗМІ.
3. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв, разом з Головою Ради Об’єднання Територіальних Громад, Верховної Ради України постійно контролює (проводить моніторинг) роботу Обранців.
4. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв, разом з Головою Ради Об’єднання Територіальних Громад, Верховної Ради України через засоби масової інформації, оповіщає громадськість (Сходотаїв) про результати контролю.
5. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв контролює підготовку і проведення виборів, референдуму.
6. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв, разом з Виконавчими органами, не рідше ніж двічі на рік допомагає Сходотаям і Обранцям організувати і провести Громадські слухання Обранців, на яких також інформує Сходотаїв про свою роботу.
7. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв, разом з керівниками гілок влади, перевіряє роботу Комітету Боротьби з Корупцією України, Бюро Боротьби з Корупцією, Територіальні Громадські Комісії Боротьби з Корупцією.
8. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв контролює роботу керівних осіб, громадських діячів, чиновників, посадовців, Депутатів, суддів, та інших, обраних чи узгоджених з Сходотаями. Результати оприлюднює.
9. Якість роботи кожного члена Комісії Громадського Контролю Сходотаїв контролюють Сходотаї Об’єднання Територіальних Громад.
10. Сходотаї вирішують питання складу, обов’язків, терміну роботи осіб у Комісії Громадського Контролю Сходотаїв, наявність пільг, оплати, тощо.
11. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв, перш за все, перевіряє якість, кошторис, своєчасність та повноту виконання Депутатом і іншими Обранцями Угоди з Сходотаями, Програми і Плану дій, Індивідуальної Посадової інструкції.
12. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв оцінює кількість, якість та своєчасність роботи Депутата і інших обраних Сходотаями осіб, по балам показників, або за п’ятибальною системою, або за трьома показниками: «Заслуговує заохочення», «Без наслідків», «Заслуговує покарання».
Результати перевірок Обранців відображаються в протоколах з переліком претензій до кожного.
Копія протоколу лишається Голові Ради Депутатів Об’єднання Територіальних Громад, або Верховної Ради України, інша копія надається Постійно Діючій Виборчій Дільниці за місцем обрання Обранця.
Комісія Громадського Контролю Сходотаїв заводить на кожного підконтрольного Обранця «Лист особистого контролю», в якому відображає оцінки (результати) контролю. Обранець, звільняючись з посади, може отримати в Комісії Громадського Контролю Сходотаїв копію свого Листа особистого контролю, якого надає до ЦВК у разі реєстрації Кандидатом у Обранці.
13. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв результати перевірок доводить до відома Керівника органу, де працює підконтрольний, зборів (конференцій) Сходотаїв і Громадських слухань Обранців, оприлюднює (опубліковує).
14. Якщо Сходотаї прийняли рішення про винагороду Обранця, то Комісія Громадського Контролю Сходотаїв готує і направляє клопотання, інший необхідний матеріал до Виконавчої влади необхідного територіального рівня, інформує ЦВК.
14.1. Якщо Обранець більш ніж п’ять разів обирався Обранцем, виконав свої обіцянки та зобов’язання, Угоду з Сходотаями, Програму і План дій, постійно отримував схвалення Голови Ради Депутатів разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв за якість роботи, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому (має свій екологічно чистий родовий маєток), то, за рішенням Сходотаїв, Комісія Громадського Контролю Сходотаїв має право представити цього Обранця Гетьману України з клопотанням нагородити його вищою відзнакою України (інформує ЦВК).
15. Якщо Сходотаї прийняли рішення про відзив (недовіру) чи покарання Обранця, Комісія Громадського Контролю Сходотаїв готує і направляє необхідний матеріал до ЦВК та відповідного Об’єднання Територіальних Громад (Ради Депутатів), або прокурору, або безпосередньо до суду.
16. Якщо Сходотаї прийняли рішення про покарання Обранця, а Обранець вже закінчив свою діяльність, або його діяльність мала негативні наслідки, Комісія Громадського Контролю Сходотаїв готує і направляє необхідний матеріал до прокурора, або безпосередньо до суду.
Рішення відносно Обранця («Заслуговує покарання») Сходотаї можуть прийняти на референдумі. Таке рішення референдуму підлягає виконанню, згідно Конституції України, Законів України.
17. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв взаємодіє з ЦВК, усіма гілками державної влади України на всіх Територіальних рівнях.
18. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв організує та проводить роботу згідно Конституції України та Законів України.
19. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, оприлюднює (опубліковує).

Розділ 11. Концептуальна влада України

Стаття 11.1.
1. Система наддержавного управління суспільством, що склалася впродовж багатьох століть, визначається як особливий вигляд влади - концептуальна влада.
2. Концептуальна влада - це влада людей, здатних породжувати в суспільстві соціальні процеси, що охоплюють життя суспільства впродовж багатьох поколінь і протікають згідно розробленої концепції, крім того, це ще і влада концепції (задуму або системи ідей), по якій живе суспільство, надмасовою суспільною свідомістю.
3. Влада - це не вивіска на кабінеті, а реалізація на практиці здатності керувати.
4. Повну функцію управління людським співтовариством здійснює лише той, хто через концептуальну владу координує зусилля всіх інших видів влади.

Стаття 11.2.
1. Концептуальна влада — вищий ієрархічний рівень управління суспільством, який ґрунтується на певному світобаченні.
2. У концептуальну владу піднімаються у міру опанування дійсних знань про устрій Всесвіту.
Той, хто, опанувавши знання, передбачає загальний хід речей і реалізує на практиці свою здатність управляти, той, по суті, і входить в концептуальну владу.
3. Дійсне народовладдя — це коли самовладдя концептуальної влади реально доступно всім бажаючим і здатним освоїти необхідні знання і навики. Знання — влада!

Стаття 11.3.
1. Концептуальна влада - це сама вища влада в людському суспільстві.
Вона повинна втілювати в життя етику, мораль, представивши їх в зручній для розуміння всіма людьми формі.
Внаслідок цього концептуальна влада повинна прагнути до того, щоб діяти в руслі Божого Промислу.
2. Справедливий задум пропонує всього одну єдину ідеологію — ідеологію справедливого суспільства.
3. Концептуальна влада:
- Розпізнає чинники, що чинять тиск на суспільство.
- Формує список цілей (векторів) відносно кожного чинника.
- Формує відповідну концепцію (задум) управління ресурсами суспільства відносно виявлених чинників.
4. Надзадача Концептуальної Влади:
«виявити причину існування темних сил та паразитів» (у всесвітньому значенні).

Стаття 11.4. Концептуальна Рада України.
1. Концептуальна влада в Україні представлена Концептуальною Радою України, самою вищою колегіальною владою в Україні, працюючою на постійній основі («Рада волхвів»).
2. Концептуальна Рада України відповідальна перед народом України.
3. Концептуальна Рада України розташована поза столицею України.
4. Щорічно ЦВК планово виставляє 5 вакантних штатних посад Депутатів до Концептуальної Ради України на п’ять років роботи; на незайняті Депутатами штатні посадові місця обирають Тимчасових Депутатів на 4, 3, 2, 1 роки роботи.
5. Депутат на вакантну штатну посаду до складу Концептуальної Ради України обирається Сходотаями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням, з числа гідних до концептуальної роботи людей.
6. Депутат Концептуальної Ради України може приступити до роботи тільки після прийняття присяги у Верховній Раді України та заключення трудового контракту.
7. Депутат Концептуальної Ради України на штатній посаді контролюється (як Депутат) Головою Верховної Ради України, разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв.
7.1. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв України основними показниками роботи Депутата Концептуальної Ради України вбачає:
• наявність пропозиції, яка стала основою прийнятої Концепції;
• розшук талантів та надання їм можливості розкрити та довести свій талант до практичного впровадження;
• впровадження концепції в процес управління життям суспільства;
• впровадження позитивних заповідей, МЕМ-ів, тощо;
• виконання особистих обов’язків, програм, планів та обіцянок, угод з Сходотаями.
8. До складу Концептуальної Ради України входять двадцять п’ять штатних посад Депутатів.
9. Депутати Концептуальної Ради України обирають між собою терміном на один рік трьох керівників: Голову Концептуальної Ради України, Голову групи Південь та Голову групи Північ (умовні назви).
Інші Депутати жеребкуванням теж поділяються на ці умовні дві групи. Одинадцять осіб представляють собою Південь (умовно), ще одинадцять осіб представляють собою Північ (умовно).
Кожні одинадцять осіб очолюються дванадцятою особою (Головою групи) та відображають якби протистояння один одному.
10. Якщо при голосуванні обидві групи та їх керівники набирають однакову кількість голосів – вони повинні знайти інше (третє) рішення.
11. Якщо загальна чисельність Депутатів підчас голосування не співпадає з визначеною, Депутати повинні прийняти рішення про перенос часу голосування, або зміни кількості голосуючих Депутатів (кількість Депутатів кожної з двох груп повинна бути однакова).
12. Голова Концептуальної Ради України участі в голосуванні не приймає, але він підписує прийняте рішення.
Якщо Голова Концептуальної Ради України відмовляється підписати рішення Концептуальної Ради України, то Депутати Концептуальної Ради України переобирають терміном на один рік трьох керівників (Голову Концептуальної Ради України, Голову групи Південь та Голову групи Північ), проводять жеребкування - змінюють склад умовних двох груп (Південь і Північ) і приймають рішення, або відкладають його прийняття.
13. Концептуальна Рада України спрямовує свою діяльність на розробку:
• Концепції національної ідеї України,
• Концепції безпеки України,
• Концепції Генеральної Програми Розвитку України,
• Концепції бюджету країни,
• Концепцію суспільного договору («соціального контракту»),
• Методології управління, тощо.
14. Концептуальна Рада України піклується над поширенням знань про устрій Всесвіту,
про передбачення загального ходу речей і реалізації на практиці своєї здатності управляти.
15. Істинний Депутат Концептуальної Ради України, закінчивши працю в Концептуальній Раді України, посилює свій вплив на суспільство.
16. Концептуальна Рада України – самостійна гілка державної влади України.

Стаття 11.5.
1. Основні обов’язки Концептуальної Ради України:
1) виявлення проблем, незалежно від Територіального рівня та влади;
2) формування цілей відносно виявлених проблем;
3) вироблення концепції досягнення намічених цілей;
4) впровадження концепції в процес управління життям суспільства.
Головне — концепція виражає реальну моральність претендентів і носіїв концептуальної влади.
2. При підготовці питань, що відносяться до ведення Концептуальної Ради України, від відповідних органів запрошуються необхідна інформація і висновки, пропозиції. У необхідному об'ємі можливість висловлюватися повинна також надаватися юридичним і фізичним особам.
3. Рішення (Постанови) Концептуальної Ради України є обов'язковими до виконання.
4. Акти Концептуальної Ради України підписують Депутати Концептуальної Ради України і вони набирають чинності з дня їх підписання і оприлюднення (опублікування), якщо інші терміни не передбачені в цих актах.
5. Акти Концептуальної Ради України підлягають реєстрації в порядку, встановленому Законами України.
6. Організація, повноваження і порядок діяльності Концептуальної Ради України визначаються Конституцією України та Законами України.
7. Призупинити дію актів Концептуальної Ради України може Гетьман України за згодою діючих Гілок влади на термін до одного року.
8. Відмінити дію актів Концептуальної Ради України може Всеукраїнський Референдум.
9. На відкритих розширених засіданнях Концептуальної Ради України можуть бути присутні, з правом дорадчого голосу, офіційні та неофіційні особи, представники Громадськості (квоти та ротацію регулює Концептуальна Рада України), у тому числі: радники, ЗМІ, Депутати різних рівнів Територіальної влади, спеціалісти з питань, що заслуховуються, виконавці, опозиціонери, представники тіньової влади та Громадськості, іноземці, тощо.
10. Деякі питання відкритих розширених засідань Концептуальної Ради України можуть бути попередньо обговорені у різних колективах, пройти дорадче обговорення в органах влади, ЗМІ, Верховній суспільній палаті України, тіньових органах влади, електронних дорадчих референдумах, тощо.
11. На засіданнях Концептуальної Ради України можуть бути проведені обговорення без прийняття рішення.

Стаття 11.6.
1. Концептуальна Рада України повинна пам’ятати, шо головна мета кожної людини: набути досвіду повноти свого щастя.
Шлях до здійснення мети пролягає через почуття, емоції, досвід, думки, слова.
Рішення повинні нести радість, бути істинними, відображатися у точних словах.
2. Людству нав'язують негативні образи, програми психо-фізичних війн. Концептуальна Рада України повинна змінити цей процес на протилежний.
Інтерес рухає людьми, а образ управляє. Образ - спосіб реалізації сформованого інтересу.
Інтерес - це усвідомлена потреба. Інтерес - джерело енергії людини.
3. Концептуальна Рада України тексти проектів Законів направляє до Верховної Ради України.
4. Концептуальна Рада України має своє представництво у Об’єднаннях Територіальних Громад.

Розділ 12. Ідеологічна влада України

Стаття 12.1.
1. Ідеологічна Влада — впроваджує концепцію в суспільство.
2. Ідеологія готує основу для того, щоб суспільство сприймало концепцію.
3. Ідеологічна влада вдягає концепцію в привабливі для народу форми.
4. Справедливий задум пропонує всього одну єдину ідеологію — ідеологію справедливого суспільства.
5. Несправедливий задум ховається в безлічі ідеологій: демократичних, ліберальних, націоналістичних, монархічних, від ультралівих до ультраправих, які, як різноколірні фантики, обгортають одну і ту ж начинку, один вміст: побудова на Землі глобальної невільничої цивілізації.
Таким чином, в будь-якому суспільстві може торжествувати всього лише один задум життєустрою з двох можливих: або Божеський, або сатанинський.
6. Ідеологічна діяльність направлена на формування і збереження в суспільній свідомості певної системи цінностей і норм поведінки.
Поки конкретна ідеологія є пануючою, суспільство є єдиним цілим, суспільна свідомість блокує деструктивні дії, що давлять на нього.
Проте в разі розколу в суспільстві, формування полярних соціальних груп виникає ситуація протистояння їх ідеологій.
При цьому складається ситуація наявності одночасно ідеології країни і ідеології опозиційних груп, яка може перерости в стадію протистояння цих ідеологій, а також країни і різних соціальних груп.
Але навіть часткова дискредитація існуючої ідеології породжує в суспільстві сумніви в справедливості і легітимності існуючого порядку, політичного режиму, що неминуче приводить до дезінтеграції суспільства, втрати країною свого авторитету і підтримки суспільства.

Стаття 12.2. Ідеологічна Рада України.
1. Ідеологічна влада України представлена колегіальним органом - Ідеологічною Радою України.
2. Ідеологічна Рада України розташована поза столицею України.
3. Ідеологічна Рада України складається з п’ятнадцяти Депутатів.
4. Депутат на вакантну штатну посаду до складу Ідеологічної Ради України обирається Сходотаями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням по три осіб щорічно, терміном на п’ять років з числа гідних до ідеологічної роботи людей.
На вільні штатні місця обирають Тимчасових Депутатів з терміном роботи 4, 3, 2, 1 рік.
5. Депутат Ідеологічної Ради України може приступити до роботи тільки після прийняття присяги у Верховній Раді України і заключення трудового контракту.
6. Депутат Ідеологічної Ради України на штатній посаді контролюється Головою Верховної Ради України, разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв.
6.1. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв України основними показниками роботи Депутата Ідеологічної Ради України вбачає:
• наявність авторських пропозицій, що увійшли до текстів правлячих документів (Законів, Указів, Постанов, Рішень, Бюджетів, тощо), згідно Концепції України;
• виявлення та практична підтримка талановитих людей (еліти);
• пропаганда Концептуального мислення, знань, правди, справедливості, совісті та честі у суспільстві;
• виконання особистих обов’язків, програм, планів та обіцянок, угоди з Сходотаями.
7. Ідеологічна Рада України приймає колегіальні рішення за «Круглим столом».
8. Ідеологічна Рада України представляє найбільш високу якість управління, оскільки частина контурів циркуляції інформації замкнена не через минуле, що відбулося, а через прогнозоване майбутнє.
9. Ідеологічна Рада України формує в суспільстві світогляд і моральність, що підтримує і розвиває вибрану концепцію в спадкоємності поколінь в життєвих обставинах, що змінюються.
10. Ідеологічна Рада України вносить пропозиції змін в Програму і Генеральний План України.
11. Ідеологічна Рада України вносить до Верховної Ради України проекти Законів ідеологічного спрямування, культури, виховання духовності і високої моральності, згідно Концепції України.
12. Ідеологічна Рада України готує пропозиції в міжнародні і всесвітні організації з питань Концепції та Ідеології.
13. Ідеологічна Рада України вносить пропозиції щодо зміни тексту правлячих документів (Законів, Указів, Постанов, Рішень, Бюджетів, тощо), згідно Концепції України.
14. Ідеологічна Рада України здійснює інші повноваження ідеологічного та дипломатичного спрямування.
15. Ідеологічна Рада України має своє представництво у Об’єднаннях Територіальних Громад.
16. Ідеологічна Рада України – самостійна гілка влади України.

Стаття 12.3.
1. Суспільство – це не одна партія, народ – це не один клас чи окремий суспільний прошарок.
2. Серцевиною народу є корінна, титульна нація, яка становить фундамент країни.

Стаття 12.4.
1. Немає вищої честі і чесноти, як бути патріотом свого народу, своєї нації, своєї Батьківщини.
2. Ідеологія – сукупність філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, мистецьких поглядів, що характеризують суспільство.
3. Поняття “ідеологія” щодо країни включає в себе менталітет корінної, титульної нації, народну звичаєвість, що складалася віками, національний характер.
4. Україні потрібна національна ідеологія як система політичних, економічних, правових, філософських, моральних, естетичних поглядів – невід‘ємна складова частина суспільної свідомості, своєрідний компас країнотворення.

Стаття 12.5.
1. Національна ідея, національні інтереси, національна ідеологія, національні кадри - все це передбачає демократію, підконтрольність влади народові, прозорість внутрішньої й зовнішньої політики.
2. Керуватися принципами країни, захищати народну духовність та національні інтереси – це якраз і означає керуватися ідеологією країни.

Стаття 12.6.
1. Воля українського народу одностайно висловлена на референдумі 1 грудня 1991 року і спрямована на побудову незалежної, самостійної, суверенної, соборної Української країни.
2. Воля народу є священною, вона не може ігноруватися, тим більше перекреслюватися чи переглядатися жодним, хай найвищим, законодавчим чи виконавчим органом країни, жодною політичною партією, громадською організацією чи населенням окремого реґіону.
3. За порушення волі народу передбачається кримінальна відповідальність.
Будь-які дії, що йтимуть усупереч цій волі, розцінюються як антинародні і такі, що стоять поза законом.

Стаття 12.7.
1. Ідеологія – то система поглядів, яка осмислює історичний прогрес і віддзеркалює суспільні інтереси та стан суспільної свідомості.
2. Три основні риси сучасної ідеології:
– створення системи світоглядних цінностей, а не підлаштовування ідеології під тимчасові інтереси;
– надання ідеології сили реального життя, глибокого аналізу епохи та історично пройденого шляху;
– переорієнтація мислення у зв’язку з необхідністю застосування нової концепції суспільного розвитку.

Стаття 12.8.
1. Журналістика та ідеологія тісно пов’язані.
2. Зростає роль журналістики загалом і журналіста зокрема, його особистої відповідальності як носія національної ідеології.
3. Професія і характер праці журналіста вимагають, крім специфічних, ще й глибоких знань філософії, психології, логіки, економіки, політології та українознавства й української мови – не тільки як професійного інструментарію та будівельного матеріалу, але також як генетичного коду нації.

Стаття 12.9.
1. В Україні гарантується свобода інформації.
Законом забезпечуються рівні права і можливості доступу до інформації.
2. Засоби масової інформації є вільні.
3. Цензура засобів масової інформації забороняється.
4. Засновниками засобів масової інформації можуть бути фізичні та юридичні особи, громадськість.
5. Не допускається монополізація будь-якого виду засобів масової інформації.
6. Засоби масової інформації мають право на одержання відомостей від органів країни, об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій, посадових осіб, а також вірогідних даних про їхню діяльність.
7. Забороняється використання засобів інформації для закликів до повалення конституційного ладу чи захоплення влади, до порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини та суспільну мораль.
8. Примусове призупинення діяльності або ліквідація засобів масової інформації здійснюються в судовому порядку.
9. Засоби масової інформації – це школа життя, вони повинні не тільки інформувати про сенсації, а перш за все – навчати життю, показувати цілі, плани, шляхи досягнення цілей, перспективи та технологія, наглядні приклади.
10. Засоби масової інформації – права рука ідеологічної влади, зв'язок населення з владою, вплив влади на населення та населення на владу.

Розділ 13. Законодавча влада України

Стаття 13.1. Верховна Рада України.
1. Єдиним органом Законодавчої влади в Україні є Парламент – Верховна Рада України.
2. Верховна Рада України є вищим представницьким органом країни, який визначає основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики країни, встановлених діючими Концепціями України, Конституцією України, здійснює законодавчі та інші повноваження.
3. Верховна Рада України правомочна вирішувати будь-які питання державного і суспільного життя України, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені до відання іншої влади чи органів місцевого самоврядування.

Стаття 13.2. Верховна Рада України.
1. Верховна Рада України складається з двох Палат: Палати Законодавчої та Палати Сенату (Сенат).
2. Внутрішня структура і порядок роботи Верховної Ради України визначаються Регламентом Верховної Ради України.

Стаття 13.3. Палата Законодавча.
1. Палата Законодавча Верховної Ради України складається з 100 (ста) Депутатів, обраних індивідуально на основі загального, рівного і прямого виборчого права, таємним голосуванням, строком на п’ять років.
2. Кожного року підчас чергових виборів Сходотаї обирають до Палати Законодавчої Верховної Ради України 20 (двадцять) Депутатів на п’ять років роботи, необхідну кількість Тимчасових Депутатів на 4, 3, 2, 1 роки роботи, та необхідну кількість Помічників Депутатів для кожного Депутата та Тимчасового Депутата на той же термін роботи.
3. Членом Палати Законодавчої Верховної Ради України може бути Громадянин України, який на день обрання досяг двадцятип’ятирічного віку, має право обирати, має індивідуальні Посадову Інструкцію, Програму дій, План дій, Договір з Сходотаями та обраний ними, прийняв присягу Україні.
4. Палата Законодавча Верховної Ради України розрахована на сто штатних посадових місць, обладнаних усім необхідним для роботи Депутатів, умовно поділена на чотири сектори по двадцять п’ять штатних посадових місць в кожному секторі. Кожний Депутат обирає собі постійне індивідуальне місце для роботи в сесійному залі.
5. Кожний з чотирьох секторів Палати Законодавчої Верховної Ради України має право обрати серед себе по три Претенденти у Гетьманську Раду України (на штатні посадові місця для обрання на посади Гетьмана України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України) на черговий календарний рік.
Якщо сектор на протязі доби не направив Депутата на вільне штатне посадове місце (місця) в Гетьманській Раді України, то право на направлення Депутата на вільне штатне посадове місце (місця) в Гетьманській Раді України отримують інші сектори Палати Законодавчої Верховної Ради України (рішення повинно бути прийняте на протязі другої доби з моменту звільнення штатного посадового місця).
Штатні місця Представників Палати Депутатів у Гетьманаті України можуть бути вільні на протязі двох діб, потім вони скорочуються до кінця чергового календарного року.
6. Після прийняття присяги, Голова адміністрації Верховної Ради України з кожним новим Депутатом, Тимчасовим Депутатом укладає трудову Угоду (Договір, Контракт).
Депутат, Тимчасовий Депутат укладає трудову Угоду (Договір чи Контракт) з своїм Помічником Депутата.
7. Депутат, обраний до Гетьманської Ради Гетьманату України, перезаключає трудову Угоду (Договір чи Контракт) з Головою адміністрації Гетьманської Ради України.
8. 3асідання Палати Законодавчої Верховної Ради України проводяться гласно і відкрито.
Для проведення закритого засідання вимагається рішення не менше восьмидесяти Депутатів.

Стаття 13.4.
1. Депутати Гетьманської Ради України та Законодавчої Палати Верховної Ради України повинні спиратися на принципи постійного компромісу.
Їм необхідно досягати згоди з іншими Депутатами, опозицією, які неминуче також будуть тимчасово очолювати Україну самі, або через обраних ними Депутатів.

Стаття 13.5. Палата Сенату.
1. Палата Сенату (Сенат) Верховної Ради України представлена Міліонними Представниками Сходотаїв (Сенаторами).
2. Верховна Рада України (Голова адміністрації) заключає з Сенатором трудовий Договір (Угоду чи Контракт) терміном до одного року.
3. Головна функція роботи Сенаторів – контрольна.
3.1. Сенатори, отримавши від Палати Законодавчої Верховної Ради України текст проекту Закону України, приймають його одноголосно (консенсус).
Голова Палати Сенату Верховної Ради України підписує текст проекту Закону України та передає його на підпис Голові Верховної Ради України.
3.2. Якщо хтось з Сенаторів проголосує «ПРОТИ» чи «УТРИМАВСЯ» - текст проекту Закону України повертається на доопрацювання у Законодавчу Палату Верховної Ради України (без критики, коментарів чи пропозицій).
3.3. Сенатори щорічно контролюють успішність діючих Законів України та мають право повернути на доопрацювання у Законодавчу Палату Верховної Ради України (перші десять років) з своїми коментарями та пропозиціями.
3.4. Сенатори переглядають пропозиції, надані Депутатами та Сенаторами, інші пропозиції, які не мали значної підтримки у Парламенті, та вирішують їх подальшу долю.
3.5. Сенатори мають право змінити Закон України, який діє більше десяти років, та своє рішення затвердити Всеукраїнським Референдумом.
4. Сенатори мають право готувати проекти Законів України та направляти їх до Палати Законодавчої Верховної Ради України.
5. Сенатори мають право обрати серед себе та направити у Гетьманат України три Претенденти на посади Гетьмана України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України на черговий календарний рік.
Штатні місця Представників Сенату в Гетьманаті України можуть бути вільні на протязі однієї доби, потім вони скорочуються до кінця наступного календарного року.
Сенатори, обрані до Гетьманату України, перезаключають трудову Угоду (Договір чи Контракт) з Головою адміністрації Гетьманської Ради України.
6. Сенатори мають право контролювати виконання бюджету України самостійно, або через Державний контрольний комітет.
7. Сенату підзвітний Державний контролер України.
8. Сенатор має право на безперешкодний вхід в Україні до будь яких підприємств, організацій, установ, тощо.

Стаття 13.6. Організація роботи Верховної Ради України.
1. Верховна Рада України вносить проекти змін і доповнень до Конституції України з наступним рішенням Конституційної Асамблеї та затвердженням Всеукраїнським Референдумом.
2. Верховна Рада України ухвалює Закони України, вносить до них зміни і доповнення, здійснює їх офіційне тлумачення.
3. Закони України готуються з високою якістю та повинні мати гарантії якості.
Тому кожний Закон України перші десять років носить тимчасовий характер і його якість та дієвість щорічно перевіряється Палатою Сенату Верховної Ради України.
4. У понеділок Голова Палати збирає керівників Секторів, Фракцій, Комітетів, Комісій та інших для визначення плану роботи Палати Верховної Ради України на тиждень.
5. Автор Закону України, якщо його текст Закону України не був жодного разу змінений на протязі десяти років дії, має бути нагороджений Україною.
6. Депутати, Сенатори мають право працювати в електронному режимі (Блокчейн чи інше).

Стаття 13.7. Повноваження Верховної Ради України.
1. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) оголошення рішень, прийнятих на Всеукраїнських Референдумах;
2) затвердження бюджету країни та звіту про його виконання;
3) здійснення парламентського контролю у формах і межах, встановлених цією Конституцією України;
4) ратифікація, прийняття, затвердження міжнародних договорів або приєднання України до них, а також денонсація чи призупинення таких договорів;
5) вибір (відзив, переобрання, затвердження) Депутатів Гетьманської Ради України;
6) оголошення розпуску Верховної Ради України за рішенням всеукраїнського референдуму, або прийняття рішення про саморозпуск; призначення чергових і позачергових виборів Верховної Ради України (позачергові вибори можливі через не менше ніж 120 діб);
7) заслуховування доповідей Гетьмана про внутрішнє і зовнішнє становище України;
8) призначення (відзив) трьох суддів Конституційного Суду України; призначення (відзив) Голови і членів Верховного Суду, Вищого господарського суду та інших, Генерального прокурора України;
9) визначення структури, чисельності та порядку використання Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних та інших військ України;
10) оголошення стану війни за поданням Гетьмана та схвалення рішення Гетьмана України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань в разі збройного нападу;
11) затвердження Указів Гетьмана України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, загальну або часткову мобілізацію;
12) прийняття Законів України, повторний розгляд Закону України, на який було накладене «ВЕТО»;
13) заслуховування звітів і пропозицій утворених Верховною Радою України тимчасових слідчих комісій, обговорення та прийняття рішень з них;
14) усунення з посади Депутата в порядку Імпічменту;
15) прийняття постанов, ухвалення заяв, декларацій і звернень;
16) заслуховування відповідей по запитах Депутатів та ухвалення по них рішень;
17) контроль у сфері захисту прав і свобод людини і Громадянина в Україні; призначення, звільнення, а також прийняття відставки Уповноваженого Верховної Ради України у правах людини; заслуховування його доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;
18) контроль у сфері захисту прав бізнесу в Україні; призначення, звільнення, а також прийняття відставки Уповноваженого Верховної Ради України у правах бізнесу; заслуховування його доповідей про стан захисту прав бізнесу в Україні;
19) надання попередньої згоди на призначення Гетьманом України глав дипломатичних представництв України в інших країнах та глав представництв України при міжнародних організаціях;
20) прийняття остаточних рішень з питань зміни правового статусу територій, Об’єднань Територіальних Громад, Автономної Республіки Крим та їхніх територій (укрупнення, ліквідація тощо); надання згоди на зміну меж між ними;
21) дострокове припинення повноважень окремих Територіальних Рад та органів місцевого самоврядування за поданням Гетьмана України у разі порушення ними Конституції України та Законів України, указів Гетьмана України, постанов Кабінету Міністрів України; призначення до них нових виборів.
2. Верховна Рада України може проводити розслідування і слухання з будь-яких питань, що стосуються інтересів країни і суспільства.
3. Верховна Рада України проводить ратифікацію, прийняття, затвердження, денонсацію чи призупинення міжнародних договорів, а також приєднання до них (здійснюються шляхом прийняття відповідної постанови, якщо інше не передбачене в самому договорі).

Стаття 13.8.
1. Верховна Рада України працює постійно (цілодобово).
2. Чергові відпустки Депутатів Верховної Ради України плануються по черзі на протязі року.
Під час відпустки Депутата, його заміняє Помічник Депутата.
Депутат, який має право голосу і в нього тимчасово відсутній Помічник Депутата, покинути своє робоче місце під час роботи і не голосувати не має права.

Стаття 13.9.
1. Верховна Рада України є правомочною за умови обрання не менше половини Депутатів.
2. Чергові сесії і засідання проводяться за Регламентом.
3. Позачергові сесії і засідання Верховної Ради, Палат із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради з його ініціативи або за вимогою не менше третини визначеного Конституцією складу Верховної Ради чи за пропозицією Гетьмана України. Такі сесії чи засідання закриваються відразу після вичерпання порядку денного.
4. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада відкриває позачергове засідання тієї ж доби.

Стаття 13.10.
1. Засідання Верховної Ради України веде її Голова, а у випадках, передбачених Регламентом, його Помічник Депутата, або інша визначена ним особа.
2. Верховна Рада України із свого складу обирає Мандатну і Лічильну комісії та затверджує їх голів.
3. За поданням Мандатної комісії Верховна Рада України приймає рішення про визнання повноважень Депутатів, Сенаторів, а в разі порушення Закону про вибори — про визнання повноважень окремих Депутатів, Сенаторів недійсними.

Стаття 13.11. Голова Верховної Ради України.
1. Гетьманська Рада України обирає (переобирає) на один календарний рік із свого складу Голову Верховної Ради України та його заступників.
2. Голова Верховної Ради України:
1) здійснює загальне керівництво, підготовку питань, які підлягають розгляду на засіданнях Верховної Ради України, підписує акти, проекти законів, ухвалені Верховною Радою України;
2) представляє Верховну Раду України у зносинах з органами та організаціями усередині країни та за кордоном;
3) формує секретаріат Верховної Ради України й організує його роботу; призначає його керівника, керівників підрозділів Секретаріату та їх заступників;
4) розпоряджається бюджетними асигнуваннями, які виділяються на утримання Верховної Ради України і її функціонування;
5) здійснює інші функції, передбачені Конституцією України.
Заступники Голови Верховної Ради виконують функції, які визначаються Головою Верховної Ради України.
3. Протоколи засідань Парламенту, крім тих, що не підлягають розголосу питань, публікуються у друкованому органі Парламенту.

Стаття 13.12. Законодавча ініціатива.
1. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить народу, Рішенням Всеукраїнського референдуму, Керівникам гілок влади, Гетьманові України, Старостам населених пунктів, керівникам банків України, Верховному Суду України, Генеральному Прокурору України, Контрольній Раді України, Раді банків України, Центральній Виборчій Комісії України, Комітету боротьби з корупцією в Україні, Суспільній Палаті України, Комісії Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) України, Громадським всеукраїнським організаціям, Депутатам, Сенаторам, Відділу з питань звернень Громадян Верховної Ради України, десяти тисячам Громадян України.
2. Населення України, інших країн свої пропозиції може подавати (надсилати) у Відділ з питань звернень Громадян Верховної Ради України (подається в електронному чи друкованому вигляді).
3. Законопроекти, визначені Гетьманом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.
4. Законопроект, внесений до Верховної Ради України в порядку народної ініціативи, розглядається у пріоритетному порядку.

Стаття 13.13. Законодавчий процес.
1. Законопроект подається до Секретаріату Верховної Ради України.
Проект Закону розглядається профільним Комітетом Палати Законодавчої Верховної Ради України, різними Комісіями, Фракціями, громадськими та іншими організаціями, може бути виставлений на всенародне обговорення.
2. Розгляд і прийняття законопроекту Палатою Законодавчою Верховної Ради України передбачає:
- схвалення основних положень проекту в принципі;
- схвалення його постатейно;
- схвалення його в цілому.
Кожен з трьох етапів розгляду проекту закону проходить в різні місяці (окрім термінових Законів України).
3. Палата Законодавча Верховної Ради України ухвалює закони, постанови та інші акти на засіданнях простою більшістю голосів (більше п’ятидесяти голосів «ЗА»).
4. Деякі Закони України, за рішенням Палати Законодавчої Верховної Ради України, ухвалюються більше ніж восьмидесят голосів (це рішення тимчасових слідчих комісій, рішення про саморозпуск, рішення Всеукраїнського Референдуму про недовіру Верховній Раді України, розпуск Палати Законодавчої Гетьманом України, повернення проекту Закону на повторний розгляд; рішення про дострокове припинення повноважень Гетьмана України за ініціативи Верховної Ради України або Гетьманської Ради України; Імпічмент Гетьману України або Прем’єр-міністру України, тощо).
Закон про внесення змін і доповнень до Конституції України в порядку здійснення парламентської ініціативи – затверджується Всеукраїнським референдумом.
5. До законопроекту, який потребує фінансових витрат, додаються необхідні розрахунки Державного контрольного комітету й обґрунтування відповідного комітету про шляхи їхнього покриття.
В ухваленому законі, який потребує нових або додаткових витрат, мають бути визначені шляхи їхнього покриття.
6. Проект Закону підписує автор (автори), відповідальний виконавець (виконавці), Голова Палати Законодавчої Верховної Ради України і передає його до Палати Сенату Верховної Ради України.
7. Палата Сенату Верховної Ради України на протязі тижня розглядає проект Закону (без права внесення змін) і приймає його.
8. Голова Палати Сенату Верховної Ради України підписує Проект Закону і передає його Голові Верховної Ради України, який на протязі тижня його підписує та передає на підпис Гетьману України.
9. Гетьман України протягом п’ятнадцяти діб приймає закон до виконання, скріплює своїм підписом та офіційно публікує (оприлюднює).
10. На кожному етапі проект закону може бути не підписаний та повернутий на доопрацювання.
11. Депутати Палати Законодавчої Верховної Ради України, отримавши повернутий назад проект Закону України, доопрацьовують його, підписують знов та проводять всю процедуру підписання заново, або відмовляються від доопрацювання не менше ніж восьмидесятьма голосів Депутатів «ЗА» та повертають проект закону на етапи подальшого підписання.
12. До виповнення терміну 15 днів з дати отримання Гетьман України може скористатися своїм правом відкладального «ВЕТО» і повернути закон зі своїми зауваженнями та пропозиціями до Палати Законодавчої Верховної Ради України для доопрацювання.
13. Якщо під час повторного розгляду закон буде прийнятий не менше ніж восьмидесятьма Депутатами Палати Законодавчої Верховної Ради України, Гетьман України зобов'язаний його підписати і опублікувати протягом 15 діб.
14. Якщо Палата Законодавча Верховної Ради України внесе зміни в текст повернутого на доопрацювання проекту Закону, то процес підписання розпочинається з самого початку.
15. У разі коли Гетьман України протягом п’ятнадцяти діб не підписав закон, не повернув закон на повторний розгляд, не застосував «ВЕТО», не направив до Конституційного Суду України - закон оприлюднюється (публікується) та вступає в дію за підписом Голови Верховної Ради України.
16. Якщо Гетьман України подає не скріплений ним закон з мотивів його неконституційності до Конституційного Суду України, то визначений для скріплення закону термін відповідно продовжується.
17. У випадку коли Гетьман України застосовує право «ВЕТО» після закінчення сесії Верховної Ради (Палати Законодавчої), має бути негайно скликана позачергова сесія для повторного розгляду закону.
18. Закон набуває чинності після 10 днів з моменту його опублікування, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Стаття 13.14.
1. Комісія Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) України роботу Депутата, Сенатора Верховної Ради України оцінює за показниками:
• кількість прийнятих Законів України, автором (соавтором) яких є перевіряємий;
• питома вага високоякісних Законів України (автором чи соавтором яких є перевіряємий), які не зазнали змін на протязі всього періоду його роботи;
• економічна ефективність перевіряємого;
• якість та своєчасність виконання Індивідуальної Посадової Інструкції, особистих програм, планів, угод, контрактів, наказів та обіцянок перевіряємого;
• Депутат, Сенатор як зразок культури поведінки;
• «Прозорість» роботи Депутата, Сенатора (щоденна інформація на особистому сайті, сторінці в Інтернеті);
• Рівень НЕДОВІРИ Сходотаїв Депутату, Сенатору, тощо.

Стаття 13.15.
1. Сенатори приймають участь у виборах (перевиборах, відзиві з посад) керівництва Верховної Ради України, Палати Сенату Верховної Ради України.

Стаття 13.16. Законами України визначаються.
1. Виключно Конституцією України і Законами України визначаються:
1) громадянство, правосуб'єктність Громадян, статус іноземців і осіб без громадянства;
2) права та свободи людини і Громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки людини і Громадянина;
3) права національних меншин;
4) статус мов;
5) бюджет України; основи фінансової, цінової, кредитної, інвестиційної політики; засади побудови системи зборів та обов'язкових платежів; валюта, проби, вартість і типи національних монет, порядок і санкціонування емісії банкнот;
6) одиниці ваги, міри і часу;
7) правовий режим власності;
8) засади і гарантії підприємництва;
9) екологічна політика, екологічні стандарти;
10) основи використання природних ресурсів, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, повітряного, морського, річкового, залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту і зв'язку;
11) основи соціальної політики, соціального захисту Громадян, шлюбу, сім'ї, охорони здоров'я, виховання, освіти і культури;
12) демографічна, міграційна (в тому числі імміграційна і еміграційна) політика;
13) основи формування і діяльності громадських об'єднань та засобів масової інформації;
14) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
15) організація і діяльність Верховної Ради України, правовий статус Депутатів, Сенаторів;
16) основи організації і діяльності органів державної виконавчої влади, засади державної служби, здійснення статистики та інформатики;
17) судоустрій, судочинство, судова експертиза, прокуратура, слідство і нотаріат; органи і установи виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури;
18) засади територіального устрою України, основи регіональної політики;
19) основи організації місцевого самоврядування;
20) засади утворення і функціонування вільних економічних зон;
21) статус міст загальнодержавного значення;
22) засади та основні напрямки зовнішньої політики;
23) основи організації і оборони, безпеки і забезпечення громадського порядку;
24) засади зовнішньоекономічної і митної політики;
25) правовий режим кордонів країни;
26) встановлення і порядок використання та захисту прапора, герба і гімну;
27) статус столиці;
28) правовий режим воєнного і надзвичайного стану;
29) встановлення нагород і звань;
30) визначення діянь, які є злочинами, адміністративними і дисциплінарними правопорушеннями, і встановлення відповідальності за них; амністія.
2. До виключних повноважень Верховної Ради належать ухвалення основ, кодексів та інших кодифікаційних актів з усіх галузей законодавства, внесення до них змін і доповнень.
3. Верховна Рада України може ухвалювати закони і з інших питань своєї компетенції.
4. Не рідше ніж раз на десять років Верховна Рада України призначає проведення перепису населення України.

Стаття 13.17.
1. Повноваження Палати Законодавчої Верховної Ради можуть бути припинені достроково:
1) в порядку саморозпуску;
2) за рішенням Всеукраїнського Референдуму про недовіру Палаті Законодавчій Верховної Ради України.
2. Саморозпуск Палати Законодавчої Верховної Ради України проводиться за рішенням Верховної Ради України, якщо за таке рішення подано не менше двох третин голосів від встановленого Конституцією складу Верховної Ради України.
3. Всеукраїнський референдум про довіру Верховній Раді України призначається за вимогою не менше двох мільйонів Сходотаїв України (виключаючи Сенаторів), або не менше половини Депутатів Верховної Ради України.
4. Якщо за рішенням Всеукраїнського Референдуму буде висловлене недовір'я Палаті Законодавчій Верховної Ради України, вона оголошує свій розпуск і призначає день виборів нової Палати Законодавчої Верховної Ради України.

Стаття 13.18.
1. Палати Верховної Ради України обирають голів Палат, затверджують перелік комітетів та їх склад, обирають голів цих комітетів.
2. Комітети здійснюють законопроектні роботи, готують і попередньо розглядають питання, які віднесені до повноважень Палати Верховної Ради України, контролюють виконання законів та інших актів Палати та органів Верховної Ради України.
3. Комітети з питань, які віднесені до їхніх повноважень, ухвалюють рішення. Рішення комітетів підлягають негайному розгляду відповідними органами, організаціями і посадовими особами з повідомленням про результати розгляду.
4. Палати Верховної Ради України приймають рішення самостійно.
Рішення Верховної Ради України приймаються кожною з Палат Верховної Ради України окремо.

Стаття 13.19.
1. Палати Верховної Ради України можуть обирати із свого складу тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з будь-яких конкретно визначених ними питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за їх утворення проголосувало не менше третини від визначеного Конституцією складу Палати Верховної Ради України.
2. Рішення Палати Верховної Ради України про утворення тимчасової слідчої комісії і визначення її завдання вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше третини від визначеного Конституцією складу Палати Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для суду.

Розділ 14. Гетьманська влада України

Стаття 14.1. Гетьманська влада України.
1. Гетьманська влада України представлена Гетьманською Радою України (Гетьманат, Президентська Рада України, Королівська Рада України, інша назва) та Гетьманом України (Президент, Король, інша назва).

Стаття 14.2. Гетьманська Рада України.
1. Гетьманська Рада України (Гетьманат) – колегіальний орган гетьманського керування Україною.
2. Гетьманська Рада України має дві Палати:
- Палата Радників;
- Палата Екс-Гетьманів.
3. Кожна з Палат обирає таємним голосуванням Голову Палати терміном на один календарний рік, може достроково відсторонити від посади, а може переобрати на черговий календарний рік - з врахуванням терміну дії трудового Договору (Угоди чи Контракту) Депутата, але не більше ніж п'ятнадцять років поспіль, потім повинна бути обов’язкова перерва не менше п’яти років (інші перерви в обранні можуть бути також не менше п’яти років).
4. Гетьманська Рада України окремим таємним голосуванням (75% голосів) обох палат може відсторонити від роботи Депутата, Сенатора, Екс-Гетьмана Гетьманської Ради України.
5. Гетьманська Рада України окремим таємним голосуванням обох палат може обрати (переобрати) на черговий термін, або достроково Гетьмана України, Прем’єр-міністра України, Голову Верховної Ради України.
6. Гетьман України – голова Гетьманської Ради України.
7. Гетьманська Рада України всі колегіальні рішення приймає таємним голосуванням.
8. Гетьманська Рада України – самостійна гілка влади України.

Стаття 14.3. Палата Радників Гетьманської Ради України.
1. Палата Радників Гетьманської Ради України має п’ятнадцять штатних посад Депутатів та Сенаторів.
2. За кожним з чотирьох секторів Палати Законодавчої Верховної Ради України та Палатою Сенату Верховної Ради України закріплено у Палаті Радників Гетьманської Ради України по три штатних посадових місця, на які вони мають право обирати (відзивати) своїх Депутатів, Сенаторів.
3. Вільне штатне посадове місце може утримуватися «вільним» на протязі до двох діб, після чого скорочується на термін - до першого січня наступного календарного року.

Стаття 14.4.
1. Депутатом, Сенатором Палати Радників Гетьманської Ради України може бути Громадянин України, не молодше тридцяти п'яти років, який постійно проживає в Україні, вільно володіє українською мовою, здоровий, позитивний лідер, має вищу достатню освіту та підвищення кваліфікації за фахом необхідним для Гетьманської Ради України, досвід роботи на керівних посадах, Законну угоду з Виборцями (Сходотаями), необхідних Україні програму та план дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію.

Стаття 14.5. Палата Екс-Гетьманів Гетьманської Ради України.
1. У Палаті Екс-Гетьманів Гетьманської Ради України відсутні штатні посадові місця.
Штатні посадові місця з’являються відповідно кількості Посадовців.
2. Право робити у Палаті Екс-Гетьманів Гетьманської Ради України пожиттєво отримує найкращий Екс-Гетьман (Президент) України, який своєчасно та якісно виконав показники по Україні, Програму і План розвитку України, свої обіцянки та зобов'язання, Угоду з Сходотаями, особисті Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, постійно отримував схвальну оцінку Голови Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) України за якість роботи, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому, нагороджений вищою нагородою України та отримав право довічно носити звання «Гетьман» («Президент»), має особисту охорону і транспорт за рахунок України.
Рішення про роботу у Палаті Екс-Гетьманів Гетьманської Ради України готує Гетьманська Рада України, Верховна Рада України, а приймає Всеукраїнський Референдум, за умови згоди самого Екс-Гетьмана.
3. Рішення про нагороди Гетьмана України, Прем’єр-міністра України готує Комісія Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) України разом з Гетьманською Радою України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, іншими гілками влади України.
4. Рішення про нагородження людини вищою нагородою України затверджується Всеукраїнським референдумом.
5. Для нагородження іноземних осіб в Україні є спеціальні почесні нагороди, які не призначені для нагород Громадян України.
6. Гетьмани України, які набули право носити довічно звання «Гетьман» («Президент») до вступу в дію цієї Конституції України, зберігають це звання та мають змогу продовжити свою роботу в Палаті Екс-Гетьманів Гетьманської Ради України.
7. Екс-Гетьман України має право відмовитись від роботи в складі Гетьманської Ради України.

Стаття 14.6.
1. Гетьманська Рада України керується у своїй діяльності Концепціями України, Конституцією України і Законами України, Копним правом.
2. Гетьманська Рада України розподіляє між собою обов’язки Гетьмана України, спеціалізується на консультуванні, порадах, підготовці проектів рішень, виступів, доповідей Гетьмана України, проектів Указів Гетьмана України та проектів Законів, розглядає Закони України перед їх підписанням Гетьманом України, вносить вмотивовані пропозиції і несе за свої дії особисту (індивідуальну) відповідальність.
3. Гетьманська Рада України, за участю інших гілок влади, спеціалістів, розробляє Генеральний План розвитку України, узгоджує з усіма гілками влади України, підписує, затверджує рішенням Всеукраїнського Референдуму, оприлюднює (опубліковує) та впроваджує.
4. Кожен рік (в кінці календарного року) Гетьманська Рада України обирає (переобирає, відсторонює) серед себе трьох Депутатів, Сенаторів терміном на черговий календарний рік: одного на пост Гетьмана України, другого на пост Прем’єр-міністра України, третього на пост Голови Верховної Ради України. Рішення Гетьманської Ради України має бути затверджене Законом України до кінця поточного року.
Якщо до першого січня чергового року Закон України (затвердження рішення Гетьманської Ради України) про обрання Гетьмана України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України на черговий календарний рік не був прийнятий (оприлюднений), то на черговий календарний рік зміна осіб Гетьмана України та Прем’єр-міністра України не відбувається і вони продовжують робити.
5. Одна й таж людина може переобиратись на пост Гетьмана України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, але не більше п’ятнадцяти років (поспіль), потім повинна бути перерва не менше п’яти років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.

Стаття 14.7.
1. За кожним Депутатом, Сенатором Гетьманської Ради України, Гетьманом України, Прем’єр-міністром України, Головою Верховної Ради України, Екс-Гетьманом України розподіляється та закріплюється персональна відповідальність за покращення одного з головних показників роботи, що контролюється Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) України:
1) виконання Генерального Плану Розвитку України;
2) забезпечення незалежності, національної безпеки і правонаступництва України;
3) зростання ВВП на душу населення України;
4) зростання тривалості життя населення України;
5) зростання народжуваності в Україні;
6) зниження корупції, злочинності в Україні;
7) успішність економіки України («Україна – успішна країна»); стабільність ціни гривни (оцінюється за середньорічною ціною Кошика Прожиткового Мінімуму на одну людину в Україні);
8) «Україна – сильна країна»;
9) «Україна – справедлива країна»;
10) «Україна – мирна країна»;
11) виконання бюджету України, тощо.
2. Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців (Сходотаїв) України також контролюється якість, своєчасність, повноцінність виконання особистих Програми, Плану дій, Угоди з Сходотаями, Індивідуальної Посадової Інструкції та оцінка роботи Виборцями (Сходотаями) кожного з Гетьманської Ради України - рейтинг «Довіряю – Не довіряю» (недовіра не може перевищити 70% - при перевищенні перевіряємий достроково звільняється).

Розділ 15. Гетьман України

Стаття 15.1. Гетьман України.
1. Гетьман України (Президент, Король, інша назва) обирається (переобирається, відзивається, звільняється) Гетьманською Радою України з числа Депутатів, Сенаторів Гетьманської Ради України, терміном на один календарний рік, або коротший термін (не довше терміну трудового договору з адміністрацією Гетьманської Ради України).
2. Одна й та ж особа може бути переобрана на посаду Гетьмана України п'ятнадцять років поспіль, після чого обов’язково повинна бути перерва не менше ніж п’ять років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.
3. Гетьман України є главою країни і виступає від її імені.
4. Гетьман України, при вступі на посаду, виголошує програмну промову.

Стаття 15.2. Головні обов’язки Гетьмана України.
1. Гетьман України є ГАРАНТОМ Конституції України, чесного та прозорого проведення Виборів та Референдумів в Україні.
2. Гетьман України є відповідальним за сильну, успішну, сучасну армію та мілітаризацію населення України (у неспокійний час).
3. Гетьман України є відповідальним за успішну зовнішню політику України.

Стаття 15.3.
1. Гетьман України є главою Гетьманської Ради України та Ради національної безпеки і оборони України.
2. Гетьман України забезпечує єдність і цілісність країни, а також діяльність керівних органів відповідно до Концепції України, Конституції України і Законів України.
3. Гетьман України:
1) виступає гарантом єдності, незалежності, національної безпеки та територіальної цілісності України;
2) звертається з посланнями до народу і подає на розгляд Верховної Ради України щорічні доповіді про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) підписує Закони України і оприлюднює (опубліковує) їх, або накладає «ВЕТО» на схвалені Верховною Радою України закони і повертає їх (з коментарями та пропозиціями) на повторний розгляд до Верховної Ради України;
4) розпускає Палату Законодавчу Верховної Ради України у випадках і порядку, встановлених Конституцією України;
в установленому Законами України порядку Гетьман України призначає позачергові вибори до Палати Законодавчої Верховної Ради України та інших представницьких органів;
5) правомочний припиняти або скасовувати акти Кабінету Міністрів України та установ виконавчої влади, якщо вони суперечать Конституції України, міжнародним договорам, Законам України, нормативним актам Гетьмана України;
6) правомочний припинити дію рішення Концептуальної Ради України, якщо воно суперечить Конституції України, з одночасним направленням цього рішення на розгляд Конституційного Суду України;
7) призначає і звільняє, глав дипломатичних представництв України в інших країнах, глав представництв України при міжнародних організаціях; призначає і звільняє інших посадових осіб, визначених Конституцією України і Законами України;
8) керує здійсненням зовнішньої політики; веде переговори і підписує міжнародні договори України, згідно Конституції України, Законів України; приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих дипломатичних представників іноземних країн;
9) за згодою Парламенту, призначає на посаду послів та інших дипломатичних представників України, проводить акредитацію, приймає послів та інших дипломатичних представників іноземних країн та міжнародних організацій;
10) за згодою Гетьманської Ради України, звільняє достроково Прем’єр-міністра України та уряд у відставку, звільняє з посади міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ України;
11) за згодою Гетьманської Ради України, звільняє достроково Голову Верховної Ради України;
12) є Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами України; призначає і звільняє вище командування Збройних Сил України;
13) присвоює вищі військові звання, дипломатичні ранги, інші спеціальні звання і класні чини;
14) у випадку загрози нападу на Україну, небезпеки незалежності України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, яке затверджується Гетьманською Радою України та Верховною Радою України (спільне рішення) в наступні два дні;
15) приймає рішення про оголошення стану війни (миру) та використання Збройних Сил України в разі збройного нападу на Україну з затвердженням цього рішення Гетьманською Радою України та Верховною Радою України (спільне рішення) в наступні два дні;
16) у разі масових заворушень, при посяганні на територіальну цілісність країни, в разі військового перевороту, збройного повстання, екологічної катастрофи та епідемій, або в інших випадках, коли органи влади позбавлені можливості нормально здійснювати свої конституційні повноваження, оголошує надзвичайний стан на всій території країни або в будь-якій її частині і негайно вносить це рішення на затвердження Гетьманської Ради України та Парламенту (спільне рішення) в наступні два дні;
17) оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами екологічного лиха з затвердженням цього рішення Верховною Радою України в наступні два дні;
18) вирішує питання про прийняття до Громадянства України, надання притулку, депортації іноземних громадян й осіб без громадянства;
19) входить з поданням до Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень Об’єднання Територіальних Громад, Територіальної Ради і окремих органів місцевого самоврядування згідно Конституції України та про призначення до них нових виборів;
20) здійснює помилування осіб, засуджених судами України, крім випадків засудження осіб у зв'язку із застосуванням до них імпічменту;
21) нагороджує нагородами країни, присвоює почесні звання України;
22) здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України та Законами України.
4. Гетьман України на основі і на виконання Конституції України і Законів України в межах своїх повноважень видає Укази і Розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові до виконання на всій території України.
5. Проекти Законів, подані Гетьманом України на розгляд до Верховної Ради України, розглядаються першочергово, як термінові.
6. Гетьман України здійснює інші обов’язки, встановлені Конституцією України та Законами України.

Стаття 15.4.
1. На вимогу Гетьманської Ради України, або Верховної Ради України, громадської ініціативи, або за власною ініціативою Гетьман України призначає позачерговий Всеукраїнський Референдум, протягом 30 (тридцяти) діб з дати отримання цієї вимоги.
2. Черговий Всеукраїнський Референдум проводиться в день проведення Чергових Виборів.
3. Питання, пов'язані з призначенням і проведенням позачергового референдуму,
регулюються Законами України.

Стаття 15.5.
1. Гетьман України займає свій пост до вступу на посаду новообраного Гетьмана України.
2. В разі відсутності (з різних причин) Гетьмана України на робочому місті, обов’язки Гетьмана України виконує його Помічник Депутата (від свого Імені та Прізвища).

Стаття 15.6.
1. Гетьман України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам (окрім Помічника Депутата чи нового Гетьмана України, обраного рішенням Гетьманської Ради України).
2. Для здійснення своїх повноважень Гетьман України розподіляє свої обов’язки між Депутатами Гетьманської Ради України, утворює необхідні контрольні й консультативні органи у межах коштів, передбачених на утримання органів Гетьманської влади у бюджеті країни.

Стаття 15.7.
1. Гетьман України має право призначити позачерговий Всеукраїнський Референдум про недовіру Палаті Законодавчій Верховної Ради України.
Якщо за наслідками референдуму народ України не проголосив недовіру Верховній Раді, Верховна Рада може прийняти рішення про відставку Гетьмана України у двотижневий термін після офіційного оголошення наслідків референдуму.

Стаття 15.8.
1. Повноваження Гетьмана України припиняються достроково у випадках:
1) задоволення його прохання про відставку;
2) порушення ним вимог несумісності посади Гетьмана України з іншими видами діяльності;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) на підставі рішення, прийнятого Всеукраїнським Референдумом;
5) усунення з посади в порядку Імпічменту;
6) втрати громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;
7) прийняття Верховною Радою рішення недовіри Гетьману України;
8) відзиву Депутата - за рішенням восьмидесяти Депутатів Палати Законодавчої Верховної Ради України;
9) відзиву Сенатора - одностайне рішення (консенсус) Палати Сенату Верховної Ради України;
10) переобрання Гетьманською Радою України;
11) недовіри 75% Сходотаїв України.

Стаття 15.9.
1. Відставка Гетьмана України приймається і набирає чинності за умови, коли заява про відставку буде ним особисто проголошена, розглянута на засіданні Гетьманської Ради України і задоволена більшістю голосів.
2. Неможливість виконання Гетьманом України повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України на підставі письмового подання Верховного Суду України, обґрунтованого медичним висновком та висновком спеціально створеної тимчасової парламентської комісії і підтверджена більшістю голосів встановленого Конституцією України складу Палати Законодавчої Верховної Ради України.
3. Рішення про час проведення дострокового Всеукраїнського Референдуму та дострокове припинення повноважень Гетьмана України, якщо цього вимагають не менше третини Депутатів чи Сенаторів, - приймає Палата Законодавча Верховної Ради України.
4. Якщо за наслідками дострокового Всеукраїнського Референдуму, проведеного за ініціативою Верховної Ради України, народ України не проголосує за дострокове припинення повноважень Гетьмана України, Палата Законодавча Верховної Ради України може бути розпущена Гетьманом України у двотижневий термін після офіційного оголошення наслідків референдуму.
5. Гетьман України може бути усунутий з посади в порядку Імпічменту у випадку злочинного порушення ним Конституції України або Законів України під час виконання ним службових обов'язків.
6. Питання про усунення Гетьмана України з посади в порядку Імпічменту порушується за ініціативою не менше семидесяти п’яти голосів Депутатів Палати Законодавчої Верховної Ради України.
7. Рішення Палати Законодавчої Верховної Ради України про усунення Гетьмана України з посади в порядку Імпічменту може бути оскаржене Гетьманом України до Конституційного Суду України.

Стаття 15.10.
1. У разі смерті, дострокового припинення повноважень Гетьмана України або усунення його з посади, виконання обов'язків Гетьмана України на період до обрання і вступу на посаду нового Гетьмана України покладається на його Помічника Депутата в якості Тимчасового Депутата.
2. Вибори нового Гетьмана України відбуваються в Гетьманській Раді України.

Стаття 15.11.
1. Звання «Гетьман України» охороняється Законами України.
2. За посягання на честь і гідність Гетьмана України винні особи притягаються до відповідальності на підставі Законів України.

Стаття 15.12. Надання грантів Гетьманом України.
1. Гетьман України надає гранти за кращі (за конкурсами) практичні проекти:
- «Надійний мир»;
- «Генеральний план розвитку України»;
- «Генеральний план розвитку Територіальної Громади»;
- «Генеральний план розвитку Об’єднання Територіальних Громад»;
- «Статут Територіальної Громади»;
- «Статут Об’єднання Територіальних Громад»;
- «ЗМІ про Конституцію України» - серія опублікованих статей, відео, документальних фільмів;
- «Україна – найкраща країна!» (статі, відео, фільми та інше на українській та інших мовах);
- «Україна – сильна та успішна країна» (статі, відео, фільми, тощо на українській та інших мовах);
- «Розумне управління Україною, заради загального добробуту»;
- «Участь України у Земних та Космічних проектах»; інші.
2. Гетьман України надає гранди та разом з переможцями конкурсу впроваджує їх.

Стаття 15.13. Рада національної безпеки і оборони України.
1. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Гетьмані України.
2. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
3. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Гетьман України.
4. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Гетьман України.
5. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
6. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України можуть брати участь Голова Концептуальної Ради України, Голова Ідеологічної Ради України, Голова Верховної Ради України, Голова Вищої Ради Юстиції, Голова Контрольної Ради України.
7. Рішення Ради національної безпеки і оборони України мають для Гетьмана України консультативне значення, вводяться в дію Указами Гетьмана України.
8. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються Законами України.

Стаття 15.14. Імпічмент.
1. Гетьман України (інший Депутат, Сенатор) може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку Імпічменту у разі вчинення ним зради країни або іншого злочину.
2. Питання про усунення Гетьмана України з поста в порядку Імпічменту зініціюється не менше семидесяти п’яти голосів Палати Законодавчої Верховної Ради України.
3. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.
4. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Палати Законодавчої Верховної Ради України.
5. За наявності підстав, Верховна Рада України не менш як восьмидесятьма голосами приймає рішення про звинувачення Гетьмана України.
6. Рішення про усунення Гетьмана України з поста в порядку Імпічменту приймається восьмидесятьма голосами Палати Законодавчої Верховної Ради України після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про Імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Гетьман України, містять ознаки зради країни або іншого злочину. Рішення Палати Законодавчої підтверджується консенсусним рішенням Сенату Верховної Ради України та оформлюється законодавчо за скріплюючим підписом Голови Верховної Ради України, оприлюднюється.
7. Порядок проведення Імпічменту іншому Депутату, Сенатору аналогічний Імпічменту Гетьмана України.

Стаття 15.15. Вотум недовіри.
1. «Вотум недовіри» — вияв шляхом відповідального колективного таємного голосування Палатою Законодавчою Верховної Ради України (не менше ніж восьмидесятьма голосами), несхвалення політичної лінії, певних дій Гетьмана України, або Законопроекту уряду країни або окремого міністра.
2. Вираження «Вотуму недовіри» призводить до зняття з поста Гетьмана України (продовжує робити Депутатом чи Сенатором), або до виходу у відставку уряду і формування нового уряду України.
3. Ініціатива висунення питання про «Вотум недовіри» може виходити від Гетьмана України, від уряду, від парламентських фракцій чи груп Депутатів, згідно Конституції України, Законів України.
4. Якщо Палата Законодавча Верховної Ради України погодилась розглянути «Вотум недовіри», розглянула та проголосувала, але не набрала необхідної кількості голосів, то це призводить до розпуску Палати Законодавчої Верховної Ради України і проведення дострокових парламентських виборів (при умові, якщо кількість голосів була менше, ніж вісімдесят).

Розділ 16. Виконавча влада України

Стаття 16.1. Кабінет Міністрів України.
1. Кабінет Міністрів України (Уряд) є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України очолює та відповідальний за його чітку роботу Прем’єр-міністр України.
3. Прем’єр-міністр України в листопаді обирається (відзивається, переобирається) Гетьманською Радою України з її складу та затверджується Законом України, терміном на календарний рік чи менший термін.
4. Одна й та ж особа може бути переобрана на посаду Прем’єр-міністра України п'ятнадцять років поспіль, після чого обов’язково повинна бути перерва не менше ніж п’ять років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.
5. Склад Кабінету Міністрів України визначає та призначає Прем’єр-міністр України з фахівців вищого ґатунку (відкритий конкурсний відбір).
Кабінет Міністрів України підбирається по всьому світу - через рекрутингові агентства, відкриті конкурси.
6. З кожним членом Кабінету Міністрів України укладається трудовий договір (угода, контракт).
7. Кабінет Міністрів України повинен бути високотехнічним, кваліфікованим, незалежним, широко користуватись програмами електронного керування Україною.
8. Член Кабінету Міністрів України, який проробив в Кабінеті Міністрів України більше десяти років, має право претендувати на вищу нагороду України.

Стаття 16.2.
1. Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується Концепціями України, Конституцією України, Законами України, Копним правом, Указами Гетьмана України, Бюджетом України, Генеральним Планом розвитку України.
2. Кабінет Міністрів України – самостійна гілка влади України.

Стаття 16.3.
1. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, заступники Прем'єр-міністра України, міністри, а також керівники інших органів виконавчої влади.
Підчас відсутності Прем’єр-міністра України Кабінету Міністрів України (з різних причин) замість нього працює його Помічник Депутата.
2. Прем'єр-міністр України, обраний на чергові два календарні роки, в грудні подає на розгляд Гетьмана України, Гетьманської Ради України, Верховної Ради України Програму, План діяльності та склад Кабінету Міністрів України.
3. Верховна Рада України більшістю голосів від встановленого Конституцією її складу може виражати недовір'я Прем'єр-міністру України, окремим членам Кабінету Міністрів або Кабінету Міністрів у цілому, що тягне за собою їх відставку.
4. Уряд, який йде у відставку, продовжує виконувати свої повноваження до сформування нового Кабінету Міністрів України (до першого січня чергового року).

Стаття 16.4.
1. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень:
1) забезпечує суверенітет і економічну самостійність України;
2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, соціального і культурного розвитку України та регіональну політику з цих питань;
3) забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, кредитної політики України, складання й виконання бюджету України, створення загальнодержавних та інших фондів розвитку, фондів ліквідації наслідків стихійного лиха та катастроф, проведення політики в галузі освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) вживає необхідних заходів до забезпечення національної безпеки і обороноздатності України;
5) організує і забезпечує здійснення зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
6) здійснює заходи щодо захисту інтересів України, забезпечення прав і свобод Громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
7) об'єднує і спрямовує роботу міністерств, Уряду Автономної Республіки Крим, Об’єднань Територіальних Громад, виконавчих комітетів, інших підвідомчих йому органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України забезпечує будівництво, подальше утримання, удосконалення, гарний стан:
- основних шляхів сполучення між Краями, основними центрами України, транзитних та міжнародних;
- космічних та міжнародних аеропортів, вокзалів, портів, тощо;
- прибутковість підприємств країни;
- соціального житла.
3. Кабінет Міністрів України приймає участь у:
- розробці архітектурних проектів населених пунктів, підприємств, закладів, тощо;
- всебічній підтримці непрацездатних, їх адаптації та реабілітації;
- відновленні та сприянні збільшення кількості та якості здорового населення України;
- відновленні природи, флори і фауни, природному дизайні, екологічної безпеки і рівноваги на території України;
- реалізації перспективних проектів розвитку культури, просвіти, оздоровлення, тощо;
- соціальній спрямованості економічного зростання України;
- забезпеченні охорони національних багатств.
4. Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання на всій території України.
5. Кабінет Міністрів України розробляє проекти Законів України і подає їх до Верховної Ради України.
6. Кабінет Міністрів України виконує інші функції, визначені Конституцією України та Законами України, актами Гетьмана України.

Стаття 16.5.
1. На посадових осіб Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади поширюються вимоги несумісності.
Посадова особа Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади не може бути членом політичної партії і руху, брати участь у політичній діяльності, мати будь-який інший представницький мандат, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової і викладацької.

Стаття 16.6.
1. Депутат на посаді Прем’єр-міністра України контролюється Контрольною Владою України, Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв України за показниками по Україні.
2. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв України при контролі за роботою Депутата на посаді Прем’єр-міністра України основними показниками вбачає:
- виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України на два календарних роки;
- виконання Генерального Плану Розвитку України;
- стійкість курсу гривни;
- своєчасність, якість підготовки і виконання бюджету України;
- зростання ВВП на душу населення;
- зростання фактичного Прожиткового Мінімуму та мінімального окладу населення;
- зниження цін на перелік товарів, робіт та послуг широкого вжитку;
- зниження показників смертності;
- зростання середньої тривалості життя населення;
- зростання показників народжуваності;
- зниження корупції, злочинності;
- зниження рівня безробіття;
- професійність роботи Кабінету Міністрів України та його окремих працівників;
- рівень довіри населення;
- виконання особистих обов’язків, програм, планів та обіцянок, Договору з Сходотаями;
- впровадження програм електронного керування країною.

Стаття 16.7.
1. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
2. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України (за рішенням Гетьмана України).
3. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Гетьманом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шість місяців.
4. Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Гетьману України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Гетьмана України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри (Імпічмент, Вотум Недовіри чи відзив Депутата).
5. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України можуть бути звільнені з посади за закінченням терміну дії трудового контракту, за згодою сторін, за власним бажанням, за негативними результатами контролю, за порушення трудового контракту, за недовірою 65% Сходотаїв (не потребує додаткового рішення), за хворобою, смертю.
6. Сталу успішну роботу апарату Міністерства забезпечує Секретар Міністерства, підпорядкований безпосередньо Міністру.
7. Міністерства розташовані за межами столиці.

Стаття 16.8.
1. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
2. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому Законом України, публікації та оприлюдненню.
3. Виконавчу владу на місцях здійснюють виконавчі органи влади Об'єднань Територіальних Громад, згідно Конституції України та Законів України, Указів Гетьмана України, рішень Кабінету Міністрів України, рішень Територіальної Ради.
4. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Київі та Севастополі, деяких інших територіях визначаються Законами України.

Стаття 16.9. Відповідальний секретар Секретаріату Міністерства.
1. Міністр керує Міністерством.
2. Під час відсутності Міністра, або зайнятості іншими справами, працівниками Міністерства керує Відповідальний секретар Секретаріату Міністерства.

Стаття 16.10. Гранти Кабінету Міністрів України.
1. Україна особливу увагу надає поліпшенню життя Громадян, розробці та впровадженню надійних та вигідних передових технологій.
Гранти призначаються Кабінетом Міністрів України переможцям конкурсів проектів програм:
- «Розвиток науки через систему грантів»;
- «Успішний розвиток Територіальної Громади»;
- «Успішний розвиток Об’єднання Територіальних Громад»;
- «Успішний розвиток Родового екологічно чистого поселення»;
- «Садок вишневий» - мале місто України (на 30 000 населення);
- «Місто майбутнього»;
- «Зроблено в Україні»;
- «Здорове населення»;
- «Позитивна євгеніка»;
- «Цілеспрямоване раннє виявлення та подальший розвиток здібних людей»;
- «Своєчасне виявлення і розвиток скритих талантів та стимуляція творчої активності населення»;
- «Гарантоване життя людини в найнебезпечніших умовах»;
- «Вільна енергія»;
- «Індивідуальне енергетичне забезпечення»;
- «Транспорт майбутнього»;
- «Україна – космічна країна»;
- «Електронне діловодство»;
- «Електронна виконавча влада»;
- «Тестування якості їжі населення»;
- «Тестування якості медикаментів, харчових добавок, тощо»;
- «Інвестування новітніх практичних технологій в бізнес»;
- «Новітнє відродження технологій, знань минулого»;
- «Спадщина предків»;
- «Причини існування «паразитів» серед людей»;
- «Надійне лікування "невиліковних" хвороб»;
- інше.
2. Виконавча влада надає гранди та разом з переможцями конкурсу впроваджує їх в Україні.

Розділ 17. Судова влада України

Стаття 17.1. Органи правосуддя.
1. Правосуддя здійснюється виключно судами у формах конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинства.
Присвоєння функцій правосуддя будь-ким іншим, а також делегування цих функцій не допускаються.
2. Правосуддя здійснюється від імені України.
3. Акти судових органів обов'язкові для всіх юридичних та фізичних осіб на всій території України.
4. Судова влада незалежна і здійснюється лише судами.

Стаття 17.2. Система судів.
1. Конституційний Суд України є судовим органом конституційного контролю. Повноваження, порядок створення та діяльність Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та Законами України.
2. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
3. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
4. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
5. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
6. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
7. Дія військових судів допускається тільки в умовах війни і тільки в системі загальних судів.

Стаття 17.3.
1. Судді незалежні в своїй діяльності і підпорядковуються тільки Конституції України та Законам України.
Забороняється й карається за Законами України будь-який вплив на суддю чи втручання в його діяльність з метою впливу на прийняття рішення.
2. Відсторонення судді від розгляду справи, дострокове звільнення або переведення на іншу посаду допускаються лише у визначених Законами України випадках.
3. Ніхто не вправі вимагати від судді звіту по конкретній справі.
4. Недійсні будь-які акти, які обмежують незалежність судді.
5. Скасування, зміну або зупинення рішення суду можуть бути здійснені лише судом в установленому Законами України порядку.

Стаття 17.4.
1. Розгляд справи в суді відкритий. Слухання справи в закритому засіданні допускається лише у передбачених Законами України випадках.
2. Рішення суду оголошується публічно.
3. Судочинство ведеться українською мовою.
Особі, яка не володіє мовою судочинства, надається перекладач.
У місцевостях, де населення не володіє українською мовою, забезпечується вирішення питань, пов'язаних з вивченням української мови і судочинства.
4. Судочинство здійснюється на основі рівноправності та змагальності сторін.
5. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
6. Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед Конституцією України, Законами України і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання обвинувачення в суді прокурором чи префектом;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними відео засобами з трансляцією судового процесу в інтернеті;
8) право сторін судового процесу на проведення експертизи отриманого рішення суду (на відповідність чинному законодавству), з автоматичним скасуванням всіх рішень, визнаних не відповідними (експертиза також повинна здійснюватися гласно з відкритою відео трансляцією на відповідному сайті в інтернеті).
9) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених Законами України;
10) обов'язковість рішень суду.
7. У виняткових випадках, допускається заочне засудження особи, згідно Конституції України та Законів України.
8. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
9. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
10. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
11. Рішення суду повинні бути опубліковані (оприлюдненні) та доступні усім бажаючим з ними ознайомитись, копіювати. Виключення можливі на підставі Законів України.
12. Особи, які фактично відмовились виконувати рішення Суду України та знаходяться за межами України, повинні бути примусово доставлені на територію України, згідно Міжнародних Рішень, погоджених Україною.

Стаття 17.5. Соціальна справедливість. Механізми реалізації в соціумі.
1. Визнати користолюбство суспільно-неприпустимим і засуджуваним людьми пороком.
2. Визнати людську гідність головною рисою людини нового суспільства.
3. Якісно розширити практику помилування за злочини, скоєні на підставах явної образи людської гідності (за клопотанням органів представницької влади).
4. Прирівняти факти корупції до найтяжчих злочинів проти суспільства, тобто - до зради країни, яка не має строків давності, а також тягне конфіскацію майна родини корупціонера.
5. Органи представницької влади мають визначати норми і параметри громадського прояву соціальної нерівності, право винесення рішень щодо окремих фактів і режиму громадського порядку на території юрисдикції даного представницького органу влади, первинних по відношенню до волевиявлення окремих осіб, які проживають на цій території.
6. Погодити можливість участі представників традиційних релігій в діяльності органів соціального захисту в сфері піклування над сиротами, людьми похилого віку, інвалідами, вирішення внутріродинних конфліктів.
7. Визнати можливість тільки трудової і військової форм нерівності між людьми (посади, звання).
8. Кваліфікувати майнові злочини проти суспільства, або великих груп людей (більше 20 осіб) як найтяжчі, що не мають термінів давності, а також спричиняють конфіскацію майна сім’ї.
9. Ввести смертну кару за найтяжчі злочини проти суспільства і країни, при обов'язковості суду присяжних, можливості відстрочки виконання вироку за рішенням суду.

Стаття 17.6.
1. Суддею може бути Громадянин України, який досяг 28-річного віку, має вищу юридичну освіту і не менше ніж 5-річний досвід роботи на юридичних посадах.
2. Суддя обирається на посаду строком на п’ять років.
3. Посада судді несумісна з будь-якою іншою посадою і оплачуваною діяльністю, крім педагогічної та наукової.
Суддя не може бути членом політичної партії, брати участь у політичній діяльності.

Стаття 17.7.
1. Суддя обирається Сходотаями, як Обранець, терміном на п’ять років, з правом подальшого переобрання, але не більше ніж тричі поспіль (п'ятнадцять років), після чого повинна бути обов’язкова перерва в обранні суддею не менше п’яти років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.
2. Кандидатури суддів на одну штатну вакантну посаду виставляються Центральною Виборчою Комісією України на чергові вибори за рекомендацією кваліфікаційної комісії суддів Вищої ради юстиції України.
3. Суддя (як Обранець) повинен мати Програму та План дій, Угоду з Сходотаями, Індивідуальну Посадову Інструкцію.
4. Суддя зобов’язаний не рідше одного разу за півріччя зустрічатися з Сходотаями та звітувати їм про свою діяльність, хід виконання Програми та Плану дій, Угоди з Сходотаями, Індивідуальної Посадової Інструкції.

Стаття 17.8.
1. Робота судді, як Обранця, «ПРОЗОРО» оприлюднюється.
2. Робота судді контролюється відомчим контролем, Контрольною владою.
3. Робота судді, як Обранця, контролюється Головою Територіальної Ради разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв.
Про результати контролю Комісія Громадського Контролю Сходотаїв інформує Сходотаїв кожного півріччя на сходах-зустрічах Сходотаїв з суддею.
4. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв роботу Судді, як Обранця, оцінює за показниками:
- відповідність рішень судді Конституції України та Законам України;
- вплив судового процесу та рішень судді на засудженого;
- справедливість рішень, вплив рішень судді на суспільство;
- якість та своєчасність виконання Індивідуальних Посадових Обов’язків, особистих програм, планів, угод, контрактів та обіцянок.

Стаття 17.9.
1. Держава забезпечує належні умови роботи судів і суддів.
2. У бюджеті країни обов'язково визначаються кількість грошей на утримання судових органів, що гарантують матеріальну незалежність судів та належний рівень соціального захисту суддів.
Розмір грошей на утримання судів не може бути змінений без згоди Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України.
3. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 17.10.
1. Для розгляду питань про проходження судової служби, накладання дисциплінарних стягнень на суддів та припинення їхніх повноважень створюються кваліфікаційні і атестаційні комісії.
Повноваження та порядок формування цих комісій визначаються Законами України.

Стаття 17.11.
1. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у країні.
2. Підсудність справ судам, порядок визначення і залучення присяжних до здійснення правосуддя визначаються Законами України.

Стаття 17.12. Розгляд справ.
1. Розгляд справ у всіх судах усний і відкритий, фіксується технічно.
2. Слухання справи в закритому засіданні допускається з додержанням усіх правил судочинства і лише у випадку, коли суд вирішить погодитись з проханням Сторін процесу.
3. Судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін.

Стаття 17.13.
1. В цілях відбору та рекомендації до обрання суддів на посаду, звільнення суддів з посади, атестації, переатестації та виконання інших завдань створюється Вища рада юстиції України.
2. Більше половини складу Вищої ради юстиції України складають члени, обрані органом самоврядування суддів загальних судів України. У Вищій раді юстиції України головує Голова Верховного Суду України.
3. Повноваження та порядок утворення Вищої ради юстиції України визначаються Законами України.

Стаття 17.14. Суддя недоторканний.
1. Суддя недоторканний.
Неприпустимі притягнення його до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, особистий обшук, обшук робочого місця, машини, житла без згоди Голови Верховного Суду України.
Виняток становить затримання на місці злочину, про що негайно повідомляється Голові Верховного Суду України. Якщо Голова Верховного Суду України не дасть своєї згоди, затриманий чи заарештований суддя повинен бути негайно звільнений.
2. Держава забезпечує безпеку судді і його сім'ї.

Стаття 17.15. Конституційний Суд України.
1. Конституційний Суд України здійснює судову владу в порядку конституційного судочинства.
2. Конституційний Суд України складається з дев'яти суддів - членів Конституційного Суду.
З числа вже працюючих суддями, трьох членів суду призначає Гетьман України, трьох членів обирає Парламент, ще трьох членів призначає Верховний Суд.
Строк повноважень членів Конституційного Суду – до п’яти років.
Конституційний Суд зі свого складу обирає Голову Конституційного Суду строком на один рік.
Не допускається обрання Головою одної і тої ж особи більше одного разу.
3. Членом Конституційного Суду не може бути особа, яка раніше займала цю посаду.
4. Членом Конституційного Суду може бути Суддя України, який досяг 30-річного віку, має вищу юридичну освіту.
Питання підбору, призначення та обрання членів Конституційного Суду, припинення їх повноважень, а також інші питання конституційного судочинства та судової діяльності визначаються Законами України.

Стаття 17.16.
1. Конституційний Суд України на підставі позову або подання Гетьмана України, Уряду, не менше однієї п'ятої членів Парламенту, суду, Громадянина України в порядку, встановленому Законами України:
а) приймає рішення з питань відповідності Конституції України, Закону України, нормативних актів Гетьмана України, уряду;
б) розглядає спори щодо розмежування компетенції між органами країни;
в) розглядає питання конституційності створення і діяльність політичних об'єднань громадян;
г) розглядає спори, пов'язані з конституційністю норм, що регулюють референдум і вибори, а також виборів (референдуму), проведених або підлягають проведенню на основі цих норм; спори застосування Копного права, Територіальних Громад, Об’єднань Територіальних громад, Копних Зборів, Віче;
д) розглядає питання конституційності міжнародних договорів, угод і рішень;
е) на підставі позову особи розглядає конституційність нормативних актів стосовно до основних прав і свобод людини;
є) розглядає спори про порушення Конституційного Закону України;
ж) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України й Законами України.
2. Рішення Конституційного Суду остаточне.
Нормативний акт або його частина, визнані неконституційними, втрачають юридичну силу з моменту опублікування відповідного рішення Конституційного Суду України.

Стаття 17.17. Верховний Суд України.
1. Верховний Суд України є вищим касаційним судом.
2. Серед працюючих суддів Голову Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, за поданням Гетьмана України, строком до п’яти років, обирає Верховна Рада України.
3. Повноваження, організація і порядок діяльності Верховного Суду України, порядок дострокового припинення повноважень членів Верховного Суду України визначаються Законами України.
4. Притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, особистий обшук, обшук житла, машини, робочого місця Голови і членів Верховного Суду допускаються лише за згодою Парламенту.
Виняток становлять тільки випадки затримання на місці злочину, про що негайно має бути повідомлено Парламенту. Якщо Парламент не дасть згоди, затриманий чи заарештований негайно повинен бути звільнений.

Стаття 17.18.
1. Судове рішення повинно бути вмотивованим, неупередженим і ґрунтуватися на всебічно розглянутих та об'єктивно доведених фактах.
2. Судове рішення може бути оскаржене в касаційному та апеляційному порядку.
3. Матеріальна та моральна шкода, заподіяна внаслідок судової помилки чи незаконних дій органів суду, прокуратури, префектури, дізнання і слідства, має бути відшкодована за рахунок країни відповідно до Законів України.

Стаття 17.19.
1. За судовими рішеннями ізолюють від суспільства (в місця позбавлення волі) вбивць, ґвалтівників, грабіжників, сепаратистів та інших осіб, які становлять небезпеку для життя чи здоров’я інших людей, безпеки країни.
2. Фінансові правопорушення (корупція, шахрайство, крадіжка, хабар, тощо) – карають переважно громадською працею, гривнею (штрафами на великі суми грошей) та конфіскацією майна. Рішення приймає суд.
Непогашені суми грошових штрафів погашаються громадською працею, виправними роботами на строк від одного місяця до шести років з відрахуванням двадцяти п’яти процентів заробітку.
3. Повторне фінансове правопорушення потребує ізоляції від суспільства.
4. Адміністративні правопорушення, скоєні особою повторно на протязі календарного року, розглядаються судом як кримінальні.
5. Особливо небезпечні інфекційні хворі (чума, холера, віспа, сибірська виразка, проказа, тощо), хворі на небезпечні для суспільства хвороби (алкоголізм, алкогольний психоз, наркоманія, токсикоманія та інші) при ухиленні від добровільного лікування, лікують примусово від трьох місяців до трьох років, згідно рекомендації комісії лікарів у складі нарколога, терапевта, невролога (невропатолога). Якщо після примусового лікування хворий не виконує рекомендації лікаря-нарколога, що призвело до рецидиву хвороби, повторне примусове лікування призначається терміново та позачергово. Рішення приймає суд.
6. Соціально-небезпечні та неурівноважені особи, повністю чи частково недієздатні, психічно та наркологічно хворі, яким не рекомендовані діяльність, професії, роботи, пов’язані з підвищеним ризиком, небезпекою, підлягають довічному обліку, користуватися яким мають право лікарі (психіатри, наркологи, судові психіатри, судові медексперти, тощо).
7. Статуси «Воїн України», «Захисник Вітчизни», тощо - засудженим відміняють, особисту вогнепальну зброю конфіскують. Рішення приймає суд.

Стаття 17.20. Прокуратура України.
1. На Прокуратуру України покладаються:
1) розслідування злочинів по справах, які віднесені до компетенції органів прокуратури;
2) підтримування державного обвинувачення в суді;
3) захист майнових та інших інтересів країни.

Стаття 17.21. Генеральний прокурор України.
1. Дві кандидатури прокурора на одну штатну вакантну посаду виставляються Центральною Виборчою Комісією України на чергові вибори за рекомендацією Вищої ради юстиції України.
2. Прокурор, як Обранець, обирається Сходотаями під час проведення Виборів, терміном на п’ять років.
3. Генеральний прокурор України призначається з числа діючих прокурорів Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном, який лишився за діючим трудовим контрактом до п’яти років.

Стаття 17.22.
1. Прокурор не може бути членом політичної партії, руху, брати участь у політичній діяльності, мати будь-який представницький мандат, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової і викладацької.
2. Організація, повноваження і порядок діяльності прокуратури України визначаються Законами України.

Стаття 17.23.
1. Робота прокурора контролюється відомчим контролем, Контрольною владою.
2. Робота прокурора, як Обранця, контролюється Головою Територіальної Ради разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв.
3. Прокурор зобов’язаний не рідше одного разу за півріччя зустрічатися з Сходотаями та звітувати їм про свою діяльність.

Стаття 17.24. Префект.
1. Префект - вищий чиновник країни, чия роль полягає в контролі за дотриманням Концепції України, Конституції України та Законів України, збереженні цінностей держави.
2. Префект – посадова особа, що здійснює виконавчо-розпорядчу, координуючу та контрольно-наглядову діяльність на території, згідно Концепції України, Конституції України та Законів України.
3. Префект, на закріпленій за ним території, є гарантом цілісності країни і працездатності її управлінських функцій.
4. Префект організує та керує роботою префектури.

Стаття 17.25.
1. Префект проводить нагляд у сфері державного управління, де приймаються рішення, вирішуються спори, оскаржуються дії посадових осіб, розв'язуються трудові, майнові, соціальні та інші життєво важливі питання.
2. Загальний нагляд Префекта - це нагляд за виконанням Концепції України, Конституції України, Законів України виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями, посадовими особами, Громадянами (юридичними та фізичними особами), тощо.

Стаття 17.26.
1. Префект здійснює:
1) нагляд за відповідністю правових актів та дій органів виконавчої влади і місцевого самоврядування Конституції України та Законам України;
2) нагляд за забезпеченням конституційних прав і свобод громадян;
3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство;
4) нагляд за дотриманням законів у місцях виконання заходів кримінального покарання, а також застосування інших заходів примусового характеру;
5) нагляд за роботою виборчої системи України, перевірка відповідності Обранців Конституції України, Законам України.
2. Префект замовляє електронні програми, їх вдосконалення для втілення електронних форм влади.
3. Організація і порядок діяльності органів префектури України визначаються Конституцією України, Законами України.

Стаття 17.27.
1. Префект сприяє організації структур самоврядування.
2. Префект (в екстремальних умовах) на території, в населеному пункті, тимчасово, на період часу відсутності, з різних причин, діючих представницьких, виконавчих чи інших органів влади, бере на себе управління територією, людьми, згідно Конституції України, Законів України.
3. Префект (в екстремальних умовах) на території допомагає Громадянам України створити Територіальну Громаду (Копа чи інша назва), обрати Сходотаїв, провести Копні Збори, об’єднати Територіальні Громади у Об’єднання Територіальних Громад різних територіальних рівнів (Мікрорайон, Житловий масив, Сільрада, Район, Місто, Область, Край), створити гілки влади на територіальних рівнях (Представницьку владу – Територіальну Раду, Виконавчу владу, Концептуальну владу, Ідеологічну владу, Судову владу, Контрольну владу).
4. Префект (в екстремальних умовах) на території, в населеному пункті, підприємстві, тощо залучає до дії кризових менеджерів, які беруть на себе відповідальність та забезпечують успішний вихід з складної, кризової, екстремальної ситуації, діють на стиках структур, забезпечують антикризовий менеджмент.

Стаття 17.28.
1. Префектом може бути особа не молодше двадцяти п’яти років, яка має право голосу, проживає в Україні, вільно володіє українською мовою, здоровий, позитивний лідер, має спеціальну (юридичну) вищу освіту та підвищення кваліфікації за фахом необхідним для роботи префектом, проробив на юридичних посадах не менше ніж три роки.
2. Рекрутингові агентства по всьому світу розшукують бажаючих, проводять конкурсний відбір та, через ЦВК, пропонують Прем’єр-міністру України не менше ніж три кандидатури на одну штатну посаду Префекта.
2.1. Прем’єр-міністр України обирає одну з кандидатур і представляє її на узгодження Верховній Раді України.
Всього на затвердження може бути представлено не більше ніж три кандидатури (по черзі).
На обрання, узгодження та затвердження може бути затрачений час – не більше одного місяця.
2.2. З Префектом укладається трудовий контракт на п’ять років.
3. Префект не рідше ніж кожні три роки проходить курси підвищення кваліфікації.
4. Звільняється Префект згідно Законів про працю.
5. Сходотаї не обирають Префекта, але мають право висловити Префекту недовіру. Недовіра 60% Сходотаїв розглядається Прем’єр-міністром України як необхідність звільнення Префекта «За недовірою».
5.1. Усього на протязі п’яти років Сходотаї можуть висловити недовіру не більше ніж трьом Префектам.

Стаття 17.29. Вища рада юстиції України.
1. В Україні діє Вища рада юстиції України, до відання якої належить:
1.1. Внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
1.2. Прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності.
1.3. Здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів і прокурорів.
2. Вища рада юстиції України складається з двадцяти членів.
Верховна Рада України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, всеукраїнська конференція працівників прокуратури та префектури – призначають по чотири члени Вищої ради юстиції України, з числа працюючих спеціалістів.
Кожний рік чотири члени Вищої ради юстиції України підлягають заміні іншими спеціалістами.
3. До складу Вищої ради юстиції України входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
4. Вища рада юстиції України робить згідно Концепції України, Конституції України і Законів України.
5. Судова влада, Вища рада юстиції України – є самостійною гілкою влади України.

Розділ 18. Контрольна влада України

Стаття 18.1.
1. Контроль - одна з основних функцій системи управління.
Контроль здійснюється на основі спостереження за поведінкою керованої системи з метою забезпечення оптимального функціонування останньої (вимірювання досягнутих результатів і співвіднесення їх з очікуваними результатами).
На основі даних контролю здійснюється адаптація системи, тобто прийняття оптимізуючих управлінських рішень.
2. Контроль - це одна з функцій управління, без якої не можуть бути реалізовані повною мірою всі інші функції.
3. Контроль - це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей.
4. Керівники починають здійснювати функцію контролю з того самого моменту, коли вони сформулювали цілі та завдання і створили організацію.
5. Виділяють дві основні функції контролю - попередження виникнення кризових ситуацій і підтримка успіху.
6. Перша з цих функцій покликана виявити проблеми і дати можливість скорегувати діяльність організації до того, як ці проблеми переростуть в кризу.
Будь-яка організація повинна мати здатність вчасно виявити свої помилки і виправити їх до того, як вони завдадуть шкоди її діяльності і тим більше завадять досягненню цілей.
7. Друга функція контролю полягає в активній підтримці того, що є успішним у роботі організації. Ця функція покликана визначити, які напрямки діяльності організації в найбільшій мірі сприяють досягненню її цілей.
8. Важливо і те, що вже самі по собі цілі, плани і структура організації визначають її напрям діяльності, розподіляючи її зусилля тим чи іншим чином і направляючи виконання робіт.
Контроль, таким чином, є невід'ємним елементом самої сутності будь-якої організації.
9. Мета контролю - запобігання помилок.

Стаття 18.2.
1. Однією з найважливіших складових інституційного розвитку України завжди були і будуть питання організації та здійснення Контрольної влади.
2. Органи Контрольної влади здійснюють контрольні функції і повноваження, щодо забезпечення прав і свобод людини і Громадянина.
3. Контрольна влада є особливим різновидом влади.
Контрольна влада — головний, типовий засіб здійснення влади.
4. Контрольна влада — влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу влади.
5. Контрольна влада повинна здійснюватися державними органами правомірно, тобто бути легальною.
6. Метод контрольної влади - це спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини.
7. Із розвитком і зміцненням країни, ускладненням її політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — контрольна.
8. Головною метою контролю є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а при виявленні аномалій - приведення управлінської системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуляторів.
9. Соціальне призначення контролю в тому, що він покликаний служити джерелом інформації про процеси, які відбуваються, умовою підтримки законності, порядку й організованості, охорони свободи і дотримання прав Громадян.
Контроль використовується як важливий засіб виявлення правильності поставлених завдань, міри пізнання об'єктивних законів суспільного розвитку.
10. Основа соціального контролю - це система цінностей у сферах моралі, права, релігії, естетики, які віддзеркалюють інтереси певної соціальної спільноти.
11. Форми соціального контролю є різноманітними на різних рівнях.
На рівні суспільства можна вирізнити дві загальні форми соціального контролю:
• формальний (правоохоронні органи, контрольно-ревізійні органи, державний примус);
• неформальний (контроль засобів масової інформації, громадська думка, громадські організації).
12. Завдання контролю полягає в тому, щоб виявити результати впливу суб'єкта на об'єкт, допущені відхилення від вимог управлінських рішень, від прийнятих принципів організації та регулювання, причини цих відхилень, а також визначити шляхи подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.
13. Контролюючим органам надане право втручання в оперативну діяльність підконтрольних об'єктів у формі видання обов'язкових для виконання вказівок.
14. Контроль необхідний з таких причин:
• через фактор невизначеності;
• для попередження виникнення кризових ситуацій.
Ефективний контроль повинен забезпечувати виявлення проблем і можливість коректування дій до того, як ці проблеми зможуть перерости в кризу. Тобто, необхідно вчасно фіксувати помилки і виправляти їх до того, як вони стануть на перешкоді досягнення цілей організації.
• для підтримки успіху.
Визначивши, які саме аспекти діяльності сприятимуть успіху, можна їх потім відповідним чином стимулювати.
15. Контроль - не надзвичайний захід, а неодмінна частина організаційної роботи, складовими елементами якої є вироблення і прийняття рішення, технологія і механізм організації його виконання й перевірка кінцевого результату.
Головне призначення контролю, його дієвість спрямовані на побудову народовладного відкритого суспільства, сприяння йому.
Суспільство має контролювати апарат управління країни, що підвищує відповідальність останнього перед Громадянами за свої рішення, шляхи їх здійснення та кінцеві результати.
Контрольна діяльність ґрунтується на певних принципах:
• об'єктивність,
• дієвість (оперативність),
• універсальність,
• гласність,
• систематичність (постійність),
• ефективність.
16. Контроль має:
• здійснюватися безперервно, регулярно та систематично;
• бути своєчасним за терміном здійснення, сумлінним і повним в охопленні об'єкта контролю;
• бути оперативним, дійовим і гласним;
• мати загальний характер - повинен бути невід'ємною частиною посадових обов'язків кожного керівника;
• форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер: перевірки вищестоящими органами нижчестоящих, письмові звіти, контрольні журнали, картотеки, наради, засідання тощо.
17. Контрольна діяльність має бути:
• підзаконною,
тобто контроль повинен здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;
• всебічною,
тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;
• глибокою,
тобто перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, результати діяльності яких недостатні, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, запобігати помилкам та упущенням;
• об'єктивною,
тобто виключати упередженість;
• гласною,
тобто її результати мають бути відомі підконтрольному об'єкту;
• результативною (дійовою).
Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ.
Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами з усунення недоліків.
18. Контроль буває зовнішнім і внутрішнім.
18.1. Зовнішній контроль - це контроль надвідомчий з боку виборних органів влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно не підпорядкованих їм об'єктах, який в основному стосується одного з аспектів їх діяльності. Цей вид контролю здійснюється у таких формах:
• конституційний,
• парламентський,
• судовий,
• фінансовий,
• префектний,
• громадський нагляд.
18.2. Внутрішній контроль є відомчим контролем для систематичної перевірки виконання рішень об'єктами управління. Такий контроль не виходить за межі самої управлінської системи, органи якої перебувають в адміністративній підпорядкованості. Він здійснюється всіма органами виконавчої влади, їх посадовими особами, забезпечується службовцями чи спеціалізованими структурами і врівноважує діяльність управління. Контроль виступає як функція управління, будучи однією з складових здійснення керівництва. Кожен керівник повинен здійснювати нагляд за підлеглими і контролювати виконання ними його розпоряджень. Коли він не в силі самостійно здійснювати цю функцію, частково передає її спеціально утвореному органові.
Внутрішній контроль - адміністративний контроль. Його завданням є попередження випадків порушення дисципліни, вимог чинного Законодавства України, невиконання управлінських рішень, бюрократизму, корупції тощо. Адміністративний контроль в органах виконавчої влади здійснюється по управлінській вертикалі, а також за процесом надання ними управлінських послуг та забезпечення конституційних прав і свобод Громадян.
Ефективність діяльності органів виконавчої влади залежить від рівня організації виконання та контролю за виконанням Законів України, рішень, програм, наказів, розпоряджень, тощо. Тому контроль повинен бути обов'язковою складовою частиною діяльності всіх органів виконавчої влади.
Результати та висновки внутрішнього контролю обов'язково мають передаватися до вищого, відносно підконтрольного, органу. Головною метою адміністративного контролю є перевірка якості виконання поставлених завдань, своєчасне виявлення проблем, концентрація зусиль на корегуванні ситуації, оперативне вжиття заходів щодо забезпечення виконання завдань.

Стаття 18.3. Контроль з боку Гетьмана України.
1. Глава країни, Гетьман України наділений правом контролю за додержанням законності у всіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи країни.
2. У разі невідповідності чинних актів Конституції України, Гетьман України скасовує акти Кабінету Міністрів України, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження голів Об’єднань Територіальних Громад, Територіальних Громад, приймає рішення про відставку останніх, якщо недовіру їм висловили більше 60% Депутатів від складу відповідної Територіальної Ради.
3. Для здійснення своїх функцій, у тому числі й контрольних, Гетьман України може створювати необхідні консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби.

Стаття 18.4. Контроль з боку Кабінету Міністрів України.
1. Уряд реалізує свої контрольні повноваження в процесі:
1) реалізації програм економічного, соціального, культурного розвитку країни в цілому та окремих її регіонів;
2) проведення фінансової, цінової, інвестиційної політики;
політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
3) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, Громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
4) організації та забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
5) спрямування і координації роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України утворює урядові органи управління (департаменти, служби, інспекції).
Урядові органи управління здійснюють:
• управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
• контрольно-наглядові функції;
• регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції.
Результати контрольної діяльності Уряду знаходять своє відображення в постановах і розпорядженнях, які він видає.
3. Кабінет Міністрів України здійснює контрольну функцію відносно Територіальних виконавчих органів влади, які при здійсненні своїх повноважень відповідальні та підзвітні перед ним.
4. Контроль з боку центральних органів виконавчої влади - це контроль, який здійснюється міністерствами, комітетами (службами) та центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом. Керівники центральних органів виконавчої влади відповідно до положень про ці органи, організовують і здійснюють контроль виконання в доручених їм сферах діяльності і несуть відповідальність за стан справ у цих сферах перед Кабінетом Міністрів. Вони визначають ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
5. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль над відповідними управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами Територіальної виконавчої влади.
6. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади контролюють процес виконання виданих ними актів у підвідомчих установах своєї галузі (відомства).
З метою уніфікації адміністративної діяльності міністри здійснюють нагляд за функціонуванням управлінських підрозділів та службових осіб відповідної галузі. Вони наділені правом скасовувати накази, інструкції, призначати бухгалтерські, інші документальні ревізії, накладати дисциплінарні стягнення щодо підпорядкованих об'єктів управління.

Стаття 18.5.
1. Контрольні повноваження Територіальних органів виконавчої влади закріплені в Законах України.

Стаття 18.6. Фінансовий контроль.
1. Фінансовий контроль:
• здійснюється з метою захисту інтересів країни спеціально визначеними органами, наділеними владними повноваженнями, в межах їхньої компетенції;
• взаємини між органами, які здійснюють фінансовий контроль, і тими, що перевіряються, мають субординаційний характер;
• рішення про застосування відповідного різновиду контролю приймають компетентні посадові особи контрольного органу зі своєї ініціативи або за дорученням правоохоронних органів;
• органи, що здійснюють контроль (їх посадові особи), у випадках, передбачених Законодавчими актами, можуть накладати адміністративні стягнення, адміністративні штрафи, застосовувати відповідні фінансові та інші санкції у випадках, у розмірі і в порядку, передбачених Законами України;
• органи, які здійснюють контроль, співпрацюють (взаємодіють) між собою, іншими органами, що здійснюють контроль, і правоохоронними органами; користувачами результатів ревізій і перевірок є як самі особи, так і власники, що перевіряються (органи, уповноважені власником), правоохоронні органи.

Стаття 18.7. Громадський контроль.
1. Громадський контроль є невід'ємною частиною Громадянського суспільства.
«Громадяни мають право брати участь в управлінні справами, у Всеукраїнському та Територіальних референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів влади та органів Територіального самоврядування». Така норма передбачає Громадський контроль за владою, органами Територіального самоврядування, за діяльністю управлінського апарату, посадових і службових осіб.
Суб'єктами такого контролю є громадські об'єднання: політичні партії, професійні союзи, молодіжні та інші громадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори Громадян за місцем проживання, а також окремі Громадяни.
2. Громадський контроль забезпечується від імені громадськості, а не країни. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендаційний характер.
3. Для громадського контролю характерно є попередження порушень у сфері виконавчої влади за допомогою засобів суспільного впливу. Як і країни, громадський контроль базується виключно на правових засадах.
4. Своє право контролю над державними інституціями громадяни реалізують через різноманітні громадські об'єднання. У різних формах об'єднання Громадян здійснюють громадський контроль.

Стаття 18.8. Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ).
1. ЗМІ здійснюють комунікативні функції між країною, суспільно-політичними інституціями та Громадянами.
2. ЗМІ покликані реалізовувати функцію громадського контролю за діяльністю державних та суспільних структур.
ЗМІ незалежні, перш за все, від владних структур.
ЗМІ конструктивно опозиційні до влади (без крайнього радикалізму) в тому, що розглядають кожну дію владних структур під кутом зору: чи принесе вона користь пересічному Громадянину, чи не порушить його конституційних прав і свобод. Це відповідає функції преси як «сторожового пса демократії», «громадського контролера за діяльністю уряду».
3. ЗМІ мають забезпечувати можливість для висвітлення всіх існуючих у суспільстві точок зору, в тому числі, й на шляхи розвитку країни. Тільки вільна дискусія може гарантувати становлення правового, народовладного суспільства.

Стаття 18.9. Нагляд Префекта.
1. Предметом загального нагляду префектури є:
• відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, вимогам Конституції України та чинним Законам України;
• додержання Законів України про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи Громадян, захист їх честі та гідності, якщо Законом України не передбачений інший порядок захисту цих прав;
• додержання Законів України, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.
2. Префектура відіграє важливу роль у процесі здійснення державного управління.
В сфері державного управління спостерігаються прояви корупції, місництва, протидії органам префектури під час усунення ними порушень Закону України, втручання в їхню діяльність.
3. Політичні зловживання окремих посадових осіб і органів влади потребують невідкладного реагування органів префектури.
4. Основне завдання префектури - не допускати, попереджати порушення Закону України, ким би воно не було допущене.

Стаття 18.10. Контрольна Рада України (КРУ).
1. Контрольна Рада України призначена для правового захисту свободи народу як головного пріоритету Концепції України.
2. Контрольна Рада України має десять штатних посад Депутатів.
3. Депутатом Контрольної Ради України може бути Громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж практичної, наукової або педагогічної роботи у галузі права не менш як п'ятнадцять років.
4. Концептуальна Влада України, Ідеологічна Влада України, Законодавча Влада України, Виконавча Влада України, Судова Влада України можуть висувати щорічно Претендентів до Контрольної Ради України на дві вакантні штатні посади.
5. Програма і План дій Депутата Контрольної Ради України повинні бути складені таким чином, щоб вони не могли ніяк впливати на прийняття контрольних рішень.
6. Голова Контрольної Ради України обирається Депутатами Контрольної Ради України із свого складу терміном на один рік без права бути обраним повторно.
Голова Контрольної Ради України очолює Контрольну Владу України.
7. Виконання зобов’язань перед Сходотаями Депутата Контрольної Ради України контролюється Головою Верховної Ради України та Комісією Громадського Контролю Сходотаїв України.
7.1. Комісія Громадського Контролю Сходотаїв України основними показниками роботи Депутата КРУ вбачає:
- виявлення Депутатом КРУ відхилень від Концепції України, Конституції України, Генерального Плану Розвитку України (активність та якість праці);
- виконання Депутатами КРУ особистих обов’язків, програм, планів, домовленостей та обіцянок.

Стаття 18.11.
1. Контрольна Рада України є єдиним органом концептуальної юрисдикції в Україні.
2. Контрольна Рада України здійснює функції та повноваження Контрольної Влади України.
3. Контрольна Рада України ставить за мету спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути юридична особа, фізична особа, група осіб або відповідні відносини.
Контроль та самоконтроль є обов’язком керівників, юридичних осіб, органів та інших виконавців контрольної функції, згідно діючих Концепцій України, Конституції України, Законів України.
4. Головною метою Контрольної Ради України є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а при виявленні аномалій - приведення управлінської системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуляторів.
5. Контрольна Рада України здійснює контроль та співпрацює з усіма гілками влади України, спецслужбами, органами Самоврядування та Народовладдя.
6. Контрольна Рада України організує роботу та взаємодію контрольних органів України.
7. Контрольна влада, Контрольна Рада України – є самостійною гілкою влади України.

Стаття 18.12. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини.
1. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини - Омбудсмен (народний правозахисник) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між приватними особами та органами влади, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів Територіального самоврядування.
2. Омбудсмен обирається Палатою Законодавчою Верховної Ради України, здійснює Парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини і Громадянина.
3. Важливим напрямом роботи Омбудсмена є контроль дій гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав людини.
4. Омбудсмен, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і вірності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
5. Омбудсмен має право припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Поліції, а також, в мирний час, Збройних Сил (крім Головнокомандуючого) строком на три доби (виключаючи святкові та вихідні дні).
6. Омбудсмен діє згідно Конституції України та Законів України.
7. Омбудсмен інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України та Верховну Раду України.

Стаття 18.13. Уповноважений Верховної Ради України з питань бізнесу.
1. Уповноважений Верховної Ради України з питань бізнесу (Бізнес-омбудсмен) - посадова особа, що займається захистом інтересів бізнесу перед органами публічної влади як всередині країни, так і за її межами.
2. Бізнес-омбудсмен виступає інструментом вирішення конфліктів і суперечок між владою і бізнесом, медіатором між країною та бізнес-середовищем.
3. Бізнес-омбудсмен діє з метою сприяння прозорості діяльності органів влади, запобігання корупційним діянням та/або іншим порушенням законних інтересів підприємців.
4. Бізнес-омбудсменом, як виключення, може бути іноземець.
5. Бізнес-омбудсмен - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між бізнесовими особами та органами влади, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів Територіального самоврядування.
6. Важливим напрямом роботи Бізнес-омбудсмена є захист прав підприємця, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав підприємця.
7. Бізнес-омбудсмен, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і вірності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
8. Бізнес-омбудсмен, здійснює Парламентський контроль за додержанням прав та свобод підприємця.
9. Бізнес-омбудсмен може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Поліції, а також, в мирний час, Збройних Сил (крім Головнокомандуючого) строком на три доби (виключаючи святкові та вихідні дні).
10. Бізнес-омбудсмен здійснює:
- прийняття та розгляд скарг від суб'єктів підприємництва на дії або бездіяльність, зокрема рішення органів влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, а також їх посадових осіб;
- надання органам влади та органам місцевого самоврядування рекомендацій щодо державної політики у сфері підприємницької діяльності;
- надання органам влади та органам місцевого самоврядування рекомендацій щодо удосконалення та оптимізації процедур та/або способу, у який вони виконують свої повноваження.
10.1. Метою діяльності Бізнес-омбудсмена є:
- сприяння прозорості діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що належать до сфери управління органів влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;
- сприяння суб'єктам підприємництва у захисті їх права на підприємницьку діяльність, зокрема шляхом внесення подань Бізнес-омбудсмена, як засобу реагування на випадки недобросовісної поведінки у сфері господарювання;
- сприяння запобіганню корупційним діянням або іншим порушенням законних інтересів суб'єктів підприємництва.
10.2. Основними принципами діяльності Бізнес-омбудсмена є:
- верховенство права;
- повага та дотримання прав підприємництва;
- законність;
- неупередженість та справедливість;
- незалежність;
- політична нейтральність;
- взаємодія з органами країни, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, громадськими об'єднаннями та іншими учасниками адміністративних та господарсько-правових відносин.
11. Діяльність Бізнес-омбудсмена врегульовується Конституцією України та Законами України.
12. Бізнес-омбудсмен інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України та Верховну Раду України.

Стаття 18.14. Контролер України.
1. Контролер України – офіційна особа, в обов'язки якого входить нагляд за органами виконавчої влади, підприємствами та установами, політичними партіями, громадськими організаціями, тощо.
2. Контролер України аналізує баланс економіки України.
3. Контролер України також виконує функції омбудсмена, розглядає скарги на дії державних та інших органів.
4. Контролер України повинен діяти на основі Конституції України.
5. Контролер України обирається шляхом таємного голосування Палати Сенату Верховної Ради України терміном на п’ять років без права пролонгації.
6. Контролер України підзвітний лише Сенату Верховної Ради України і для його зречення від посади рішення повинно бути підтримане Сенаторами Верховної Ради України.
7. Двічі на рік Контролер України надає Верховній Раді України та Контрольній Раді України звіт про поточну діяльність, результати перевірок та рекомендації (пропозиції) по виправленню недоліків, оприлюднює (опубліковує).
8. Вибір закладів та сфери діяльності для перевірки вирішує Контролер України самостійно.
9. Контролер України не може займати будь-які інші посади, бути в політичній партії, у громадській, або іншій організації, Депутатом, іншим Обранцем, тощо.
10. Контролер України у своїй діяльності залучає економістів, адвокатів, аудиторів та інших фахівців та інститутів, отримує необхідну інформацію.
11. Бюджет Контролера України входить до складу Комітету Економіки Палати Сенату Верховної Ради України.

Стаття 18.15. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України.
1. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України (ГоловКРУ) – складова частина Міністерства фінансів України.
2. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України очолює Голова (начальник) управління - заступник Міністра фінансів України, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.
3. Голова Головного Контрольно-Ревізійного Управління України:
- здійснює керівництво, несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Головне Контрольно-Ревізійне Управління України завдань і здійснення ним своїх повноважень;
- розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь їх відповідальності та керівників структурних підрозділів Головного управління;
- призначає на посади та звільняє з посад керівників контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, Краях, Областях, містах Київі та Севастополі, а також керівників контрольно-ревізійних підрозділів у містах, Районах у разі надання таким підрозділам статусу юридичної особи;
- інформує про результати своєї діяльності Міністра фінансів України, Кабінет Міністрів України та Контрольну Раду України.
4. Для погодженого вирішення питань, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Головному Контрольно-Ревізійному Управлінні України утворюється колегія.
Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Міністром фінансів України за поданням Голови Головного Контрольно-Ревізійного Управління України.
5. Структура Головного Контрольно-Ревізійного Управління України затверджується Головою управління, згідно Законам України.

Стаття 18.16. Комітет боротьби з корупцією України.
1. Для успішної боротьби з корупцією в Україні Контрольна Рада України створює Комітет боротьби з корупцією (КБК) України.
1.1. На чолі КБК стоїть рада з 10 осіб.
Посадовець на вакантну штатну посаду ради КБК обирається Сходотаями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням.
Щорічно Сходотаї обирають Обранців (Посадовців) до ради КБК на дві штатні вакантні посади строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль (після чого потрібна перерва в обранні на виборчу посаду не менше ніж п’ять років) та необхідну кількість Тимчасових Обранців на 4, 3, 2, 1 роки. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.
1.2. Штатні вакантні місця (посади) виставляє на вибори Центральна Виборча Комісія України.
1.3. Рада КБК приступає до роботи після складання присяги у Верховній Раді України.
1.4. КБК набирає необхідний здібний персонал.
1.5. Громадяни України цілодобово можуть направляти свої заяви та інший доказовий матеріал (особисто, поштою, телефоном, факсом, електронною поштою, на сайті, тощо) щодо корупції до Комітету боротьби з корупцією України (безпосередньо, або через його представників).
Анонімні заяви не приймаються.
1.6. КБК не має права порушувати кримінальні справи.
КБК не має наглядово-контрольних функцій, вся робота КБК будується на отриманні заяв від людей, громадських організацій, тощо. Для цього цілодобово працює спеціальний центр, де будь-яка людина може зробити заяву.
Тільки заява може стати поштовхом для роботи з того чи іншого випадку.
1.7. КБК, отримавши заяву (від Заявника), в строк до 30 діб проводить перевірку заяви на відповідність дійсності.
1.8. Якщо отримані КБК факти дійсно мають місце, то матеріали передають у ті органи, які контролюють цю сферу діяльності (поліцію, слідчі органи, прокуратуру, контрольні органи, суд, тощо). Вони ведуть своє розслідування і вживають відповідних заходів, про що повідомляють КБК. На це їм відводиться не більше 60 діб.
1.9. КБК повідомляє Заявнику результат, оприлюднює (опубліковує).
1.10. За рішенням суду, винагорода Заявнику становить від 1 до 20% тієї суми, яка визначає розмір даного корупційного інциденту; таку саме суму грошей отримує і КБК для використання їх на утримання і винагороди штатних і позаштатних працівників, приміщень, устаткування, транспорту, тощо.
2. Ні Гетьман України, ні Прем'єр-міністр України, ні хтось інший з владних структур не можуть давати вказівок КБК.
3. Бюро боротьби з корупцією в Україні створюють гілки влади України.
4. Громадські комісії боротьби з корупцією можуть бути організовані за рішеннями Територіальних Громад, Об’єднаних Територіальних Громад, Об’єднань Територіальних Громад.
5. Фінансування Комітету боротьби з корупцією в Україні проводиться раз у п’ять років (наперед на п’ять років).
6. Взаємодію Комітету боротьби з корупцією в Україні з органами влади, поліцією, прокуратурою, судом, тощо гарантує Гетьман України.
7. Необхідне матеріальне, фінансове та організаційне забезпечення роботи Комітету боротьби з корупцією в Україні покладається на Кабінет Міністрів України.
8. Комітет боротьби з корупцією в Україні працює згідно Конституції України і Законів України.
9. У випадку, якщо заявник навмисно подав заяву, яка не відповідає дійсності (недостовірна інформація), то йому може загрожувати юридична відповідальність, згідно Конституції України та Законів України.
10. Контроль за роботою КБК, бюро боротьби з корупцією в Україні (ББКУ), громадських комісій боротьби з корупцією (ГКК) проводять органи Контрольної влади.
Громадський контроль за роботою КБК, ББКУ, ГКК проводять Комісія Громадського Контролю України (КГКУ), ЗМІ.
11. КБК, ББКУ, ГКК інформують про результати своєї роботи Контрольну Раду України, оприлюднюють (опубліковують).
12. Якщо відповідальний орган (якому КБК, або ББКУ, ГКК надав перевірений матеріал про корупцію) на протязі шістдесяти діб не провів повноцінне розслідування та не вжив відповідних заходів, або не повідомив про результати, КБК, або ББКУ, ГКК робить повторний запит та повідомляє про це заявника, гілки влади України, оприлюднює (опубліковує).
12.1. Ще через шістдесят діб КБК, або ББКУ, ГКК аналізує результати своїх запитів та, у разі потреби, приймає дії, згідно Конституції України та Законів України, або вносить до Верховної Ради України пропозиції до зміни необхідних Законів, чи проект Закону України, який розглядається Верховною Радою України позачергово, про що КБК, або ББКУ, ГКК повторно інформує заявника, гілки влади України, оприлюднює (опубліковує).
12.2. Контроль з боку КБК, або ББКУ, ГКК терміну давнини не має та може бути знятий з розгляду тільки за умови остаточного вирішення питань поданого запиту або рішенням Верховного Суду України.

Стаття 18.17. Антимонопольний Комітет України.
1. Для боротьби з монополіями Контрольна Рада України створює Антимонопольний Комітет (АМК) України, згідно Конституції України та Законів України.
2. Антимонопольний Комітет України є колегіальним органом з спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення захисту конкуренції в усіх видах діяльності (включаючи гілки влади України).
3. Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний Комітет України, він може утворювати Територіальні відділення.
4. Посадовець на вакантну штатну посаду Уповноваженого Антимонопольного Комітету України обирається Сходотаями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль, після чого повинна бути перерва в роботі Обранцем не менше п’яти років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.
5. Антимонопольний Комітет України має двадцять штатних посад Уповноважених. Щороку Сходотаї на чотири штатні вакантні посади обирають Уповноважених - на термін роботи 5 років. На інші вільні штатні посади Сходотаї обирають Тимчасових Уповноважених на термін роботи менше п’яти років (на 4, 3, 2 та 1 рік).
Уповноважені Антимонопольного Комітету України приступають до роботи після складання присяги у Верховній Раді України.
6. Штатні вакантні місця (посади) виставляє на вибори Центральна Виборча Комісія України.
7. Взаємодію Антимонопольного Комітету України з органами влади гарантує Гетьман України.
8. Необхідне матеріальне та організаційне забезпечення роботи Антимонопольного Комітету України покладається на Кабінет Міністрів України.
9. Контроль за роботою Уповноважених Антимонопольного Комітету України покладається на Голову Верховної Ради України та Комісію Громадського Контролю Сходотаїв.
10. Антимонопольний Комітет України здійснює контроль за створенням, злиттям, приєднанням, перетворенням та ліквідацією підприємств та їх об'єднань, за обмеженням монополістичної діяльності на товарних ринках, за проявом недобросовісної конкуренції, а також здійснюють діяльність щодо забезпечення виконання антимонопольного законодавства.
11. Уповноважені Антимонопольного Комітету України, мають право (для виконання повноважень) безперешкодного доступу до міністерств, відомств, інших органів управління, а також на підприємства та їх об'єднання, організації, установи, тощо.
12. Антимонопольний Комітет України готує проекти Законів України та передає до Верховної Ради України, складає необхідні документи та направляє їх до прокуратури, або безпосередньо до суду, інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, оприлюднює (опубліковує).

Розділ 19. Економіка України

Стаття 19.1.
1. Україна – заможна країна.
2. Економіка змішана, безкризова.
3. Принцип економіки України: «Конкуренція – скрізь, де можливо, регулювання - лише там, де необхідно».
4. Держава планує, контролює та забезпечує сталий, плавний розвиток, впливає на ціни, не допускає до кризових ситуацій, забезпечує соціалізацію економіки, справедливість ідеології та політики.
5. Держава бере на себе ті галузі, які не можна віддати в приватні руки і повинні управлятися і контролюватися:
- органи державної влади і управління всіх рівнів, державний бюджет;
- державні енергетичні системи, ядерна енергетика, матеріали що розщеплюються, «вільна» енергетика;
- діяльність у космосі;
- транспорт, основні та транзитні шляхи сполучення, зв'язок, інформація;
- оборона, військова промисловість, виробництво озброєння;
- внутрішня безпека, зовнішня безпека, дипломатія;
- важливі галузі, які не представляють інтерес для приватного бізнесу (фундаментальна наука, екологія…);
- ліки та наркотичні засоби;
- державні банки, грошова емісія.
6. Держава самоврядування:
- ЗМІ, освіта, охорона здоров'я, культура, зв'язок, шляхи сполучення на рівні самоврядування...;
- природокористування (володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими природними ресурсами), загальні питання освіти, науки, культури, координація питань охорони здоров'я, соціального забезпечення.
7. Місцеве самоврядування забезпечує самостійне рішення питань володіння, користування і розпорядження муніципальною, комунальною власністю, його органи затверджують і виконують місцевий бюджет, вирішують інші питання місцевого значення.
8. Приватний сектор економіки бере на себе прибуткові напрями діяльності.
Приватний сектор економіки в Україні зобов’язаний спочатку забезпечити потреби населення України і тільки потім експортні потреби.
9. Пайова участь населення в економіці країни та її частин, за місцем постійного проживання.

Стаття 19.2. Гроші.
1. Гроші - еквівалент цінності життя.
2. Грошовою одиницею України є гривня, незалежна від інших валют світу.
3. Кількість гривні залежить від товарообігу (купівельної можливості Громадян України).
4. За одиницю коефіцієнту вартості гривні приймається середня вартість Кошика Прожиткового Мінімуму однієї людини в Україні на рік - на перше грудня року (результат розрахунку діє з першого січня по тридцять перше грудня чергового календарного року).
Одночасно розраховують вартість такого ж умовного Кошика Прожиткового Мінімуму на одну особу за рік в країні, валюту якої необхідно оцінити, з урахуванням особливостей економіки країни (гарантії, дотації, тощо) – валютний коефіцієнт.
5. Біржова вартість валют не враховується.
6. В Україні наявна кількість гривні регулюється виконаною (витратною) частиною бюджету – оплата за виконану роботу, надані послуги.
7. Необхідність і можливість проведення витратних робіт і послуг перевіряється робочою групою з представників різних гілок влади та Державних Центральних банків на рівні Об’єднання Територіальних Громад, планується в бюджеті.

Стаття 19.3. Економіка України.
1. Економіка України:
• соціальна економіка є захистом людей,
• планова економіка має гарантії,
• ринкова економіка є втіленням економічної свободи,
• ресурс орієнтована економіка сприяє гармонійному розвитку технологій і природи,
• національно орієнтована економіка сприяє взаємовідносинам між Громадянами України,
• безкризова економіка не допускає значних (кризових) коливань, збільшення кількості грошей понад покупної здатності населення.
2. Економіка України змішана, з пріоритетом безкризової (кількість грошей не повинна перевищувати товарообіг).
3. Самодостатня економіка - це не самоізоляція, це самоповага і вміння рахувати гроші в своїй кишені.
4. В Україні державою плануються ціни на основний перелік та кількість високоякісної їжі, одежі, техніки, медикаменти, послуги, тощо.

Стаття 19.4.
1. Торгівля є вільною (на життєвонеобхідне країна має право встановити граничні ціни «не нижче чим», «не вище ніж», «за соціальною ціною»).
2. Свобода немонополізованого і некорумпованого підприємництва.
3. Україна розвиває ринок технологій.
4. Інвестиції, інвестиційні банки заохочуються.
5. В Україну імпортується в основному сировина, озброєння, засоби виробництва, необроблені дорогоцінні кристали, метали, паливо, споживчі товари, новітні технології.
6. З України експортуються в основному вироби з металів, космічна техніка, машини, устаткування та транспорт, продукція хімпрому, каучук, целюлозно-паперові та дерев'яні вироби, продовольчі товари та сільгосппродукти, тощо.
Зерно, метал, сировина, запчастини, деталі, блоки та інша незавершена продукція з України не експортується. Виключення можливі за рішенням Кабінету Міністрів, яке діє на протязі до одного календарного року.
7. Пільговими можуть бути:
1) імпорт новітніх технологій, деталей (блоків, частин цілого, запчастин), сировини;
2) експорт надлишку завершених високоякісних товарів України з подовженою гарантією якості;
3) органічне сільське господарство.
8. Імпорт товарів за умови їх продажу за цінами не нижче аналогічних товарів зроблених в Україні, гарантією якості та терміном роботи не нижчим ніж їх аналоги, зроблені в Україні (демпінгові ціни не допускаються). До ціни додається 7%, які розподіляються на рахунки до Державного Центрального банку інвестицій України по 1% Україні, Об’єднанню Територіальних Громад краю, області, місту, району, Сільраді (мікрорайону, житловому масиву), Територіальній Громаді – де саме був проданий імпортований товар.
9. До кінцевої ціни експортного товару чи послуги додається 7% (розподіляється на рахунки до Державного Центрального банку інвестицій України по 1% Україні, Об’єднанню Територіальних Громад краю, області, місту, району, Сільраді (мікрорайону, житловому масиву), Територіальній Громаді – де саме було виготовлено кінцевий експортний товар чи послуга).
10. До ціни кожного проданого товару чи послуги додається 1%, який щомісячно розподіляється між усіма Громадянами України (надсилається Виконавчою Владою України на особистий рахунок у банку чи за вказаним Громадянином України адресом).
11. З грошей Громадян України, які зберігаються в банках України та не мали на протязі календарного року ніяких витратних змін, 1% щорічно відраховується на користь Громадян України (надсилається Виконавчою Владою України на особистий рахунок у банку чи за вказаним Громадянином України адресом).
12. Іноземці можуть займатися в Україні підприємницькою діяльністю за умови отримання ними дозволу на роботу. Юристи і бухгалтери повинні бути Громадянами України.
13. Підприємства, які створюються в Україні, з урахуванням обмежень відповідно до Конституції України та Законодавства України, можуть на 100% належати іноземному капіталу. Умовою діяльності таких компаній є те, що всі менеджери і половина директорів (не менше двох) зобов'язані проживати в Україні (незалежно від їх громадянства). У ряді випадків Кабінет Міністрів України може надавати тимчасові винятки з цієї вимоги.
14. Підприємства, компанії, тощо Громадян України, які працюють за межами України, чи мають філіали за межами України, чи зберігають гроші за межами України, повинні бути зареєстровані в Україні. Виключення можливі за рішенням Кабінету Міністрів України, яке діє не більше одного календарного року.

Стаття 19.5.
1. Кожен Громадянин України має право на 1% доходу з грошей, які він вклав (інвестував) у справу Територіальної Громади, Об’єднання Територіальних Громад чи України. Для цього необхідно мати сертифікат Інвестора.
2. Кожен Громадянин має долю в доходах України, Об’єднань Територіальних Громад, Територіальної Громади.
3. Кожен працівник в Україні має право на долю участі в доходах працедавця.
4. В грудні до бюджету країни на черговий рік додається перелік щорічного зниження цін на товари і послуги найбільш часто споживаних населенням.
Вітається конкуренція якості та зниження ціни проданих населенню товарів і послуг.
5. Безкризове замовлення – щорічна домовленість виробника з країною на можливість експорту високоякісних товарів та послуг широкого вжитку з продовженим терміном гарантії, кількість яких перевищила потреби населення України.
5.1. Умови продажу населенню товарів та послуг широкого споживання, які можуть бути продані на експорт:
- висока якість зі Знаком «Зроблено в Україні»;
- подовжений термін гарантії якості;
- найнижча ціна;
- першочергове виконання щомісячної квоти продажу товарів і послуг населенню України.
6. Враховувати реалізовану, а не виготовлену продукцію.
7. Дороги – на довгостроковій гарантії.
Будівельник дороги гарантує високу якість збудованої дороги і гарантований ремонт за свій рахунок на протязі не менше п’ятдесяти років.
Страхові випадки, пов'язані з поганим станом доріг, оплачує будівельник дороги.
8. Книги скарг і пропозицій загальнодоступні в електронному вигляді. Кожен інцидент фіксується та контролюється. Інформація зберігається не менше п’яти років після останнього запису.
9. Громадські центри «Тестування», за власні гроші споживачів перевіряють більшість товарів та послуг, а потім публікують (оприлюднюють) результати в електронному вигляді.

Стаття 19.6.
1. Громадяни України сплачують комунальні послуги лише за наявності:
- кількох постачальників комунальної послуги (конкурентоспроможність, можливість вибору якості і ціни);
- особистої угоди споживача та постачальника комунальної послуги на один рік;
- особистого лічильника на одну особу чи сім’ю, встановленого постачальником.
2. Максимальні ціни на комунальні послуги населенню України узгоджуються з Контрольною Владою України (щорічно).

Стаття 19.7.
1. Фінансова допомога Громадянам України може бути безповоротна, безвідсоткова поворотна, чи мінусова поворотна.

Стаття 19.8.
1. Ба́нківська систе́ма Украї́ни — це складова економічної системи країни, що включає в себе Державні Центральні банки України; інші банки (резиденти та нерезиденти, зареєстровані у встановленому законодавством порядку на території України); небанківські фінансові установи; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємини між ними, тощо.
2. Банківська система стабільно існує, лише як структура, що забезпечує ефективність продуктивної праці.

Стаття 19.9.
1. Державні Центральні банки України є власністю країни і нерозривно пов'язані з урядом.
2. Державні Центральні банки України керуються та підзвітні Кабінету Міністрів України.
3. Основна функція Державних Центральних банків України - приведення до сталого стану фінансів та економічної системи країни.

Стаття 19.10. Державні Центральні банки України.
1. Державні Центральні банки України (ДЦБУ) – головні банки України.
2. Державні Центральні банки України несуть відповідальність за грошову політику.
Державний Центральний банк порятунку України, Державний Центральний банк розвитку України, Державний Центральний банк інвестицій України відповідають своїй назві.
3. Верховна Рада України здійснює перевірку Державних Центральних банків України щодо того, наскільки відповідально використовуються фонди.
4. Тільки Державний Центральний банк розвитку України має право на друк банкнот і карбування грошей (за рішеннями Кабінету Міністрів України).
Постанови про грошову та платіжну систему в інших випадках встановлюються Законами України.
5. Забезпечення стабільності гривни є основною функцією Державних Центральних банків України.
6. Емісія гривни здійснюється виключно Державними Центральними банками України.
7. Кількість гривни повинна дорівнювати (не більше) кількості товарів і послуг, які можуть бути спожиті в Україні.
8. Державні Центральні банки України приймають участь у розробці Виконавчою владою бюджету України та Об'єднань Територіальних Громад, надаючи основи грошово-кредитної політики на наступний рік і наступні десять років.
9. Державні Центральні банки України спільно з Виконавчою владою відповідальні за погашення боргів України.
9.1. Україна погашає взяті нею іноземні кредити й надалі відмовляється від іноземних кредитів.
9.2. Україна відмовляється від Базель-3, не «прив'язана» до іншої валюти, золота, тощо.
9.3. Україна не приймає участь у роботі фондових бірж.
10. Основи грошово-кредитної політики в Україні виключають лихварство щодо Громадян України на території України.
10.1. Депозити, як одна з форм лихварства, в Україні стосовно Громадян України заборонені.
10.2. Замість кредитів банк може запропонувати Громадянам України безповоротну, безпроцентну поворотну чи мінусову поворотну фінансову допомогу або інвестування.
11. Державні Центральні банки України формують резерви України
(грошей не повинно бути більше ніж кількість товару і послуг, яких населення здатне придбати; залишок грошей, іноземна валюта, золото, і інше – зберігаються в резерві). Надлишок грошей зберігається в резерві України.
12. Кожен сьомий рік в Україні починається з прощення боргів Громадянам України.

Стаття 19.11.
1. Рада Державних Центральних банків України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
2. Правовий статус Ради Державних Центральних банків України визначається Законами України.

Стаття 19.12. Бюджет.
1. Бюджетну систему України складають загальнодержавний бюджет та бюджети Об’єднань Територіальних Громад, інші місцеві бюджети.
2. Прем’єр-міністр України до 16 вересня має подати до Верховної Ради України проект Закону про державний бюджет на наступний рік.
3. Проект бюджету розглядається Верховною Радою України до тридцятого листопаду.
4. Якщо до 16 вересня Прем’єр-міністр України не подасть до Верховної Ради України проект Закону про бюджет країни на наступний рік, то право на проект Закону про бюджет країни на наступний рік повністю переходить до Верховної Ради України (до 16 жовтня).
5. Якщо до 16 жовтня Верховна Рада України не подасть Гетьману України проект Закону про бюджет країни на наступний рік, то право на проект Закону про бюджет країни на наступний рік повністю переходить до Гетьманської Ради України (до 16 грудня).
6. Якщо до 16 грудня Гетьманська Рада України не подасть Гетьману України проект Закону про бюджет країни на наступний рік, то Гетьман України проводить спільне засідання Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Гетьманської Ради України та приймає рішення про бюджет на наступний календарний рік. Якщо до 30 грудня спільне рішення прийняте не було, то Гетьман України підписує бюджет країни поточного календарного року та має право на розпуск винного (Кабінету Міністрів України, або Верховної Ради України, або Гетьманської Ради України).
Новий календарний рік повинен мати затверджений бюджет України.
7. Порядок складення і прийняття бюджету країни встановлюється Законами України.
8. Загальні принципи формування і виконання бюджетів Об’єднань Територіальних Громад, місцевих бюджетів визначаються Законами України.
9. Якщо Об’єднання Територіальних Громад чи інша структура гарантовано запевніть необхідність додаткових витрат та спроможність їх своєчасно та повноцінно економно освоїти, з користю для Територіальних Громад і України, то Верховна Рада України має можливість врахувати ці витрати у бюджеті країни, так як головне в бюджеті – витратна його сторона.
10. Прем’єр-міністр України подає до Верховної Ради України та Гетьману України постатейний звіт про виконання бюджету країни не пізніше трьох місяців після закінчення звітного бюджетного року.
Звіт розглядається і затверджується Верховною Радою України, підлягає оприлюдненню (опублікуванню).
11. Україна на утримання влади може витрачати не більше 3% бюджету.

Стаття 19.13.
1. Територіальні бюджети є самостійними, вони не включаються до бюджету України та інших бюджетів.
2. Органи Територіального самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі Законних угод окремі повноваження та власні бюджетні кошти.
3. Бюджет на наступний рік, або інший період часу, готує Виконавча влада України, кожне Об’єднання Територіальних Громад за участю Державних Центральних банків України та з врахуванням Програми, Генерального Плану Розвитку і Звіту розвитку Територіальної Громади, нагальних потреб.
4. Бюджет повинен враховувати Концепцію суспільної безпеки та мати Концепцію самого бюджету.
5. Місцевий Бюджет вступає в дію після його схвалення Територіальною Радою, підписання Головою Громади та основними виконавцями, оприлюднення.
Поточні зміни бюджету (бюджетне регулювання) можливі після їх встановлення Виконавчою владою Територіальної Громади, схвалення Територіальною Радою, підписання Головою Громади та основними виконавцями, оприлюднення.
6. Невиконання бюджету є підставою для кримінального впровадження.
6.1. Використання Виконавчою владою коштів на витрати поза бюджетом забороняються.
6.2. Основні виконавці несуть юридичну відповідальність за несвоєчасне, неповноцінне, нецільове, недоцільне використання, перевищення трат бюджетних коштів, неякісне виконання запланованих бюджетом робіт та послуг.
7. Порушення Генерального Плану Розвитку Територіальної Громади підлягає юридичній відповідальності винних осіб, згідно Конституції України.
8. Затримки з наданням гривни юридичним особам, фізичним особам розглядаються в судовому порядку.

Стаття 19.14.
1. Кошти країни можуть витрачатися за бюджетом Територіальної Громади, узгодженим з вертикаллю виконавчої влади і Державними Центральними банками України.
Витрачання коштів країни на інші потреби Верховна Рада України визначає шляхом бюджетного регулювання.
2. Верховна Рада України здійснює бюджетне регулювання на найближчий бюджетний рік або у зв'язку з особливими причинами на інший бюджетний період.
3. Без уповноваження Гетьманської Ради України та Верховної Ради України Кабінет Міністрів України не має права укладати угоди про позики або іншим чином покладати на країну економічні зобов'язання.
4. Бюджетні розрахунки, бюджет, виконання бюджету, аналіз кожні три місяці публікується у повному складі і доступний для ознайомлення і контролю з боку Громадян України.
Бюджет місцевий вступає в дію після його схвалення Територіальною Радою, Об’єднанням Територіальних Громад, підписання Головою Громади та відповідальними виконавцями, оприлюднення.
Поточні зміни бюджету (бюджетне регулювання) можливі після їх встановлення Виконавчою владою Територіальної Громади, Об’єднанням Територіальних Громад, схвалення Територіальною Радою, підписання Головою Громади та виконавцями, оприлюднення.

Стаття 19.15. Преміювання з бюджету.
1. Преміювання з Державного бюджету.
1.1. Державний бюджет планує 1% на конкурсне преміювання за ідею, наукове відкриття, винахід, передовий досвід, наукову організацію праці та успішне впровадження, тощо.
1.2. Преміювання планується на перший квартал календарного року (за підсумками минулого календарного року).
1.3. Комісія Верховної Ради України, зібравши заявки на преміювання, визначає питому вагу кожної заявки від виділеної на преміювання загальної суми грошей.
1.4. Заявки на преміювання можуть подавати окремі особи чи групи людей. Заявки повинні бути юридично оформлені та зареєстровані.
1.5. Призначена нагороджувана премія розподіляється:
- 50% населенню (персонально кожній особі) Територіальної Громади чи кількох громад – за місцем постійного проживання автора;
- 25% - організатору процесу та іншим безпосереднім учасникам процесу (за рішенням нагороджуваного);
- 25% - нагороджуваному.
1.6. Рішення комісії затверджується Верховною Радою України та опубліковується.
1.7. Преміювання проводиться протягом наступного за опублікуванням місяця.
2. Преміювання з військової частини Державного бюджету.
2.1. «Військовий бюджет» України планує 1% на преміювання осіб, які особисто нанесли урон ворогу.
2.2. Заявку на преміювання надає командир цієї особи (по командній вертикалі) чи сама особа.
2.3. Заявка на преміювання повинна бути юридично оформлена та зареєстрована.
2.4. Призначена премія розподіляється:
- 50% військовослужбовцям військової частини (персонально кожному) - за місцем служби нагороджуваного;
- 15% - командиру, безпосереднім учасникам процесу (за рішенням нагороджуваного);
- 10% - виробникам зброї, технічних засобів які були застосовані для нанесення урону ворогу;
- 25% - нагороджуваному.
2.5. Рішення про преміювання оформляється наказом, публікується в ЗМІ, з урахуванням дотримання військової таємниці.

Стаття 19.16.
1. Фінансовий контроль за здійсненням бюджету країни покладається на Міністра Фінансів Кабінету Міністрів.

Стаття 19.17. Принципи реалізації соціальної справедливості в економіці.
Основні принципи реалізації соціальної справедливості в економіці:
1. Земля, надра, ліси, річки, озера, море, повітря, космос, системи інфраструктури - у власності країни (народу) та не продаються (оренда можлива).
2. Багатоукладність економіки, ринковий сектор, мобілізаційний сектор, некомерційний сектор.
3. Первинність громадських інтересів в питаннях стратегії розвитку і первинність приватних інтересів в питаннях вибору тактики її реалізації.
4. Пригнічення спекулятивно-фінансового капіталу на користь капіталу виробничо-фінансового.
5. Визнати неприпустимим всі форми безпідставного збагачення.
6. Запобігання корупції з конфіскацією майна сім'ї корупціонера.
7. Максимальне впровадження в громадському секторі колективних форм праці (колективний підряд, бригадний підряд, кооперативи, комплексні групи співробітників різних спеціальностей, об’єднання, корпорації та інше).
8. Народ (через Сходотаїв, виборних представників органів влади) сам визначає стратегію економічного розвитку.

Стаття 19.18.
1. ОКЛАД – щомісячна фіксована частина заробітної плати.
2. Посадовий оклад - щомісячний розмір погодинної оплати праці, установлюваний, як правило, для керівників, фахівців і службовців.
3. Мінімальний середньорічний посадовий оклад не може бути нижче Прожиткового Мінімуму та не може бути нижче ніж 47% середньорічних окладів України.
4. Для керівників, фахівців і службовців може бути встановлений інший вид оплати праці (у відсотках від виручки, в долях від прибутку та інше).

Стаття 19.19. Заробітна плата.
1. Заробітна плата, скорочено зарплата (також заробітна платня, зарплатня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за законною трудовою угодою власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
2. Заробітна плата має декілька складових.
• Заробітна плата - це посадовий оклад винагорода за результати виконаної роботи.
• Заробітна плата не може бути меншою, ніж посадовий оклад.
• Величина заробітної плати залежить від освіти, складності праці, професійних навичок і кваліфікації робітника.
• Величина заробітної плати залежить від умов роботи, від її важкості, шкідливості для здоров'я.
• Заробітна плата за роботу у вихідні, праздничні дні, вночі – подвоюється.
• Праця у важких і шкідливих умовах оплачується додатково.
• Величина заробітної плати залежить від результатів виробничої діяльності фірми в цілому.
3. Оплата праці за письмовим Законним трудовим контрактом (угодою) відповідає тексту документу, Конституції України, Законам України.
4. Заробітна плата повинна виплачуватися працівникам тільки офіційно, не рідше чим раз у 16 днів з видачою розрахункового листка, згідно Конституції України, Законів України.
5. Заробітна плата, отримана неофіційно, заборонена як з боку роботодавця, так і з боку її отримувача та посередників.
Заробітна плата, отримана неофіційно, підлягає конфіскації Україною, з накладанням штрафних санкцій на винних.

Стаття 19.20.
1. Безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності передбачає кримінальну відповідальність.
2. Водночас, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати.

Стаття 19.21. Прожитковий мінімум.
1. Прожитковий Мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів, послуг, які необхідні для нормального функціонування організму людини та задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
2. Прожитковий Мінімум не може бути вищий за мінімальну заробітну плату.
3. Прожитковий Мінімум впливає на:
- загальну оцінку рівня життя в Україні;
- оцінку ціни гривни;
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги дітям, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України, Законів України;
- визначення права на призначення соціальної допомоги;
- визначення соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;
- формування бюджету України та Територіальних (місцевих) бюджетів;
- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих соціальних програм;
- визначення ціни гривни відносно іноземних валют;
- доходи, що підлягають (не підлягають) індексації;
- розміри допомоги сім'ям з дітьми;
- виплати на випадок безробіття;
- максимальний розмір заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок;
- довідник ознак доходів;
- коефіцієнти (суми) індексації заробітної плати, тощо.
4. Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок Територіальних бюджетів, органами Територіального самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до Конституції України, Законів України.

Стаття 19.22. Кошик прожиткового мінімуму.
1. Кошик прожиткового мінімуму - середній набір (кошик) для розрахунків прожиткового мінімуму (споживчого кошику) однієї людини складає на рік (без врахування статі, особливостей статури, віку, працездатності, фізичних навантажень, способу життя, тощо):
1.1. Хлібні продукти (хліб і макаронні вироби в перерахунку на борошно - борошно, крупи, бобові) - всього 177 (кг)
в тому числі:
Бобові 7,3
борошно пшеничне 20
Рис 5
інші крупи (крім рису) 6
хліб пшеничний 75
хліб житній 115
Макаронні вироби 6
1.2. Картопля 150
1.3. Овочі та баштанні – всього 91,8
в тому числі:
капуста свіжа і квашена 35
огірки і помідори свіжі і солоні 1,8
столові коренеплоди 35
інші овочі 20
1.4. Фрукти свіжі 18,6
1.5. Цукор і кондитерські вироби (у перерахуванні на цукор) - всього 20,8
в тому числі:
цукор 20
Цукерки 0,7
Печиво 0,7
1.6. М'ясопродукти - всього 34,8
в тому числі:
Яловичина 15
Баранина 1,8
Свинина 4
м'ясо птиці 14
1.7. Рибопродукти - всього 14,7
в тому числі:
риба свіжа 14
Оселедець 0,7
1.8. Молоко і молокопродукти (в перерахунку на молоко) - всього 217,3
в тому числі:
молоко, кефір 110
Сметана 1,8
масло тваринне 1,8
Сир (не твердий) 10
Сир (твердий) 2,5
1.9. Яйця (штук) 180
1.10. Масло рослинне, маргарин і інші жири - всього 13
в тому числі:
маргарин і інші жири 6
масло рослинне 7
1.11. Інші продукти - всього 4,88
в тому числі:
Сіль 3,65
чай 0,5
спеції 0,73

Набір індивідуальних непродовольчих товарів, який використовується для розрахунку (кількість штук на рік):
1.12. Верхня пальтова група:
куртка з хутряною підстібкою 1/8
куртка 1/9
пальто (плащ) 1/7
пальто зимове 1/8
пальто демісезонне 1/7
1.13. Верхня костюмно-платьєва група:
костюм-двійка 1/5
сорочка з бавовняної або
сумішевої тканини (блузка) 1
штани з напіввовняної тканини 1/4
штани з джинсової тканини 1/4
джемпер (светр) 1/5
спортивний костюм 1/4
сукню з напіввовняної тканини 1/5
плаття з х/б тканини 1/2
халат 1/5
спідниця 1/5
1.14. Білизна:
труси 3
майка 7
бюстгальтер 1
сорочка нічна 1
комбінація 1/2
1.15. Панчішно-шкарпеткові вироби:
шкарпетки 7
колготки 3
1.16. Головні убори та галантерейні вироби:
хутряний головний убір 1/7
шапочка з напіввовняної пряжі 1/3
шарф 1/6
рукавички трикотажні 1/3
1.17. Взуття
чоботи на утепленій підкладці 1/5
чоботи зимові 1/5
чоботи осінні 1/3
напівчеревики 1/2
туфлі закриті 1/2
туфлі літні 1
кросівки 1/3
взуття домашнє 1/3
взуття гумове 1/5
1.18. Шкільно-письмові товари:
зошит (12 аркушів) 1
авторучка 2
1.19. Постільна білизна
- Ковдра 1/7
- Подушка 1/5
- Підодіяльник 1/2
- Простирадло 1
- Наволочка 1
- Рушник особистий 1
- Рушник банний 1/3
- Рушник кухонний 1
1.20. Товари культурно-побутового і господарського призначення
1.20.1. Посуд:
тарілка 1/6
каструля, сковорода 1/3
чайник 1/8
склянка, чашка 1
столовий прилад (ложка, виделка, ніж) 1
1.21. Побутові прилади:
холодильник 1/20
телевізор 1/15
пральна машина 1/20
електропраска 1/9
швейна машина 1/40
світильник побутовий 1/6
годинники всіх видів 1/6
1.22. Меблі:
шафа для одягу 1/25
шафа навісна 1/10
шафа-вішалка 1/20
дзеркало 1/20
ліжко (диван) 1/7
стіл обідній 1/25
стіл робочий 1/25
стілець 1/5
табурет 1/3
1.23. Предмети першої необхідності, санітарії та ліки - 10 відсотків від загальної величини витрат на непродовольчі товари (без врахування страхування).
1.24. Комунальні послуги з розрахунку на одного Громадянина - загальної площі житла до сорока метрів квадратних.
1.25. Додатково (окремо, до «Кошику прожиткового мінімуму» безпосередньо не входить) призначається допомога на довгострокову купівлю чи оренду житла – згідно юридично зареєстрованої угоди з розрахунку на одного Громадянина загальної площі житла до сорока метрів квадратних.
Ціна купівлі чи оренди житла ринкова, але - в межах погоджених з виконавчою владою, перевищення цих меж є підставою для судового розгляду.
2. Грошова допомога «Кошик прожиткового мінімуму» виплачується особі щомісячно на особистий рахунок через Державний Центральний банк порятунку України в межах території України, або поштовим переказом за вказаним особою адресом.
3. Законодавчо перелік «Кошику прожиткового мінімуму» можливо збільшити, але не можливо зменшувати.
4. Зміна назв у переліку «Кошику прожиткового мінімуму» можлива лише за рішенням Всеукраїнського референдуму.

Стаття 19.23.
1. Мінімальний заробітний оклад - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт, послуг).
2. Мінімальний заробітний оклад є соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
3. Мінімальний заробітний оклад підлягає щоквартальній індексації у встановленому Законами України порядку.
4. Мінімальний заробітний оклад не може бути нижче «Прожиткового мінімуму» та 47% від Середньомісячного Окладу по Україні.
5. Посадові оклади Депутатів, посадовців залежать від рівня мінімального заробітного окладу.

Стаття 19.24.
1. Тарифна сітка - це таблиця відповідності кваліфікації робітника, вираженої через його кваліфікаційний розряд, тарифними коефіцієнтами - множителями, застосовуваними до тарифного значенням оплати праці робочого першого розряду.
2. Тарифна сітка окладів в Україні складається з вісімнадцяти розрядів від 1 – дорівнює мінімальному окладу і до 18 – оклад Гетьмана України.
3. Оклад перш за все залежить від наявності та рівня освіти:
- некваліфікований труд (середня освіта) – від одного мінімального посадового окладу (від першого тарифного розряду);
- кваліфікований труд (середня спеціальна освіта) – від трьох мінімальних посадових окладів (від третього тарифного розряду);
- висококваліфікований труд (вища освіта) – від п’яти мінімальних посадових окладів (від п’ятого тарифного розряду).
4. Кабінет Міністрів України Тарифну сітку переглядає щорічно.

Розділ 20. Оборона України

Стаття 20.1. Збройні Сили України.
1. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
2. Оборонна війна - суверенне право України.
3. В цілях захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності країни, а також для виконання міжнародних зобов'язань Україна має Збройні Сили.
4. Для організації військового будівництва і оборони країни створюється Рада Національної Безпеки і Оборони України, очолювана Гетьманом України.
5. Види і склад Збройних Сил визначаються Законами України.
Структуру Збройних Сил затверджує Гетьман України, а чисельність – Верховна Рада України за поданням Ради Національної Безпеки і Оборони України.

Стаття 20.2. Захист України.
1. Захист України - обов'язок кожного її Громадянина.
2. Форма виконання військового обов'язку встановлюється Законами України.
3. Громадяни України мають право чинити опір і перепони будь-кому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, встановленого Конституцією України, порушення територіальної цілісності чи чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади.
4. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями країни, справою всього Українського народу.

Стаття 20.3.
1. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод Громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
2. Держава забезпечує соціальний захист Громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
3. На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених Законами України.
4. На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 20.4.
1. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються Законами України.
2. Рішення про використання Військових Сил приймає Гетьман України і протягом 48 годин вносить до Верховної Ради України на затвердження. При цьому використання Військових Сил для виконання міжнародних зобов'язань без згоди Верховної Ради України не допускається.
3. В цілях оборони країни в особливих і передбачених законом випадках рішення про введення в країну, використання та переміщення військових сил іншої країни приймає Гетьман України. Рішення негайно подається на затвердження Верховної Ради України і набирає чинності після отримання згоди Верховної Ради України.
4. Якщо якась країна застосувала проти України зброю чи іншу агресію зі своєї або іншої території, Гетьман України має право на військові та інші дії проти країни – агресора, для забезпечення подальшої безпеки України. Рішення негайно подається на затвердження Верховної Ради України і набирає чинності після отримання згоди Верховної Ради України.

Стаття 20.5. Військова служба.
1. Військова служба — державна служба особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я та віком громадян України, пов'язаній із захистом своєї Батьківщини.
2. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються Конституцією України, Законами України, положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.
3. Види військової служби:
1) строкова військова служба;
2) військова служба під час навчань, тренувань, зборів, тощо;
3) військова служба за призовом під час мобілізації;
4) військова служба за контрактом;
5) військова служба (навчання) курсантів;
6) військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
4. Військовий резерв людських ресурсів складається з:
1) резервістів;
2) військовозобов’язаних;
3) громадян та громадських об’єднань, які на добровільних засадах займаються діяльністю щодо підтримання обороноздатності країни.
5. Військовий резерв людських ресурсів поділяється за призначенням на:
1) оперативний резерв;
2) мобілізаційний резерв;
3) громадський резерв.
6. Військовослужбовці, які прийняли участь в бойових діях на протязі більше місяця та уклали контракт на оперативний резерв першої черги, мають право на звання «Воїн України» та особисту зброю (за наявності умов безпечного її зберігання).
Воїни України по наказу прибувають у військову частину на протязі доби в повній бойовій готовності.
6.1. За Воїнами України під час військових зборів, військових навчань, призову оперативного резерву першої черги зберігається основне місце роботи.
7. Громадяни України від 20 до 60 років, які успішно відслужили в Збройних Силах України, мають почесний статус Захисника Вітчизни і можуть бути нагороджені іменною вогнепальною зброєю (за наявності умов безпечного її зберігання), щороку проходять екстремальні військові збори (від двох тижнів до місяця) – мобілізаційний резерв першої черги.
8. За Захисником Вітчизни під час екстремальних військових зборів, мобілізації резерву першої черги зберігається основне місце роботи.
9. Військовослужбовець зобов’язаний постійно мати при собі особисту зброю та засоби самозбереження.
10. За домовленістю з Військоматом, особиста вогнепальна зброя, набої можуть зберігатись у спеціально обладнаній охороняємій кімнаті Військомату, при умові цілодобової доступності до неї персонально особи, якій ця зброя належить.

Стаття 20.6. Територіальна оборона.
1. Територіальна оборона України є системою загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із завданнями:
- забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного розгортання військ;
- охорони та оборони важливих об'єктів і комунікацій;
- боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями

Стаття 20.7. Воєнний стан.
1. Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводить Гетьман України в країні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки незалежності країни, її територіальній цілісності.
2. Воєнний стан передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
3. За виняткових обставин воєнний стан застосовують для відновлення порядку в країні та збереження цивільної форми врядування, або для об'єднання людей у випадку військового вторгнення іншою країною, або частини країни проти іншої частини країни, або відторгнення частини країни.

Стаття 20.8. Надзвичайний стан.
1. Надзвичайний стан (надалі НС) визначається як: особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
2. Умови введення надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях:
1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;
2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;
3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;
5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;
6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;
7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.
НС допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і Громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
3. Метою введення є: усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.
4. У період Надзвичайного Стану не можуть бути припинені чи обмежені повноваження Гетьмана України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.
5. В умовах Надзвичайного Стану забороняються:
1) зміна Конституції України;
2) зміна Конституції Автономної Республіки Крим;
3) зміна виборчих законів;
4) проведення виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;
5) проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;
6) обмеження прав і повноважень Депутатів України.
Виключення можливі тільки за згодою всіх Гілок Влади України.
6. Правосуддя на території, де введено надзвичайний стан, здійснюється лише судами, створеними відповідно до Конституції України.
Введення будь-яких скорочених або прискорених форм судочинства забороняється.
7. Пропозиції щодо введення Надзвичайного Стану Гетьману України подає Рада Національної Безпеки і Оборони України. При необхідності введення НС у разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення пропозиції щодо введення НС Гетьману України подає Кабінет Міністрів України.
8. НС в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Гетьмана України, який підлягає затвердженню Гетьманською Радою України протягом двох днів з моменту звернення.
9. При потребі невідкладних заходів з порятунку населення або недопущення загибелі людей, НС може бути введено без попередження.
10. НС в Україні може бути введено на строк не більше 30 діб і не більше 60 діб в окремих її місцевостях.
11. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Гетьманом України, але не більш як на 30 діб.
Указ Гетьмана України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.
12. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях може бути скасований Указом Гетьмана України раніше строку, на який він вводився, в разі усунення обставин, що обумовили необхідність введення надзвичайного стану.
13. З пропозицією про скасування надзвичайного стану до Гетьмана України може звернутися Верховна Рада України.
14. Пропозиції щодо скасування надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, введеного у разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення Гетьману України подає Кабінет Міністрів України.

Стаття 20.9. Надзвичайна ситуація.
1. Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єктах або територіях, спричинене аварією, катастрофою, епідемією, стихійним лихом, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат. А також велике зараження людей і тварин.
2. Стан Надзвичайної ситуації вводить Гетьман України на термін до одного місяця, згідно Конституції України та Законів України.

Стаття 20.10. Тимчасово окупована територія України.
1. Тимчасово окупована територія України — територія України, яка тимчасово контролюється іншою державою-агресором, внаслідок анексії території, війни, тощо.
2. До тимчасово окупованої території України відносяться сухопутна територія, надра, внутрішні води України, внутрішні морські води і Територіальне море України, територія виключної (морської) економічної зони України та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, повітряний простір над територіями, населені пункти, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та Законів України.
3. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції України та Законів України.
4. На тимчасово окуповану територію України поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції України та Законів України.
5. Забезпечення прав і свобод Громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, її межі визначаються Конституцією України та Законами України.
6. Громадянам України на території України гарантується дотримання у повному обсязі їх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, виключно тимчасово окупованої території.

Розділ 21. Додатковий

Стаття 21.1. Верховна Суспільна Палата України (ВСПУ).
1. Суспільство України доручає Гетьману України створити Верховну Суспільну Палату України в кількості двадцяти штатних посад.
2. Верховна Суспільна Палата України здійснює взаємодію Громадян з органами державної влади і Територіальним самоврядуванням в цілях обліку потреб і інтересів Громадян, захисту їх прав і свобод при формуванні і реалізації державної політики, а також в цілях здійснення суспільного контролю за діяльністю органів влади.
3. Верховна Суспільна Палата України формується на протязі п’яти років.
4. Перший раз десять осіб до Верховної Суспільної Палати України, після консультацій з Громадськістю та конкурсу призначає Гетьман України.
5. Суспільні (громадські) організації України щорічно реєструють у Центральній Виборчій Комісії претендентів на чотири штатні вакантні місця у Верховній Суспільній Палаті України.
Не допускається висування претендентів, реєстрація у ЦВК, обрання в члени Верховної Суспільної Палати України від екстремістських організацій, а також від організацій, діяльність яких була припинена судом.
6. Центральна Виборча Комісія реєструє претендентів до Верховної Суспільної Палати України подібно реєстрації претендентів у Депутати, але на чергові вибори їх не направляє, а повідомляє про них Верховну Суспільну Палату України.
7. Верховна Суспільна Палата України, після набрання двадцяти штатних працівників, кожного чергового календарного року звільняє чотирьох (20%) штатних працівників.
Звільнений з Верховної Суспільної Палати України не має права займати штатну вакантну посаду Суспільної Палати на протязі чергового календарного року.
8. Верховна Суспільна Палата України, на конкурсній основі, відбирає серед зареєстрованих у ЦВК претендентів на вакантні штатні місця працівників та укладає з ними письмові Законні строкові трудові угоди (контракти) на п’ять років.
9. Верховна Суспільна Палата України здійснює:
• узгодження інтересів Громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади і Територіальної самоврядності для вирішення найбільш важливих питань економічного і соціального розвитку, забезпечення національної безпеки, захисту прав і свобод Громадян, конституційних буд і народовладних принципів розвитку цивільного суспільства в країні;
• проведення суспільної експертизи соціально значимих проектів Законів України, проектів рішень гілок влади, проектів нормативних правових актів органів виконавчої влади і проектів правових актів органів Територіальної самоврядності;
• облік потреб і інтересів Громадян;
• захист прав і свобод Громадян при формуванні і реалізації державної політики, а також в цілях здійснення суспільного контролю за діяльністю органів влади;
• надає підтримку некомерційним організаціям;
• взаємодію, координацію роботи з формування суспільних наглядових комісій;
• проведення регулярних зустрічей з Гетьманом України, Прем’єр-міністром України;
• інформування Контрольної Ради України про результати своєї діяльності;
• підготовку проектів суспільно значимих Законів та направлення їх до Верховної Ради України.
10. Органи влади можуть направляти до Верховної Суспільної Палати України проекти документів (Закон, Указ, Рішення, Постанова, тощо) для попереднього рішення їх необхідності, або суспільного обговорення, узгодження.
11. Верховна Суспільна Палата України може прийняти самостійне рішення, а може попередньо порадитись з Громадянами України, Громадами, Об’єднаннями Територіальних Громад, Громадськими організаціями, тощо.
12. Верховна Суспільна Палата України використовує всілякі форми своєї роботи: суспільні слухання, круглі столи, виїзні засідання, утворює постійно діючі та тимчасові комісії, тощо.
13. Кожен член Верховної Суспільної Палати України входить до однієї комісії з правом вирішального голосу, а також, по своєму бажанню, може входити в інші комісії з правом дорадчого голосу.
14. Щорік Верховна Суспільна Палата України проводить публічні заходи.
15. Верховна Суспільна Палата України на пленарних засіданнях розглядає найбільш значимі питання.
16. До складу ради Верховної Суспільної Палати України входять голови комісій палати, а також Секретар палати та його заступник.
17. Кожен член Верховної Суспільної Палати України звільняється через п’ять років роботи (по закінченню терміну трудової угоди), або достроково за особистою заявою («За згодою Сторін», «За власним бажанням»), або «За рішенням Верховної Суспільної Палати України», або «За рішенням Контрольної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Сходотаїв України», або за недовірою Сходотаїв.
18. Сходотаї України мають право висловлювати недовіру кожному члену або всій Верховній Суспільній Палаті України; рішення «НЕ ДОВІРЯЮ» вступає в силу при досягненні рівня 55% протягом перших десяти днів календарного місяця, згідно Конституції України, Законів України.

Стаття 21.2. Екосадиба.
1. Держава створює умови, за яких сім’я чи одинокий дорослий Громадянин України має змогу отримати одну ділянку території в оренду (один гектар) і побудувати на ній екологічно чисте житло (екосадибу), згідно можливостей сільської Територіальної Громади. Питання вирішується позитивно та взаємовигідно сільською Територіальною Громадою на протязі не більше одного року.
2. Оренда землі може бути скасована за рішенням суду, коли земельна ділянка не використовувалась за призначенням більш ніж п’ять років без поважних причин, або коли користувач від неї відмовився.

Стаття 21.3. Земельний наділ в оренду для сільськогосподарської діяльності.
1. Селянська сім’я чи одинокий дорослий Громадянин України мають право отримати у
пожиттєве користування вільний земельний наділ в оренду (п’ять гектарів на одну людину, п'ятнадцять гектарів на сім’ю, придатних до сільськогосподарського виробництва) для постійного проживання та ведення сільського господарства, згідно обґрунтованості бізнес-плану та можливостей сільської Територіальної Громади. Питання вирішується позитивно та взаємовигідно сільською Територіальною Громадою Району на протязі не більше одного року.
2. Оренда землі може бути скасована за рішенням суду, коли земельна ділянка не використовувалась за призначенням більш ніж п’ять років без поважних причин, або коли користувач від неї відмовився.

Стаття 21.4. Екологічно чистий родовий маєток.
1. Кожна сім’я чи одинокий дорослий Громадянин України має право на безоплатне отримання однієї ділянки землі в безоплатну оренду, у пожиттєве користування для облаштування на ній екологічно чистого родового маєтку, згідно обґрунтованості плану самозабезпечення сім’ї. Питання вирішується позитивно Територіальною Громадою на протязі не більше одного року.
2. Площа екологічно чистого родового маєтку в Україні має бути не менше ніж 2 га (два гектари).
3. Найліпші умови: радіус впливу однієї людини на іншу людину складає не менше 250 метрів, тобто будинок одного екологічно чистого родового маєтку до іншого будинку екологічно чистого родового маєтку має бути на відстані не менше ніж 500 метрів.
4. Маєтки не повинні стикатись – проміжок повинен бути не менше трьох-п’яти метрів (протипожежна полоса).
5. Ділянка під Екологічно чистий родовий маєток може бути неудобицею.

Стаття 21.5.
1. Умови виділення землі під екологічно чистий родовий маєток:
• Земельна ділянка під екологічно чистий родовий маєток надається безоплатно, єдиним наділом, за формою площа земельної ділянки наближається до квадрата.
• Екологічно чистий родовий маєток оформляється тільки на дієздатну фізичну особу, пожиттєво, з правом передачі його у спадок.
• Екологічно чистий родовий маєток є екологічно чистою територією.
• Екологічно чистий родовий маєток неподільний (не може бути поділений на частини).
• Земельна ділянка, споруди, врожай, продукція і засоби реалізації екологічно чистого родового маєтку не оподатковуються.
• Плата за користування землею екологічно чистого родового маєтку не стягується.
• Вступ у спадок екологічно чистим родовим маєтком не оподатковується.
• Територія екологічно чистого родового маєтку недоторканна (ніхто не має права проникнути на територію екологічно чистого родового маєтку проти волі тих, хто там мешкає, інакше, ніж у випадках прямо установлених Законами України, чи по рішенню суду, яке прийняло Законну силу).
• Земельна ділянка, надана для створення екологічно чистого родового маєтку і використана за призначенням, не може бути вилучена у її користувача (виключення – за рішенням суду, коли земельна ділянка не використовувалась за призначенням більш ніж п’ять років без поважних причин, або коли користувач від неї відмовився).
• Екологічно чистий родовий маєток не підлягає купівлі-продажу, не може бути предметом фінансових, юридичних чи політичних дій.
• Земельна ділянка, надана для утворення екологічно чистого родового маєтку, не може бути використана як засіб платежу, застави, дарування, обміну. Допускається лише обмін одного екологічно чистого родового маєтку на інший екологічно чистий родовий маєток в установленому Законом України порядку.
• На земельній ділянці екологічно чистого родового маєтку користувач має право будувати садибу (будинок) по індивідуальному плану, паркан, лазню, висаджувати сад, ліс, город, клумби, рити ставок, тощо.
• Не може бути дозволено більше одного екологічно чистого родового маєтку на одну сім’ю чи одинокого Громадянина України.
• Допускається наявність у фізичних осіб інших земельних ділянок (не мають відношення до екологічно чистого родового маєтку), які використовуються для ведення господарської або іншої діяльності.
• Сім’я чи одинокий Громадянин України, які вже мають земельну ділянку з необхідною площею, обладнану згідно положення про екологічно чистий родовий маєток, має право звернутись у земельні органи для отримання статусу «екологічно чистого родового маєтку» та прав на податкові і інші пільги, які надаються користувачам екологічно чистих родових маєтків. Пільги надаються з моменту реєстрації, компенсації не виплачуються.
• У екологічно чистому родовому маєтку можуть одночасно проживати декілька поколінь роду (батьки, діти, онуки, правнуки, тощо).
• Кожна з сімей роду має право на отримання окремої земельної ділянки для облаштування самостійного екологічно чистого родового маєтку.
• Питання виділення земельної ділянки дітям (0-14 років), підліткам (15-18 років), недієздатним, частково дієздатним Громадянам, особам без Громадянства України персонально вирішує Верховна Рада України.
• Рішення про надання земельної ділянки для облаштування на ній екологічно чистого родового маєтку сім’ям і одиноким дорослим людям (біженцям, фізичним особам, які мають особисті заслуги перед Україною, тощо), приймає у персональному порядку Верховна Рада України.
• Забороняється організація на території екологічно чистого родового маєтку промислових та інших виробництв, які можуть завдавати шкоду довкіллю і людині, а також ведення інтенсивного сільського господарства.
• Декілька екологічно чистих родових маєтків, які межують між собою, можуть об’єднатися у екологічно чисте родове поселення (селище) – бажано на 150 екологічно чистих родових маєтків.
2. Верховна Рада України приймає рішення про утворення екологічно чистих родових поселень осіб, які відбувають покарання, з умовою укладання законних угод, добровільності, конкурсного відбору серед бажаючих, можливостей забезпечення умов покарання та обов’язкового подальшого утворення більше 150 екологічно чистих родових маєтків у екологічно чистому родовому поселенні (самозабезпечення, самодостатність, соціальні структури, тощо), розконвоювання по закінченню терміну покарання.
3. Планування екологічно чистого родового поселення має врахувати наявність додаткової території для розташування парку, торгового центру (ринку, магазинів), дитячого дошкільного закладу, школи, будинку культури, правління, майдану, шляхів сполучення та інших загальних потреб.

Стаття 21.6. Шанс не бути заарештованим.
1. Особа, яка перший раз у житті порушила заборонене Конституцією України, Законами України, як виняток, за рішенням суду, має шанс не бути заарештованою при умові:
• щиросердного розкаяння;
• самостійної явки у найкоротший термін до правоохоронного органу з письмовою заявою про визнання свого правопорушення;
• правдивого свідчення;
• допомоги слідчим органам у повному розкриттю правопорушення.
2. Суд має право, як виняток, замінити арешт або відбування покарання за порушення особою вимог Конституції України, Законів України на домашній арешт, умовне покарання, суспільно-корисну працю, відстрочення виконання покарання, штрафні та інші грошові санкції, довгострокове безвиїзне поселення у екологічно чистому родовому поселенні (за умови добровільної згоди засудженого і поселенців, наявності можливостей створення екологічно чистого родового маєтку), тощо.
2.1. Рішення суду відносно заміни особі арешту на інший вид покарання, повинно враховувати офіційну змогу правоохоронних органів проводити явний нагляд за цією особою на протязі певного часу та можливість арешту особи і повторний, додатковий розгляд справи судом, у разі порушення цією особою умов заміни арешту на іншу форму виховного впливу, або наявності повторного порушення цією особою Конституції України, Законів України.

Стаття 21.7. Добровільне сховище.
1. Особа, яка перший раз у житті порушила заборонене Конституцією України, Законами України, може добровільно сховатись від правоохоронних органів у населеному пункті-притулку за умови:
• щиросердного розкаяння;
• самостійної явки на протязі 24 годин до правоохоронного органу у населеному пункті-притулку з письмовою заявою про визнання свого правопорушення;
• правдивого свідчення;
• допомоги слідчим органам у повному розкриттю правопорушення;
• добровільного безвиїзного знаходження у цьому пункті-притулку не менше ніж можливий максимальний термін позбавлення волі за скоєне та під явним наглядом правоохоронних органів влади;
• у подальшому не порушувати Конституцію України і Закони України;
• реєстрації на протязі 15 діб за адресом нового місця проживання;
• працевлаштування.
2. Органи виконавчої влади Об’єднання Територіальних Громад на рівні Краю визначають пункти-притулки (Адміністративні центри, міста, містечка, селища, села та інше) де Громадянин, який скоїв вперше в житті протиправні дії, може мати змогу добровільно сховатись від переслідування і затримання правоохоронними органами.

Стаття 21.8. «Єдине вікно».
1. Якщо особа (фізична, юридична) звернулась до посадовця по профілю його діяльності, то посадовець, діючи за принципом «Єдиного вікна», повинен допомогти, зробити все від нього залежне, щоб ця особа немала потреби звертатись до інших посадових осіб.
Посадовець повинен безоплатно запропонувати цій особі свою подальшу допомогу в її справах.
2. Вісім рангів щомісячної зарплати посадовцям, які якісно виконують свою роботу за принципом «Єдиного вікна», дозволяють робити якісний відбір та навчання посадовців.
Виконавча влада ранжирування посадовців проводить щорічно, виходячи з кошторису, закладеного в бюджеті на черговий рік, професіоналізму, наявності обґрунтованих скарг, та інше.
3. Принцип «Єдиного вікна» призводить до часткової відкритості документації одного відомства іншим, а це не тільки допомога людям, але й можливість контролю, взаємодії між відомствами.
4. Принцип «Єдиного вікна» дозволяє поліпшити доступність і обробку інформації, прискорити і спростити інформаційні потоки, позитивно впливає на зменшення корумпованості.
5. Принцип «Єдиного вікна» підвищує результативність та ефективність офіційних заходів контролю і скорочення витрат як для державних органів, так і для торгових підприємств внаслідок більш досконалого використання ресурсів.
6. Переваги «Єдиного вікна»:
• мінімізація кількості документів, що надаються заявником до органу влади;
• зниження витрат завдяки скороченню часу підготовки документів;
• скорочення часу оформлення товарів;
• передбачуване застосування правил оформлення;
• прозорість механізму оформлення товарів.
7. Завдання «Єдиного вікна»:
• поліпшення обслуговування фізичних та юридичних осіб в органах виконавчої влади;
• скорочення часових і матеріальних витрат заявників на збір інформації, узгодження, оформлення та отримання необхідного документа;
• створення умов, що перешкоджають виникненню протизаконних відносин між Громадянами і представниками влади;
• автоматизація та уніфікація процесів збору документів;
• підвищення задоволеності Громадян якістю наданих послуг.
8. Особа (фізична, юридична) має справу з посадовцем, який працює за принципом «Єдиного вікна», з одним чиновником - куратором особи. Діяльність чиновника оцінюється залежно від успіхів особи в бізнесі.
Посадовець «Єдиного вікна» вирішує всі проблеми, що виникають у особи, - від земельних питань до постачання електроенергії та води, від охорони навколишнього середовища до забезпечення безпеки праці, тощо.
9. Посадовець «Єдиного вікна» сам дивиться всі необхідні документи, які існують в електронному вигляді, збирає і готує необхідні довідки та інші документи.

Стаття 21.9. Пошта.
1. ПОШТА – сервісна комплексна адресна служба доставки кореспонденції (листівок, листів, повідомлень, телеграм, цінних паперів, документів), інформації (газет, журналів, обзорів), предметів (бандеролей, посилок, покупок), переводів (грошей, валюти), довідок, доручень, домовленостей, заказів, реєстрацій, зв’язку.
2. ПОШТА - сервісна комплексна адресна служба (максимальний перелік високоякісних робіт та послуг населенню за місцем постійного проживання та праці): доставка населенню листів, телеграм, посилок, бандеролей, газет, журналів, книг, рекламної продукції, послуги зв’язку, радіо, телефону, телебачення, перукарня, масаж, ремонт техніки, шваля, чоботар, сантехнік, комп’ютерний майстер, зв’язківець, електрик, столяр, тесляр, адвокат, нотаріус, лікар, стоматолог, кухар, бюро добрих послуг, прокат речей, торгівля, копіювання, тиражування, тощо.

Стаття 21.10. Тіньова Влада.
1. В гілках державної влади України, органах влади на всіх рівнях (Об’єднаннях Територіальних Громад, Територіальних Громадах) мають бути позаштатні громадські працівники (актив).
2. Відповідальна особа за зв'язок з Громадськістю піклується за формуванням і якісною роботою груп Громадського активу, позаштатних Громадських спеціалістів, позаштатних Громадських органів Тіньової Влади з дорадчими функціями.
3. Одним з критеріїв якості роботи Обранця, посадовця є наявність у нього дійового підготовленого позаштатного Громадського активу осіб, здатних практично замінити штатного працівника і успішно робити на цій посаді.
4. В органах Тіньової Влади на Громадських посадах (безоплатно) у вільний час можуть приймати активну участь Депутати, представники Громадських організацій.
5. Одними з головних обов’язків Громадських органів Тіньової Влади з дорадчими функціями є:
• практична підготовка в своїх рядах майбутніх кандидатів у Депутати та інші Обранці на посади в Територіальних органах влади;
• підготовка проектів Законів України, документів, проектів рішень для органів влади;
• слушні ідеї, пропозиції, поради Депутатам органів влади, іншим Обранцям;
• інформування Громадськості про свою діяльність;
• інформування Контрольної Ради України про результати своєї діяльності;
• повсякденна готовність (за необхідністю) до роботи в діючому органі влади, тощо (резерв).
6. Органам діючої влади необхідно щоквартально обов’язково розглядати проекти документів, підготовлені Громадськими органами Тіньової Влади.
7. Якщо гілка державної влади України, чи орган влади, Депутат, інший Обранець, Посадовець (включаючи Генерального Прокурора України, іншого Прокурора, Суддю, слідчого, тощо) більше року не приймає необхідних дій по конкретній справі, то Тіньова влада має право прийняти рішення та утворити Тимчасову Громадську Комісію, яка допоможе спеціалісту прискорити свою діяльність, підняти її якість та ефективність, згідно Конституції України та Законів України.
Про результати своєї роботи Тимчасова Громадська Комісія інформує Тіньову Владу, відповідну гілку державної влади України, Комісію Громадського Контролю Сходотаїв, Верховну Суспільну Палату України, ЗМІ та інших.
8. Штатний працівник, якому допомагає позаштатний громадський працівник, має право відмовитись від нього, без пояснень.

Стаття 21.11. Волонтер.
1. Волонтер або волонтерська діяльність (від латін. voluntarius - добровільний) - це широке коло діяльності, включаючи традиційні форми взаємодопомоги і самодопомоги, офіційне надання послуг і інші форми цивільної участі, яка здійснюється добровільно на благо широкої громадськості без розрахунку на грошову винагороду.

Стаття 21.12. Добровільні народні дружини (ДНД).
1. Добровільні Народні Дружини (скорочено - ДНД, або Громадська Поліція - ГП) - Громадське формування, створене з метою сприяння правоохоронним органам, органам Територіального самоврядування в охороні Громадського порядку, участі в попередженні і припиненні правопорушень, у забезпеченні правопорядку.
2. Діяльність ДНД здійснюється на основі принципів добровільності, законності, гуманності, дотримання і захисту прав і свобод людини і Громадянина.
3. Штаб ДНД може бути утворений Територіальною Виконавчою владою.
Виконавча влада забезпечує штаб ДНД приміщенням, транспортом, необхідними технічними засобами, тощо.
4. Основні цілі роботи ДНД:
• профілактика, запобігання та протидія злочинності;
• інформація правоохоронних органів влади про підготовку чи скоєння правопорушень, злочинів та узгодження подальшої взаємодопомоги з попередження правопорушення, профілактичних дій, або затримання правопорушника, злочинця;
• виховання Законослухняних Громадян;
• навчання засобам самооборони, затримання, супроводу, оформлення та перевірки, фіксації подій;
• ознайомлення дружинників та затриманих з законодавством України;
• навчання засобам першої допомоги хворим та постраждалим.
5. Дружинник – це дієздатний Громадянин України, не молодший вісімнадцяти років, з достатньою освітою, врівноважений, який пройшов первинне навчання дружинників, «Школу дружинників» та випробувальний термін (не коротший ніж три місяці), не має пагубних звичок, є взірцем культурної поведінки, прийнятий на зборах дружинників штабу ДНД.
Дружинник приймається до складу ДНД після подання письмової заяви та автобіографії, проходження випробувального терміну громадської роботи (не менше трьох місяців), за рішенням загальних зборів ДНД.
Рішення про виключення дружинника з лав ДНД приймає сам дружинник (письмова заява), або збори ДНД.
За появу дружинника в Громадському місті у нетверезому стані цей дружинник на загальних зборах дружини виключається зі складу ДНД (в ДНД діє «сухий закон» в громадських місцях).
6. Дружинник має виконувати Конституцію України, Закони України, Статут Штабу ДНД.
Дружинник має бути культурним, дисциплінованим, взірцем поведінки для оточуючих його людей.
7. Дружинник повинен мати при собі і пред’являти при потребі у розгорнутому вигляді діюче посвідчення Штабу ДНД з фотографією дружинника (можливі додаткові атрибути: червона пов’язка з написом «ДРУЖИННИК», нагрудний знак дружинника, бейдж, форма одежі, маршрутний лист, тощо).
8. Штаб ДНД керує дружинниками (загонами, групами, ланками, дружинниками).
Загін дружинників не може перевищувати 105 осіб, група дружинників не може перевищувати 35 осіб, ланка дружинників складається з п’яти дружинників.
9. У складі штабу ДНД (на всіх рівнях) необхідно доручати дружинникам виконання обов’язків керівника (командир-відповідає за дії дружинників під час чергування, рейду, інших заходів), вихователя (комісар, замполіт, психолог – відповідає за поведінку дружинника поза штабом ДНД та чергування), начальника штабу (планування та підготовка, навчання дружинників, облік, аналіз та архівація документів), спеціалістів (фотограф, криміналіст, розвідник, пошукач, господарський працівник, водій, художник, користувач комп'ютера, тощо).
10. Особливе значення мають постійно діюча при Штабі ДНД «Школа дружинника», інструктажі дружинників та збори дружинників (обговорення порядку дій дружинників, розбір дій дружинника, культури поведінки, порядку затримання і супроводу, оформлення документів, взаємодія дружинників, допомога працівнику поліції, тощо).
Активіст штабу ДНД має мати короткий план дій, розрахований особисто для нього, або для його ланки, наприклад: 47 08032806181502, де може бути записано – 47-омому (порядковий номер групи, ланки чи особи), 08-порядок запису, 03-форма одежі загальна, 28-дата, 06-місяць, 18-година, 15-хвилина, 02-місце збору, тощо.
Дружиннику заборонено приходити до штабу ДНД і приймати участь в діях, які для нього не заплановані.
11. Оперативні молодіжні загони (групи) дружинників (ОМЗД, ОМГД), створюються при штабі ДНД для профілактики правопорушень серед дітей, підлітків та молоді, посилення охорони Громадського порядку і боротьби з правопорушеннями на території Об’єднання Територіальних Громад.
До ОМЗД (ОМГД) може бути прийнятий активний дружинник за його письмовою заявою, який успішно пройшов додаткове навчання не менше ніж три місяці. Кандидатура обговорюється на зборах ОМЗД (ОМГД).
12. Громадяни, що досягли 16 - річного віку, але ще не досягли віку 18 років, можуть бути за їх письмовою заявою прийняті стажистами ДНД («Юний дружинник») і вивчати роботу дружини, проходити правове навчання, а також фізпідготовку і навчання прийомам самооборони і спецзасобів спільно з членами ДНД, приймати участь у виховній роботі неповнолітніх.
Вони не мають права приймати участь у затриманні людей та знаходитись у Штабі ДНД
після 21.00 години.
13. Керівник Штабу ДНД може бути зарахований на штатну чи позаштатну посаду органів Виконавчої влади чи поліції.
14. Керівник Штабу ДНД має виняткове право - виключити кандидата, стажиста, дружинника зі складу ДНД без пояснення причин.
15. Утримання та контроль за роботою Штабу ДНД покладається на відповідальний орган виконавчої влади.
16. Утримання Оперативного Загону (Групи) Дружинників та відповідальність за його роботу покладається на Керівника штабу ДНД.
17. Якщо судом на особу, яка скоїла правопорушення чи злочин та була затримана дружинниками чи за інформацією від дружинника (офіційно зареєстровано), накладається штраф, то його частина (від 5 до 20%) за рішенням суду направляється на утримання Штабу ДНД, ОМЗД, ОМГД та особисту винагороду дружинників.
18. Посвідчення дружинника діє до першого січня чергового року, тому у грудні дружинники перереєструються на черговий календарний рік.
18.1. Продовження дії посвідчення дружинника на черговий календарний рік можливе після позитивної оцінки поведінки дружинника на загальних зборах дружинників.
19. Відповідальність за дії дружинника несе дружинник та його керівник.
20. Члени ОМЗД, ОМГД можуть носити під час чергувань, рейдів спеціальну форму одежі - подібну до військової, крім погонів та зброї:
20.1. Знаки відмінності, звання – на лівому плечі, подібні військовим, бейдж (Ім’я, Прізвище, посада, звання).
20.2. Максимально можливе Громадське «посадове звання»: керівник ланки – від молодшого сержанта до лейтенанта, керівник групи – капітан, керівник загону – полковник.
20.3. Форма одежі потребує особливої поваги та віддання честі один одному. Форма одежі обов’язкова для носіння (за планом дій).
21. Оцінка дій ДНД проводиться тільки за якісними показниками. Кількісні показники не діють.
22. За якісну Громадську роботу, високу активність, проявлену сміливість, за заслуги в охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю дружинник, стажист може отримати подяку, бути нагороджений грамотою, подарунком, грошовою винагородою, підвищення у посаді чи в званні, винагороду Територіальної Громади, МВС України, тощо.
23. Створення великого штабу ДНД (за кількістю дружинників) знижує оцінку якості роботи штабу.
24. Органи внутрішніх справ мають право залучати своїх працівників для допомоги ДНД.
25. Поліцейські мають право задіяти Позаштатних Громадських Поліцейських, за дії яких несуть відповідальність.

Стаття 21.13. ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА.
1. Репатріація на ІСТОРИЧНУ БАТЬКІВЩИНУ – добровільне повернення в Україну, якщо:
- Україна - місце народження цієї людини;
- Україна, до титульної нації якої дана людина відноситься по народженню, незалежно від місця народження;
- минуле громадянство України;
- зв'язок людини з державою, яка стала правонаступником держави, громадянином якої він був.
2. Україна сприяє поверненню людей до своєї ІСТОРИЧНОЇ БАТЬКІВЩИНИ, згідно Конституції України, Законів України.
3. Українець (українська сім'я) при в'їзді в Україну на постійне місце проживання (ПМП) отримує (по частинах - на протязі року) грошову допомогу (подарунок) у розмірі, що відповідає вартості проїзду до місця проживання (в одну сторону), оренди житла (на місяць), набору основних предметів побуту (холодильник, пральна машина, газова плита, телевізор, стіл, 2 стільці, ліжко, комплект постільних речей), зобов'язується не виїжджати з країни протягом року.

Стаття 21.14. Порушення Конституції України.
1. Умисне порушення Конституції України є підставою для окремого кримінального провадження та підлягає окремому кримінальному покаранню.
2. Окреме кримінальне провадження розглядається як окрема кримінальна справа та об’єднанню з іншими кримінальними справами не підлягає.
3. Рецидив порушення Конституції України - підлягає кримінальному покаранню як за рецидив нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
4. Умисне порушення Конституції України карається за Законами України, як до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального злочину, з врахуванням обтяжуючих та пом'якшуючих покарання обставин.
5. Особи, які допустили умисне порушення дії Конституції України, у подальшому (після покарання) позбавляються права обіймати посади Обранців на п'ять років, або довічно.
6. Особи, які пов’язані з корупцією (допустили умисне порушення дії Конституції України), отримують покарання – вилучення грошей корупційної складової, великі штрафні санкції, громадські роботи, вилученню почесного статусу «Захисника Вітчизни» чи «Воїна України» та особистої зброї, довічну заборону займатися державною діяльністю.
7. Особи, які дали чи взяли хабар (допустили умисне порушення дії Конституції України), підлягають вилученню хабаря, великі штрафні санкції, вилучення почесного статусу «Захисника Вітчизни» чи «Воїна України» та особистої зброї, права претендувати на будь-які посади Обранця (довічно).

Розділ 22. Терміни

Стаття 22.1.
1. Терміни, які мають відношення до Конституції України.

«АНТИКРИЗОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ».
Антикри́зовий ме́неджмент — процес застосування форм, методів і процедур, направлених на соціально-економічне оздоровлення фінансово-господарської діяльності індивідуального підприємця, підприємства, галузі, створення і розвиток умов для виходу з кризового стану економіки регіону або країни в цілому.
Основними кризами, до яких має схильність фінансово-господарча діяльність суб'єктів економіки, вважаються стратегічна криза, тактична криза і криза платоспроможності. Криза на рівні регіону або держави може виявлятися у вигляді втрати здатності економіки функціонувати в режимі розширеного відтворення, втрати фінансової стійкості, неефективного державного регулювання економічних процесів, погіршення рівня і якості життя населення.
До виникнення кризи на рівні господарюючих суб'єктів приводять чинники:
• зовнішні чинники — незбалансована грошово-кредитна політика, незадовільна структура доходів і витрат населення, нестабільність функціонування базових політико-правових інститутів, відставання в науково-технічному розвитку, конкуренція;
• внутрішні чинники — помилки у виробничій, фінансовій, маркетинговій стратегії, нераціональне використання ресурсів, непрофесійний менеджмент, низький рівень організаційної і корпоративної культури;
• інформаційні чинники — невідповідність дійсності інформації, що використовується при керуванні об'єктом внаслідок політичних факторів, маркетингової стратегії контрагентів та/або конкурентів чи управління підсистемами об'єкта, спрямованого на переслідування цілей за межами завдань проекту.
Криза на рівні окремого регіону або держави в цілому виникає в результаті реалізації таких чинників:
• деформація структури регіональної або національної економіки у бік пріоритетного розвитку однієї або декількох зв'язаних галузей;
• збільшення майнового розшарування населення;
• криміналізація державного управління і господарської діяльності;
• ослаблення системи державного управління і контролю.
За основні напрями антикризового управління на рівні господарюючого суб'єкта вважаються постійний моніторинг фінансово-економічного стану підприємства, розробка нових управлінської, фінансової і маркетингової стратегій, скорочення постійних і змінних витрат, підвищення продуктивності праці, залучення засобів засновників, посилення мотивації персоналу.
До заходів регіонального або національного рівня зараховуються коригування фінансово-економічної, соціальної, науково-технічної, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики, виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх погроз економічній стабільності, розробка комплексу оперативних і стратегічних заходів з подолання негативних чинників, зміцнення контролю, правопорядку, дотримання законодавства.

«БЕЗПРОЦЕНТНА чи мінусова фінансова допомога» – банк має можливість надати допомогу особі з подальшим поверненням тієї ж суми, або меншої суми.

«БЛОКЧЕЙН». Блокчейн (англ. - ланцюжок блоків) - це розподілена база даних, у якій пристрої зберігання даних не підключені до загального сервера. Ця база даних зберігає постійно зростаючий список упорядкованих записів, званих блоками. Кожен блок містить мітку часу і посилання на попередній блок.
Застосування шифрування гарантує, що користувачі можуть змінювати тільки ті частини ланцюжка блоків, якими вони «володіють» в тому сенсі, що у них є закриті ключі, без яких запис в файл неможлива.
Крім того, шифрування забезпечує синхронізацію копій розподіленого ланцюжка блоків у всіх користувачів.

БРАХМАН (ВОЛХВ – рус.). Брахман — в індійській ідеалістичної філософії (як у ведичній взагалі, так і в йозі зокрема) — поняття, що позначає надособистий, індиферентний абсолют, «душу світу», першооснову всіх речей і феноменів.
Брахман - одне з центральних понять давньоіндійської філософії, що означає духовне начало, абсолют, що лежить в основі всього існуючого, вища об'єктивна реальність.
Брахмани – носії ведичної культури.
Волхв - (вълхвъ «чаклун, чарівник, ворожбит») — давньоруський язичницький жрець, який здійснював богослужіння, жертвоприношення і вмів заклинати стихії і провіщати майбутнє.
Волхвами в Стародавній Русі називали людей, які вміли пророкувати майбутнє, лікувати недуги за допомогою трав і заклинань, здійснювати різні магічні і релігійні обряди. Їх називали також магами, чарівниками, чародіями, провісниками, пророками і мудрецями. Волхвам приписували володіння особливою магічний силою і таємними знаннями, їх поважали і побоювалися.

«ВАЛЮТНИЙ ПАРИТЕТ». Валютний паритет - це тверде, яке встановлюється офіційно згідно з вимогами законодавства співвідношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.
Паритет купівельної спроможності - це співвідношення, що виражає кількість двох або більше одиниць різних валют, необхідне для придбання конкретного набору товарів і послуг. Сенс паритету купівельної спроможності полягає в тому, щоб показати, скільки коштує набір товарів і послуг в країні, але виражений в грошових одиницях інших держав.

ВЕРВ (община, громада). Громада — природно склалося надсімейне об'єднання людей, пов'язаних спільними інтересами, іноді спільністю походження, емоційною або культурною єдністю і т. п. (наприклад, земляцька, емігрантська, релігійна громади). У вузькому сенсі громада — самоврядна і самовідтворювана, соціальний осередок надсімейного рівня, яка характеризується особистісними відносинами між вхідними в неї людьми. Спільноти, засновані на родинних зв'язках, відіграють провідну роль в організації общинного землекористування, доступу до інших ресурсів і спільної трудової і духовної діяльності. В основі громад іншого типу лежать територіальні сусідські зв'язки між окремими домогосподарствами.

ВІЙНА – це політичний конфлікт за території чи владу між двома або більше сторонами.
Війна - організована збройна боротьба між державами, націями (народами), соціальними групами. У війні використовуються збройні сили як головний і вирішальний засіб, а також економічні, політичні, ідеологічні та інші засоби боротьби.
Війна — це спонукання однієї сторони підкоритися волі іншої.

ВІЧЕ. Віче – конференція Сходотаїв, на якій право голосу мають представники Сходотаїв (Десяцькі, або Соцькі, або Тисяцькі, …).

«ВИБОРИ» - електронна система. Діє в Інтернеті. Дозволяє Сходотаю офіційно приймати участь у виборах, референдумі, оцінювати роботу кожного з Обранців, тощо. Має інформацію про Обранців, їх електронні поштові адреси, сторінки спілкування. Електронна система «Вибори» діє постійно.
ВИБОРИ — процедура обрання кого-небудь шляхом відкритого або таємного голосування.

ВИБОРЧА ДІЛЬНИЦЯ — територіальна одиниця, утворена в період виборів і референдумів, для проведення голосування і підрахунку голосів.

ВИБОРЧИЙ ОКРУГ — територія, від якої обирається Сходотаями Депутат (Депутати) чи інший Обранець (Обранці).

ВОЛОНТЕР або волонтерська діяльність (від латін. voluntarius - добровільний) - це широке коло діяльності, включаючи традиційні форми взаємодопомоги і самодопомоги, офіційне надання послуг і інші форми цивільної участі, яка здійснюється добровільно на благо широкої громадськості без розрахунку на грошову винагороду.

ГОЛОСУВАННЯ – процес прийняття рішення групою людей, при якому загальна думка формується шляхом підрахунку голосів членів групи.
В демократичній системі, голосування проводиться на виборах посадових осіб і при прийнятті рішень, що стосуються співтовариства.
Голосування може бути відкритим або таємним. При оцінці результатів голосування підраховуються голоси. У багатьох видах голосування кожен учасник має один голос.
Голосують «ЗА», «ПРОТИ», «УТРИМАВСЯ».

ГРАНТИ – цільові кошти, що надаються на безповоротній основі некомерційним організаціям або фізичним особам на реалізацію соціальних проектів, благодійних програм, на проведення досліджень, навчання, на інші суспільно корисні цілі з наступним звітом про їх використання та результати зміни ситуації.

ГРОМАДА – (копа, купа, община, верв) група людей, які проживають в одному чи декількох населених пунктах (поселенні, селі, місті – Територіальна громада) і пов`язані загальними духовними, політичними і господарськими інтересами.
У широкому сенсі громади - це будь-які спільноти людей, пов`язані один з одним, які склалися історично. Цей зв`язок буває обумовлений місцем проживання (міська чи сільська громада), приналежністю її членів до певної конфесії (конфесійна), подібністю занять (професійна).
Крім того, громада - це об`єднання, члени яких можуть бути пов`язані спільним місцем народження або ж приналежністю до певної етнічної групи. Це стосується людей, які проживають поза своєю історичною батьківщиною (земляцтво).

ГРОМАДСЬКИЙ УПРАВЛЯЮЧИЙ – обраний мешканцями старший в управлінні кількома квартирами, під’їздом, блоком, будинком («Кербуд»), кварталом («Квартальний»), вулицею, тощо. Громадський управляючий відповідальний за організацію та проведення робіт і послуг за межами квартири (ремонт даху, стін, фундаменту будинку, тротуару, внутрішніх доріг, послуги двірника, садівника, сантехніка, електрика, ліфтера та інших фахівців, відносини з комунальними службами, опалення будинку, естетика і дизайн подвір'я та вулиці, обладнання місць відпочинку, ігрових майданчиків, спортивних майданчиків, тренажерів, майданчиків вигулу домашніх тварин, автостоянок, збір і вивіз мусору, побутового сміття і т. п.).

ГРОМАДЯНИН. Громадянин — людина, яка належить до постійного населення держави, користується її захистом і наділений сукупністю політичних та інших прав і обов'язків.

ДЕНОНСАЦІЯ, денонсування (від фр. Dénoncer - «розривати») - належним чином оформлена відмова держави від укладеного нею міжнародного договору.

ДЕПОЗИТ (банківський вклад) — це сума грошей, поміщена вкладником в банк на певний або невизначений термін. Банк пускає ці гроші в оборот, а в обмін виплачує вкладникові відсотки. Депозит є боргом банку перед вкладником, тобто, підлягає поверненню.
Вкладник виступає в ролі кредитора, а депозит – в ролі лихварства. Лихварство в Україні по відношенні до Громадян України ЗАБОРОНЕНО. Тобто і депозит ЗАБОРОНЕНИЙ.

ДЕПУТАТ – особа, обрана Сходотаями на виконання певних завдань в органах влади.

ДЕРЖАВА — незалежна, самостійна, особлива організація суспільства, об'єднаного загальними соціокультурними інтересами, що займає певну територію, що має власну систему управління і володіє внутрішнім і зовнішнім суверенітетом.

ДЕЦЕНТРАЛІЗІЦІЯ. Децентралізація - передача функцій управління від центральних органів влади нижчестоящим місцевим органам, розширення кола повноважень нижчестоящих органів управління за рахунок вищих.
В Україні вперше децентралізація згадується в Конституції Української Народної Республіки від
29 квітня 1918 року, у якій зазначалося, що:
«не порушуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, дотримуючись принципу децентралізації».

ДІЛОВОДСТВО - (документаційне забезпечення управління) —це діяльність апарату управління, що охоплює питання документування і організації роботи з документами.
Діловодство — галузь діяльності, що забезпечує документування і організацію роботи з офіційними документами.
Все офіційне діловодство ведеться в інтернеті. «Всі рішення, довідки, дозволи відкриті. На кожному чиновник ставить підпис і несе особисту відповідальність за наслідки. Все можна проконтролювати через інтернет». «База злочинців з іменами відкрита так само, як і база чиновників».

ДОБРОВІЛЬНІ НАРОДНІ ДРУЖИНИ (ДНД) - Громадське формування, створене з метою сприяння правоохоронним органам, органам Територіального самоврядування в охороні Громадського порядку, участі в попередженні і припиненні правопорушень, у забезпеченні правопорядку.

ДОГОВІР.
Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (в тому числі в електронному вигляді).
Договори є правовими документами, де сторони визначаються із правами та обов'язками. Укладання договору починають із пропозиції його укласти — направлення оферти. Оферта повинна містити основні умови запропонованої угоди. Прийняття пропозиції другою стороною вважають акцептом (згодою).
Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є угодою, але зворотне – невірно.
Договори зберігають 3 роки після закінчення терміну його дії.
Контракти з іноземними партнерами слід зберігати не менше 10 років.
УГОДА.
Угода – це вольовий акт осіб, що володіють дієздатністю, який створює або змінює цивільно-правові відносини. У його основі лежить свобода вибору фізичних і юридичних осіб.
ПРАВОЧИН.
Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини.
Правочин — це правомірна вольова дія. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Своєю правомірністю правочини відрізняються від правопорушень (деліктів) — вольових дій, що суперечать вимогам закону та тягнуть за собою правові наслідки, які сторони не бажали отримати. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
КОНТРАКТ.
Контракт або договір – синонімуми.
ЗАКОННИЙ ДОГОВІР.
Законний договір – письмовий, відповідає Конституції України, Законам України.

ДОСТРОКОВЕ ГОЛОСУВАННЯ — процес, при якому Сходотаї можуть проголосувати по Інтернету протягом одного або декількох встановлених діб до виборів.

ЗАКОН - юридичний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади або безпосереднім волевиявленням народу (в порядку референдуму) і регулює, як правило, найбільш важливі суспільні відносини. Становить основу системи права держави, що володіє найбільшою юридичною силою по відношенню до нормативних актів всіх інших органів держави.
Закон – вимога, яка обов’язкова до виконання.

ЗАКОНИ КОНСТИТУЦІЙНІ - Конституційні закони України — закони, прийняття яких прямо передбачене Конституцією України, а також закони про зміни, доповнення, роз’яснення, коментарі до Конституції України. Прийняття Конституційного закону України аналогічно порядку прийняття Конституції України.

ЗАРПЛАТА – це та сума грошових коштів, яку отримує працівник.

ЗАТРАТНІ ЗАВДАННЯ ДЕПУТАТУ- згідно Генерального Плану Розвитку Територіальної Громади (Об’єднання Територіальних Громад, Виборчого Округу), побажань Сходотаїв, складається перелік затратних дій на декілька років. Перелік затратних дій розподіляється між Депутатами, іншими Обранцями. Завдання ретельно прораховуються, готуються програми, проекти (конкурси проектів), вирішуються питання джерел фінансування, та інше.
Затратні завдання вносяться в Угоду Сходотаїв з кожним Депутатом (іншим Обранцем), відображаються в його Програмі, Плані дій та Індивідуальній Посадовій Інструкції.
Виконання затратних та інших завдань обов’язкове та строго контролюється.
Невиконання, погане виконання, несвоєчасне виконання, перевищення затрат на виконання затратного завдання може стати основою для рішення позачергового звільнення Обранця та обов’язком повернути гроші.

ЗБОРИ ЗАГАЛЬНІ - Загальні збори громадян є найдавнішою формою прямої демократії.
Загальні збори — це зібрання всіх чи частини мешканців села (сіл), селища, міста для розв’язання питань місцевого значення.
Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у розв’язанні питань місцевого значення.

ІСТОТА. Істота — живий організм, жива особа, тварина, людина. Об'єкт, який називають істотою, що володіє властивістю сприйняття реальності. Такий об'єкт може бути як реальним, так і вигаданим. Істота в сенсі сутність. Головне, істотне в кого-небудь або чим-небудь, його сутність, внутрішній зміст.

КОНСЕНСУС (лат. consensus — згода, співчуття, одностайність) — спосіб вирішення конфліктів при прийнятті рішень, якщо відсутні принципові заперечення у зацікавлених осіб; прийняття рішення на основі загальної згоди без проведення голосування, якщо проти нього не виступає ніхто, або при виключенні думки небагатьох незгодних учасників.

КОНЦЕПЦІЯ — єдиний, визначальний задум.

КОПА (купа, мир) – це народні збори (копні збори) кращих представників родів і сімей – Сходотаїв, домохазяїнів, котрі вирішують життєво важливі для громади питання.
Інша назва копи – «громада», зберіглося донині в українській мові, означає «суспільство», «держава».
На копу (збори) запрошуються представники громад-сусідів і старці, які мають право дорадчого голосу.
Копа - це зібрання Старійшин (Сходотаїв) для вирішення питань, пов'язаних з життям громади.
Копа має раду волхвів (Концептуальну раду).
Право голосу має лише сім'янин (Старійшина сім’ї, Глава роду), який має здорове потомство, тобто у нього є кваліфікація впорядковувати простір.
Копне право ґрунтується на праві одноголосності — приходу до єдиної думки всіх присутніх Сходотаїв (консенсус).

КОРІННІ НАРОДИ УКРАЇНИ: в Україні, корінними народами є українці, кримські греки, кримські татари, караїми, кримчаки, котрі походять з території Криму і також Греки Приазов'я‎.

КОРПОРАЦІЯ.
Назва «Корпорація» походить від латинського слова «сorporatio» і означає «об'єднання». Корпорація – це об'єднання декількох великих підприємств або інших суб'єктів господарювання, пов'язаних єдиною економічною метою.
Відмінність корпорації від інших об'єднань в тому, що всі рішення приймаються колегіально — радою директорів. В будь-якій корпорації також має місце так зване «делегування повноважень», яке передбачає наявність декількох окремих центрів, що приймають те чи інше рішення, але надалі узгоджене на загальній раді.
Зазвичай корпорація, маючи у своєму складі кілька членів, диверсифікує (розділяє ) бізнес по різним напрямкам, але в кінцевому підсумку мета залишається єдиною. Для цього в корпорації обов'язково розробляються кілька бізнес-напрямків, при цьому економічні ризики поділяються між усіма учасниками.
Найбільш великі і відомі корпорації у своїй роботі дотримуються методів соціальної спрямованості і привабливості, тим самим формуючи свій позитивний імідж у суспільстві. Також всі корпорації дотримуються і зовнішньої візуальної культури, мається на увазі корпоративний стиль — всі офіси корпорації оформляються в одному рішенні, співробітники дотримуються єдиного стилю поведінки та іміджу.

КОРПОРАЦІЯ КОМПЛЕКСНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЇ.
Корпорацію Комплексного Розвитку Території (ККРТ) – відрізняється від інших Корпорацій тим, що в неї ціль не прибуток, а «соціально-економічний устрій території», який повинен «забезпечити створення всіх умов для відтворення населення з покоління в покоління».
ККРТ відтворює гарну, збалансовану природу, створює найкращі умови для життя людей зараз та на майбутнє.
ККРТ – не є юридичною особою, так як Юридична особа – Об’єднання Територіальних Громад, а ККРТ – підрозділ Виконавчої Влади цього Об’єднання Територіальних Громад (це дуже важливо!!!).
ККРТ створюється при всіх Об’єднаннях Територіальних Громад і взаємодіє між ними по вертикалі та по горизонталі.
Сильна позиція на ринку дозволяє ККРТ керувати ним, розвивати нові продукти і активно впроваджувати їх на ринок.
Крім того, ККРТ відрізняється великими розмірами бізнесу і великою кількістю працівників.
Отже, ККРТ характеризує складний управлінський апарат, який вимагає чіткої побудови схеми прийняття рішень та системи контролю.
ККРТ, будучи великими і впливовими організаціями, зазвичай привабливі для суспільства. Вони мають соціальну орієнтацію, соціальну відповідальність, дотримуються всіх правил і законів, права споживачів, інтереси співробітників і суспільства в цілому. Велике значення для ККРТ має корпоративна культура, встановлені правила поведінки співробітників, традиції, кодекс етики.
Головні контрольні ознаки ККРТ:
- гарна, збалансована природа території;
- зниження собівартості продукції;
- комплексне освоєння природних ресурсів;
- задоволення попиту на товари і послуги.

КОРУПЦІЯ – термін, що позначає зазвичай використання посадовою особою своїх владних повноважень і довірених йому прав, а також пов'язаних з цим офіційним статусом авторитету, можливостей, зв'язків з метою особистої вигоди.
Якщо посадову особу ловлять на корупції, покарання - громадські роботи і довічна заборона займатися державною діяльністю.
Чиновник і вся його сім'я позбавлені права займатися бізнесом. Ні дружині, ні дітям не можна мати ніяких фірм або акцій. Тільки майно і гроші.
Для чиновників існує презумпція винності.

КОРИСЛИВІСТЬ (стяжательство – рус.) - негативна духовно-моральна якість особистості, що виражається як нестримне прагнення до користолюбства, спрага накопичення матеріальних цінностей. Корисливість завжди супроводжується нерозбірливістю в засобах придбання матеріальних благ, їх безглуздим зберіганням і обожнюванням. Корисливість породжує інші негативні моральні якості – жадібність, безсоромність, «вещизм» та ін. Засобами придбання матеріальних благ можуть бути і злодійство, хабарництво і здирництво. Рідко корисливість будується на власній праці. Ця якість особистості гріховна, бо свідчить про низьку духовну культуру людини, про невиконання ним закону Божого: «Не сотвори собі кумира».
Синоніми: делячество, користолюбство, зажерливість, куркульство, мамона, меркантилізм, меркантильність, накопичення, рвацтво, корисливість, своєкористність, сріблолюбство, торгашество, шкурництво.

КОШИК ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ – мінімальний перелік та кількість набору товарів та послуг, необхідних для розрахунків прожиткового мінімуму (споживчого кошику) однієї людини на рік (середнього віку, статури, без врахування особливостей полу, розвитку, хвороб та інших).

КРАЇНА — це територія з визначеними кордонами й населенням, що являє собою єдине ціле з погляду історії, культури, нації та в політико-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Країна не завжди є державою.

КРЕДИТ (лат. creditum — позика від лат. credere — довіряти) або кредитні відносини — суспільні відносини, що виникають між суб'єктами економічних відносин з приводу руху вартості. Кредитні відносини можуть виражатися в різних формах кредиту (комерційний кредит, банківський кредит і ін.), позики, лізингу, факторингу і т. д.

КРУГОВА ПОРУКА — групова солідарна відповідальність, коли всі члени групи відповідають за зобов'язання одного.
Згідно Юридичному словнику, під круговою порукою слід розуміти відповідальність усіх членів громади (іншого колективу) за дії або виконання обов'язків кожним із її членів.

ЛИХВАРСТВО — це надання грошей у борг під відсотки (зростання). В сучасності лихварством називають дачу коштів у борг під необґрунтовано високий відсоток (порівняно зі звичайною практикою) або під заставу речей. В Україні лихварство відносно Громадян України заборонено.

ЛЮДИНА — суспільна істота, що володіє розумом і свідомістю, а також суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури.

МЕМ - одиниця культурної інформації. Мемом може вважатися будь-яка ідея, символ,
манера або образ дії, які свідомо чи несвідомо передаються від людини до людини за
допомогою мови, листів, відео, ритуалів, жестів і т.і.

МЕТОДОЛОГІЯ. Методологія (від метод і логія) — вчення про структуру, логічної організації, методах і засобах діяльності.
Методологія, система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему.
Методологія - організація практичної діяльності.

МІЛІТАРИЗАЦІЯ. Мілітаризація — поширення військових законів та дисциплін на цивільні галузі господарства, економіку.
Мілітаризація — дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової потужності держави. Мілітаризація пов'язана з мілітаризмом, який є ідеологією, що відбиває рівень мілітаризації держави і пов'язаний з прославлянням військових і військової могутності.

МІРА. Міра - філософська категорія, що виражає органічну єдність якісної і кількісної визначеності предмета або явища.
Міра - багатовимірна імовірнісна матриця. Вся матерія перетворюється в цій матриці. Не можна обігнати міру розвитку.

МІСТЕЧКО — різновид поселення меншого за місто, але більшого за село.
Містечко - група житлових або службових будинків, об'єднаних за своїм призначенням.
Містечко – мале місто, яке не має повноцінної структури та самозабезпечення.

МІСТО — тип поселення, зазвичай значного за чисельністю та густотою населення, мешканці якого зайняті, як правило, поза сільським господарством. У багатьох країнах, у тому числі в Україні, статус міста визначається і закріплюється законодавчо, при цьому може висуватися критерій чисельності населення.

НЕПРАЦЕЗДАТНІ ДІТИ - діти, які не досягли 18-ти річного віку; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі неспроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше, як до досягнення ними 23 років.

НЕСУМІСНІСТЬ – одним із елементів статусу Обранця (Депутата) є несумісність. Теорія розподілу влад виключає організаційне й функціональне поєднання однієї влади з іншою владою чи іншою державною службою.
Це пов'язано з тим, що державна служба організована за принципом субординації, а депутат у своїй діяльності не повинен бути підпорядкованим будь-якому державному органу або посадовій особі.

ОБРАНЕЦЬ – обраний Сходотаями на виконання певних завдань.
Обранець (Народний обранець, кому надана перевага) — найманий робітник народу, обраний Сходотаями (Депутат, суддя, прокурор, дільничний інспектор поліції, інший обраний посадовець).
Обранець повинен мати вік не менше ніж 21 рік на момент обрання, відповідну освіту, практичний досвід.
Обранець (та вся його сім’я) не може займатися підприємницькою та іншою діяльністю, яка має за мету отримання прибутків чи додаткових до депутатської винагороди коштів. Виняток зазвичай становить педагогічна, наукова та інша творча діяльність.
Неприпустимо одночасне членство в обох палатах Парламенту, неприпустимо поєднання мандатів члена парламенту і члена місцевого органу влади.
Вимога несумісності мандата Депутата чи іншого Обранця характеризується дискваліфікацією на виборах тих осіб, які обіймають визначені посади або займаються визначеними видами діяльності (невибірність).
Заборона сумісництва повинна бути відображена у трудовому договорі (угоді, контракті) Обранця.
Обранець повинен мати індивідуальні Посадову Інструкцію, Програму дій, План дій, Договір з Сходотаями та обраний ними, прийняв присягу Україні.
Обранець обирається на п’ять років, або менший термін.
Обранець має право обиратися тричі поспіль (п'ятнадцять років поспіль), після чого повинна бути перерва в обранні Обранцем не менше п’яти років. Перерви в обранні можуть бути не менше п’яти років.

ОБ’ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА
Адміністративним центром об’єднаної територіальної громади визначається населений пункт (село, селище, місто), який має розвинуту інфраструктуру і, як правило, розташований найближче до географічного центру території об’єднаної територіальної громади. Добровільне створення об’єднаної територіальної громади не призводить до зміни статусу населених пунктів як сільської чи міської місцевості.
Умови створення добровільної об’єднаної територіальної громади:
- у складі об’єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган міського самоврядування;
- територія об’єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об’єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об’єдналися;
- об’єднана територіальна громада має бути розташована в межах однієї територіальної адміністративної одиниці;
- при прийнятті рішення щодо створення добровільної об’єднаної територіальної громади, беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально-економічний розвиток об’єднаної територіальної громади;
- якість та доступність публічних послуг, що надаються в об’єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об’єднання;
- територіальна громада чи об’єднана територіальна громада може мати юридичний статус та Статут.

ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД – територіальні громади та об’єднані територіальні громади входять у склад Об’єднання Територіальних Громад як самостійні, не втрачаючи свого юридичного статусу та Статуту. Об’єднання Територіальних Громад має свій юридичний статус та Статут. Об’єднання Територіальних Громад має у своєму складі органи усіх гілок влади.
Об’єднання Територіальних Громад – більш високий рівень адміністративного керівництва територіальними громадами без втрати ними своїх самостійних прав, обов’язків та відповідальності.
До складу Об’єднання Територіальних Громад можуть входити інші Об’єднання Територіальних Громад, зберігаючи свої права, обов’язки та відповідальність.

ОКЛАД - представляє ту суму грошових коштів, яку спочатку пропонує роботодавець для розрахунку підсумкової суми. Цей показник відображається у трудовому договорі працівника і зазначається в наказі при вступі на роботу. Оклад є базисною характеристикою для подальшого розрахунку інших показників.

ОСВІТА РЕЛЕВАНТНА - відповідність між бажаною і дійсно одержуваною освітою. Релевантність (від англ. Relevancy) - це ступінь відповідності отриманих результатів запиту.
Освіта релевантна, яка потрібна для практичної діяльності.
Освіта релевантна, яка дозволить особі бути практично потрібною суспільству та допоможе у подальшому навчанні та розвитку.
Освіта - можливість задіяння, вміння, спроможності.
Освіта – це не просто знання, а вміння їх ефективно задіяти. Освіта – це ДІЯ!!!

ОСОБА. Особа чи персона — це істота, наприклад людина, яка має певні здібності або атрибути, що становлять індивідуальність.
ОСОБИСТІСТЬ – відносно стійка цілісна система інтелектуальних, морально-вольових та соціально-культурних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності.
Особистість – це окрема людина, характеризується з боку її цілісності, свідомо-вольових проявів.
Особистість – це система соціальних якостей людини, що формується на основі її включення в систему соціальних відносин.

ПОСТІЙНО ДІЮЧА ВИБОРЧА ДІЛЬНИЦЯ – приміщення для консультування бажаючих, навчання Сходотаїв, Кандидатів у Обранці, Обранців та інших осіб.

ПРОМУЛЬГАЦІЯ (лат. promulgatio — публічне оголошення) — дія, що надає закону загальнообов'язкової сили.
Вона може вчинятися у різний спосіб: обнародування, опублікування; офіційне проголошення (оприлюднення) закону, прийнятого парламентом; санкціонування законопроекту главою держави у встановлені терміни, а також опублікування закону в офіційному віснику. Тільки після промульгації закон, як правило, набуває обов'язкову силу. Промульгація здійснюється главою держави.

ПРИМІЩЕННЯ ДЛЯ ГОЛОСУВАННЯ (пункти голосування) - приміщення, яке може бути розташоване у виборчій дільниці, або окремо.

«ПРОЗОРО», або "все бачать все " - обранець та інший чиновник працює відкрито з метою:
викорінення і системне запобігання корупції; прозорість всього процесу; неприпустимість дискримінації; об'єктивність; простота і легкість застосування процедур; перехід на електронний документообіг; повна звітність та аналіз дій; відкриті процедури прийняття рішень; широке залучення громадськості; оприлюднення (публікація) результатів, тощо.

ПРЯМА ДЕМОКРАТІЯ (безпосередня демократія, пряме народовладдя) — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма Сходотаями на референдумах, зборах тощо.

РАТИФІКАЦІЯ - процес надання юридичної сили документу шляхом затвердження його відповідним органом кожної зі сторін.

РЕФЕРЕНДУМ (плебісцит) — форма безпосереднього волевиявлення Сходотаїв, що виражається у голосуванні з найбільш значущих питань загальнодержавного, регіонального або місцевого значення.

РОДОВИЙ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИЙ МАЄТОК – ділянка землі (в Україні 500м х 500м) яка знаходиться в пожиттєвій оренді родини, що проживає на цій території, з правом наслідування.
Розмір ділянки та її форма повинні бути достатні для повного самозабезпечення, принаймні продуктами харчування, і являти собою цілісну стійку екосистему, де реалізується принцип симбіозу людини і природи. Родовий екологічно чистий маєток не може бути поділений на частини чи складатися з відокремлених частин.

САМОВРЯДУВАННЯ — надане законом право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.
Самоврядува́ння — автономне функціонування будь-якої організаційної структури (підсистеми), правомочне прийняття нею рішень з внутрішніх проблем, включення виконавців у процеси вироблення рішень; колективне управління як участь усіх членів організації, населення в роботі відповідного органу управління. До принципів самоврядування належать: гласність, відповідальність за рішення, що приймаються, та виконання їх.

СЕНАТОР – Міліонний Сходотай, якого делегували на роботу до Законодавчого органу влади.

СТАРОСТА – керівник населеного пункту, чи керівник зборів, групи людей (старший за відповідальністю), Віче.

СТРАХУВАННЯ - справедлива передача ризику втрати від однієї сторони до іншої за відповідну сплату та на умовах законної угоди.

ТАРИФНА СТАВКА – мінімальний розмір оплати праці, встановлений за виконання норми у сфері виробничої діяльності. Тарифна Ставка не включає в себе інші виплати та обчислюється за певну одиницю часу (годину, день, тиждень, місяць).

ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА – група людей, які проживають на певній території.
Територіа́льна грома́да — «жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, мікрорайона, житлового масиву, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр».
Основними її ознаками є спільна територія існування, наявність спільних інтересів місцевого значення, соціальна взаємодія членів громади в процесі забезпечення цих інтересів, психологічна самоідентифікація кожного члена з громадою, спільна комунальна власність.

УКРАЇНА - незалежна, єдина і неподільна держава.
Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України.
24 серпня 1991 р. перестала існувати Українська Радянська Соціалістична Республіка та з'явилася нова незалежна держава — Україна.
Референдум 1 грудня 1991 р. увійшов в історію України як одна з найсвітліших подій, день національної гідності її народу. На запитання в бюлетені для голосування на всеукраїнському референдумі «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 90,32% виборців відповіли: «Так, підтверджую».
УКРАЇНА – (Украї́на, Русь-Україна, Русь) — держава у Східній Європі та частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію. Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході, Росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями.
На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту — мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської, тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів, готів, але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається Русь 9—13 століття. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство 13—14 століття. Воно було поглинуте сусідніми Литвою та Польщею, об'єднаними з 16 століття у федерацію Річ Посполита. Формування новітньої української нації активізувалося під час визвольної війни 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Результатом війни стало утворення в Подніпров'ї козацької держави. Через міжусобиці вона після 1667 р. опинилася розділеною між Річчю Посполитою та Московським царством. У 18 столітті, після приєднання до Російської імперії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована царським урядом. Під час української революції початку 20 століття на території України постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка та інші. Але внаслідок поразки українських визвольних змагань 1917–1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: Радянською Росією, Польською республікою, Королівством Румунія і Чехословацькою республікою. На російській території була створена більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка 1922 року увійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані Західна Україна та Буджак, а 1954 року — Крим. Сучасна держава Україна утворилася 24 серпня 1991 р. на основі УРСР в результаті розпаду Радянського Союзу, що скріплено результатом волевиявлення народу України
1 грудня 1991 року.
Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Київ — столиця та найбільше місто, і Севастополь. Україна є парламентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Гетьман України.

ФІЗИЧНА ОСОБА — людина (учень, безробітний, працівник, індивідуальний підприємець, засновник юридичної особи, чоловік, спадкоємець, автор тощо) — суб'єкт цивільного права, (носій прав і обов'язків).

ФІНАНСОВА ДОПОМОГА в Україні може бути безповоротна або безвідсоткова поворотна, чи мінусова поворотна.

ЩАСТЯ — стан людини, який відповідає найбільшій внутрішній вдоволеності умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського покликання, самореалізації.

ЮРИДИЧНА ОСОБА — організація, суб'єкт права, здатний від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді. В Україні організація визнається юридичною особою виключно після проведення її державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру.

Розділ 23. Свята та пам’ятні дні України

Стаття 23.1. Свята та пам’ятні дні України.
1. Свята України — офіційні вихідні дні, коли роботодавці в Україні зобов'язані надати своїм працівникам оплачувані вихідні дні.
- 1 січня - Новий рік.
- 2 січня - Утворення Київського князівства (Кінець VIII – початок IX ст.).
- 7 січня – Різдво.
- 22 січня – День Соборності України.
- 23 лютого – День Поваги Чоловіків.
- 8 березня - Міжнародний Жіночий День.
- Пасха (Перехідне свято).
- Великдень (Перехідне свято).
- 1 травня – Міжнародний День Праці.
- 9 травня - День Перемоги.
- Трійця (Перехідне свято).
- 28 червня - День Конституції України (28 червня 1996 року) .
- 24 серпня - День Незалежності України (24 серпня 1991 року).
- 14 жовтня - День Захисника України. День Українського Козацтва.
- Всесвітній день чоловіків — свято, припадає на першу суботу листопада.
- 21 листопаду – День Гідності та Свободи (21 листопаду 2014 року).
- 25 грудня - Католицьке Різдво.
2. Пам’ятні дні України:
- 22 січня - День соборності України.
- 1 лютого - перша згадка назви "Україна" в писемних джерелах (1187 рік).
- 19 лютого - входження Кримської області до складу УРСР (19 лютого 1954 року).
- 21 лютого – День рідної Української Мови.
- 1 березня - коронація Данила Романовича (короля Русі, 1253 рік).
- 1 квітня - перша згадка про українських козаків у писемних джерелах (1489 рік).
- 2 квітня - гетьманування Богдана Хмельницького (1648-1657 роки).
- 12 квітня – День Космонавтики (12 квітня 1961 року громадянин Радянського Союзу старший лейтенант Ю. А. Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів).
- 15 квітня – День першої в світі Конституції (15 квітня 1710 р. при обранні Пилипа Орлика гетьманом укладено "Пакти і Конституцію прав і вольностей Запорозького війська").
- 20 квітня - Україна стає співзасновницею ООН (Квітень 1945 року).
- 26 квітня - вибух на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року).
- 8 травня - День пам'яті та примирення (Присвячений пам'яті загиблим у Другій світовій війні).
- 14 травня – День матері.
- 15 травня - початок роботи Верховної Ради як постійно діючого парламенту України
(15 травня 1990 року).
- 20 травня - депортація татар, греків та вірмен з Криму (Травень-червень 1944 року).
- 21 травня – День вишиванки (2015 р.) – свято національної єдності.
- 23 травня – День Української Держави (23.05.1918 р.).
- 1 червня - московсько-українська війна (1658-1659 роки).
- 2 червня - Вели́ка Півні́чна війна́ в Украї́ні (1708–1713 роки).
- 3 червня - Ліквідація Запорізької Січі (1775 рік).
- 9 червня – Міжнародний День друзів.
- 10 червня - ухвалення І Універсалу Української Центральної Ради (10 червня 1917 року –
проголошення автономії України)
- 15 червня – День молоді (Указ Президента України Леоніда Кравчука від 22 червня 1994 року).
- 26 червня – Всесвітній день боротьби з наркоманією.
- 1 липня - голод в Україні (1921-1923 роки), Голодомор в Україні (1932-1933 роки), голод
в Україні (1946-1947 роки).
- 23 серпня – День прапора України.
- 1 вересня – День знаній.
- 1 вересня – День підприємця.
- 1 жовтня – День просвіти.
- 1 жовтня – Міжнародний день людей похилого віку.
- 2 жовтня – Київ – «матір градам Руським» (882 рік).
- 14 жовтня – День захисника України та традиційно відзначається як день створення
Української повстанської армії.
- 24 жовтня – Міжнародний день Організації Об’єднаних Націй.
- 28 жовтня – День Визволення - всієї території України (28 жовтня 1944 року).
- 1 листопаду - Правління Ярослава Мудрого. Період найвищого розквіту Русі (1019–1054 роки).
- 1 грудня - всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності і вибори Президента України (1 грудня 1991 року).
- 6 грудня - День Збройних Сил України.
3. Релігійні свята відзначаються у відповідності з Юліанським календарем.
4. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Однак якщо святковий день збігається з іншим святковим днем (зазвичай Великдень, який може припадати на 1 або 2 травня — в 2021, 2027, 2032), додаткового вихідного не надається.
Якщо між двома офіційними неробочими днями є один або два робочих дні, Кабінет Міністрів України, щоб уникнути прогалин між неробочими днями та з метою ефективного використання робочого часу зазвичай приймає офіційну постанову з рекомендаціями підприємствам, установам і організаціям перенести ці робочі дні на одну з субот (щоб забезпечити безперервний час відпочинку).
5. Хронологія війн Росії (Московія) з Україною (Русь, Гетьманщина):
- 1148 — 1149 рр. — боротьба між ростовсько-суздальским князем Юрієм «Довгоруким» та Київським князем Ізяславом.
- 1155 р. — завоювання Київа Юрієм Долгоруким.
- 1169 р. — Зруйнування Київа Володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським.
- 19 грудня 1173 р. — Битва під Вишгородом між військом А. Боголюбського та військом Великого князя Київського та інших князів.
- 1487–1494 рр. — Московсько—литовсько-руська війна. Війна Московського князівства та Кримського ханства проти Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.
- 1493 р. — спільний похід хана Менґлі-Ґірєя та військ московського князя Івана ІІІ на Київщину.
- 1512–1522 рр. — Війна Московського князівства та Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.
- 1514 р. — Перемога русько-литовської армії князя Констянтина І Острозького над московським військом під Оршею.
- 1561–1583 рр. — Участь українських козаків у Лівонській війні.
- 1618 р. — українське козацтво взяло участь у черговій польсько-російській війні.
- 1632—1634 рр. — Участь Війська Запорозького у Смоленській війні.
- Російсько-українська війна (1658-1659 рр.) — війна між Козацькою державою гетьмана Івана Виговського та Московським царством (війська князів Трубецького та Ромодановського).
- 1659 р. — Битва під Конотопом.
- Російсько-українська війна (1660—1663 рр.) — війна Юрія Хмельницького в ході російсько-польської війни 1654–1667 років, боротьба козацьких військ на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким проти Московського царства.
- 23 жовтня 1660 р. — Капітуляція московської армії воєводи Шереметьєва після битви під Чудновим. Відмова воєводи, від імені царя, від України.
- Серпень 1662 р. — Бужинська битва.
- Російсько-українська війна (1665—1676 рр.) — війна Петра Дорошенка в ході російсько-польської війни 1654–1667 років і російсько-турецької війни (1676–1681рр.). Козацько-московська війна під проводом гетьмана Петра Дорошенка.
- 1668 р. — похід військ П. Дорошенка на Лівобережну Україну. 8 червня 1668 - проголошення Дорошенка - гетьманом всієї України.
- 1676 р. — 30-тисячна московська армія та полки Самойловича обложили Чигирин. Закінчення військової кампанії проти гетьмана Петра Дорошенка.
- 1708—1712 рр. — Північна війна в Україні.
- Російсько-українська війна (1708—1709 рр.) — війна Івана Мазепи в ході Північної війни. Оборона Батурина. Полтавська битва.
- 1711 р. — похід Пилипа Орлика з татарами на Київщину. Бій під Лисянкою.
- 1768 р. — Придушення гайдамацького повстання (Коліївщини).
- 1775 р. — Ліквідація Запорозької Січі (1775 р.).
- 1855 р. — Російсько-турецька війна. Київська козаччина.
- 1917 — 1922 рр. — Українсько-більшовицька війна (1917—1921 рр.);
1918 року, 16 січня - бій під Крутами.
- 1918-1919 рр. - Війна проти російської білогвардійської армії генерала Денікіна.
- Радянсько-українська війна (1941–1953 рр.) — війна УПА проти радянської влади.
- 27 лютого 2014 року (20 лютого 2014 року - саме ця дата викарбувана на російській медалі «За повернення Криму», і, відповідно, першою силовою акцією — розстріл демонстрантів на Майдані Незалежності в Київі, який відбувався за наказами та під керівництвом представників російського ФСБ.
В ніч з 26 на 27 лютого 2014 р. російським спецназом були зайняті будівлі Верховної Ради і Ради міністрів АР Крим у Сімферополі. Над будівлями були підняті російські прапори, перед будівлями були споруджені барикади. Також рано вранці 27 лютого 2014 р. були встановлені блокпости на Перекопському перешийку і Чонгарському півострові, через які здійснюється сухопутне сполучення між Кримом і материковою Україною.) – війна триває.
6. Злочини «братнього» народу та його керівництва.
1093р. – Київський літопис «Временник» писав: «Наш північний сусід Суздальщина є значно небезпечніший ворог, ніж половці».
1169 р. – Володимиро – Суздальский князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ. Літописець писав: «Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже, що руйнувати».
1240 року. Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Київа. («И грабиша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же»). У Київі на той час було 400 церков, і він був багатшим за тодішній Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв з Вишгородського монастиря (під Київом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись із столиці Візантії – Царгорода. Пізніше москвини переіменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків вбачають 1169 р., роком народження Московії.
1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.
1500 р. – Московське князівство приєднує до сeбе Чернігівську та Сіверську землі.
16 століття – Московське царство, розпочинаючи Лівонську війну, обґрунтовує необхідність повернення земель, які входили до складу Русі, у тому числі й українських. Заклики повернення «отчих земель», відновлення позицій православ‘я на територіях, що належать «іновірним».
16 століття – Поява в Москві теорій «Москва – Третій Рим» та «Москва – Новий Київ», які лягли в основу імперських претензій щодо українських земель.
16-18 століття – По всій Україні працювали десятки великих та тисячі маленьких гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, ткалень, кузнів, зброярень, гончарень. Під кінець 18 століття Московщина знищила всі великі і середнього розміру українські мануфактури всілякими заборонами, надмірними податками, переведенням цих виробництв до Московії, а часто і відкритим грабунком та спаленням, таким чином руйнуючи промисловість та торгівлю в Україні. Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів.
1626-1628 роки – Заборона в Московській державі українсько-білоруської книжності, у т.ч. й антиуніатської. Зокрема творів Ст.Зизанія і К.Транквіліона-Ставровецького. Була засуджена вся пи-семна традиція Київської митрополії.
1626 р. – Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила надрукувати, але з умовою його перекладу на московську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.
1626 pік – Цензура творів Лаврентія Зизанія в Москві.
1627 рік – Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити, було суворо заборонено будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.
1652 р., 1 жовтня – Земський Собор ухвалив рішення про приєднання України до Московії.
1654 р. – Наказ царя Олексія Михайловича українцям: «разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах, пострегите.»
1654 р., 8(18)січня – Переяславська угода з Московією. Прийняття «протекції» московського царя. Русь-Україна та Московія зобов’язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога – Польщі.
Переяславська рада (військова), скликана гетьманом Б.Хмельницьким, в якій взяло участь московське посольство на чолі з В.Бутурліним. Було ухвалено прийняття протекторату московського царя. Більшість істориків вважає, що це був військовий союз проти Польщі. Рішення Переяславської ради мали декларативний характер, не було укладено жодної письмової угоди. Але характерно, що це був союз народа руського (українців) з народом московським.
Переяславська рада не мала всенародного характеру; на ній були присутні близько 300 осіб. Присяжний список складав не більше 200 осіб. Царське посольство В.Бутурліна протягом півроку після Ради складало т.зв. «статейний список», до якого було включено 127338 осіб, які «присягнули цареві». Цей список не мав жодного відношення до Переяславської Ради, зате був представлений Москві як «воля» козацького народу. Так опричники Московського царя сфальсифікували декларацію Переяславської Ради.
З висоти сьогоднішнього дня ми розуміємо, що Б.Хмельницький зробив рокову помилку, але чи мав він інший вибір? До того ж ще не було тих злочинів про які ми знаємо тепер, не було кріпосного права, голодоморів, виселення мільйонів, не було тисяч різних заборон. А була здавалося б єдина віра. Все починалось майже з чистого листа. У нашому повсякденному житті, як і житті держави, є добрі періоди, але не обходиться і без поганих, а інколи і трагічних. За таких обставин ми шукаємо підтримки у знайомих, друзів і т.п. Так само і на державному рівні правителі шукають підтримку, здавалось би, у тих, кому вони довіряють. І стає прикро, коли сторона, якій довіряли, зраджує. Як показала історія, і це розкрив у своєму заповіті Петро І, правителі Московії завжди тримали «камінь за пазухою» та використовували ситуацію в своїх імперських цілях.
До чого це призвело в наступні 350 років:
21-27.03.1654 р. – Московський цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердила т.зв. «Статті Богдана Хмельницького» (Березневі статті), які зафіксували умови українсько-московського, фактичного, Чигиринсько-московського договору. Оригінали цих документів не збереглися. Українські списки після поразки І.Виговського були вивезені за межі Гетьманщини, московські примірники було знищено вже в 60-х рр. XVIIIст.
У «Березневих статтях» було відкинуто принципові вимоги Б.Хмельницького: визнання незалежності української православної церкви, утверджено данину царській казні. Обмежувалися дипломатичні зносини козацької держави.
Б.Хмельницький за свого життя не допускав самочинства і сваволі опричників Московського царя. Після його смерті (1657 р.) Москва розпочала наступ на суверенітет козацької України.
1654р. – Майже відразу після договору Б.Хмельницького з Московією, остання почала забороняти простим, але ще вільним людям носити яскравий одяг та шкіряні сап’янові чоботи, бо це могло негативно впливати на закріпачених московських «холопьев».
1654-1708 роки – Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків проти старшин.
1655 р. – Московська армія, рухаючись на Львів, випалила по дорозі села й міста на відстані 50-60 кілометрів від основного маршруту. «Брати визволителі прийшли».
1656 р. – Зрада Москви. Коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віденський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде «оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество» і вимагає припинити військові дії.
1659 р. – Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський вщент розбиває москалів. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно скористались москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. «Князь Баратинський, по дорозі на Київ повісив 3000 чоловік потім вирізавши в Україні коло п’ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому «высечь и выжечь» всіх українців на 150 верст коло Київа». (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.
1665 р. – Москва змушує гетьмана І.Брюховецького віддати усі міста Лівобережної України під владу московських воєвод.
1667 р. – Москва заборонила Україні продавати свої товари до інших країн, крім Московщини, але на своєму кордоні вона накладала на українські товари велике мито.
1667 р. – Розчленування Руси-України внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання поляків з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна до Польщі. Поділ було скріплено т.зв. «Вічним миром». Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни» (В.Лизанчук, с.34,35).
1689 р. – Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…». Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», визнали москалі в 1905 р. («Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова»).
1672 р. – «Заказ крепкой, чтобы люди, польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе».
1672 р. – Позбавлення гетьманства та заслання у Сибір Д.Многогрішного з усією родиною та кількома «співучасниками». Головна причина арешту – дружні стосунки з ворогом Москви П.Дорошенком.
1672 р. – Арешт кошового Війська Запорізького І.Сірка. Арештованого відправлено до Москви, а звідти до м. Тобольськ у Сибір.
1677 р. – Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».
1683 р. – Український архітектор Й.Старченко побудував «трапезную палату» в Симоновім монастирі в Москві, де архімандритом був українець Г. Домецький. Уряд заслав Г. Домецького на північ за те, що він «Симонов монастирь пишно и бойко испестрил латинскими штуками и Киев паче мери хвалил».
1685 р. – Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України. Царський уряд спонукав гетьмана, щоб надалі православній церкві в Україні владу константинопольського патріарха ігнорувати, про все необхідне у церковних справах писати патріарху московському, а нововибраного митрополита, для архієпископського рукопокладення відправляти не в Константинополь, а до Москви.
1687 р. – Коломацькі статті, за якими Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.
1690 р. – Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Киевские новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича,
А.Р Адивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают», наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».
1693 р. – Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
1693 р. – Лист Московського патріарха до Київо-Печерської лаври про заборону будь-яких книжок українською мовою.
17-18 століття – Москвою впроваджується економічна війна проти України в різних напрямках. Щоб українські порти не збагачувалися, а лише московські, Московщина встановлює вивізне мито з азово-чорноморських портів на 100% більше ніж з балтійських портів, а також тарифів на перевезення. Привезти готові вироби з Московщини до України було в два рази дешевше, ніж з України до Московщини. Московський уряд наклав великий податок на український цукор, в результаті увесь вивіз українського цукру опинився в московських руках.
1703-1720 роки – Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.
1704 р. – Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Руси – Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.
1708 р. – Адміністративна реформа в Росії. На території України утворено дві губернії, Київську та Азовську.
1708 р. – Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII.
1708 р. – Захоплення і зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей. Церкви та місто пограбували, а потім спалили. «Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців», – доповідав французький посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991.С.59).
1709-1734 роки – Московщина збільшила податки в Україні на 400%. Податок від «диму» (хати) у Московщині був 49 коп. В Україні – 1 руб.25 коп.
1709 р. – Полтавська битва. Початок «цивілізаційної місії Московії в 2-му тисячолітті».
1709 р. – З церкви св. Василія (13 століття), Московщина зробила військовий склад.
1709 р. – Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі «…товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали», – писав свідок, кошовий Стефаненко.
1709 р. – Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Київо-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили були забрані з Київа до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України» (І.Огієнко, «Українська культура»). «…Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», визнав пізніше князь М.Трубецькой.
1709 р. – Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.
1709 р. – Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Русія -Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси – України московити, основу яких складали угро – фінські та тюрські племена, підмінюють поняття, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як «Росія»).
1716 р. – Москва заборонила українцям їздити в Європу по крам.
1718 р. – Москва заборонила вивозити до Європи український тютюн.
1718 р. – Московити спалили архіви та книгозбірню Київо-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались» («Історія Русів», ст.303-304, вид.1956 p.).
1720 р. – Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. Наказ хана – царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было».
1720 р. – Заборона вивозити скляні вироби до Європи.
1720 р., 20 грудня Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб «…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».
1721 р. – Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні.
1722-1727 роки – Перша Малоросійська колегія. Штат складався з 6 російських офіцерів та прокурора. Колегія стягувала побори до царської казни, розквартировувала на Україні російські війська, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії тощо.
29.04. 1722 року – Лівобережна Україна із відомства Колегії закордонних справ була переведена під управління Сенату Росії, що мало на меті подальше обмеження самоврядування в Україні.
1722 р. – Заборона привозити в Україну західноєвропейські вироби.
1723 р. – Заборона українцям продавати до Європи бурштин та поташ.
1724 р. – Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная», а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав. За те Київсько-Печерська лавра покаранa штрафом в 1000 крб.
25.04.1725 року – Катерина І надіслала азовському генерал-губернатору Г.Чернишову інструкцію «Про управління губернією», в якій, зокрема, йшлося про ставлення до запорозьких козаків. Інструкція підтверджувала заборону торгівлі із козаками, не дозволяла «зрадникам» козакам перетинати кордони Російської імперії, з низовиками заборонялось вести листування, а порушників цих законів переслідувати будь-де «в землях императорского величества». За цим законом загарбання України Росією значно посилювалась.
1726 р. – Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.
1726 р. – Москва дає дозвіл Київсько-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що б він був перекладений на великоруську мову.
1728 р. – Так звані «Решительные пункты» застерігали новообраного гетьмана Д.Апостола, аби він управляв Україною через Генеральну військову канцелярію, раду генеральної старшини і царського резидента.
1729 р. – Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.
1734 р. – Цариця Анна наказувала губернаторові України князю А.Шаховському вживати всіх заходів, щоб женити москвинів в Україні з українками.
1734-1740 роки – Друге скасування гетьманства й утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.
1735 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.
1735 р. – Імператорським указом київському митрополиту «доручено» вилучити старопечатні книги і пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.
1736 р. – Правителем України Москва призначила кн. Барятинського. Його першими кроками стали арешти міської управи Київу та вивіз архіву до Петербурга бо «з часом кияни забудуть зміст і, не маючи грамот під рукою, не зможуть посилатись на свої вольності».
1735-1739 роки – Біля ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців. Україна власним коштом утримувала від 50 до 75 москальських полків, що коштувало Гетьманщині 1,5 млн. рублів – в 10 разів більше за її річний бюджет.
1737 р. – Московський міністр Б.Волинський звітував цариці Анні «До мого приїзду в Україну я ніколи не припускав, що вона так сплюндрована, що так багато люду померло. Наша армія забрала у тутешніх людей все зерно і всю худобу. Багато землі не засіяно, бо нема кому і чим. А треба ще стягнути з них 30 тисяч мір борошна та сіна».
1738 р. – Заборона українцям продавати до Європи коней. Тільки до Москви.
1740 р. – Заборона українцям продавати до Європи хутра. Тільки до Москви.
1740 р. – Московські агенти викрали в Гамбурзі небожа Гетьмана Мазепи Андрія Войнаровського та вбили його.
1740 р. – Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою.
1743 р. – Московщина забрала з українських храмів старі українські церковні книжки та попалила їх.
1748 р. – Наказ Московського Синоду, Київському митрополитові Самуїлу Милославському, щоб в Київо-Могилянській академії та в усіх школах України викладання вести російською мовою. В результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
1749 р. – Заборона українцям продавати в Європу кожухи, вовну, овець. Тільки до Москви.
1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.
1750 р. – Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Ново-Сербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинуги свої угіддя. В 1760 р. українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Ново-Сербії.
1752 р. – Із 100 тисяч вільних козацьких господарств залишилося лише 2959, всі інші були відібрані, та передані присланим московитам.
1753 р. – Прислали з Московії 40 тисяч селян і роздали їм задарма землі над Дністром, які були відібрані від українців.
1753 р. – Царський указ про заборону викладання українською мовою в Київо-Могилянській Академії.
1754 р. – Цариця Єлизавета видала наказ про те щоб, Гетьман повідомляв Москву про стан українського державного скарбу.
1755, 1766, 1775, 1786 роки – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3, у 1849 – 2, у 1850 – 1, у 1851 – 2, у 1856 – 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.
1755 р. – Московський Синод наказав Київо-Печерській лаврі перероблювати по-московськи «Четы-Мины» Св. Д.Ростовського та Київо-Печерський Патерик.
1759 р. – Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.
1760 р. – Царський указ про обмеження вільних переходів селян.
1762 р. – Катерина ІІ закликала європейців оселюватися в південній Україні.
1762-1763 роки – Московська цариця Катерина II, видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безкоштовно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків. «Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М.Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, «Січ», 1991, стор.70).
1763 р. – Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Київо-Могилянській Академії.
1763 р. – Указом Сенату створено «Коммисию по слободским полкам» на чолі з гвардії секунд-майором Є.Щербиніним. Комісія мала підготувати цілковиту ліквідацію полкового устрою на Слобожанщині.
10.11.1764 року – Остаточно ліквідувавши на Україні інститут гетманства Катерина II надає призначеному генерал-губернатору П.Рум’янцеву «секретну інструкцію» щодо управління краєм, щоб місцеві жителі «обрусіли і перестали дивитися мов вовки у ліс».
1764 р. – Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намогтися, щоб час і назва гетьманів зникли…»
1764 р. – Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
1764 р. – Скасування української держави Гетьманщини.
1765 р. – Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
17.02.1765 року – Катерина II наказує: «Із малоросійських єпархій та з монастирів у Великоросію без указу Св. Синоду і без нагальної потреби не випускати і в великоросійські єпархії не приймати».
1766 р. – Синод видав суворий указ Київо-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
20.07.1767 року – Катерина II ліквідовує слобідське козацтво. Більшість заможних козаків переводились в гусари, а решту – в селянський стан. Замість полкових запроваджувались губернські канцелярії та створено Слобідсько-Українську губернію.
10.04.1768 року – Катерина II своїм указом ліквідовує в Україні монастирські землеволодіння, а на утримання монастирів надає «милостивий штат».
1768 року – Придушення московськими військами антипольського повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина», після підступного і зрадницького захоплення їх москалями. Москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, запевняв у єдності дій, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у таборі 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували. Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.
1768 р. – Св. Синод наказує київському митрополиту С.Миславському, щоб в книжках, що їх друкує Лавра, в порівнянні з московськими «ніякої різниці і прибавок… не було».
1769 р. – Синод Російської Православної церкви заборонив Київо-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
1769 р. – Заборона Синоду Російської православної Церкви на друкування та використання українського «Букваря».
1772 р. – Дипломат Бакунін розробив план заселення кримських степів українцями, на обжиті ними місця переселити росіян із центральної Росії. Активну участь у цьому процесі брав відомий полководець А.Суворов, що за короткий час із півдня сучасної України виселив 32 тис. душ чоловічої статі.
1775 р. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні.
1775 р. – Заборона українцям продавати в Європу сіль і т.д. і т.п. Все це Україна мусила везти до Московщини, де воно купувалося за півціни, а потім вивозилося московитами до Європи.
1768-74 роки – Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.
1775 р., травень – Рада «при височайшему Дворі» постановила: «истребить кошевих Козаков как гнездо их своевольства» …Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді, коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша …(М.Киценко, стор.64). Скасування міської автономії за Магдебурзьким правом по Литовському статуту.
1776 р. – Московщина відібрала у 25 тисяч заможних козаків землю (перше розкуркулення) і роздала московитам.
1777 р. – Після смерті 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар.1745 р у Глухові) московська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.
1780 – 1783 роки – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. була відмінена панщина в Австрійській імперії).
1780 р. – Спалення книгозбірні Київо-Могилянської Академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
1781 р. – Царським маніфестом знищено решток козацького самоврядування на Лівобережжі та введення суто московської системи: намісництва.
1781 р. – В Україну прислали 50 тисяч московитів, які отримали безкоштовно землю.
1783 р. – Запровадження загальномосковської системи управління в Україні.
1782 р. – Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
1783 р. – Закріпачення селян Лівобережної України.
1784 р. – Переведення викладання у Київо-Могилянській Академії на російську мову.
1784 р. – За розпорядженням Синоду київський митрополит С.Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу Божу «голосом свойственнымъ россійскому наречію». Те ж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменшилася удвічі, серед них українських не було жодної.
1784 р. – Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Київо-Могилянської Академії за відхід від російської мови.
1785 р. – Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.
1786 р. – Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Київо-Могилянській Академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1787 р. – Московський губернатор в Україні Г. Потьомкін доповідав Катерині ІІ «Наша армія забирає свавільно у тутешніх людей зерно, худобу, харчі, одяг, взуття тощо. Хто протестує, того б’ють нещадно, часом смертельно».
1789 р. – У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру, або в інші губернії.
1797 р. – В Україні запроваджено призов до царської армії. 25 років українські рекрути змушені були воювати на імперіалістичних війнах за своїх ворогів-москалів.
1797 р. – Від хвороб, голоду та на полі бою загинуло кілька тисяч кубанських козаків, проливаючи «кров добру нечорну, не за Україну, а за її ката», яких москалі погнали на завоювання Персії.
18 ст. – Московщина вивезла до себе всі найліпші ткальні разом з майстрами, і з їхньою допомогою розбудувала в Московській, Костромській, Владимирських губерніях ткацьку промисловість.
Закрили Мистецьку академію в Харкові, а всіх професорів забрали до Московщини, де заснували там потім «Строгановскоє училище живописи».
Великі порцелянові мануфактури з Глухова, Волошків та інш. вивезено разом з майстрами до Московщини, при цьому все зруйнувавши в Україні.
1800 р. – Наказ Павла І про заборону будівництва церков в Україні в дусі козацького барокко, а лише у московському синодальному стилі.
1804 р. – Було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.
1806 р. – Був ув’язнений та таємно вбитий у в’язниці геніальний український композитор А.Ведель.
1807 р. – Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: «Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски» («Слово Просвіти», 1998, ч.З, стор. 10).
1808 р. – Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою.
1811 р. – Закриття Київо-Могилянської Академії.
1812 р. – Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московити закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювали і забезпечували своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московити не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи).
1819-1829 pp. – На початку 19 ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають багаточисельними повстаннями, які жорстоко придушуються москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 чоловіка, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 чоловік. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточують дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.
1824 р. – Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: «Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто «русское»». «Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності» зобов’язував: «Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства» (ж.»Україна», ч.26, 27, 1993 p.).
1830 pік – Під час польського повстання москалі звернулися до козаків, знову даючи їм надію на повернення автономії. Українці сформували 8 кінних полків. Польське повстання придушили, а козаків знову обдурили. Більше того, їхня готовність іти на жертви заради повернення давнього устрою викликала підозру. Два полки після придушення польського повстання відправили на Кавказ, але розселили не на Кубані серед українців, а серед московитів.
1830-1835 pp. – Жорстоке придушення москалями руху українців Поділля, Київщини та Бессарабії на чолі з Ус. Кармалюком проти московської кріпацької системи. Підступне вбивство українського народного героя 22 жовтня 1835р.
1832 р. – Губернатор України А.Лєвашов наказав вирубати великий 200-річний липовий гай, що його насадив митрополит П.Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Київа, без ніякої на те потреби (в 1863 кияни знову його засадили). Наступник А.Лєвашова М.Анєнков наказав вирубати природний гай на київських горах знову.
1833 pік – Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Руси-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. «…В XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів… Ці варвари – московити..,» (Максиміліан Волошин).
1834 р. – Заснування Київського університету з метою «русифікації юго-западного края».
1839 pік – Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських «батюшок», чиновників-наглядачів в рясах.
1842 р. – Київ почав відбудовувати свою найстарішу, ще Володимира Великого, Десятинну церкву. По рішенню Петербурської академії мистецтв були знищенні всі залишки цієї церкви, серед них безцінні для науки написи, фрески, прикраси.
1846 р. – Московщина зрівняла з землею залишки руїн церкви св. Ірини, хоч Київ поставив огорожу навколо руїн церкви св. Ірини, як пам’ятник першого сторіччя християнства на Русі з ціллю відбудувати в майбутньому.
1847 р. – Московщина позабирала з книгарень в Україні все друковане українською мовою і попалила.
1847 р. – Імперський міністр граф А.Орлов у своєму звіті цареві радив покарати Т.Шевченко
як найтяжче, бо він може стати батьком української незалежної держави.
1847 р. – Розгром Кирило-Мефодіївського товариства, арешт його учасників і покарання ув’язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з’їзді в Київі та на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції
1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження
Т. Шевченка.
1914p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).
1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом
Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщині.
1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).
1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Київі ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.
1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937 р., 30 серпня – Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.
1938 р. — Посилення русифікації України у зв’язку з рішеннями XIV з’їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в’язнів, що перебували у в’язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Київа, Харкова та інших міст. Розстріл у Київі агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський,
І. Юхименко, А. Кримський, К.Студинський, П. Франко та ін.).
1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
1945 р., Ув’язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.
1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — Закритий судовий процес у Київі над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
1946р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з’їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
1949р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв’язку з рішеннями її XVI з’їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з’їзді в Мукачеві.
1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА
Т. Чупринка (Р. Шухевич).
1951р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В. Василевської).
1954 р., 23—26 березня — XVIII з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957—1961рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон
від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959 р., 15 жовтня – Вбивство агентом КДБ Б. Сташинським Степана Бандери.
1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки
(Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук’яненка до смертної кари, яку пізніше замінили на 15 років ув’язнення.
1960 р. - останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року на Тернопільщині у Божиківському лісі на межі Підгаєцького й Бережанського районів, що за кілька кілометрів від хутора Лози.
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з’їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Київі; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).
1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму).
1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Київі.
1969 р., червень — Лист українських політичних в’язнів (М. Гориня, І.Кандиби, Л. Лук’яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв’язнів.
1970 р., січень — Судовий процес проти І.Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам’ятника Т. Шевченкові в Київі і його арешт.
1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в’язень М. Сорока.
1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк,
І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, О. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.
1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув’язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук’яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув’язнення і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня),
Ю. Бадзя (23 квітня), Ю.Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув’язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.
1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Розділ 24. ПРИКІНЦЕВИЙ

Стаття 24.1.
Президенту України:
1. Розпочати процес обговорення проекту нової Конституції України.
2. Призначити дострокові вибори ЦВК та Конституційної Асамблеї.
3. Надати Парламенту України матеріали проекту Конституції України (до обрання Конституційної Асамблеї).
4. Призначити дострокові вибори Конституційної Асамблеї.
5. Призначити достроковий Всеукраїнський Референдум (через шість місяців після обрання Конституційної Асамблеї):
- прийняття тексту нової Конституції України;
- символіка України (прапор та гімн);
- назва країни (Україна чи Русь);
- назва головної посади країни (Президент чи Гетьман).
6. Всеукраїнський Референдум провести незалежно від рішення Конституційної Асамблеї.
7. Оприлюднити (опублікувати) текст Конституції України, прийнятий Всеукраїнським Референдумом.

Стаття 24.2.
Прем’єр-міністр України:
1. Призначити Префектів.
2. Разом з ЦВК утворити Постійнодіючі Виборчі Дільниці при Виконавчій Владі районів та міст (прирівняних до районів).
3. Виконавчу Владу сільських районів, міських районів, міст, областей змінити, утворивши в них некомерційний підрозділ під назвою «Корпорація Комплексного Розвитку Території» (ККРТ) та розпочати його роботу.
4. Надати підприємствам та науковцям військові замовлення (для чого подати до Законодавчої Влади зміни до Бюджету України).
Організувати строгу високоякісну «Військову контрольну прийомку» виконання військових замовлень.

Стаття 24.3.
Центральній Виборчій Комісії (ЦВК) України:
1. Створити та задіяти інтернет-програми «Вибори», «Прозоро», «Недовіра» (Сходотаїв до Обранців).
2. При Виконавчій Владі на рівні районів (сільські райони, міські райони, міста на рівні районів) утворити та задіяти Постійнодіючі Виборчі Дільниці.
3. Провести смотри-конкурси кандидатів у Префекти; списки найкращих кандидатів у Префекти подати до Виконавчої Влади України для призначення на штатні посади.
4. Проводити реєстрацію та перевірку:
- Сходотаїв та їх Представників (Десяцьких, Соцьких, Тисяцьких,…);
- претендентів, Кандидатів у Депутати, Депутатів та їх Помічників Депутатів;
- претендентів, Кандидатів у Обранці, Обранців;
5. Організувати проведення чергових (щорічних) Виборів та Референдумів.

Стаття 24.4.
Освіта (з чергового навчального року).
1. Розпочати дошкільне навчання дітей з трьохрічного віку.
2. Основне направлення навчання дітей дошкільного віку – культура.
3. Рівняння на кращого учня.
4. Ввести рейтингові групи, класи, учбові заклади (за рівнем успішності) з можливістю (за бажанням учня) кожної чверті учбового року скласти рейтинговий залік та перейти до більш високого рівня навчання (групи, класу, учбового закладу).
В той же час (двічі на учбовий рік, не враховуючи бажання учня), комісія з учнів, батьків та вчителів має право учня, який погано навчається чи заважає навчатись іншим, перевести до групи (класу, учбового закладу) з нижчим рейтингом навчання.
5. Перейти до методологічної освіти.
Людям надати таких знань, щоб їх неможливо було обдурювати.
6. В Україні потрібно постійно готувати управлінський корпус.

Стаття 24.5.
Громадянам України.
1. Вчитись та діяти!
Навчання без дій – мертве!
2. Змінювати Світогляд до максимально можливого.
Умовно можливі три рівні світогляду:
ЕЛЕМЕНТНИЙ - компоненти світогляду об'єднуються і реалізуються в повсякденній свідомості;
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ - світоглядні проблеми, концепції;
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ - поняття і принципи, які складають центр, ядро світогляду.
3. Обрати КЕРБУДІВ до рівня - Староста населеного пункту.
4. Обрати Сходотая від кожної великої, успішної, багатодітної та здорової сім’ї, родини.
5. Провести реєстрацію в ЦВК та навчання Сходотаїв на базі Постійннодіючої Виборчої Дільниці.
6. Утворити Територіальну Громаду з кількістю Сходотаїв 100 – 300 осіб.
7. Розпочати процес об’єднання Територіальних Громад в Об’єднання Територіальних Громад, Об’єднань Територіальних Громад на рівнях Сільрад (Мікрорайонів, Житлових Масивів, Містечок, Поселень Міського Типу), Районів (сільських, міських, міст – на рівні районів), Міст (з поділом на райони), Областей, а в подальшому - Країв.

Розділ 25. КІНЦЕВИЙ

Після оприлюднення нової Конституції України.

Стаття 25.1.
«Без минулого немає сьогодення, а без минулого і теперішнього, нема майбутнього!»
1. Повернути людям вірне розуміння історії.
2. Дати людям розуміння управління в глобальному історичному процесі.

Стаття 25.2.
1. Обрати КОНЦЕПТУАЛЬНУ, справедливу, - БОЖЕСЬКУ ІДЕОЛОГІЮ.

Стаття 25.3.
Виконавча Влада України:
1. Підпорядкувати собі Державні Банки України.
2. Відмовитись від «прив’язки» гривни до валюти будь-якої країни.
3. Заборонити лихварство відносно Громадян України.
4. Першого січня кожного сьомого календарного року скасовувати борги Громадян України.
5. Впровадити «безкризову економіку» України.
6. Заборонити Україні позичати гроші у інших країн. Своєчасно повернути борги України.
7. Виконавчій Владі району, міста, області утворити неприбуткову структуру –
Корпорацію Комплексного Розвитку Території (ККРТ), яка не є самостійною юридичною особою.
8. Заборонити засоби геноциду – знищення людей та природи (ядерний шантаж - погроза застосування; алкогольний, тютюновий та інший наркотичний геноцид, харчові добавки, всі екологічні забруднювачі, деякі медикаменти - реальне застосування; "генна інженерія" і "біотехнології" - потенційна небезпека).
9. Налагодити роботу системи КЕРБУДІВ.
10. Заохочувати здорових людей.
11. Ввести в Україні гарантований Прожитковий Мінімум та ввести дітей до переліку непрацездатних осіб.
12. «Стережіться тих, хто приносить лживі дари і брехливі обіцянки».
«Друзів оцінюйте не по словах, а по їх ділах».

Стаття 25.4.
1. Засобам масової інформації (ЗМІ) наглядно, на прикладах, навчати людей справедливому життю, культурі, технологіям, передовим поглядам, гарним результатам; перебудові країни, зміні світогляду.
ЗМІ – «протуберанці ідеологічної влади».

Стаття 25.5.
1. Воля українського народу (висловлена на референдумі 1 грудня 1991 року) і спрямована на побудову України – сильної, незалежної, самостійної, суверенної, соборної, славетної та успішної країни!!!
Передбачити кримінальну відповідальність за порушення волі народу України.
Будь-які дії, що йтимуть всупереч цій волі, розцінювати як антинародні, антидержавні.
2. Заключати мирні Угоди на рівні між населеними пунктами, Територіальними Громадами, Об’єднаннями Територіальних Громад та не допускати військових подій на їх територіях.
Якщо це необхідно – задіяти загони самооборони.
Не чекати, поки це зроблять за вас на рівні країни чи світу. Коли всі мешканці почнуть діяти заради миру, то так воно і буде!!! Дійте!!!
3. Потрібна практична наука.
Попереду технічних досягнень має йти техніка безпеки.
4. Якщо Президент України, чи Прем’єр-міністр України, чи ЦВК відмовляться діяти на користь Україні, то Мільйонні Сходотаї запрошують їх на Віче, обговорюють ситуацію та приймають одноголосне рішення.
«Віче представників Сходотаїв в екстремальній ситуації дорівнює Референдуму Сходотаїв».
Рішенню Всеукраїнського Референдуму суперечити не мають право ніхто!
5. Україна має змінити умови свого життя - стати на шлях сильної, незалежної, самостійної, суверенної, соборної, славетної, успішної країни, згідно Конституції України.

Гетьман (Президент) України

Прем’єр-міністр України

Голова Верховної Ради України

Автор тексту Конституції України Ю.М. Ївасик








Зарегистрируйтесь на ontext.info для получения дополнительных возможностей по работе с сервисом.